СИСТЕМА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ АЕРОМОБІЛЬНИХ ВІЙСЬКОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ В УМОВАХ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет і мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження, його методологічну основу та методи, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію дисертації та впровадження результатів у практику.

У першому розділі “Соціально-психологічне забезпечення професійної діяльності у психологічній науці та практиці” розкрито загальні підходи щодо аналізу сутності та змісту соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності особистості. Описуються основні історичні етапи становлення даної проблематики в психологічній літературі.

Аналіз психологічних джерел свідчить про те, що ідея комплексного психологічного забезпечення різних видів діяльності свою першооснову черпає з робіт “психотехніків”, що належить до початку XX століття. Саме тоді термін “психотехніка” був уведений У. Штерном для позначення будь-якої практики впливу на людську психіку і керування нею. Пізніше Г. Мюнстерберґ назвав психотехнікою всю сукупність ідей про практичне застосування психології до завдань культури.

Розвиток поняття “соціально-психологічне забезпечення професійної діяльності” пройшов ряд етапів, але й на сьогодні даний процес ще не завершився. Широкий дослідницький інтерес проблема психологічного забезпечення викликає на різних рівнях наукового пізнання: філософському, психологічному, спортивному, професійному, військовому, загальному та конкретно-науковому, що вказує на її значимість. Вченими підкреслюється значення психологічного забезпечення людської діяльності, яке визначається як найважливіша функція психологічної науки – служити потребам людей і суспільній практиці (Г.Никіфоров, М.Суходольський, Е.Дубовська, Л.Е.Орбан-Лембрик).

Становлення і розвиток наукових поглядів щодо психологічного забезпечення бойових дій має столітню історію, в якій виділяється п’ять основних етапів: перший – кінець ХІХ – 30-і роки ХХ століття; другий – кінець 30-х – початок 60-х років; третій – початок 60-х – середина 80-х років; четвертий – середина 80-х років – 90-ті роки; п’ятий – кінець ХХ – початок ХХІ століття.

Перший етап характеризувався різким посиленням уваги воєнних учених, командирів, медичних працівників, психіатрів до проблем психології бойових дій військ, появою систематизованих уявлень про шляхи використання психологічних знань у військовій справі (Г.Е.Шумков, М.А.Корф, М.М.Головін, К.М.Вольф).

У рамках другого етапу узагальнюється та накопичується досвід психо-логічного забезпечення, виділяються основні практично значущі положення (К.К.Платонов, Н.А.Коновалова, С.Л.Рубінштейн, А.С.Прангішвілі, О.Р.Лурія, О.М.Леонтьєв, М.П.Коробейніков), що дозволило створити теоретичну базу для подальшого будівництва збройних сил і бойового застосування частин і підрозділів з урахуванням закономірностей функціонування людської психіки і групової психології.

Третій етап в цілому присвячений психологічній підготовці військ щодо ведення бойових дій. Досягнуто істотних теоретичних результатів, започатковано спроби технологізації психологічної роботи (С.Л.А.Маршалл, П.Х.Мокора, Р.У.Сторм). Однак поза полем зору вчених залишилося питання психологічного супроводу дій особового складу в бойовій обстановці і вирішення подальших психологічних завдань.

На четвертому етапі у розвитку теорії та практики психологічного забезпечення бойових дій військ гостро постали проблеми бойової практики військ (О.В.Ответчиков, М.Ф.Феденко, Л.Ж.Желєзняк). Розробляються питання психологічного забезпечення безаварійності польотів космонавтів (В.Т.Юсов), оптимізації професійної діяльності льотчиків (Д.В.Гандер) та ряд інших спеціалізованих напрямків, не пов’язаних напряму з бойовими діями.

У рамках п’ятого етапу психологічне забезпечення розглядається як єдність безперервного аналізу і психологічного впливу на військовослужбовців і середовище їх бойової діяльності (В.М.Селезньов, В.В.Сисоєв, А.І.Гончаров, В.Е.Попов, М.І.Пірен, П.А.Корчемний, А.Г.Караяні). Це положення має методологічне значення для побудови концепції психологічного забезпечення бойових дій військ.

