Психологічні засоби подолання конфліктів педагогів із старшокласниками

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, сформульовано мету, гіпотезу й основні завдання роботи, окреслено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, подано дані про апробацію роботи та впровадження в практику її результатів.

У першому розділі “Психологічна характеристика конфлікту як предмету наукового аналізу” здійснено аналіз феномену конфлікту, подано огляд основних теоретичних підходів до його вивчення, розкрито його структурно-функціональний та генетичний зміст, а також місце в системі психологічного знання. Дано загальну характеристику конфліктної взаємодії, розкрито її структурно-динамічні чинники, висвітлено функції конфліктів. Проаналізовано явище деструктивності як параметр конфліктної взаємодії. Конфлікт розглядається як один із засобів самоствердження і самовипробовування особистості, оскільки дозволяє кожному учаснику виробити свої здібності й активно їх використовувати. Встановлено основні причини, види і форми перебігу педагогічних конфліктів та способи їх попередження і подолання.

Провідні спеціалісти в галузі конфліктології А.Я.Анцупов та А.І.Шипілов під конфліктом розуміють найбільш гострий спосіб вирішення значимих протиріч, які виникають у процесі взаємодії; він полягає, на їх погляд, в протистоянні суб’єктів конфлікту і звичайно супроводжується негативними емоціями. Таким чином, необхідними атрибутами конфлікту є негативні почуття і протидія суб’єктів.

Явище конфлікту аналізується у розділі в різних аспектах. Зокрема, здійснено аналітичний огляд соціально-психологічних та педагогічних праць, присвячених вивченню даного феномену. Згідно з провідною ідеєю генетико-психологічної парадигми (Г.С.Костюк, С.Д.Максименко), конфлікт у педагогічній взаємодії слід розглядати як вияв своєрідності, але, водночас, і недостатньої взаємоадаптованості учня і вчителя, а з іншого боку – він є формою взаємовідносин, і, як такий, інтеріоризується особистістю, що має досить різні і серйозні наслідки щодо розвитку особистості. Дослідники відзначають важливі взаємозв’язки особливостей конфліктної поведінки з віковими закономірностями розвитку та характеристиками особистості (Т.М.Титаренко, О.А. Донченко, Н.В. Грішина).

У психології розглядаються конструктивні і деструктивні функції конфліктів (А.М.Бандурка, В.А.Друзь, Ф.М.Бородін, Н.М.Коряк, Н.В.Грішина, О.А.Донченко і Т.М.Титаренко).

До конструктивних функцій відносять часткове або повне усунення протиріч, глибоку оцінку індивідуально-психологічних особливостей учасників взаємодії, послаблення психічної напруженості внаслідок успішного розв’язання конфлікту, що розглядається як джерело розвитку особистості та міжособистісних взаємостосунків. За умови конструктивного вирішення він надає можливість учасникам здійснити життєві кроки, що є важливими, розширити способи взаємодії з оточуючими людьми. Важливим є набуття особистістю соціального досвіду у вирішенні конфліктних ситуацій, який може актуалізуватися і використовуватися як важливий психологічний засіб подолання деструктивності майбутніх конфліктних взаємодій.

Серед деструктивних функцій (наслідків) конфлікту відзначається негативний вплив на психічний стан його учасників, переживання стресових симптомів, руйнація міжособистісних стосунків, формування негативного образу сторін, що протидіють, затримання поступального розвитку особистості.

У другому розділі “Педагогічні конфлікти в ракурсі їх емпіричного вивчення” розглянуто психологічні особливості педагогічних конфліктів. Висвітлено позитивне і негативне значення педагогічних конфліктів у навчально-виховному процесі та в розвитку особистості, зокрема в старшому шкільному віці.

Педагогічні конфлікти як окремий вид конфліктних ситуацій мають свою специфіку. Перш за все, особливість педагогічних конфліктів полягає в тому, що відповідальними за педагогічно правильне вирішення ситуації є дорослі, оскільки саме від них діти й підлітки засвоюють моделі поведінки, соціальні норми стосунків між людьми. Часте виникнення педагогічних конфліктів може дати учням негативно забарвлене, нерідко викривлене уявлення про взаємостосунки старших з молодшими, і відповідальність за це несе, насамперед, безпосередньо школа і вчитель, а частково й учень.

Оскільки учасники педагогічних конфліктів мають різний віковий і соціальний статус, це викликає значні відмінності їх поведінки в конфлікті.

Різниця у віці й життєвому досвіді учасників розводить їхні позиції в конфлікті, породжує різний ступінь відповідальності за помилки при їх вирішенні.

Відмінне розуміння подій і їхніх причин учасниками (конфлікт „очима вчителя” й „очима учня” бачиться по-різному), тому вчителю не завжди легко зрозуміти глибину переживань дитини, а учневі – впоратися зі своїми емоціями, підпорядкувати їх розуму.

Основною ланкою у вирішенні педагогічних конфліктів є проведення аналізу психологічного клімату в колективі та психологічного аналізу самого конфлікту.

У дослідженні ми ґрунтувалися на положенні про те, що конструктивний конфлікт є не лише способом самопізнання та самозмін, а й попередження і подолання деструктивності; останнє можливе також через реалізацію творчого підходу в комунікативній сфері.

Метою нашого емпіричного дослідження було з’ясування специфіки та характеру зв’язків між рівнем та особливостями протікання конфліктної поведінки, зокрема засобами її реалізації, та суттєвими якостями особистості – суб’єкта конфлікту, такими як креативність, мотивація досягнення, толерантність, негативні комунікативні настановлення.

У дослідженні взяли загалом участь 124 особи. Основну експериментальну групу склали 70 юнаків і дівчат – учні 10-х та 11-х класів загальноосвітньої школи, а також 12 вчителів, які викладали у цих класах.

Проведене діагностичне дослідження було спрямоване на встановлення особливостей поведінки суб’єктів педагогічного конфлікту під час його виникнення, його розгортання і подолання. Психологічні засоби розуміються в традиції культурно-історичної концепції як специфічні “знаряддя”, що інтеріоризуються і використовуються суб’єктом для узгодженості власного внутрішнього світу і ситуації міжсуб’єктної взаємодії. Ми виходимо з того, що головна роль при цьому належить засобам, пов’язаним із соціальною ситуацією розвитку, провідною діяльністю та основними психічними новоутвореннями даного віку. З іншого боку, використання тих чи інших засобів, зумовлене і деякими особистісними рисами людини.