Соціально-психологічні чинники виникнення міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено її об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження, сформульовано гіпотезу, розкрито методичну основу дослідження, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, описані форми апробації результатів дослідження, визначено структуру роботи.

У першому розділі „Теоретичні аспекти проблеми міжособистісних конфліктів у психологічній науці” представлено аналіз основних теоретичних підходів до проблеми конфлікту у зарубіжній та вітчизняній психологічній літературі.

Вивчення спеціальної психолого-педагогічної літератури засвідчує, що проблема міжособистісних конфліктів викликає постійний інтерес у дослідників. У значній кількості наукових праць зарубіжних, радянських та вітчизняних психологів реалізувалися різні підходи до вивчення міжособистісних конфліктів, досліджувалися фактори їх виникнення, особливості протікання, шляхи вирішення і т. ін. Однак, всупереч тому, що проблема вивчення міжособистісних конфліктів має тривалу історію, на сьогоднішній день у психологічній науці не склалося єдиного розуміння даного феномену.

Аналіз зарубіжної психологічної літератури показує, що практично кожній психологічній теорії притаманне власне трактування міжособистісного конфлікту. Перші спроби створити теоретичні підходи до проблеми конфлікту були здійснені у другій половини ХIХ століття. Однак відносно цілісні концепції конфліктів з’явилися у зарубіжній психології на рубежі XIX – XX століть. На сьогоднішній день існує багато теоретичних підходів до даної проблеми. Водночас сучасна зарубіжна конфліктологія є переважно прикладною наукою.

Одна з перших цілісних концепцій конфлікту склалася у психоаналітичному підході. З. Фройд вважав, що під час нервової хвороби її симптоми відображають конфлікт, який веде хворого спочатку до глибокої регресії, а потім – до цілющої ідентифікації з сильною особистістю. Вперше було розведено поняття патогенного невротичного конфлікту та звичайної боротьби психічних поривів, які стоять на одному психологічному ґрунті. Свого розвитку психоаналітична теорія конфлікту отримала у роботах послідовників З. Фройда А. Адлера, К.-Г. Юнга, К. Хорні, Е. Фромма, Е. Кріса, Е. Джакобсона, Е. Еріксона, Т. Лідца, А. Пфеффера, Т. Френча, П. Зайца.

Найбільш яскравими представниками соціотропного підходу можна назвати У. Мак-Дауголла, С. Сігеле та Г. Тарда. У даному підході обґрунтовується розуміння соціальних факторів виникнення конфліктів.

Представники етологічного підходу поєднали натуралістичне вивчення агресивності як тваринного інстинкту з еволюційним підходом. Людство повинно потурбуватися про те, щоб у процесі виховання припинити зростання властивої людям агресивності. Етологічний підхід представлений працями К. Лоренца та Н. Тінбергена.

Представники теорії групової динаміки К. Левін, Д. Креч, Р. Кратчфілд та Н. Лівсон стверджували, що конфлікт є наслідком фрустрації; вони вперше поділили напрямки впливу фрустрації на конфлікт на конструктивний та деструктивний.

Значну увагу конфліктам приділяли представники фрустраційно-агресивного підходу Д. Доллард, Л.Берковітц. Вони вважали, що агресія є наслідком фрустрації, яку вони розглядали як конфлікт між людиною з притаманними їй інстинктами та взагалі незмінним та ворожим до неї середовищем. 

У рамках біхевіористичного підходу А. Басс вбачав причини виникнення конфліктів у соціальному оточенні індивіда. Агресивна поведінка одного індивіда може стати стимулом для прояву агресивності іншого.

З точки зору соціометричного підходу Дж. Морено конфлікти є наслідком порушення емоційних стосунків між людьми, а розв’язати їх можна шляхом перестановки людей відповідно до їх емоційних схильностей.

У інтеракціоністському підході (Т. Шибутані) як причина конфліктів розглядається належність людини одночасно до кількох соціальних груп.

У другій половині ХХ століття у зарубіжній психології дослідники основну увагу починають приділяти конфлікту як центральній ланці досліджень. Виникають три основних напрямки: мотиваційний, представлений роботами М. Дойча; теорія організаційних систем (Р. Блейк, Дж. Мутон) та теорія і практика переговорного процесу (Д.Прюіт, Д. Рубін, Р. Фішер, У. Юрі та інші). З цього періоду починається вивчення конфліктів у прикладному аспекті.

У радянській та українській психології дослідження конфліктів обмежувалися окремими роботами, присвяченими вирішенню практичних завдань в основному у галузі педагогіки та оптимізації діяльності трудових колективів. Проте в останні десятиріччя відбулося загострення усіх суспільних суперечностей і проблема конфліктів набула актуальності і значущості. Окремі аспекти проблеми міжособистісних конфліктів знайшли своє відображення у працях В.С. Агєєва, Ю.Є. Альошиної, О.І. Анцупова, О.І. Бондарчука, Г.В. Ложкіна, А.М.Гірника, Н.В. Гришиної, Є.А. Донченка, Т.В. Драгунової, Е.Г. Ейдеміллера, С.І. Єріної, А.І. Захарова, А.Г. Здравомислова, О.Е. Зуськової, А.Г. Ковальова, Н.Л. Коломінського, О.В. Кузьменкової, В.П. Левковича, О.Р. Лурії, В.С. Мерліна, Л.М. Мітіної, Т.М. Мішиної, А.С. Морозова, Н.І. Пов’якель, М.В. Розіна, В.А. Смєхова, А.І. Тащевої, Т.М. Титаренко, Д.Г. Трунова, Н.І. Фригіної, А.С. Чернишова, О.І. Шипілова та ряду інших.

