| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, зазначено методи дослідження, розкрито новизну і практичне значення результатів дослідження, наведено дані про їх апробацію, структуру та обсяг дисертації.
Перший розділ "Насильство у сім’ї як психолого-юридична проблема" складається з трьох підрозділів, присвячених характеристиці насильства у сім’ї, аналізу теоретичних підходів до пояснення причин виникнення проблеми насильства у сім’ї, особливостям становлення та розгортання кримінального насильства у сім’ї, а також аналізу правових підстав і психологічних особливостей профілактики працівниками міліції насильства у сім’ї.
У першому підрозділі "Аналіз існуючих теоретичних підходів щодо пояснення причин насильства у сім’ї" описуються та аналізуються основні сучасні підходи до пояснення причин виникнення проблеми насильства у сім’ї. Виділяється низка чинників ризику виникнення внутрішньосімейної агресії,
а саме: зловживання алкоголем, негативні особливості особистісного становлення жертви та образника, соціальна нереалізованість родини або одного з членів подружжя, незареєстрованість відносин, вплив на родину з боку деструктивних релігійних сект, перебування родини у категорії девіантних, деструктивні тривалі приховані чи відкриті внутрішньосімейні конфлікти.
У другому підрозділі "Закономірності виникнення кримінального насильства у сім’ї" визначено динаміку, предмет і мотив кримінального сімейного насильства. Основними етапами становлення та розгортання кримінальної насильницької поведінки є: виникнення деструктивних сімейно-побутових конфліктів; стереотипізація конфліктів і патологічне розростання проблеми в очах її учасника або учасників; реалізація фізичної гетероорієнтованої агресії, каталізатором якої найчастіше є перебування агресора у стані сп’яніння та провокуюча поведінка жертви; вчинення тяжкого насильницького злочину проти члена родини. З’ясовано, що предметом кримінальних сімейних конфліктів найчастіше є алкоголізм, безробіття, матеріальна скрута, неповернення боргу, відмова видачі грошей на придбання спиртних напоїв і розваги, підозра у зраді/ревнощах, незадовільні житлові умови, хвороба, відмінність у поглядах щодо виховання дітей, сумісне проживання з родичами, принижуючі образи, порушення громадського спокою. Мотивами насильницької злочинної поведінки у подружжі є: нанесення потерпілому болю, страждань; помста за насильство, образи, знущання з боку потерпілого безпосередньо перед злочином; помста за постійні побої, образи, знущання зі сторони потерпілого; помста за подружню зраду, намагання позбутися від потерпілого або пов’язаних із ним турбот; намагання ствердити свій авторитет у сім’ї, намагання домінувати у сім’ї; виміщення на потерпілому злоби; намагання втримати потерплого у сім’ї; ревнощі; корисні мотиви; захист інших членів сім’ї від насильства.
У третьому підрозділі "Правові підстави та психологічні особливості здійснення дільничними інспекторами міліції профілактики насильства у сім’ї" проведено аналіз вітчизняної правової бази та психологічних особливостей попередження дільничними інспекторами насильства у сім’ї.
За даними різних дослідників діяльність дільничних інспекторів характеризується високим рівнем інтенсивності, напруженості та відповідальності. Згідно з офіційною статистикою, 70 % заяв громадян розглядається працівниками служби дільничних інспекторів міліції, вони ж розкривають практично кожен третій злочин. Дільничний контактує у середньому з сотнею осіб, які перебувають на різних профілактичних обліках, тобто профілактика насильства у сім’ї є лише одним із багатьох напрямів його діяльності.
Загалом, доступної літератури про особливості здійснення працівниками міліції профілактики насильства у сім’ї не вистачає, а існуючі дані можна кваліфікувати як фрагментарні. Основний масив інформації, що стосується організації психопрофілактики внутрішньосімейної агресії, представлено в літературі, розрахованій на фахівців-психотерапевтів. Однак працівники міліції, на відміну від психотерапевтів, не володіють на професійному рівні методиками психологічного впливу, є обмеженими у часі і, як правило, мають справу з особами, не налаштованими на конструктивну співпрацю. Результати аналізу літератури з проблем насильства у сім’ї дозволили дійти висновку, що відкритим залишається центральне питання, а саме: відсутність розробки для дільничних інспекторів міліції спеціальної методики психопрофілактики насильства у сім’ї. Визначено, що дана методика має відповідати наступним умовам – бути науково обґрунтованою та адекватною реальним практичним вимогам, стандартизованою, послідовною, а також гармонійно вписуватися у весь комплекс їхньої діяльності.
