ІНТРАПЕРСОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИ У ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено його об’єкт, предмет і мету; сформульовано гіпотезу і завдання; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

У розділі І “Теоретичні моделі конфлікту” розглянуто визначення поняття конфлікту у соціономічних науках (психології, соціології та соціальній психології) а також аналіз підходів до розуміння структури та функцій інтраперсонального конфлікту.

Науковий аналіз конфліктів має давню історію. Існує велика кількість теорій конфлікту в межах соціології (М.Вебер, Е.Гідденс, Р.Дарендорф, Л.Козер, К.Маркс, Г.Маркузе, Р.Мертон, Т.Парсонс) та  у різних галузях психології (С.М.Ємельянов, К.Левін, Д.Майєрс, В.Н.Мясіщев, Л.Фестінгер, Р.Фішер, З.Фройд, Е.Фромм, К.Хорні, К.Юнг тощо). На сьогодні теорія конфліктів навіть виокремилась в окрему галузь наукового знання – конфліктологію.

Представники теорій конфлікту розглядають цей феномен з різних позицій, погоджуючись загалом у тому, що сутністю конфлікту є зіткнення. Теоретичний аналіз конфліктологічних підходів (Н.В.Грішина, Г.В.Ложкін, Н.І.Повякель) виявив ще низку істотних ознак конфлікту, спільних для більшості підходів: наявність усвідомленого протиріччя; суб’єктність носія протиріччя; особистісна значущість предмету протиріччя для кожного із суб'єктів; стан (переживання) напруги.

Представники різних підходів висували свої критерії класифікації конфліктів, розрізняючи їх за ознаками джерела, інтенсивності, тривалості, за характером наслідків, суб’єктами тощо. Розрізнення зовнішнього та внутрішнього конфліктів столо поштовхом до усвідомлення низки наукових психологічних проблем, пов’язаних із процесами розвитку і становлення особистості (Е.Еріксон, В.С.Мерлін, Т.М.Титаренко).

Більшість дослідників пов’язують виникнення інтраперсональних конфліктів із наявністю зовнішніх (ситуативних) та внутрішніх (особистісних) детермінант. При цьому зовнішні умови інтраперсонального конфлікту пов’язані з неминучим протиріччям між потребами людини та об’єктивними можливостями їх задоволення. Серед внутрішніх детермінант інтраперсонального конфлікту найбільш вагомою є протиріччя у смисловій сфері особистості, але значущими факторами є також протиріччя рольові, мотиваційні та когнітивні.

Серед фундаментальних теорій інтраперсонального конфлікту є такі, що фокусують увагу на психодинамічних структурах особистості (З.Фройд, К.Хорні, К.Г.Юнг), на мотивах (К.Левін), на суперечливих ролях особистості (Я. Морено) або на суперечливих знаннях, ідеях, цілях (Л.Фестінгер). Останнім часом, виникла низка теорій (О.Я.Анцупов, О.І.Шипілов), у яких зроблено спробу спертися на такі фундаментальні соціально-психологічні категорії, як мотив, дія та образ.

За структурою, формами виявлення та переживання з  інтраперсональними конфліктами пов’язані феномени вигоряння та професійних деформацій. Встановлено, що вигоряння та професійні деформації як невротичні утворення можуть бути наслідками нерозв’язаного інтраперсонального конфлікту. Проаналізовано типологію показників та чинників вигоряння, структуру, різновиди та походження професійних деформацій (В.В.Бойко, В.Є.Орел, Д.Г.Трунов та ін.)

Визначені теоретичні моделі чинників виникнення інтраперсонального конфлікту стали підґрунтям дослідження психологічного змісту тих умов діяльності соціальних працівників, які можуть призвести до виникнення інтраперсональних конфліктів. Специфікою соціальної роботи як професії є необхідність безпосереднього втручання соціального працівника у ситуацію життєдіяльності клієнта (іноді, навіть, без згоди останнього), що призводить до виникнення специфічних системних протиріч.

