ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОВИЗНАЧЕННЯ ЖІНОК, ОРІЄНТОВАНИХ НА УПРАВЛІНСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначаються його об’єкт та предмет, встановлюється мета роботи, формулюються завдання, розкривається наукова новизна, теоретична і  практична значущість дослідження, дається стисла характеристика використаних методів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження самовизначення особистості”, який складається з трьох параграфів,  аналізуються загальні напрямки вивчення проблеми, теоретичні позиції відносно змісту самовизначення та його детермінант; дається уявлення про можливі підходи до проблеми самовизначення з точки зору різних концепцій становлення особистості; обгрунтовується необхідність вивчення мотиваційного, ціннісного аспектів та самооцінки як індикаторів самовизначення жінок, орієнтованих на управлінську діяльність.

            Можна стверджувати, що самовизначення — це та сторона соціалізації,  яка визначає готовність особистості до знаходження свого місця в суспільств, яка пов’язана  з врахуванням  і співвіднесенням суспільних вимог та власних потенційних і наявних здібностей, комплеком внутрішніх умов, що обумовлює її здатність до самостійного вирішення важливих життєвих питань.

Від того, наскільки адекватно власним прагненням і бажанням відбувається переробка і засвоєння цінностей, норм і вимог суспільства, залежить продуктивність самовизначення  людини і те, наскільки успішно вона реалізує свої запити.

Аналіз літератури  свідчить про відсутність комплексного підходу до дослідження проблеми самовизначення жінок, орієнтованих на управлінську діяльність. До теперішнього часу не сформовано і єдиної концепції самовизначення особистості. Так, деякі аспекти самовизначення особистості у вітчизняній психології розглядались у зв'язку з дослідженням методологічних питань життєвої позиції, життєвого стилю, життєтворчості та самосвідомості (Л.І.Анциферова, Л.І.Божович, Л.П.Буєва, М.Й.Боришевський, І.П.Волкова, Г.С.Костюк, Т.М.Титаренко, Л.Е.Орбан, Н.В.Чепелєва, Н.А.Головко, Л.Н.Коган, К.Обуховський, А.Г.Спіркін та ін.). Тому, незважаючи на досить широку вживаність терміну "самовизначення" у філософській, соціологічній, психологічній літературі, поняття "самовизначення особистості" не має чіткої дефініції. Так, даний термін часто застосовується в одному контексті з термінами "самокерованість", "саморегуляція", "самореалізація", "самоактуалізація", "самоідентифікація".             К.О.Абульханова-Славська, А.В.Петровський і В.Ф.Сафін вважають  самовизначення  усвідомленням особистістю своєї позиції і свободи діяти у відповідності з цінностями групи та у відносній незалежності від групового тиску.

В рамках теорії профорієнтації і вибору професії самовизначення розглядається А.Філіповим, Л.Кондратьєвим, А.М.Кухарчук і А.Б.Ценципер. На їх думку, це є самостійний вибір професії, здійснений в результаті аналізу своїх внутрішніх ресурсів, в тому числі своїх здібностей, і співвіднесення їх з вимогами професії.

Підсумовуючи вищенаведені точки зору, вважаємо, що самовизначення особистості слід розглядати як процес співвіднесення суспільних вимог і соціальних норм з комплексом внутрішніх умов: бажаннями, прагненнями, ціннісними орієнтаціями, запитами, цілями, планами і т.д. (компонент "хочу"), потенційними можливостями і здібностями (компонент "можу"), наявними фізичними та розумовими якостями — досвідом, рисами характеру (компонент “маю"). Спираючись на цю теоретичну дефініцію самовизначення, ми вважаємо його основними емпіричними індикаторами показники самооцінки, мотивації та системи цінностей.

