ТИПОЛОГИЯ ПСИХОЛОГИЧЕСКИХ МЕХАНИЗМОВ САМОКОНСТИТУИРОВАНИЯ СУБЪЕКТА

Краткое содержание

У вступі   обґрунтовано   актуальність   дослідження;  визначено мету,   завдання,  об’єкт,   предмет,  методи дослідження;  розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; наведені дані про апробацію основних положень дослідження, його результатів і публікацій за темою дисертації.

Перший розділ    "Теоретико  –  методологічні   основи   дослідження проблеми конституювання суб’єктності особистості”  містить 4 підрозділи, в яких розглядаються методолого-теоретичні аспекти досліджень проблеми конституювання суб’єктності в процесі самоконституювання суб'єкта в суб'єктній, екзистенціальній і структурно-аналітичній парадигмах. Показано, що вітчизняна психологічна наука останнім часом орієнтована на розробку нових теоретико-методологічних принципів дослідження психічної реальності, яка розглядається як така, що саморозвивається, де пріоритет віддається принципу суб'єкта, за яким феномени людської життєдіяльності розглядаються з тієї точки зору, що суб'єкт шукає такі форми активності, які б   давали   йому   можливість    повної   самореалізації     ( С. Д. Максименко, Г.С. Костюк, В.А. Татенко, Т.М. Титаренко, Н.Ф. Каліна і ін.).

Наголос на розгляд неусвідомлюваних детермінант у формуванні суб’єктності особистості в процесі самоконституювання суб'єкта робиться глибинно-орієнтованими психологічними підходами і такими авторами, як   З. Фрейд, А. Фрейд, М. Кляйн, Л. Бінсвангер, Ж. П. Сартр, Ж. Лакан. Зарубіжна психологічна наука головним чином використовує глибинну парадигму при розгляді проблеми суб’єктності або ототожнює феномен суб’єктності з феноменом ідентичності, пояснюючи її формування і розвиток тим, що розрізнені цілісні патерни поведінки в процесі розвитку індивіда зливаються і утворюють інтегровану особистість, яка в результаті такої інтеграції знаходить стабільне відчуття «Я».

Проаналізувавши феномени, що відносяться до смислового змісту поняття «Я», ми виділили сім основних його атрибутів або аспектів, у який увійшли: інтегративність змістів психічної реальності, що виражається у відчутті зв'язаності, стабільності, цілісності; несуперечність цих змістів; самототожність як відмінність від інших; співвіднесенність з іншими як самовизначення   за    допомогою   зворотного   зв'язку,   одержаного від  них; самоцінність як переживання власної позитивності незалежно від оцінки інших людей; самопричинність як здатність робити вільний вибір, незважаючи на тиск соціального оточення, і активно досягати наміченої мети; саморозвиток як здатність творчої переробки дій зовнішньої реальності, переміщення результатів подібної переробки у внутрішній план, а також активне перетворення об'єктивної зовнішньої реальності відповідно до внутрішнього досвіду.

Формування аспектів суб’єктності включає проходження суб'єктом трьох етапів:  розмежування  феноменів Я і   феноменів світу (вибудовування меж між зовнішньою і внутрішньою реальностями), координацію уявлення про «Я» з віддзеркаленням цього уявлення у феноменах світу, зіставлення власного уявлення про «Я» тому, що йому суперечить. Базовими умовами розгортання процесу самоконституювання суб'єкта є наявність неусвідомлюваних бажань і прагнень суб'єкта, що оформляються у внутрішньому досвіді як переживання нестачі в чому-небудь, наявність культурних  соціальних  директив про необхідність ідеальної  цілісності «Я» і наявність частково усвідомленого проекту реалізованої цілісності як цінності або значення буття суб'єкта, що є структурою, яка конституює суб’єктність особистості. У цьому контексті «травматична подія», що лежить в основі психологічної проблеми особистості, є нестачею - «пропуском» в досвіді суб'єкта, відсутнім аспектом значення події, що відбулася, який оформляється як симптом, що заповнює деяку порожнину в символічній структурі світу суб'єкта, дозволяючи тим самим сформувати збитковий аспект суб’єктності замість повної її відсутності. Таким чином, невротичний симптом може входити в структуру суб’єктності особистості.

