СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, її зв’язок з державними науковими програмами, сформульована мета та основні завдання дослідження, визначається об’єкт, предмет і методи, висвітлюється його наукова новизна, теоретична та практична значущість, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та особистий внесок автора.

 Перший розділ “Теоретико-методологічні основи дослідження інтелекту” містить теоретико-методологічний аналіз проблеми інтелекту, його природи, структури та функцій.

Розглянуто існуючі визначення інтелекту та специфіка його вивчення  у контексті чотирьох основних підходів: психометричного (Д. Векслер,        Ф. Вернон, Дж. Гілфорд, В.М. Дружинін, Р. Кетелл, Дж. Равен, Ч. Спірмен, Л. Терстоун), когнітивного (Т. Бейтс, Б.М. Величковський, Х. Гарднер,        Ж. Піаже,    Р. Стернберг, М.О. Холодна), нейропсихологічного (Г. Айзенк, О.М. Лебедєв, Д. Молфезе, С. Стоуф, Е. Шафер, Р.Хайер), соціокультурного (Л.А. Венгер, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, О.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн, П. Ружгис,  М.Л. Смульсон).

Сутність інтелекту у межах психометричного підходу зіставляється із здатністю до абстрактного мислення. Труднощі психометричних теорій у прогнозуванні ефективної діяльності особистості в мінливих умовах соціального середовища, недостатність абстрактного мислення для охоплення усієї інтелектуальної будови людини привели до появи психометричних моделей, які містять, поряд із конвергентними здібностями, дивергентні, що включають інтуїтивно-почуттєве відображення дійсності та зумовлюють адекватну адаптацію особистості до навколишнього світу.

Когнітивний підхід до дослідження інтелекту виявляється у низці ієрархічних та гетерархічних моделей, що містять сукупність усіх пізнавальних процесів. Інтелект розглядається як пристрій для когнітивної обробки інформації, яка включає три послідовних етапи: сприймання, інтерпретацію та породження. Важливою ідеєю в сучасних когнітивних дослідженнях інтелекту є виділення метакогніцій як специфічних способів структурування інформації, що впливають на особливості перебігу пізнавальних процесів. Потужним напрямом когнітивних досліджень є так звана комп’ютерна метафора, яка ґрунтується на аналогії роботи мозкової структури та комп’ютера.

Нейропсихологічний підхід у дослідженнях інтелекту розглядає мозкову структуру як фізіологічну основу структурної організації інтелекту. Важливе місце  у цих дослідженнях посідають експериментальні програми вивчення особливостей активації різних ділянок мозку та їх зв’язок із перебігом інтелектуальних операцій, а також вплив біохімічних речовин на ефективність інтелектуальної діяльності. Провідної значущості для нашого дослідження набувають вітчизняні нейрофізіологічні дослідження, в основі яких є принцип динамічної системної локалізації усіх вищих психічних функцій, що передбачає єдність біологічного та соціального у психіці людини; опосередкований характер психічних процесів та провідну роль мовлення в їх організації; залежність психічних функцій від способів їх формування.

 Водночас зосередженість когнітивного та нейрофізіологічного підходів на функціональному аспекті пізнавальних процесів індивіда, що переважною мірою є спадковими та фізіологічно зумовленими, не сприяє виявленню ролі інтелектуальної організації особистості в умовах соціального середовища та можливості інтелектуального розвитку протягом її життєдіяльності.

Тому перспективнішим у цьому контексті видається соціокультурний підхід, важливою ідеєю якого є принцип соціальної детермінованості усіх вищих психічних функцій. Це дає змогу по-новому розставити акценти в дослідженнях інтелекту як пізнавального інструмента суб’єкта діяльності та окреслити перспективи  ефективного інтелектуального розвитку особистості. Серед досліджень соціокультурного напряму також вирізняються теорії, які враховують  етнічні стереотипи, особливості національно-культурного простору та уявлення про інтелект носіїв різних культур та мов (С. Ірвін, П. Ружгіс,   Р. Стернберг). Поряд із цим, соціокультурний підхід до деякої міри ігнорує структурну організацію інтелекту, на основі якої можна виявити особливості перебігу його функцій.