Самооцінка є тією складовою процесу самовизначення, яка  свідчить про рівень розвитку самосвідомості суб’єкта самовизначення, відповідності його “можу”-“маю” вимогам суспільства. Сутність самоцінювання в процесі самовизначення – це переживання процесу співвіднесення, порівняння окремих наявних рис, а також потреб, здібностей з еталоном, в якості якого можуть виступати властивості окремих людей, досвід, очікувані результати. Особливий випадок становить самооцінювання суб’єктом себе як особистості, що орієнтована на управлінську діяльність, тобто такої, яка хоче відігравати особливу рольову функцію в системі суспільних відносин. Усвідомлення своєї значущості для інших тісно пов’язане з самоповагою, яка визначається тим, наскільки у суб’єкта життєдіяльність до даного часу відповідає його конкретним життєвим цілям. Таким чином, самооцінювання виступає способом вирішення життєвої проблеми, визначає, наскільки суб’єкт може стати тим, ким він хоче стати.

Мотиваційний компонент  розглядається  як рушійна сила самовизначення людини. В якості узагальнених мотивів особистості, орієнтованої  на управлінську діяльність, досліджуються  мотиви афіліації і прагнення до досягнень. Потреба в спілкуванні  і тісних емоційних контактах, як і прагнення до досягнень, визначаючи соціальне спрямування самовизначення особистості, дають змогу охарактеризувати якісні відмінності в самовизначенні орієнтованих і не орієнтованих  на управління людей.

Дослідження змістової сторони самовизначення людини  потребує вияву індивідуального еталону, який визначає якісні відмінності процесу самовизначення однієї особистості від іншої. В якості такої особистісної еталонної структури ми виділяємо ціннісні орієнтації індивіда.

Плануючи своє майбутнє, намічаючи конкретні події — плани і цілі, людина виходить насамперед з певної ієрархії цінностей та пріоритетів, що представлена в її свідомості. Орієнтуючись в широкому спектрі соціальних цінностей, індивід вибирає ті з них, які найбільш тісно пов'язані з його домінуючими потребами. Предмети цих потреб, які були усвідомлені особистістю, стають провідними життєвими цінностями. Вибіркова спрямованість на ці цінності відображається в ієрархії ціннісних орієнтацій особистості.

                У другому розділі – “Емпіричне дослідження психологічних особливостей  самовизначення жінок, орієнтованих на управлінську діяльність” – розкриваються процедура та методи отримання емпіричного матеріалу, дається характеристика вибірки, застосованих методик  і способів обробки отриманих даних.

Основним конструктом дослідження виступає орієнтація на управлінську діяльність. Пошук засобів вимірювання цієї орієнтації в літературі показав, що вітчизняним дослідникам бракує надійного та обґрунтованого інструментарію. Тому одним із завдань дослідження було створення такої методики, яка б діагностувала орієнтацію на управлінську діяльність, забезпечуючи високу надійність та достовірність отримуваних даних. Конструювання методики включало в себе декілька етапів: визначення теоретичних конструктів, генерацію питань, та емпіричні процедури відбору питань за критерієм найвищої надійності-узгодженості шкали. В результаті було розроблено методику виявлення орієнтації на управлінську діяльність. Методика складається з двох шкал: шкали “А”,  спрямованої на визначення ставлення респондента до даного виду діяльності (14 питань), та шкали “В”, яка діагностує поведінковий аспект орієнтації на управління (11 питань). Шкала С (когнітивний аспект орієнтації на управлінську діяльність) продемонструвала низьку узгодженість пунктів на цій вибірці досліджуваних й була виключена з роботи на другому етапі.

Для визначення змістової сторони спрямованості особистості була використана методика ціннісних орієнтацій Ш.Шварца. Ця методика, попри її високий авторитет серед західних дослідників, досі не використовувалась в Україні.

Оскільки самооцінка особистості, що прагне до самовизначення, є одним з центральних понять концепції, одним з найголовніших аспектів  цього дослідження була розробка методики, яка б враховувала цілий ряд основоположних принципів процесу самовизначення особистості. При розробці цієї методики за основу було взято запропоновану В.Ф.Сафіним схему самовизначення, яке розуміється як співвіднесення і усвідомлення вимог суспільства з комплексом внутрішніх умов. Також було  враховано гендерний і професійний аспекти дослідження особливостей самовизначення. Так, самооцінка одиниць самовизначення відбувалась в трьох аспектах: як особистості, як жінки (чоловіка), як професіонала. Позитивною якістю цієї методики є те, що в ній немає чітко фіксованої, наперед заданої структури відповідей, а використовуються відкриті питання. Це дає об’ємний вербальний матеріал, який становить величезний інтерес для дослідника, але й вимагає використання більш складної та трудомісткої процедури контент-аналізу.

