ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ ЯК РЕСУРСУ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПОДОЛАННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, окреслено об’єкт, предмет, мету та завдання роботи, визначено методологічну основу та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення.

У першому розділі „Особистісно-зумовлені реакції людини на стресогенні впливи” розкрито сучасний підхід до вивчення поведінки людини в контексті стресової ситуації, наголошується на необхідності дотримання принципу взаємодії суб’єкта та ситуації (Ю.В.Заманаєва, Т.С.Кириленко, К.Левін, Г.К.Юрчинська, Г.О.Балл, B. de Raad). В роботі розглянуто основні етапи й принципові механізми переживання людиною занадто високих вимог оточення, проаналізовано концепцію адаптаційного синдрому, узагальнено результати досліджень впливу емоційності в структурі особистості на поведінку, виділено конкретні характеристики особистості, які зумовлюють більш гострі й глибокі переживання напруженості (Л.О.Китаев-Смик, В.О.Абабков, В.О.Бодров, Л.В.Виноградова, Е.Л.Носенко, Дж.Грінберг, Т.С.Кириленко, О.Л.Журавльов, М.Пере). Особлива увага приділена дослідженням, автори яких відзначають, що зовнішній стимул є шкідливим для суб’єкта до тієї міри, до якої він сам усвідомлює його як несприятливий або навіть загрозливий (Г.Ш.Габдреєва, В.Ф.Калошин, О.Кондаш, В.Я.Подорога та ін.).

Центральне місце в першому розділі роботи відведено узагальненню праць, в яких виокремлюються два основних види протидії стресовим переживанням – психологічний захист та психологічне подолання. Попри існуючі складнощі у їх розрізненні, більшість дослідників під психологічним подоланням розуміють гнучку, підпорядковану меті опанування стресового впливу, орієнтовану на реальність, диференційовану та усвідомлену поведінку, водночас як під психологічним захистом – неусвідомлений механізм, спрямований на запобігання розладам психічних та біологічних процесів, що супроводжується відмовою розв’язувати проблему й прагненням уникнути відчуття слабкості власного „Я” (В.І.Журбін, О.В.Лібін і О.В.Лібіна, Р.Лазарус, P.Cramer, S.Erickson, S.S.Feldman, N.Haan, H.Steiner).

Вивчення психологічного подолання відбувається шляхом виділення конкретних його стратегій та з’ясування міри їх конструктивності. Зокрема, у літературі розрізнюють як провідні: стратегію концентрації на завданні, стратегію емоційного реагування та стратегію уникнення, хоча існують і більш диференційовані класифікації. Під концентрацією на завданні зазвичай розуміють прийняття суб’єктом рішень та здійснення конкретних дій, які безпосередньо впливають на проблемну ситуацію. Підвидами її є оцінка, когнітивне переструктурування або переосмислення значення складних обставин, пошук інформації, попереднє планування дій (Л.І.Анциферова, В.О.Бодров, Є.О.Варбан, С.І.Хаїрова). Стратегія емоційного реагування передбачає критику й повчання самого себе, співчування собі. Як варіанти такої стратегії розглядаються агресивне реагування, нерелевантна поведінка та хаотично-імпульсивна стратегія (Н.Б.Михайлова, О.В.Якимчук, N.Ga efski, V.Kraaij, J.Legerstee, E.Onstein, J.Teerds та ін.). Відзначається майже загальна негативна оцінка дослідниками характеру стратегії емоційного реагування, проте вказується й зростаюча тенденція виокремлювати кілька видів реакції на проблему, пов’язаних з емоціями, серед яких деякі розглядати як адаптивні (L.Anciaux, C.S.Carver, V.Saroglou). Уникнення як стратегія психологічного подолання спрямоване на переборення стресу шляхом прямого запобігання ситуації, відмови від спроби знайти конструктивне розв’язання проблеми, переключення на іншу діяльність. Уникнення вважають пасивною стратегією, що дозволяє лише на деякий час зняти емоційне напруження й переключитися на інший вид діяльності (R.Mitchell, R.Cronkite, R.Moos).