При розгляді проблеми соціально-психологічного забезпечення особлива увага нами приділена функціонуванню воєнних колективів під час ведення бойових дій в арміях іноземних держав. Загалом більшість зарубіжних психологів основними напрямками психологічного забезпечення бойових дій військ вважають такі: розробку і модифікацію тестів відбору (Р. Йеркс, У. Хантер); тестування і добір військовослужбовців, їхнє правильне розміщення (Я.А Грель, Р. Йеркс, У. Хантер, Л. Люнгберг); розробку навчальних програм (Р. Йеркс); вивчення морально-психо-логічного стану особового складу (Н. Коупленд, Р. Йеркс, У. Хантер); психологічну підготовку військовослужбовців, забезпечення їх незалежної мотивації (Д.Берк, Р. Рігг, Р.У. Сторм); клінічну і консультаційну роботу, надання психологічної допомоги учасникам бойових дій (Р.А. Габріель, Л. Люнгберг); дослідження психологічних прийомів ведення бойових дій (Р.А. Габріель, П. Лайнбарджер); вивчення взаємин військовослужбовців у воєнних підрозділах та оптимізацію цих взаємин (Я. Агрель, Н. Коупленд, С.Л.А. Маршалл, Р.Д. Хукер); психологічний вплив на противника (Р. Йеркс, Д.Б. Джонс); лікування психологічних і посттравматичних стресових розладів (Г.Л. Беленки, М. Горовіц, Л. Інгрем, Д. Лінді, Е. Кріс, Р.І. Снайдер); розробку, впровадження і застосування технічних, фармакологічних і інших засобів, що розширюють психофізіологічні можливості людини-воїна (Р.А. Габріель, Л. Люнгберг, Ж.М. Фоверж).

На основі аналізу науково-психологічної літератури ми дійшли висновку, що психологічне забезпечення бойових дій як галузь теоретичних знань і елемент бойової діяльності військ – закономірний результат розвитку військової психології, більш глибокого її проникнення в практику. В умовах сьогодення цей вид забезпечення покликаний усіляко сприяти розширенню психологічних можли-востей людини-бійця, збереженню його психічного здоров’я в екстремальній обстановці сучасного бою.

У другому розділі “Методологічні основи соціально-психологічного забезпечення функціонування особового складу підрозділів аеромобільних військ” відображено логіку організації наукового дослідження, розглянуто сутність і зміст психологічного потенціалу учасника бойових дій, розкрито систему соціально-психологічного забезпечення, яке розглядається як технологія управління психологічним потенціалом військовослужбовців аеромобільних військ.

На рівні загальної методології в основу дослідження покладене вчення про психічний зміст людини (В.Т.Циба, В.В.Москаленко). Психіка людини, психологія колективу перебувають у безупинному розвитку, що обумовлюється як зміною внутрішніх елементів (стан здоров’я, настрій, ставлення до оточення, колективна думка, характер взаємин у групі, наявність досвіду діяльності та ін.), так і зовнішніх обставин (умови виконання діяльності, її матеріальна забезпеченість тощо). Важливою методологічною умовою дослідження є з’ясування сутності збройних конфліктів, уточнення вихідних категорій і термінів.

Відповідно до зазначеної логіки розроблено загальну методику дослідження психологічного потенціалу учасника бойових дій. Структурно психологічний потенціал особистості військовослужбовця включав три ключових елементи: індивідуально-особистісний, психосоціальний, психоенергетичний.

Вивчення психологічного потенціалу військовослужбовця дозволило нам подолати розходження у поглядах воєнних вчених і практиків на предмет і мету соціально-психологічного забезпечення бойових дій військ, поєднати фактори, що обумовлюють активність воїнів у бойовій обстановці, в єдиний комплекс.

Як своєрідний потенціал військовослужбовця виступає емоційний настрій товаришів по службі, доступні для наслідування раціональні моделі їх поведінки в критичних ситуаціях, напрям спонукання з їх боку, надана ними інформація, санкції за пасивність, перебування поруч у небезпечній ситуації, необхідність піклуватися про товаришів.

Розкрито зміст “психологічної сили”, якою володіє у бойовій обстановці особистість командира. Довіра підлеглих до командира є першою умовою високого морального духу військ. Нами встановлено, що навіть тоді, коли віра в справедливість війни падає, рівень морально-психологічного стану військово-службовців може залишатися високим, якщо солдати зберігають віру в свого командира. Про це також свідчать результати бесід з ветеранами бойових дій радянських військ в Афганістані.