Для визначення  особливостей  мотивації досягнення, було використано тест-опитувальник А.Мехрабіана. Опитувальник має дві форми:  для чоловіків і жінок.

  Для вимірювання мотивації афіліації був застосований тест-опитувальник А.Мехрабіана в модифікації М.Магомед-Емінова. Особливістю даної методики є те, що вона дає можливість діагностики двох узагальнених стійких мотивів особистості, які входять до структури мотивів афіліації: прагнення до прийняття в спільноту та страху відторгнення цією спільнотою. Під час проведення дослідження виявлено, що шкали вищевказаних мотиваційних методик мають досить високі показники внутрішньої надійності-узгодженості. Таким чином, був сформований пакет методик, який найбільш адекватно меті даного дослідження діагностує психологічні особливості самовизначення особистості. Ці методики мають високу валідність, відібрані опитувальники були модифіковані до умов нашого соціального середовища, всі запропоновані методики враховують гендерний, професійний та соціальний аспекти.

Виходячи з того, що найбільш яскраво орієнтація на управлінську діяльність має проявлятись у сфері економіки, менеджменту та маркетингових технологій, був вибраний навчальний заклад, на основі якого була сформована перша вибірка, — Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету. Респондентами цієї вибірки були студенти, що навчались за спеціальністю “економіст з маркетингу”. Об’єм вибірки становить 64 особи. За статевим складом розподіл такий: 63.5% жінок і 36.5% чоловіків.

Друга вибірка була сформована на базі Вінницького педагогічного університету. Респондентами стали студенти відділення української мови та літератури – виходячи з загальних міркувань, можна було припустити, що студенти цієї спеціалізації  меншою мірою зорієнтовані на управлінську діяльність. Обсяг цієї вибірки становив 65 особи, з яких 86% жінок та 14%  чоловіків. Таким чином, загальна вибірка досліджуваних становила 129 осіб, серед яких 74.8% становили жінки, а 25.2% чоловіки . Середній вік  студентів, які брали участь у дослідженні, становив 20-21 рік. В якості  оптимального типу психодіагностичної ситуації ми вибрали добровільну участь в емпіричному дослідженні.

В результаті проведеного аналізу виявилося, що вибір вузу не має  статистичного зв’язку з комплексом показників орієнтації на управлінську діяльність, тому в подальшому в якості основної незалежної змінної використовувався тільки критерій орієнтованості на управління, який фіксувався за допомогою розробленої нами методики “Орієнтація на управлінську діяльність”. Відсутність статистично значущих відмінностей між вузами за такою змінною, як орієнтація на управлінську діяльність, є емпіричним фактом, який вимагає окремого пояснення.  На наш погляд, цей факт зумовлено тим, що вибір спеціалізації диктується перш за все інтересом молодих людей до змістових аспектів обраної спеціальності, самовизначенням власних здібностей або ситуативними чинниками, а орієнтація на управлінську діяльність виступає в якості латентного фактора, який починає визначати поведінку досліджуваних при появі реальної можливості займати управлінську позицію.

                В якості порівняльної була досліджена група слухачів інституту підвищення кваліфікації Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Досліджувані слухачі отримують другу вищу професійну освіту зі спеціальності “психологія”, але професійно працюють менеджерами у різних компаніях м. Києва. Загальний обсяг вибірки – 48 осіб, вік –від 29 до 46 років, стаж роботи – 5-12 років.

Незалежні змінні (фактори) проведеного дослідження – стать та дихотомізована орієнтація на управлінську діяльність – дозволяли розбити вибірку досліджуваних на чотири групи ( орієнтовані на управління жінки, не орієнтовані на управління жінки, орієнтовані на управління чоловіки й не орієнтовані на управління чоловіки), та за допомогою двофакторного дисперсійного аналізу визначити, які саме групи статистично значущо відрізняються одна від іншої за середніми значеннями залежних змінних.