Вищезазначене дає можливість визначити, що форму конституювання суб’єктності визначає спосіб, яким досягається хиткий компроміс між неусвідомлюваним вабленням суб'єкта і символічними культурними нормативами (що було одною з проблем що розглядалися в роботах              Ж. Лакана та Ж. П. Сартра), таким чином самоконституювання суб'єкта відбувається перед обличчям Іншого за допомогою придбання ним уявної та символічної ідентифікацій, де перша - наслідування Іншому на рівні подібності (або ідеального Я), а друга - ідентифікація з унікальністю Іншого (з Я-Ідеалом). Неможливість такого компромісу виявляється в таких феноменах порушення суб’єктності, як: втрата підстав або критеріїв оцінки подій світу, переживання суб'єктом процесу фрагментації особи (психоз); втрата легітимності образу Я, що примушує суб'єкта симулювати суб’єктність, встановлюючи помилковий порядок ідентифікації (невроз); стагнація формування суб’єктності, що може виражатися в ригідності суб’єктності, неможливості її корекції на адекватнішу реальності. Основними формами протікання процесу самоконституювання суб'єкта є: психотичне конституювання на рівні Реальної екзистенції суб'єкта, невротичне конституювання на рівні Уявної феноменології «Я» суб'єкта і перверсивне конституювання за допомогою привласнення суб'єктом пріоритетного місця на рівні Символічної соціальної структури.

Другий розділ «Типологія психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта» містить чотири підрозділи, в яких описуються основні принципи створення типології психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта і їх феноменологічний прояв,  типологічні  особливості  і  риси  суб’єктності  особистості  як  результат  функціонування психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта.

В процесі конституювання власної суб’єктності суб'єкт проходить ряд кризових моментів, що характеризуються використовуванням психологічних механізмів суб'єктної активності (функцюювання яких було визначене та детально описане В. А. Татенко в парадигмі суб’єктної психології),  і  формуванням смислових конструктів, що відображають наступні аспекти суб’єктності: 1. Автентичність - відчуженість;   2.            Диференційованість - аморфність; 3.       Стенічність - астенічність; 4.Самоконтроль- інфантильність; 5. Актуалізуємість - залежність; 6. Самоприйняття - нарциссичність;              7. Адаптивність - стагнованість.

Психологічні механізми суб'єктної активності діють спільно в цілісному акті взаємодії суб'єкта з реальністю задля задоволення наявної потреби. Цей акт, з точки зору глибинного психолога, включає етапи усвідомлення бажання і його опредмечування, активний пошук умов для його задоволення і оцінку вірогідності останнього, подолання виникаючих перешкод, оцінювання повноти задоволення, збереження або витіснення значущої інформації, одержаної в акті взаємодії з навколишньою реальністю. В результаті функціонування кожного механізму формується відповідний аспект суб’єктності. Таким чином, суб’єктність відтворюється і підтримується кожним актом активності суб'єкта.

Ми вважаємо, що джерелом активності суб'єкта є ситуація конфлікту між неусвідомлюваними бажаннями в задоволенні фундаментальних потреб і соціальними директивами відносно того, які потреби, в якій формі і яким способом «належить» задовольняти. Кожен виток ціннісно-смислової спіралі розвитку особи представлений сумісним функціонуванням всіх механізмів суб'єктної активності і є цілісним актом взаємодії суб'єкта з навколишньою реальністю,   що   реалізовується   за   допомогою   психологічного  механізму самоконституювання суб'єкта. Аналіз феноменів функціонування механізмів суб'єктної   активності   показав,   що  в  їх  основі лежать чотири чинники, що характеризують прояв активності суб'єкта  стосовно навколишньої реальності в цілому і його відношення з Іншим, зокрема: чинник активності\пасивності лежить в основі механізмів суб'єктної активності самопотенцюювання і самоапперцепції; чинник відмінності\тотожності лежить в основі механізмів суб'єктної активності самозапитування і антиципуючого самополагання; чинник адекватності\неадекватності оцінювання лежить в основі механізмів суб'єктної активності самовизначення і самооцінювання; чинник соціопатії\соціальної бажаності лежить в основі механізмів суб'єктної активності самозапитування і самоактуалізації. Поєднання даних чотирьох чинників, в основі яких лежить дисфункція відповідних механізмів суб'єктної активності, формує шість типів механізмів самоконституювання суб'єкта: механізми самоопредмечування, самооцінювання і самоформування (є базовими) і механізми самоототожнювання, самопред'явлення, самосхвалення(є компліментарними, що будуються на основі базових).