Встановлено, що психологічний потенціал військовослужбовця в різний час є різним за обсягом, якісним станом і ступенем відповідності меті бойових дій. При цьому він може: а) бути невідомим самому військовослужбовцю й оточенню;          б) не повною мірою відповідати вимогам бойової діяльності; в) свідомо чи неусвідомлено замінятися квазіресурсом (наркотики, алкоголь, “загороджувальні” загони тощо); г) піддаватися виснаженню в процесі діяльності і дезорганізації внаслідок цілеспрямованого психологічного впливу противника, втрачатися і руйнуватися; д) стати неактуальним, неадекватним до нових соціально-діяльних умов; е) цілком відповідати вимогам умов бойового завдання.

Специфіка збройних конфліктів, зокрема особливості тактичних і ергономічних характеристик діяльності підрозділів аеромобільних військ, обумовлюють змістовну своєрідність системи функціонування психологічного потенціалу. Виявлення цієї своєрідності і подальше її врахування при організації функціонування особового складу в бойових діях – неодмінні умови його високої ефективності.

У третьому розділі “Дослідження механізмів управління психологічним потенціалом учасників локальних воєнних конфліктів” описано емпіричне дослідження щодо виявлення психологічної специфіки бойових дій підрозділів аеромобільних військ у збройних конфліктах.

Вирішення даного завдання здійснювалося в два етапи. На першому етапі проведено аналіз психологічних особливостей бойових дій частин підрозділів аеромобільних військ у локальних воєнних конфліктах.

У ході другого етапу досліджувався досвід діяльності командирів, штабів, органів гуманітарної політики щодо оптимізації соціально-психологічного забезпечення бойової діяльності військовослужбовців аеромобільних військ і психологічний механізм, що лежить в основі такої оптимізації. Під психологічним механізмом оптимізації соціально-психологічного забезпечення розуміється сукупність психологічних явищ, процесів, засобів, впливів, що сприяють ефективному функціонуванню базового потенціалу військовослужбовця. В основу дослідження покладено уяву про трикомпонентну структуру психологічного потенціалу військовослужбовців, що включає індивідуально-психологічний, соціально-психологічний і психоергономічний потенціали.

Виявлено, що під впливом факторів бою 90% військовослужбовців відчувають страх, 25% – блювоту, 20% – розлади шлунку й виділення сечі. Після закінчення виконання бойових завдань у Лівані майже у 50% військовослужбовців спостерігалися важкі психічні розлади.

Встановлено, що навіть у мирний час порушення психіки зустрічаються у 6% солдатів і офіцерів. Аналізуючи війни на Близькому Сході 1973-го і 1982-го років, можемо відмітити, що відношення психічних втрат до кількості поранених відповідно складає 26 : 100 і 23 : 100. В обох війнах бойовий стрес (стан напруги людини, який виникає під впливом обстановки бою) знижував боєздатність і призводив до психічних травм.

Вивчення соціально-психологічних факторів бойових дій, що безпосередньо впливають на психіку військовослужбовців дозволило поділити їх на дві групи факторів: об’єктивні (особливі умови бойових дій, сильні подразники обумовлені самим процесом збройного протиборства) і суб’єктивні (навколишнє середовище, що індивідуально переживається як загрозливе, особливості психофізіологічного розвитку сприймання та відображення об’єктивної дійсності). Доведено, що вплив комплексу цих факторів, які перебувають у тісному взаємозв’язку, є соціально-психологічним феноменом, який сприймається особистістю військовослужбовця як екстремальний і надекстремальний.

Загальна адаптація до факторів зовнішнього середовища в умовах Республіки Афганістан проходила протягом двох місяців. За цей час військовослужбовець звикався з думкою про реальність того, що відбувається, проходив стабілізацію психофізіологічних реакцій, знижувалася особиста тривожність, витіснялися  негативні переживання, що накопичилися в період підготовки і були пов’язані з неясністю небезпеки.

Повна адаптація на основі реальної участі в боях, корекція своїх військово-професійних та спеціальних умінь, адаптація через регулювання психічних станів (тривоги, страху), накопичення досвіду подолання екстремальних ситуацій, підвищення регулятивних функцій психіки, отримання соціальної підтримки у зв’язку із утвердженням в колективі і з появою міжособистісних зв’язків – тривали до 6 місяців.

У ході дослідження доведено, що в бойових умовах найважливішою складовою психологічної стійкості військовослужбовців є військово-професійне навчання і всі компоненти, що з ним пов’язані. Віра в себе, з точки зору військової підготовленості, і свою зброю в останні декілька років стає все більш важливим фактором морального духу особистості військовослужбовця. Під час опитувань і індивідуальних бесід 42,1% десантників відзначили, що відчували астенічний стан, підвищену тривогу, страх, проявляли нервозність і почували себе невпевнено, якщо віра в уміння володіти зброєю і бойовою технікою була недостатньою.