Соціальну роботу можна представити у вигляді трьох рівнів організації діяльності: рівень ситуативної взаємодії соціального працівника з клієнтом та іншими суб’єктами діяльності; рівень принципів та норм, що визначають характер зазначеної взаємодії; рівень загальних цілей і вимог, що, регулюють усю діяльність фахівців, породжуючи професійні норми та стандарти. На кожному з цих рівнів виникають свої протиріччя, які соціальний працівник може переживати як конфлікт. Так, на рівні конкретної ситуації виникають труднощі, пов’язані з такими факторами, як: перетин життєвої та професійної ситуацій фахівця; необхідність втручання у справи клієнта без його згоди; включення клієнта та його життєвої ситуації в життєву ситуацію фахівця тощо. Для рівня ситуативного регулювання діяльності протиріччя виникають внаслідок наявності різнорідних та різноманітних професійних норм та правил,  які можуть бути неузгоджені між собою (та зазвичай такими і є). Тому, щоразу ситуація професійної діяльності вимагає від фахівця здійснення особистісного вибору у процесах постановки професійних задач діяльності та встановленні правил взаємодії з клієнтом та його соціальним середовищем. Для ціннісного рівня професійної діяльності соціального працівника основним протиріччям є протиріччя між задекларованими цінностями й загальними цілями соціальної роботи, з одного боку, та реальними можливостями їх втілення в практичній діяльності, з іншого. Почасти це виявляється у неузгодженості між цілями соціальної роботи і законодавчо-правовою базою її виконання.

Структурно-функціональна організація діяльності знаходить своє відображення у відповідних формах професійної свідомості. Спираючись на  вже існуючі моделі  свідомості та діяльності (О.М.Леонтьєв, Ю.М.Швалб, Н.Ф.Шевченко), ми визначили три рівні професійної свідомості: ситуативний, що уможливлює ідентифікацію професійної ситуації (рівень безпосереднього змісту професійної діяльності); рівень задач і технологій (професійні еталони, стандарти та норми професійної діяльності), що регулює діяльність у ситуаціях, та рівень цінностей, що детермінує загальний смисл професійної діяльності.

Конгруентність організаційної структури професійної діяльності структурам професійної свідомості призводить до того, що об’єктивні протиріччя в діяльності особистість може переживати як внутрішні протиріччя, тобто, як інтраперсональний конфлікт. Хоча, дійсні протиріччя виникають в реальній діяльності, суб’єкт професійної діяльності переживає їх як суперечність між різними структурами власної професійної свідомості.

Таким чином, інтраперсональні конфлікти у професійній діяльності соціальних працівників розгортаються на розривах між трьома підструктурами професійної свідомості та всередині цих підструктур. Звідси маємо наступні різновиди інтраперсональних конфліктів:  “ситуативний”, “нормативно-цільовий”, “нормативно-ціннісний” та  “ціннісно-ситуативний” конфлікт. Відповідно до кожного рівня професійної свідомості виокремлено блок конфліктогенних чинників. Так, на рівні ситуації діють чинники, так чи так пов’язані з клієнтами соціальної роботи (блок «фактор клієнта»);  на нормативному рівні інтраперсональні конфлікти пов’язані з організаційними чинниками; на ціннісному рівні – з особистісними характеристиками соціального працівника.

У розділі ІІ “Емпіричні дослідження інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників” подано загальну організаційну схему емпіричної частини дослідження, наведено отримані результати експертного дослідження та анкетування соціальних працівників, спрямованих на перевірку гіпотетичної моделі, представленої у попередньому розділі.

Теоретичну модель, розроблену у процесі аналізу функціональної структури соціальної роботи, було закладено в експертне, а потім і в масове опитування соціальних працівників. Емпіричну частину дослідження складають два етапи.

На першому етапі було проведено експертне дослідження, спрямоване на визначення чинників інтраперсональних конфліктів у практичній діяльності соціальних працівників.

 Добір експертів здійснювався за такими критеріями: наявність фахової освіти у галузі психології чи соціальної роботи; термін досвіду безпосередньої роботи з клієнтами (не менше трьох років надання психологічної підтримки, допомоги, психокорекція тощо); наявність наукових праць у галузі соціальної роботи. Весь масив опитаних експертів становив 17 респондентів: психологи соціальних служб та психологічних центрів, соціальні працівники, викладачі-практики та наукові співробітники за спеціальністю соціальна робота, психологія. Опитування експертів здійснювалось методом напівстандартизованого анкетування. Запитання анкети були сконструйовані таким чином, аби стимулювати респондентів до відтворення (пригадування) переживання інтраперсональних конфліктів та суперечностей, що їх викликали.