У другому розділі "Експериментально-психологічне дослідження діяльності дільничних інспекторів міліції щодо профілактики насильства
у сім’ї", що включає в себе один підрозділ, описано послідовність здійснення дослідження.
Дослідження здійснювалося на базі Оболонського РУ ГУ МВС України в
м. Києві протягом 2003-2004 рр. Обстежувані – 125 працівників міліції, які протягом зазначеного періоду працювали у службі дільничних інспекторів міліції Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві.
В якості основних показників профілактики дільничними інспекторами насильства у сім’ї, що підлягали обов’язковому аналізу, визначено: співвідношення кількості осіб, які перебувають на профілактичному обліку за вчинення насильства у сім’ї, до загальної кількості осіб, які знаходяться на профілактичному обліку побутових правопорушників; співвідношення осіб, взятих на профілактичний облік за вчинення різних видів насильства у сім’ї, зокрема фізичного чи психологічного; кількість осіб, знятих з обліку, та самі підстави зняття з обліку; стать сімейних насильників і ступінь їхніх родинних зв’язків відносно жертв; кількість фактів винесення офіційних попереджень про неприпустимість вчинення насильства у сім’ї та офіційних попереджень про неприпустимість віктимної поведінки потенційної жертви насильства у сім’ї; кількість фактів винесення захисних приписів; підстави для складення адміністративних протоколів (вчинення насильства у сім’ї чи невиконання захисного припису). Крім того, було визначено, що потрібно аналізувати рішення суду за адміністративними протоколами, складеними дільничними інспекторами міліції за фактами вчинення насильства у сім’ї чи невиконання захисного припису.
У підрозділі "Організація визначення рівня професійної та психологічної підготовленості дільничних інспекторів міліції до здійснення профілактики насильства у сім’ї" обґрунтовано та наведено схему вивчення професійної та психологічної підготовленості групи обстежуваних до здійснення профілактики насильства у сім’ї. Зокрема, виявлення рівня професійної підготовленості здійснювалося шляхом проведення анкетування за спеціально розробленою анкетою та психодіагностичного обстеження. Основним призначенням анкетування було встановлення того, наскільки дільничні інспектори міліції орієнтуються у причинах актуалізації проблеми насильства у сім’ї, чи виходить їхня уява за рамки побутової. Психодіагностичний блок обстеження було сформовано, виходячи з мети та завдань дисертаційного дослідження. Для здійснення психопрофілактики насильства у сім’ї передбачалося використовувати спеціально розроблену методику. Застосування цієї методики вимагає наявності у виконавця певного рівня комунікативних та інтелектуальних здібностей,
а ефективність її використання значною мірою залежить від того, на який тип міжособистісних стосунків він орієнтований. Саме через необхідність попереднього визначення ступеня складності методики, яку планувалося запропонувати дільничним інспекторам міліції, було вирішено використовувати методики КОТ і КОС, затверджені для використання Центром практичної психології МВС України. Для вивчення властивого обстежуваним типу орієнтації на міжособистісні стосунки до психодіагностичного блоку обстеження було включено ДМВ – методику діагностики міжособистісних відносин (варіант інтерперсональної діагностики Т. Лірі, модифікований Н. Собчик).
Третій розділ "Психопрофілактика дільничними інспекторами міліції насильства у сім’ї" складається з п’яти підрозділів, у яких висвітлюються результати аналізу стану психопрофілактики дільничними інспекторами міліції насильства у сім’ї до і після впровадження комплексної методики психопрофілактики та припинення насильства у сім’ї; результати психодіагностичного обстеження та аналізу рівня професійної підготовленості дільничних інспекторів міліції до психопрофілактики та припинення насильства у сім’ї; наводиться розроблена комплексна методика психологічного забезпечення діяльності дільничних інспекторів міліції щодо профілактики та припинення насильства у сім’ї.