Військовослужбовці направлялися в Афганістан після підготовки в навчальному центрі, тому основи військово-професійної майстерності, психічної стійкості до факторів бойових умов закладалися ще там, хоча загальний рівень сформованості якостей вимогливості, за свідченнями самих військовослужбовців, був низьким. Причина – невідповідність спланованих ситуацій бою реаліям бойових умов, особливо із спеціальностей бойового застосування, де військово-професійну підготовку довелося покращувати уже в реальних умовах бою. Фактор                   “ненавченості” був психологічною причиною оцінки простих ситуацій як екстремальних, спонукав до розвитку стану фрустрації, що особливо характерний для періоду повної ізоляції.

Загальні фактори бойових умов нами об’єднувалися за динамікою травмуючих факторів, довготривалих граничних навантажень і постійного відчуття небезпеки. Так, психіка десантників (63,2%) та мотострільців (62,5%) до кінця служби зазнала певних розладів; 78,9% десантників і 75% мотострільців усвідомлювали, що наслідки бойової психічної травми проявилися після служби; 10,5% і 25% – відповідно, вважали, що отримали в Афганістані не бойову психічну травму.

У спогадах про складні й небезпечні ситуації бойових умов воїни, що проходили службу в АМВ, відчували тривогу, дискомфорт (68,4%). Серед військовослужбовців підрозділів забезпечення ця цифра становить 31,6% – 31,2%, а серед військовиків, що проходили службу в МСВ і безпосередньо брали участь у бойових діях, – 50%.

Домінуючим фактором впливу на психіку воїна є участь у знищенні противника за допомогою зброї та бойової техніки, і пов’язаний з цим передбойовий стан напруги.

Лонгітюдним дослідженням встановлено, що перше реальне знищення противника для кожного військовослужбовця у психологічному плані набуває особистісного значення, яке здатне різко змінити психічний стан, що іноді призводить до небажаних наслідків – дестабілізації стійкості психічних процесів, порушення і зміни діяльності. Результати проведеного опитування засвідчили, що 38% респондентів  до служби в армії уявляли, що в разі бойових дій будуть знищувати противника; 21% – не уявляли; 32% – не замислювались; 9% – знали це, але не надавали цьому значення.

У подальшому майже 80% респондентів брали участь у бойових діях в  Республіці Афганістан, але під час служби установка на необхідність знищення противника була лише у 19% військовослужбовців і, в основному, під час проходження курсу молодого солдата, що ще раз підкреслює роль психологічного потенціалу особистості в екстремальних умовах діяльності.

Отже, психологічний механізм управління психологічним потенціалом військовослужбовців підрозділів АМВ у локальних воєнних конфліктах в Афганістані був недосконалим і не міг повною мірою заповнити наявний у цій сфері дефіцит. Головною причиною такого дефіциту було те, що механізм його оптимізації функціонував в основному на рівні угруповання військ й не захоплював належною мірою державних структур і найважливіших соціальних інститутів, здатних впливати на суспільну думку і настрій. З нього були практично виключені багато вітчизняних ЗМІ, суспільні рухи й організації, не були належно враховані рекомендації військово-психологічної науки про всебічну психологічну підготовку бойових дій.

Для профілактики і своєчасного відновлення дефіциту в психологічному потенціалі військовослужбовців – учасників локального воєнного конфлікту необхідно використовувати психологічний механізм перенесення потенційного ресурсу в наявний, – побудованого на основі знання й врахування психологічних закономірностей функціонування людської психіки в умовах дії стрес-факторів бою, принципів ефективного психологічного впливу на психіку і поведінку військовослужбовців, спрямованих на всіляке розширення психологічних можливостей воїнів. У ролі такого механізму виступає соціально-психологічне забезпечення бойових дій військ як концепція і технологія розв’язання психологічних проблем бойових дій військ у локальних воєнних конфліктах.

Четвертий розділ “Сутність і зміст системи соціально-психологічного забезпечення функціонування підрозділів аеромобільних військ у збройних конфліктах” містить основні елементи концепції СПЗ, яка поєднує на загальній теоретико-методологічній основі розрізнений, фрагментарний досвід розв’язання психологічних проблем локальних збройних конфліктів і створює умови для єдиного розуміння суб’єктами цієї діяльності її цілей, засобів, способів, критеріїв, застосування окремих технологій, що адекватні завданням корекції психологічного потенціалу військовослужбовців.