Експерти пов’язують виникнення інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників переважно з такими чинниками як: особистісні якості та риси фахівця (47,0%); стосунки фахівця з оточенням (17,6%); якість професійного та життєвого досвіду (11,7%); особистість клієнта та його проблеми (11,7%); фізично-емоційний стан фахівця (11,7%).

За оцінками експертів проведено ранжування значущості чинників виникнення інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників. Найбільш значущими виявилися такі, як: тривожність фахівця, робоче навантаження, самооцінка, толерантність фахівця, дефіцит часу, психоемоційна реакція на стресову ситуацію, рівень саморефлексії, самооцінка успішності в роботі, тривалість робочого дня, робочий стаж. Найменше впливають: глибина контакту з клієнтом, локус контролю, соціальний статус спеціаліста, розмір зарплатні фахівця, ступінь прийняття клієнта, вік спеціаліста, екстравертованість, самооцінка клієнта, установки клієнта. Як бачимо, експерти серед найбільш значущих конфліктогенних чинників визнають такі, що пов’язані з особистістю фахівця та низкою організаційних чинників. Натомість, усе, що стосується клієнта (його особистісні риси, поведінка, специфіка взаємодії) – на останніх місцях за ступенем впливу на утворення інтраперсональних конфліктів.

За предметним наповненням інтраперсональні конфлікти, що виникають у соціальних працівників, охоплюють достатньо широке коло переживань, таких, як:

-            відчуття перетину проблеми клієнта з власними проблемами соціального працівника;

-             бажання допомогти клієнтові за відсутності необхідних ресурсів;

-            переживання професійної безпорадності у складних випадках;

-            переживання фахівцем неблагополуччя життя клієнтів;

-            порушення збалансованості робочого та вільного часу (включення у вирішення проблем клієнта без розгалуження робочого та вільного часу);

-            внутрішнє переживання конфліктів у професійному середовищі;

-            невідповідність вимог керівництва функціональним обов’язкам фахівця;

-            неможливість поєднати соціальну роботу із необхідністю годувати родину;

-            переживання соціального невизнання значущості професії (виражене в низькому соціальному статусі фахівця).

Таким чином, експерти визначили види інтраперсональних конфліктів саме за ознакою наявності протиріч у професійній діяльності соціального працівника. На думку експертів, виникнення інтраперсональних конфліктів нерозривно пов’язане саме з професією, а особистісні та інші чинники впливають тільки на частоту виникнення, глибину та гостроту переживання конфлікту.

Отримані дані підтвердили правомірність створеної моделі, що дало змогу розробити інструментарій для подальшого дослідження.

На другому етапі дослідження було проведено анкетне опитування соціальних працівників. Загальна кількість опитаних складає 55 респондентів, з яких 76% жінок і 24% чоловіків, соціальних працівників міських соціальних служб м.Києва.

Отримані дані свідчать, що переважна більшість соціальних працівників (76%)  мають досвід переживання внутрішнього конфлікту. Суттєво, що ці внутрішні конфлікти 56% опитаних пов’язують з професійною діяльністю, 29% вважають, що вони пов’язані з особистісними проблемами, решта (15%)  не визначилися з відповіддю.

Більш ніж третина соціальних працівників (36%) вважають внутрішній конфлікт негативним, проте неминучим явищем, що заважає нормально працювати; 35% вважають його поштовхом до особистісного та професійного зростання; 16% – можливістю краще збагнути себе; 7,3% опитаних зазначили, що внутрішнього конфлікту для них не існує, 5,4% – не  розуміють це поняття.

Серед тих, хто має досвід переживання інтраперсонального конфлікту, 47% відмічають помірність його перебігу, а 42% переживають дуже гостро й емоційно (11% респондентів не дали відповіді на це запитання).