Важливим моментом розуміння суті психологічного подолання є врахування наявності його зовнішніх та внутрішніх ресурсів. Останнім часом роль опанування особистістю складних життєвих обставин вивчається у зв’язку з виявленням почуття гумору. Дослідники наголошують на цілій низці позитивних функцій, що виконує останнє, зокрема: на функції захисту від страху і тривоги шляхом дистанціювання від неприємних переживань, послаблення соціальних табу та здійснення соціального критицизму. В даному розділі наводиться декілька класифікацій видів та стилів гумору, побудованих з урахуванням функції подолання стресових переживань; проаналізовано також „гумористичну терапію” (S.Sultanoff, P.Wooten, В.Ф.Калошин, Т.М.Титаренко), коли за допомогою „гумористичних інтервенцій” терапевт намагається розхитати психологічні захисти клієнта та допомогти йому переоцінити минулі події й побачити альтернативи власного ставлення до них. Особлива увага приділена дослідженням, що доводять неоднозначний вплив використання гумору на психологічне здоров’я особистості (J.Caroll, S.S.Kazarian, N.A.Kuiper, R.Martin). Так, агресивний гумор допомагає суб’єктові виразити й подолати власне обурення з приводу зовнішньої несправедливості і водночас може спричиняти погіршення міжособистісних стосунків, супроводжуватись тривожністю та ригідністю поведінки; деякі автори емпірично доводять наявність негативного внутрішньоособистісного тла в акторів-коміків (G.Wilson). Проте вітчизняна література майже не містить описів емпіричних досліджень із вказаної проблематики, що ще раз підтверджує теоретичну та практичну цінність даного дослідження.

У другому розділі роботи „Методологічні засади концептуалізації феномену виявлення почуття гумору як ресурсу психологічного подолання” детально розкрито еволюцію уявлень мислителів минулого та сучасних вчених стосовно стресозахисної функції гумору. Підкреслюється, що науковці неодноразово звертали увагу на зв’язок почуття гумору з внутрішньоособистісними конфліктами (В.С.Бабін, О.Г.Шмельов, H.J.Eysenck, G.Wilson), на основі чого, зокрема, було побудовано Тест гумористичних висловлювань. Наводяться приклади спостережень щодо подолання негативних переживань за допомогою агресивного гумору, зокрема, молодшими підлітками (A.Radomska); аналізуються дотепи, спрямовані проти радянського режиму (О.С.Ахієзер, Ю.Б.Борев), та сміхові дублери релігійних культів (Д.С.Лихачов, Є.М.Мелетинський). Наголошується, що шляхом кепкування з приводу незрозумілого або ворожого оточення у всіх наведених прикладах людина допомагає собі пристосуватися до нього, не втративши почуття реальності та власної гідності.

Описані механізми знайшли своє відображення в авторській класифікації видів створеного та опрацьованого гумору як ресурсу психологічного подолання або механізму психологічного захисту. Класифікацію побудовано зі спиранням на принцип системності при вивченні психічних явищ, що є одним з провідних у вітчизняній психології (С.Л.Рубінштейн, Б.Ф.Ломов та ін.). Згідно з вказаним принципом, вичерпне розуміння феномену звернення до гумору як ресурсу стресоподолання потребує його розгляду в трьох аспектах: як образу ситуації, переживання якої породжує певні форми гумористичного реагування; як функції мозку, яка виявляється у появі різноманітних емоцій, та як форми регуляції поведінки. Особливості внутрішньої картини світу особистості, що детермінує формування того чи іншого образу ситуації, детально описані у когнітивно-експерієнціальній теорії S.Epstein. Автор диференціює внутрішні уявлення людини про себе та ставлення до свого оточення в термінах певних постулатів, що описують характер сприйняття суб’єктом світу. Оскільки метою даної роботи було вивчення виявлень почуття гумору як ресурсу опанування негативних емоцій, викликаних складними ситуаціями життєдіяльності, основна увага в ньому була сфокусована на тих випадках, коли світ сприймається суб’єктом як загрозливий та непередбачуваний, інші – як недоброзичливі та вороже налаштовані, а сам суб’єкт – як недооцінений або негідний поваги. Подібне бачення світу, себе та оточуючих спричиняє цілу низку негативних переживань, зокрема страх, тривогу, злість, гнів, фрустрацію, невпевненість, приниження, ревнощі, заздрість тощо. Природне бажання людини позбутися негативних переживань, прагнення досягти балансу й гармонії виступають системотвірним чинником феномену стресоподолання в цілому, і звернення до гумору як ресурсу стресоподолання – зокрема.

Можливими засобами протидії вказаним емоціям можуть бути вже згадані вище стратегії психологічного подолання або механізми психологічного захисту, що давно й плідно вивчаються в психології особистості. Ресурсом, до якого може звертатися суб’єкт з метою опанування власного стану, є й почуття гумору. Використання останнього зумовлюється його соціальною бажаністю, специфічним „кредитом довіри”, закріпленим за гумором у суспільстві, та ефектом дистанціювання, який він створює. Зміст гумору, спрямованого на опанування негативних емоцій, складають сублімовані форми протесту проти соціальної несправедливості, механізми зменшення значущості психотравмуючих подій, глузування з себе з метою отримання визнання оточуючих тощо.