У першому підрозділі "Результати аналізу профілактики дільничними інспекторами міліції насильства у сім’ї до впровадження розробленої методики" описано основні показники діяльності дільничних інспекторів щодо профілактики насильства у сім’ї протягом 2003 року. Встановлено, що особи, схильні до внутрішньосімейної агресії, складали основу групи побутових правопорушників. При цьому лише 16 % з них були взяті на такий облік саме у 2003 році, всі інші – до 2003 року. Це свідчить про значні прорахунки дільничних інспекторів у роботі з даною групою профілактичного обліку. Поширеною формою внутрішньосімейного насильства, за вчинення якого громадян включали до групи профілактичного обліку, було фізичне насильство, випадки психологічного насильства зустрічалися у чотири рази рідше. Переважна більшість осіб, включених до групи профілактичного обліку, були чоловічої статі. Виявилося, що внутрішньосімейна агресія є найбільш актуальною проблемою для існуючих або розірваних сімейних пар, причому ризик внутрішньосімейної агресії значно підвищується у тих випадках, коли шлюб розпався або громадяни не перебувають у зареєстрованому шлюбі.
Для попередження внутрішньосімейної агресії дільничні інспектори міліції широко використовували право виносити офіційні попередження про неприпустимість вчинення насильства у сім’ї, однак жодного разу не винесли офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки потенційної жертви насильства у сім’ї. Такий профілактичний засіб як винесення захисного припису ними був практично проігнорований. Не було складено жодного протоколу за невиконання захисного припису. В результаті аналізу рішень судів, які приймалися щодо фактів, зафіксованих дільничними інспекторами міліції в адміністративних протоколах, була встановлена однозначна орієнтація суддів на винесення такого виду стягнення як штраф. За умови сумісного проживання жертви і насильника, ведення ними спільного господарства, цей вид покарання не сприяв досягненню потрібного результату, адже покарання було швидше загальносімейним, ніж індивідуальним, призначеним винятково для насильника.
У другому підрозділі "Результати аналізу рівня професійної та психологічної підготовленості дільничних інспекторів міліції до здійснення профілактики насильства у сім’ї" підбивалися підсумки вивчення загальних характеристик групи обстежуваних (стаж роботи в органах і підрозділах внутрішніх справ, стаж роботи безпосередньо у відділі дільничних інспекторів міліції, освіта); аналізувалися результати опитувань.
Значна частина – 101 (80,8 %) обстежуваних працювала у міліції понад п’ять років. Більшість обстежуваних – 79 (63,2 %) працювали безпосередньо на посаді дільничного інспектора міліції понад два роки. Із 125 (100%) обстежуваних 64 (51,2%) мали вищу освіту, четверо (3,2%) – незакінчену вищу, 57 (45,6%) – середню спеціальну освіту. Гуманітарну освіту мали 78 (62,4%), негуманітарну – 47 (37,6%) обстежуваних. Тобто, є всі підстави вважати, що рівень і специфіка освітньої підготовки обстежуваних не відповідають у потрібному обсязі покладеним на них завданням щодо профілактики насильства у сім’ї.
Аналіз результатів анкетування обстежуваних для визначення рівня їхньої професійної підготовленості до здійснення психопрофілактичної роботи у сім’ях з актуалізованою проблемою насильства дозволив визначити ієрархію чинників, які, на їх думку нерідко, часто або найчастіше призводять до актуалізації проблеми насильства у сім’ї. Зокрема, найбільш значимими вони вважають чинники алкоголізму, підвищеної агресивності, конфліктності одного з членів родини, невміння вирішувати конфлікти конструктивно. Як негатив слід зазначити недооцінювання обстежуваними чинника провокації сімейного конфлікту сторонніми особами.