Складовими елементами системи соціально-психологічного забезпечення функціонування підрозділів аеромобільних військ у збройних конфліктах в нашому дослідженні є: професійно-психологічний відбір, психологічна підготовка, соціально-психологічний стан військовослужбовців, психологічна допомога та соціально-психологічна реадаптація учасників бойових дій.

Професійно-психологічний добір у нашому дослідженні являє собою комплекс заходів, що сприяють раціональному розподілу військовослужбовців аеромобільних підрозділів за спеціальностями, комплектуванню підрозділів та забезпечує відповідність психологічних якостей воєнних спеціалістів вимогам військово-професійної діяльності. Сутність професійно-психологічного добору полягає у вивченні професійно важливих якостей системи ознак цілісної особистості: а) соціальних (патріотизм, моральність, духовність, дисциплінованість, колективізм та ін); б) психологічних (відчуття, сприйняття, уявлення, увага, емоції, почуття, пам’ять, мислення); в) психофізіологічних (сила, урівноваженість, рухливість, динамічність нервової системи та ін.); г) фізичних параметрів (здатність вкладатись в нормативні показники фізичної підготовки); д) фізіологічних резервів організму (здатність організму адекватно адаптуватись до екстремальних умов діяльності).

Нами розроблено та запропоновано схему добору та аналізу даних щодо психофізіологічного вивчення особливостей професійної діяльності, яка включає сім складових компонентів: загальні дані; короткі гігієнічні характеристики умов на робочому місті; дані про обладнання і компонування робочого місця, коротка характеристика приладів, маніпуляторів; психофізіологічні особливості діяльності, що виконується; відомості про динаміку психофізіологічного стану в процесі діяльності; характеристика помилок в роботі спеціаліста; протипоказання до професії.

Виходячи з результатів дослідження, проблеми професійно-психологічного відбору умовно можуть зводитись до розв’язання таких завдань: 1) встановити сукупність вимог, що висуваються до властивостей особистості конкретною діяльністю; 2) визначити інформативні методики випробувань, які дали б можливість досягти високих професійно важливих якостей сформованого контингенту.

Наступним елементом системи соціально-психологічного забезпечення у нашому дослідженні виступає психологічна підготовка.

Нам здається цілком обґрунтованим виділення в цілісному технологічному процесі таких видів психологічної підготовки: загальної, спеціальної та цільової (В.В.Сисоєв). При цьому ми відносимо загальну і спеціальну підготовку до стратегічного, а цільову – до тактичного рівня соціально-психологічного забезпечення бойових дій військ.

Найважливішим завданням загальної психологічної підготовки є формування у військовослужбовців бойової стійкості (адаптованої до психотравмуючих факторів сучасного бою) психіки. Це досягається за допомогою застосування таких технологічних способів підготовки, як психологічна освіта, психоакцентоване навчання, участь військ у ліквідації наслідків стихійних лих, техногенних катастроф, оволодіння особовим складом способами управління своїми психічними функціями, надання невідкладної психологічної підтримки товаришам по службі.

Спеціальна психологічна підготовка спрямовується на формування і розвиток у військовослужбовців психічних функцій, необхідних для ефективного виконання ними специфічних завдань, обумовлених особливостями їхньої бойової спеціальності.

Цільова психологічна підготовка особового складу до бойових дій, як правило, відбувається на тактичному рівні. Вивчення бойового досвіду частин Сухопутних військ в Афганістані і Чечні показує, що для досягнення цієї мети використовуються різні групи методів (табл.1).

З табл. 1 видно, що цільова психологічна підготовка розглядається як складна, багатопланова і багаторівнева діяльність командирів, штабів, органів гуманітарної політики, медичних працівників і самого військовослужбовця, яка спрямована на всебічну підготовку психіки останніх до активних, ефективних бойових дій, попередження їх психотравматизації.

Таким чином, психологічна підготовка військовослужбовців до бойових дій у локальних збройних конфліктах здійснюється за технологією приведення всіх складових психологічного потенціалу в такий якісний стан, що дозволить їм ефективно діяти на полі бою, зберігати боєздатність і психічне здоров’я, перебуваючи під впливом психотравмуючих факторів бойової обстановки в умовах конкретного збройного конфлікту. В цілому, за результатами нашого дослідження, на усіх етапах підготовки та ведення бойових дій має здійснюватись загальна та спеціальна психологічна підготовка.