На основі вищенаведеного теоретичного обґрунтування стресоподолаючого й захисного потенціалу почуття гумору було здійснено аналіз особистісних характеристик, які притаманні суб’єктам, що усвідомлюють роль гумору як ресурсу стресоподолання. Виходячи з аналізу літератури, особи, які усвідомлюють користь почуття гумору як засобу переборення проблемних ситуацій, характеризуються більш зрілими та адекватними уявленнями відносно себе та цілою низкою позитивних особистісних властивостей: вони більш точно оцінюють актуальні обставини, характеризуються позитивною емоційністю, відкритістю доброзичливим стосункам з іншими та новому досвіду, обирають конструктивні засоби взаємодії зі складними обставинами тощо. Такі якості, у свою чергу, дали можливість прогнозувати зміст використовуваних даною групою осіб гумористичних виявлень – спрямованих на подолання негативних емоцій і водночас терпимих до себе та оточуючих. З метою перевірки теоретичних припущень дослідження виявлено групу осіб, які користуються гумором як психологічним захистом, що можна зафіксувати через їх низькі бали за „Шкалою використання гумору як ресурсу стресоподолання”. Такі досліджувані несвідомо шукають у гуморі вихід із внутрішньоособистісних конфліктів, що вони переживають, тому їм притаманні характеристики так званої негативної емоційності – неадекватна самооцінка, тривожність, нейротизм, і, як наслідок, нерелевантна поведінка або уникнення розв’язання проблем у складних ситуаціях та агресивна неусвідомлена позиція відносно оточуючого світу. Очікувались також розбіжності у використанні механізмів психологічного захисту (більш або менш адаптивних), а також за загальним рівнем стресостійкості.

До загальної вибірки досліджуваних кількістю у 191 особу увійшли 15 членів Клубу веселих та кмітливих. Таке рішення було зумовлене наміром емпірично перевірити ідею деяких авторів стосовно притаманності людям, які обрали гумор як свою професійну діяльність, певних особистісних рис. Серед останніх очікувалось виявити статистично більш високий рівень уживання самопринизливого гумору, концентрації на власному внутрішньому світі та зумовлену цим тенденцію до надмірного мусирування власних проблем, які виявлялись би, наприклад, через статистично вищий рівень притаманного даній групі досліджуваних інтроверсії.

У третьому розділі роботи „Емпіричне дослідження характеру зв’язку почуття гумору та психологічного подолання” визначається тип емпіричного дослідження (квазі-експеримент), обговорюються його процедура та методичне забезпечення, формулюються основні завдання, наводяться результати дослідження, що інтерпретуються в загальному контексті роботи.

Розглядаючи проблему характеру зв’язку почуття гумору та психологічного подолання, ми висунули таку гіпотезу: почуття гумору використовується як ресурс психологічного подолання, а усвідомлення допоміжної ролі почуття гумору в переборенні негативних переживань притаманне особам із певними позитивними рисами в структурі особистості. Проведення емпіричного дослідження, спрямованого на перевірку гіпотези, передбачало використання опитувальників для вимірювання деяких параметрів звернення до почуття гумору, тому першим етапом дослідження було проведення адаптації двох тестів канадського автора R.Martin, що отримали назви „Опитувальник стилів гумору” та „Шкала використання гумору як ресурсу стресоподолання”. Методики були перекладені з англійської мови п’ятьма експертами та узгоджені з автором методом зворотного перекладу. Адаптація опитувальників проходила на вибірці з 191 особи, в яку увійшли студенти технічних та гуманітарних факультетів Дніпропетровського національного університету (151 особа), учні старших класів середніх шкіл та 32 особи середнього віку – службовці низки підприємств. У результаті адаптації були отримані цілком задовільні показники ретестової надійності, надійності паралельних форм, внутрішньої узгодженості та конструктної валідності.

Другим етапом дослідження була саме емпірична перевірка теоретичних припущень роботи. Аналогом незалежної змінної у квазі-еспериментальному плані дослідження виступили розбіжності в усвідомленні ролі почуття гумору як ресурсу стресоподолання, на підставі яких було сформовано з використанням методу кластерного аналізу (алгоритм К-середніх) три групи досліджуваних, що максимально відрізнялись за середніми балами за показниками незалежної змінної. У досліджуваних полярних підгруп, які найбільшою мірою відрізнялись за рівнем усвідомлення ролі почуття гумору як ресурсу стресоподолання, порівнювались показники онтологічних та феноменологічних властивостей, а також стильові ознаки гумору, що використовувався (див. таблиці 1 та 2).

Аналіз отриманих емпіричних даних щодо особливостей вибору досліджуваними когнітивних та атрибутивних стратегій поведінки у ситуаціях життєдіяльності засвідчив, що досліджуваним, які усвідомлюють почуття гумору як допоміжний засіб в опануванні негативних емоцій і використовують гумор як ресурс психологічного подолання (далі УПГ+), не характерна тривога або стурбованість з приводу можливих невдач як в ситуації досягнення, так і в ситуації афіліації. Водночас, особи, які не відзначають роль почуття гумору як допоміжного засобу в стресоподоланні (далі УПГ-), значно частіше використовують стратегії емоційного реагування та уникнення, що загально визнаються як менш конструктивні.