Результати аналізу оцінки обстежуваними ступеня ймовірності мети, яку ставлять перед собою члени родини, звертаючись по допомогу в органи внутрішніх справ у випадках сімейного насильства, показали таке. Найменш ймовірним у таких випадках є, на думку обстежуваних, переслідування громадянами мети звернути увагу на наявність проблем у своїй родині
(31 (24,8%)). Переважна більшість обстежуваних вважають, що нерідко, часто або найчастіше громадяни викликають їх для запобігання загрози життю та здоров’ю (114 (91,2%)). Порівняно з цим, меншою є ймовірність того, що викликаючи працівників міліції при сімейному насильстві громадяни прагнуть справді покласти край насильству (78 (62,4%)), випередити таким чином іншого члена родини і перекласти на нього всю провину (96 (76,8%)), вирішують особисті меркантильні питання (92 (73,6%)), шантажують одного з членів родини
(94 (75,2%)). Отримані дані свідчать, що дільничні інспектори міліції при виїзді за фактом насильства у сім’ї доволі часто усвідомлювали, що насправді потерпілі маніпулюють ними або, принаймні, переслідують не одну, а кілька цілей.
За оцінками більшості обстежуваних – 106 (84,8%), при здійсненні психопрофілактики насильства у сім’ї вони нерідко, часто або найчастіше зіштовхуються з проблемою вимушеності діяти самостійно, без допомоги відповідних соціальних служб; 74 (59,2%) – відчувають дефіцит знань про особливості розвитку насильства у сім’ї; 65 (52%) – причини виникнення насильства у сім’ї. При цьому лише 50 (40%) обстежуваних визнають, що відчувають дефіцит знань щодо найефективніших прийомів здійснення психологічного впливу на учасників сімейного конфлікту. Така самовпевненість і явна переоцінка обстежуваними своїх можливостей особливо недоречна з огляду на дані про їхню освіту й те, що об’єктивно ніякої спеціальної підготовки щодо питань насильства у сім’ї вони не проходили ні під час навчання у навчальних закладах, ні пізніше на практичній роботі.
Серед обстежуваних 99 (79,2%) дотримуються думки, що ефективності дій працівників міліції сприяло б законодавчо закріплене підвищення відповідальності за здійснення насильства у сім’ї. Лише 26 (20,8%) обстежуваних вважали, що виходом із ситуації є навчання працівників міліції методам психологічного впливу на учасників сімейного конфлікту. Саме аналіз цих відповідей дозволив повною мірою встановити, що дільничні інспектори, обираючи шляхи припинення та профілактики насильства у сім’ї, орієнтовані,
в основному, на каральні, а не на психопрофілактичні методи впливу на учасників сімейного конфлікту. Своїми відповідями вони також, по суті, визнають власну неуспішність у роботі з такими сім’ями.
У третьому підрозділі "Результати психодіагностичного обстеження дільничних інспекторів міліції" наводяться та аналізуються результати обстеження дільничних інспекторів за допомогою методик ДМВ, КОТ і КОС.
Загальний аналіз результатів обстеження за допомогою методики ДМВ дозволяє зробити такі висновки: найменшої визначеності у групі обстежуваних набули залежно-слухняний (3 (2,4%)), покірно-сором’язливий (4 (3,2%)) і недовірливо-скептичний (7 (5,6%)) типи міжособистісних відносин; середньої визначеності – незалежно-домінуючий (10 (8%) і прямолінійно-агресивний (16 (12,8%)); найбільшої визначеності – владно-лідируючий (25 (20%)), співпрацюючий-конвенційний (26 (20,8%)) і відповідально-великодушний (34 (27,2%)) типи міжособистісних відносин. У групі не було жодного обстежуваного, чиї показники свідчили б про виражені труднощі соціальної адаптації.
Результати обстеження за допомогою методики КОТ свідчать про те, що рівень розвитку мислення (здатність до узагальнення та аналізу інформації, просторового мислення, концентрації уваги, гнучкість розумових процесів) переважної більшості обстежуваних, а саме 88 (70,4%), перебуває у межах, які відповідають існуючим нормам. Комунікативні здібності переважної більшості обстежуваних – 113 (90,4%) відповідають відомчим вимогам. Організаторські здібності значної частини обстежуваних, а саме – 115 (92%) знаходяться на середньому, високому або дуже високому рівні. Виходячи з даних, одержаних під час психодіагностичного обстеження, можна дійти висновку, що за своїми психологічними якостями переважна більшість обстежуваних готові до засвоєння комплексної методики психологічного забезпечення профілактики та припинення насильства у сім’ї.