Спроба синтезу цих підходів та розробка концептуальної матриці сучасних досліджень інтелекту дали змогу окреслити наступні напрями вивчення організації інтелекту: тлумачення інтелекту як пізнавальної здатності людини, яка пронизує усі сфери її особистісного буття  та визначає траєкторію пізнавальної активності суб’єкта життєздійснення; розгляд інтелекту як пізнавальної здатності до усіх рівнів психічного відображення, узагальнення та перетворення дійсності; вивчення структурно-функціональної організації інтелекту відповідно до особливостей перебігу метакогнітивних та когнітивних процесів; урахування природи інтелекту як єдності біологічного та соціального, що зумовлює виділення у структурі інтелекту філогенетичного й онтогенетичного компонентів, а також встановлення відповідності структурно-функціональної моделі  нейропсихологічним принципам організації мозку.  

 Таке бачення зумовлює необхідність вивчення інтелекту як стійкої особистісної властивості, що нерозривно пов’язана з мотиваційною та емоційною сферами.

У другому розділі – “Інтелект і особистість” – із спиранням на головні персонологічні теорії розглянуто місце та роль інтелекту в життєдіяльності особистості. Показано, що дослідження інтелекту  та особистості відбувається у  контексті вивчення пізнавальної, мотиваційної та емоційної сфер особистості (З. Фрейд, К.Г. Юнг, А.Адлер, Е. Еріксон, Г. Олпорт, Р. Кеттелл, А. Бандура, Дж. Келлі,      Дж. Мейер), а також виділення різних видів інтелекту – академічного, практичного, соціального, емоційного, мотиваційного.

 Значна увага інтелектуальній організації особистості приділяється в соціально-когнітивній теорії А. Бандури, в межах якої розрізняються різного роду ментальні репрезентації та низка стратегій, що слугують основою саморегуляції особистості та її самоефективності. Ідеї конструктивного альтернативізму, основоположні для когнітивної теорії Дж. Келлі, передбачають множинну інтерпретацію різних фрагментів дійсності через сформовані на основі життєвого досвіду особистості ментальні конструкти.

Виокремлення практичного, соціального, емоційного та мотиваційного інтелектів  націлене на виявлення ефективності міжособистісної взаємодії, здатності до саморегуляції емоційних станів, вміння розв’язувати практичні проблеми в межах важливих для людини задач.

Практичний інтелект (П. Болтс, Дж. Сміт, К. Джоунс, Дж. Дей,           Р. Стернберг) трактується як здатність розуміти смисл поведінки інших людей, оцінювати реальні ситуації спілкування, поводитись адекватно актуальній ситуації. Практичний інтелект виходить з контексту, змісту задачі, особливостей її інтерпретації, мети та стратегій розв’язання.

Соціальний інтелект (О.Джон, Н.Кантор, С.Космітцкі, Р. Стернберг,  Р. Торндайк) визначається як здатність ефективного пристосування до інших людей, їхніх цілей та дій у різних ситуаціях. Соціальний інтелект має як когнітивну (оцінка перспективи, розуміння людей, знання соціальних правил, відкрита пізнавальна позиція), так і поведінкову природу (здатність до міжособистісної взаємодії, соціальна пристосованість, теплота в міжособистісних стосунках).

Емоційний інтелект (Р. Бар-Он, О.І. Власова, Д. Гоулман, Д. Карузо,              Дж. Мейер, Г. Метью, Е.Л. Носенко, П. Селовей) трактується як емоційно-інтелектуальна здатність до управління емоціями, наслідком чого є ефективна адаптація особистості до навколишнього середовища. Мотиваційний інтелект (М. Аптер) є здатністю особистості видозмінювати свої психологічні стани для досягнення життєвого успіху.

Загалом можна констатувати недостатню концептуальну розробленість  проблеми інтелекту особистості, а також способів вивчення інтелекту у контексті особистості як суб’єкта цілісної життєдіяльності. Це зумовлює необхідність вироблення чітких методологічних основ для дослідження організації інтелекту, що охоплює, з одного боку, діяльність особистості  у розв’язанні різних видів задач, а з іншого, – враховує тісну взаємодію інтелектуальної, мотиваційної та емоційної сфер особистості.