Залежними змінними, які описували особливості самовизначення в цих чотирьох групах досліджуваних, виступали: 1) показники мотивації досягнення, показники мотивації афіліації (прагнення до прийняття та страх відторгнення); 2) показники 57 ціннісних орієнтацій які були згруповані в 10 мотиваційних типів особистості як базові принципи життя особистості за Ш.Шварцем; 3) 12 показників методики визначення особливостей самооцінки, які продемонстрували високу узгодженість кодування незалежними експертами в ході проведення контент-аналізу відповідей на відкриті питання. Канонічний кореляційний аналіз дозволив підтвердити обґрунтованість вибору вказаних змінних як індикаторів конструкту самовизначення.

В якості основного методу опрацювання даних було застосовано двофакторний дисперсійний аналіз, який дозволив нам провести порівняння чотирьох вищезазначених груп досліджуваних у методологічно обґрунтований спосіб. Цей метод було обрано тому, що він дозволяє дослідити головні незалежні ефекти впливу кожного з факторів (статі та орієнтації на управління) та їх статистичну взаємодію при сукупній дії на залежні змінні. 

У третьому розділі – “Аналіз результатів емпіричного дослідження” –   було встановлено наступне:

1. Структура самовизначення з трьох складових – цінностей, мотивації та самооцінки – має значущі статистичні зв’язки, що свідчить про те, що виділені індикатори дійсно можуть бути проявами спільного конструкту самовизначення. Так, коефіцієнт кореляції Пірсона (для двох множин змінних) між множиною показників  мотиваційних шкал Мехрабіана та сукупністю показників 10 мотиваційних типів  Шварца склав 0.538 (Р < 0.004), між набором індикаторів  самооцінки та множиною показників мотиваційних шкал Мехрабіана – 0.737 (Р < 0.012), між показниками індикаторів  самооцінки та показниками 10 мотиваційних типів Шварца– 0.947 (Р < 0.001).

2. У жінок, орієнтованих на управлінську діяльність, процес самовизначення спрямований на соціум, вони прагнуть з ним взаємодії. Так жінки, орієнтовані на управління, характеризуючи свої наявні фізичні та розумові якості в структурі “маю: як особистіть”, відзначають афіліативні риси (бажання встановлювати стійкі соціальні зв’язки, прагнення до спілкування) (кореляція між орієнтацією на управлінську діяльність та частотою використання цієї характеристики становить r = 0.746, P < 0.01, r – звичайний коефіцієнт Пірсона),   не виділяють ­– працелюбність (r = -0.502, P = < 0.01). Не орієнтованим на управління жінкам притаманне зосередження на виробничих функціях і виконавчості.  У жінок, які орієнтовані на управлінську діяльність, найбільшу кореляцію з обома шкалами по управлінській орієнтації мають ті якості, що свідчать про  відповідальність (r =0.420 , P < 0.05) та творчість (r = 0.369, P < 0.05).

Серед потенційно можливих професійних рис орієнтовані на управління жінки значущо рідше характеризують себе як “старанних виконавців”(кореляція між орієнтацією на управлінську діяльність та частотою використання цієї характеристики становить r = -0.403, P < 0.05).

            В якості вимог, які, на думку  жінок висуває до них суспільство як до особистості, орієнтовані на управління жінки виділяють твердість (стійкість). Не орієнтовані на управління жінки не виділяють потребу в цій якості.

3. Процес самовизначення у жінок, орієнтованих на управлінську діяльність, протікає продуктивно і цілісно лише відносно короткотривалих цілей і найближчих життєвих орієнтирів. Серед  причин цього найважливішою уявляється невизначенність бажань жінок цього віку та соціального статусу. Така невизначеність, що пов’язана з майбутнім і зі стратегічним плануванням, гальмує процес самовизначення орієнтованих на управління жінок, роблячи його менш ефективним, і заважає притоку жінок  в сферу управління. Особливо характерною є відсутність узагальненого бачення перспектив своєї самореалізації у досліджуваних жінок студентського віку (бажання та прагнення, які входять до складової самовизначення “хочу”).