ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ТРЕНЕРА-ВИКЛАДАЧА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет та методологічні засади, сформульовано мету та головні завдання роботи, визначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційного дослідження, виходячи з послідовності розв’язання поставлених завдань.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади концепції професійного становлення суб’єкта спортивно-педагогічної діяльності» – розглядаються філософські та психологічні підходи до розуміння проблеми суб’єкта у площині суб’єктно-діяльнісної парадигми, подається системний аналіз накопичених до теперішнього часу наукових теоретичних поглядів й окремих емпіричних фактів з проблеми професіогенезу фахівців, обґрунтовується концепція професійного становлення суб’єкта спортивно-педагогічної діяльності.

Систематизація наукових, зокрема психологічних, знань про людину переконливо засвідчує, що потреба вивчення її в різних аспектах і проявах не втрачає і не втратить своєї значущості. Особливою психологічною категорією, що описує людину як джерело активності, пізнання і перетворення дійсності, є суб’єкт, якому властивий якісно своєрідний спосіб самоорганізації і саморегуляції. Категорія суб’єкта виступає центром координації всіх психічних процесів, станів і властивостей. У психології зазначена проблема, найповніше відображена у суб’єктно-діяльнісній методології, потужний вплив на становлення та розвиток якої пов’язаний із дослідженнями Б.Г.Ананьєва, К.О.Абульханової-Славської, Г.О.Балла, А.В.Брушлінського, Г.С.Костюка, С.Д.Максименка, В.А.Роменця, С.Л.Рубінштейна, В.А.Семиченко, В.О.Татенко.

Аналіз суб’єктної природи людини, виконаний в науковій школі С.Л.Рубінштейна, уможливлює розуміння суб’єкта як втілення якісно своєрідного способу самоорганізації, саморегуляції, узгодження зовнішніх і внутрішніх умов активності. Глибоке теоретико-емпіричне дослідження людини, розгляд її як полісистемного утворення належить Б.Г.Ананьєву. Суттєвим внеском в теорію і методологію психологічної науки про людину як суб’єкта життєтворчості виступає розгорнуте визначення В.А.Роменцем психологічної сутності вчинку. К.О.Абульхановою-Славською при створенні концепції особистості як суб’єкта життєвого шляху досліджено взаємозв’язки активності, свідомості та особистісної організації часу. А.В.Брушлінським створено континуально-генетичну концепцію психічного та обґрунтовано положення про його недиз’юнктивність. У низці сучасних досліджень розглядаються питання філогенетичного та онтогенетичного становлення суб’єкта (Л.І.Анциферова, Є.І.Ісаєв, С.Д.Максименко, О.К.Осницький, В.І.Слободчиков, В.В.Селіванов, В.О.Татенко, І.С.Якиманська та ін.).

У психології та філософії вже склалася певна система структурування суб’єкта в якій ключову роль відіграють досліджені науковцями феномени суб’єктності: компоненти суб’єктного досвіду (О.К.Осницький), механізми суб’єктності (В.О.Татенко), внутрішні передумови та зовнішні прояви суб’єктності (О.В.Волкова); закономірності розвитку суб’єктності в онтогенезі (К.О.Абульханова-Славська, С.Д.Максименко, В.В.Селіванов, В.О.Татенко), основні атрибутивні характеристики суб’єктності (В.А.Петровський). Втім здійснений аналіз підходів до означеної проблеми показав, що відсутність спільної основи для виокремлення в структурі суб’єкта системоутворюючих одиниць призводить до значних розбіжностей у виділенні їх складу, що унеможливлює узагальнення емпіричного матеріалу, його належну інтерпретацію, а відтак і можливість використання останнього в якості надійного діагностичного інструменту.