У третьому розділі – “Концептуальна модель структурно-функціональної організації інтелекту” – висвітлено методологічні основи дослідження, відповідно до яких конструюється структурно-функціональна модель інтелекту. Аналітико-синтетична логіка як вищий рівень філософської методології дає змогу розглянути інтелект як одночасно цілісне та диференційоване психічне утворення, яке репрезентоване єдністю індивідуального, особистісного, суб’єктного у носія психічного, та відображене в багатоплановій активності від вирішення життєвих ситуацій до розв’язання академічних задач.

Основоположними принципами конструювання моделі є принципи соціальної детермінованості вищих психічних функцій; індивідуальних відмінностей та диференційованості психічних процесів; єдності когнітивної та афективної сфер у пізнавальній діяльності суб’єкта. Відповідно до цих принципів у моделі виділяються три рівні: соціокультурний, метакогнітивний та когнітивно-афективний.

Соціокультурний рівень структурно-функціональної організації інтелекту містить філогенетичний та онтогенетичний компоненти. Функції філогенетичного компонента соціокультурного рівня інтелекту полягають у наданні носію психічного як спадкоємцю суспільно-історичного досвіду “логічних” та “поведінкових матриць”. Ці матриці є універсальними, оскільки властиві  людині як родовій істоті.

Виділення та ґрунтовне вивчення цих матриць у вигляді архетипів, апріорних категорій, екзистенціальних концептів, артефактів, первинних концептів, семантичних примітивів дало змогу об’єднати їх в архетипний компонент соціокультурного рівня інтелекту в розрізі філогенезу. Водночас філогенетичний компонент соціокультурного рівня містить структури, які відображають інтелектуальні утворення людини як представника певного національно-культурного простору. Національно-культурні інтелектуальні утворення представлені прототипами – найтиповішими зразками різних категорій, а також етнічними стереотипами.

Онтогенетичний компонент соціокультурного рівня інтелекту відображає динаміку формування поняттєвих структур різного ступеня узагальнення навколишньої дійсності: від синкретичних образів через утворення понять-комплексів до породження істинних понять.

Метакогнітивний рівень структурно-функціональної організації інтелекту представлений такими компонентами: ментальною репрезентацією задачі; ментальною перцепцією, а також низкою метакогнітивних стратегій. Ментальна перцепція полягає в індивідуальних способах кодування інформації (вербально-логічному, образному, емоційно-сенсорному); у відповідних способах обробки інформації у вигляді когнітивних стилів “широта – вузькість діапазону еквівалентності”, “поленезалежність – полезалежність”, “оптимістичність – песимістичність інтелектуального прогнозу”; в самооцінці актуальної мотивації та емоційних станів.

Метакогнітивні стратегії застосовуються на орієнтувально-дослідницькому етапі розв’язання задачі та містять стратегії усвідомлення, планування, управління та рефлексії.

В емпіричному дослідженні метакогнітивної перцепції та метакогнітивних стратегій брали участь 140 студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки, жіночої та чоловічої статі, віком 18 – 22 роки. Результати дослідження свідчать про таке:

-        існує кореляційний зв’язок між показниками способів кодування та способів обробки інформації: вербально-логічний спосіб кодування пов’язаний із способом обробки інформації – когнітивним стилем з полюсом “широта діапазону еквівалентності” (r=0,468, p≤0,001); образний спосіб кодування – із когнітивним стилем з полюсом “полезалежність” (r=0,192, p≤0,05); емоційно-сенсорний спосіб –  із когнітивним стилем з полюсом “оптимістичність інтелектуального прогнозу” (r=0,273, p≤0,01). Поряд із цим, у процесі метакогнітивної діяльності  спостерігаються значущі показники кореляційного зв’язку вербально-логічного способу кодування та когнітивного стилю з полюсом “поленезалежність” (r=0,322, p≤0,01);.