Типологічні особливості психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта виявляються в наступному: специфіку вибудовування меж між зовнішньою і  внутрішньою реальністю визначає психологічний механізм самоопредмечування самоконституювання суб'єкта; специфіку тестування реальності (ступінь її адекватності) визначає психологічний механізм самооцінювання самоконституювання суб'єкта; специфіку підтримки балансу в системі "внутрішня суб'єктивна реальність - зовнішня об'єктивна реальність" визначає психологічний механізм самоформування самоконституювання суб'єкта; специфіку самооцінки суб'єкта залежно від зовнішніх обставин визначає психологічний механізм самоототожнювання самоконституювання суб'єкта; специфіку розвитку меж "Я" шляхом отримання зворотного зв'язку визначає психологічний механізм самопред'явлення самоконституювання суб'єкта; специфіку самооцінки залежно від ступеня реалізації ідеального проекту суб'єкта визначає психологічний механізм самосхвалення самоконституювання суб'єкта.

В результаті порушення функції шести механізмів самоконституювання суб'єкта формуються шість типів суб’єктності: інверсна, нарциссична, інфантильна, симбіотична, похідна, відчужена. Інверсна суб’єктність характеризується тим, що внутрішня реальність суб'єкта-носія даного типу суб’єктності будується на противагу зовнішній в процесі проектування і інтроекування спроектованого змісту, внаслідок чого суб'єкт виявляється замкнутим у власному суб'єктивному світі, де оточуючі мають функцію віддзеркалення його власних очікувань і потрібні остільки, оскільки додають статус реальності власному фантазматичному світу суб'єкта.

Нарциссична суб’єктність характеризується тим, що суб'єкт обмежує пошукову активність по відношенню до об'єктів реальності, замінюючи їх власними  фантазматичними  об'єктами.  Таким чином,  на Я суб'єкта починає тиснути навколишня реальність, яка виступає як непідвладна і не прогнозована, а тому негативна. Це приводить до наростання напруги в психічному апараті, яке дестабілізує його функціонування, що викликає інфляцію власного Я; це дозволяє суб'єкту створити рятівну ілюзію про власну могутність, що захищає від реальності, яка вторгається в його внутрішній світ. Інфантильна суб’єктність характеризується тим, що суб'єкт-носій даного типу суб’єктності, як правило, проявляє психопатичну або депресивно-нарциссичну симптоматику, пов'язану з відмовою враховувати соціальні обмеження, де в першому випадку він демонструє активне неприйняття будь-яких соціальних обмежень, а в другому вимушений з ними миритися за допомогою психологічного захисту, спрямованого на формування і підтримку реактивного утворення.

Симбіотична суб’єктність характеризується тим, що внутрішня реальність будується суб'єктом на противагу зовнішньої за допомогою некритичного інтроекування якостей людей, які здійснюють турботу про суб'єкта, що дозволяє останньому створити рятівну ілюзію про власну силу. Особливість даного типу суб’єктності полягає у тому, що самооцінка суб'єкта знаходиться в залежності від зовнішніх обставин, а внутрішня реальність будується за допомогою інтроекції зовнішньої, що обумовлює прояв депресивно-нарциссичної і параноїдної симптоматики. Похідна суб’єктність характеризується тим, що суб'єкт некритично інтроекує об'єкти зовнішньої реальності, ідентифікуючи з ними зміст внутрішнього досвіду, що приводить до розвитку "помилкового Я" і породжує надмірну напругу в психічному апараті, що виявляється у високому рівні особової тривожності. Це може компенсуватися схильністю до здійснення компульсивних дій або дій, спрямованих на протифобічне відреагування. Особливість даного типу суб’єктності полягає у тому, що особистість, яка володіє ним, потребує глядача для визначення власних меж, що виявляється в істеричній демонстративній симптоматиці. Відчужена суб'єктність характеризується нестійкістю самооцінки суб'єкта із зміною станів завищення і заниження останньої, що залежить від ступеня реалізації ідеального проекту суб'єкта. Суб'єкт схильний ідеалізувати людей, що маніфестують якості компетентності і влади, і за допомогою ідентифікації з ними підвищувати власну самооцінку, потім знецінюючи їх. Згодом відчуття самоповаги підтримується суб'єктом за допомогою мазохистичної підлеглості авторитетам, де він відмовляється від власної індивідуальності задля відчуття захищеності і стабільності. Агресивність,  що виникає по відношенню до них, як правило, переробляється за принципом реактивного утворення, а тривога, пов'язана з фантазіями про покарання за агресивність, знижується за допомогою дій компульсивного характеру.