У четвертому підрозділі "Розробка та апробація методики психологічного забезпечення діяльності дільничних інспекторів міліції щодо профілактики насильства у сім’ї" наведена спеціально розроблена методика.
Методика складається з п’яти взаємопов’язаних частин:
1. Досягнення усвідомлення дільничними інспекторами міліції високого рівня професійної та громадянської відповідальності, соціального значення реалізації повноважень, якими вони наділені Законом України ”Про попередження насильства у сім’ї”, що здійснювалося шляхом розгорнутого аналізу загальновідомих для групи обстежуваних ситуацій, в яких прорахунки в роботі їхніх колег мали наслідком переростання побутового сімейного конфлікту в конфлікт кримінальний.
2. Психологічне забезпечення профілактики дільничними інспекторами міліції насильства у сім’ї:
– встановлення дільничним інспектором продуктивного особистісного контакту з конфліктуючими сторонами;
– активний вплив на конфліктуючі сторони для зниження гостроти конфліктної ситуації;
– здійснення заходів із припинення поточного конфлікту;
– здійснення профілактики ймовірних у майбутньому конфліктів;
– роз’яснення тактики вирішення конфліктних ситуацій та способів попередження насильства;
– вплив на конфліктуючі сторони з метою розширення соціальних стратегій, посилення взаємних зв’язків, розуміння ними особливої цінності збереження сім’ї;
– впровадження ідеї необхідності своєчасного звернення по допомогу до правоохоронців під час загрози виникнення конфліктної ситуації у сім`ї.
Для набуття дільничними інспекторами міліції психологічної готовності та відповідних навичок з попередження сімейного насильства у рамках службової підготовки вони відпрацьовували такі типові ситуації у вигляді рольових ігор:
– встановлення продуктивного контакту з конфліктуючими сторонами родини;
– проведення профілактичних співбесід з чоловіком, дружиною, дітьми, найближчими родичами;
– спілкування з насильником;
– спілкування із стороною, постраждалою від насильства;
– встановлення продуктивного контакту та спілкування з особами, які страждають на алкоголізм, наркоманію, психопатичні розлади тощо;
– психологічний вплив на учасників сімейного конфлікту з метою навчання конструктивного вирішення побутових проблем;
– роз’яснення учасникам сімейного конфлікту їхніх прав, обов’язків та особливостей відповідальності перед законом.
3. Психологічне забезпечення припинення дільничними інспекторами міліції насильства у сім`ї. Із метою реалізації цього блоку методики рекомендувалося наступне: встановивши вербальний контакт із членам родини – учасниками побутового конфлікту, працівник міліції має насамперед визначити ініціатора конфлікту, ступінь небезпеки цього конфлікту для оточуючих і ступінь впливу своєї присутності на учасників конфлікту. Під час співбесіди працівник міліції має поводитися, впевнено, намагатися не підвищувати голосу, уважно вислуховувати конфліктуючі сторони. Недоцільно висувати конфліктуючим звинувачення, робити зауваження у різкій формі, намагатися швидко змінити ставлення до конфлікту та одне до одного учасників події. Доцільно спрямовувати співбесіди у майбутнє, показувати позитивну перспективу життя, розширювати світосприйняття та варіанти прийомів запобігання конфліктів.
Якщо при припиненні насильства у сім’ї дільничний інспектор міліції має вступати у переговори з особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного сп’яніння чи у стані порушення психіки він повинен пам’ятати, що поведінка таких людей непередбачувана, вони мало піддаються переконанню або навіюванню, не здатні приймати адекватні рішення, мають підвищену готовність до агресії. Першою умовою при веденні таких переговорів є звернення на себе та фіксація уваги правопорушника. Для цього можуть бути використані різні прийоми психологічного впливу – як логічні, імперативні, так і сугестивні. Практика показує, що досить ефективним може виявитися прийом ”кривої логіки”, який добре сприймають люди з порушеною психікою. Наприклад, якщо чоловік із нав’язливими думками ревнощів утримує у заручниках членів своєї родини, то треба не суперечити йому в його підозрах, а сказати, що для підтвердження факту зради його дружини необхідно обстежити її у лікаря, а вже після цього приймати відповідне рішення.