-        успіх інтелектуальної діяльності зумовлюється використанням широкого спектру метакогнітивних стратегій усвідомлення, планування, управління та рефлексії. 76% досліджуваних з високим рівнем академічного інтелекту застосовують метакогнітивні стратегії при розв’язанні тестових задач. Натомість, відсоток досліджуваних із середнім та низьким показником IQ, які використовують такі стратегії в інтелектуальній діяльності, становить, відповідно, 24% та 4% вибірки.

Когнітивно-афективний рівень структурно-функціональної організації інтелекту представлений структурами знань (фреймами, скриптами, схематами) та алгоритмічними (пошуковими, комбінувальними) й евристичними когнітивними стратегіями (зовнішніми, внутрішніми, змішаними).  

Фрейм як структура знань представлений певною категорією або системою категорій, структурованих відповідно до актуального контексту (М. Мінський, Ч. Філмор). Будова фреймів дає змогу ототожнювати їх із загально визначеними категоріями, які утворюються внаслідок виділення істотних властивостей різних об’єктів та фрагментів дійсності.

У контексті структурно-функціональної організації інтелекту фрейми як інтелектуальні структури когнітивно-афективного рівня безпосередньо пов’язані з метакогнітивним рівнем – способами кодування та обробки інформації. Фрейми ґрунтуються, передусім, на вербально-логічному способі кодування  та когнітивному стилі з полюсом  “широкий  діапазон еквівалентності”.

Інша структура знань – скрипт. Скрипт – це структура знань, яка представляє стереотипну зміну подій та емоційне переживання, що їх супроводжує (Р. Солсо, Р. Шанк). Відтак,  скрипт є структурою знань про життєві ситуації. У контексті структурно-функціональної організації  інтелекту існує тісний зв’язок скриптів із емоційно-сенсорним способом кодування інформації та когнітивним стилем з полюсом “оптимістичність інтелектуального прогнозу”, що представлені на метакогнітивному рівні.

Іншою структурою знань є схемата. Ця структура відповідає за візуалізацію конкретного об’єкта та формування його перцептивного образу, вона “моделює візуальний простір” у ментальному досвіді суб’єкта             (М. Вернон, О.О. Селіванова). Якщо фрейми більшою мірою пов’язані з вербальною інформацією та встановленням критеріїв для категоризації об’єктів, скрипти із емоційно-сенсорною інформацією, що супроводжує перебіг та репрезентацію життєвих ситуацій і подій, то схемата – це інтелектуальне утворення, яке можна вважати носієм образної інформації.

Схемата як структура представлення знань пов’язана з такими метакогнітивними утвореннями, як образний спосіб кодування інформації та когнітивний стиль з полюсом “полезалежність”.

Визначення та аналіз змістової сторони інтелекту у вигляді фреймових структур, скриптів та схемат дає змогу виділити операціональну сторону інтелекту.

Описані структури представлення знань та їх змістові характеристики визначають низку усіх доступних суб’єктові розумових операцій: порівняння, за допомогою якої виділяються спільні та відмінні властивості об’єктів (схемати); аналіз через синтез, за допомогою яких відбувається розмежування різних об’єктів, виділення їх складових,  ознак,  властивостей та поєднання цих частин на основі спільного контексту їх функціонування (скрипти). Операції узагальнення, в свою чергу, уможливлюють групування об’єктів у різні категорії (фрейми) на основі  їх суттєвих властивостей.

Об’єднання фреймів у фреймові системи відображає процес впорядкування знань на основі широких спільних властивостей груп об’єктів, що ґрунтується на операціях систематизації.  Розумові операції порівняння, аналізу через синтез, абстрагування, узагальнення, категоризації та систематизації втілюються у функціонуванні когнітивних стратегій (алгоритмічних та евристичних), які реалізуються суб’єктом при розв’язанні інтелектуальних задач.

Процес розв’язання задач забезпечується тісною взаємодією усіх рівнів структурно-функціональної організації інтелекту. При цьому когнітивна обробка інформації здійснюється не послідовно відповідно до кожного рівня, а паралельно: “згори-вниз”, “знизу-вгору”.