Таким чином, розроблена нами типологія психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта заснована на особливостях функціонування психологічних механізмів суб'єктної активності при вибудовуванні суб'єктом меж між зовнішньою і внутрішньою реальностями при опосередкуванні даного процесу культурними і соціальними чинниками.

Третій розділ „Емпіричне дослідження психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта” містить п'ять підрозділів, в яких розглядаються основні принципи конструювання і стандартизації методики-опитувальника типів психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта  (ОТиСк) і її психометричні характеристики, наведений опис організації і проаналізовані результати експерименту, представлений порівняльний аналіз загальних особливостей психологічних механізмів самоконституювання суб'єкта (ПМСС) в групах з їх нормальним функціонуванням, дисфункцією і компенсацією, а також описані вікові і гендерні особливості психологічних механізмів   самоконституювання  суб'єкта.  Емпіричне  дослідження   ПМСС проводилося   протягом  трьох  років  на  трьох  вибірках  випробовуваних  із різними соціально-демографічними характеристиками. Вибірка А складалася з 120 піддослідних віком від 18 до 54 років різної професійної приналежності і рівня освіти, з них 52 чоловіка та 68 жінок. Вибірка Б складалася із 56 студентів другого курсу кафедри фізичної реабілітації ТНУ їм. В.І.Вернадського віком від 18 до 22 років, з них 33 чоловіка та 23 жінки. Вибірка В складалася з 50 педагогів, що працюють у вузах і середніх школах м. Сімферополя, віком від 42 до 48 років, з них 36 жінок і 14 чоловіків. Всього було досліджено 226 піддослідних. Для обробки одержаних даних ми використовували непараметричний статистичний метод рангової кореляції Спірмена і статистичний метод факторного аналізу. Метод психоаналітичної бесіди використовувався для дослідження феноменології суб’єктності і неусвідомлюваної детермінації активності суб'єкта.

Методична проблема виявлення психологічних характеристик ПМСС і способів їх реалізації була вирішена за допомогою розробленої нами методики: ОтиСк-тест-опитувальник, до кінцевого варіанту якого увійшли дві паралельні форми, що містять по 48 питань, відповідно до вимог стандартизації, при цьому при їх створенні враховувалися ліво- і правосторонні зсуви, ступінь симетрії і розкиду, відповідність властивостям функції нормального розподілу ознаки. Ретестова надійність даного запитальника була перевірена за допомогою методу рангової кореляції R Спірмена. Первинний опит був проведений 23.10.2003, повторний  02.06.2004 (інтервал склав 32 тижні). Дискримінативна надійність затверджень опитувальника обчислювалася по алгоритму чотирьохклітинної кореляції.

Для   кожного   пункту опитувальника   був розрахований j-коефіцієнт Пірсона. Обчислення показників  надійності  за  внутрішньою узгодженістю опитувальника здійснювалося методом розщеплювання. Конвергентна і дискримінантна валідність методики визначалася на основі кореляцій з показниками наступних тестів: 1. Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю (УСК) Дж. Роттера; 2. Тест-опитувальник екстраверсії-інтроверсії А. Айзенка; 3. Особистісний опитувальник Т. Лірі. Одержані результати свідчать про те, що розроблений опитувальник збалансований в своїх частинах, надійний і внутрішньо узгоджений психодіагностичний інструмент.