Однак поза увагою як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників залишається проблема вивчення чинників, що приводять до виникнення конфліктів, та їх взаємозв’язку.

У другому розділі „Експериментальне вивчення соціально-психологічних чинників міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці” обґрунтовано методичний апарат та представлено результати дослідження соціально-психологічних чинників міжособистісних конфліктів у ранньому юнацькому віці.

На основі теоретичного аналізу проблеми визначено, що міжособистісні конфлікти можуть обумовлюватися суб’єктивними або об’єктивними чинниками, а передумови виникнення конфліктів можуть мати ситуативну та характерологічну основу. Узагальнення теоретичних положень, представлених у окремих роботах, дозволило припустити, що міжособистісні конфлікти у ранньому юнацькому віці можуть зумовлюватися рядом соціально-психологічних чинників, і, насамперед, індивідуальним стилем спілкування особистості, конфліктністю особистості, яка пов’язана з цілим рядом індивідуально-психологічних особливостей, та соціальним статусом особистості у групі, що і стало предметом нашого експериментального дослідження.

У дослідженні взяли участь 126 осіб, серед них учні 1 – 2 курсів Київського електромеханічного технікуму імені М. Островського та студенти 1 курсу Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова віком від 15 до 18 років.

На першому етапі дослідження за допомогою анкетування виявлялися уявлення сучасної молоді про міжособистісні конфлікти. Встановлено, що юнаки розглядють конфлікти переважно як негативне явище,  усвідомлюють власну схильність до конфліктності, схильні приписувати ініціативу конфліктів іншим людям, у більшості випадків усвідомлюють чинники конфліктів та спонтанність власної поведінки, бажають розширити свої знання і набути умінь щодо попередження конфліктів. Існує також протиріччя між частотою проявів конфліктності та неадекватно високою самооцінкою розвитку якостей та наявності знань для попередження конфліктів.

Вивчення впливу індивідуального стилю спілкування на виникнення міжособистісних конфліктів здійснювалося за допомогою таких методик: методика діагностики стилю міжособиснісного спілкування МЛО Т. Лірі, опитувальник К. Томаса для діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки, адаптований варіант опитувальника В. Бойка для діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту у конфліктах, методика діагностики комунікативних та організаторських здібностей КОЗ – 1 В.В. Синявського та Б.А. Федоришина, адаптований варіант методики М. Снайдера для визначення комунікативного контролю у спілкуванні, опитувальник для виявлення рівня готовності до ведення переговорів та розв’язання конфліктів. Дослідження індивідуального стилю спілкування юнаків дозволило виявити такі особливості: значна кількість сучасних юнаків проявляє схильність до авторитарного стилю спілкування, прагне до домінування у міжособистісних взаєминах, у конфліктних ситуаціях переважаючим стилем поведінки є компроміс, недостатній рівень розвитку комунікативних умінь і нахилів, низький рівень розвитку організаторських умінь і нахилів, недостатній рівень комунікативного контролю у спілкуванні, домінуючою стратегією психологічного захисту у конфліктах є уникання, рівень психологічної готовності до ведення переговорів і розв’язання конфліктів наближається до середнього.

Авторитарний стиль спілкування тісно пов’язаний із низьким соціометричним статусом особистості. Переважання незалежного-домінуючого стилю спілкування тісно пов’язане із прагненням до домінування, у той час як із прагненням до доброзичливості існує зв’язок негативної спрямованості (r=-0,287). Особистість із переважанням прямолінійно-агресивного стилю характеризується високою конфліктністю та особистісною ригідністю, ворожістю по відношенню до оточуючих, агресивністю як стратегією психологічного захисту у конфліктах, особистісною тривожністю, образою та підозріливістю як формами агресивних реакцій. Виявлено зв’язок негативної спрямованості прямолінійного стилю спілкування з прагненням до доброзичливості (r=-0,374). Особистість, у якої переважає недовірливий-скептичний стиль спілкування, не можна однозначно характеризувати як доброзичливу чи недоброзичливу, оскільки виявлено зв’язок негативної спрямованості як із фактором доброзичливості, так і з фактором домінування. При переважанні покірно-сором’язливого стилю спілкування домінує доброзичливість, відсутня підозріливість, ворожість; проте така особистість не ухилятиметься від конфлікту. При переважанні залежного-слухняного стилю особистість характеризується доброзичливістю, у якості психологічного захисту схильна обирати уникання, може вдаватися до фізичної агресії, проте не прагне до домінування. Співпрацюючий стиль однаково пов’язаний як із фактором домінування, так і з фактором доброзичливості; однак особистість із переважанням співпрацюючого стилю є ригідною, схильна обирати стиль пристосування у конфліктних ситуаціях, вміє спілкуватися і бути безкомпромісною. Особистість із переважанням альтруїстичного стилю також однаковою мірою прагне як до домінування, так і до доброзичливості, здатна пристосовуватися, співпрацювати, має високий комунікативний контроль.

Юнакам, які прагнуть до домінування, властиві висока конфліктність, низький соціальний статус, прояви вербальної агресії. Доброзичливі юнаки схильні застосовувати стиль пристосування у конфліктних ситуаціях, мають високий рівень розвитку комунікативних нахилів і умінь, однак не схильні до компромісів.