4. Етапи та закономірності здійснення дільничними інспекторами міліції когнітивного впливу на членів родини для профілактики та припинення насильства у сім’ї. Основною передумовою здійснення когнітивного впливу є визначення сутності проблеми насильства у конкретній сім’ї, причин її виникнення, оцінки та ставлення до неї учасників конфлікту. Когнітивний вплив рекомендувалося проводити за допомогою низки класичних прийомів: переконуючий когнітивний вплив, емоційно збагачений за формою, однак когнітивний за суттю вплив; роз’яснювальний когнітивний вплив; навчальний когнітивний вплив; когнітивний вплив через ігнорування; когнітивний вплив через світовідчуття; активаційний когнітивний вплив; когнітивний вплив через мужність; когнітивний вплив шляхом вибору позицій; когнітивний вплив за допомогою переорієнтації уваги, зміни спрямованості особистості; когнітивний вплив за допомогою психологічних парадоксів і контрастів.
Дільничним інспекторам міліції роз’яснювалося, що прийоми когнітивного психологічного впливу можуть застосовуватися кожен окремо і в поєднанні.
5. Навчання дільничних інспекторів міліції методам психологічної саморегуляції з метою ефективного здійснення профілактики та припинення насильства у сім’ї. Для підвищення психологічної стійкості та оптимізації стану готовності до втручання у сімейні конфлікти дільничні інспектори навчалися простим, але ефективним методикам регуляції психічного стану, а саме за допомогою ”Психогігієнічний комплексу”, розробленого О.М. Морозовим, та методики ”Прогресивної релаксації” Джейкобсона.
Оволодіння комплексною методикою здійснювалося під час занять зі службової підготовки.
П’ятий підрозділ "Аналіз результатів профілактики дільничними інспекторами міліції насильства у сім’ї після впровадження розробленої методики" присвячений оцінці ефективності впровадження розробленої методики.
У 2004 році, порівняно з 2003 роком, група профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство у сім’ї, скоротилася на 64,9%, тобто групі, по суті, було повернуто основну, профілактичну функцію, яка раніше замінялася другорядною – обліковою. Жоден із членів групи не був виключений з неї у зв’язку з вчиненням злочину. Дільничні інспектори стали відповідальніше підходити до формування групи: у 2004 році до групи профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство у сім’ї, було включено на 90 (16,2%) осіб менше. На відміну від 2003 року, в якому кожен четвертий громадянин був включений до групи профілактичного обліку за вчинення психологічного насильства, у 2004 році здійснення психологічного насильства відносно членів своєї родини стало причиною включення до групи профілактичного обліку для майже кожного другого. Якщо у 2003 році було внесено лише один захисний припис, що складало 0,03% від загальної кількості осіб, які у 2003 році перебували на профілактичному обліку за вчинення насильства у сім’ї, то у 2004 році було винесено 138 захисних приписів, тобто 11,6% від загальної кількості осіб, які перебували на обліку.
Оволодівши професійними знаннями і вміннями з припинення та профілактики насильства у сім’ї і, відповідно, позбувшись побутових уявлень щодо однозначної залежності ролі агресора чи жертви сімейного насильства від статі, дільничні інспектори міліції стали проявляти більшу об’єктивність при визначенні дійсного ініціатора внутрішньосімейної агресії. Внаслідок цього збільшилась кількість випадків, коли жінок почали включати до групи профілактичного обліку за вчинення насильства відносно членів їхніх родин: якщо у 2003 році у зазначеній групі практично кожна двадцята особа була жіночої статі, то у 2004 році – вже майже кожна десята. На відміну від 2003 року, в якому не було винесено жодного офіційного попередження про неприпустимість віктимної поведінки потенційної жертви насильства у сім’ї, у 2004 році винесено дев’ять таких попереджень і всі – винятково дружинам.
Загалом, скорочення групи профілактичного обліку відбувалося нерівномірно, а значною мірою за рахунок осіб, які перебували з жертвою не у шлюбних, а у інших родинних стосунках, тобто були відносно неї сином, батьком, зятем, донькою, онукою, невісткою, братом чи сестрою (р≤0,01). Внаслідок запровадження у практичну діяльність дільничних інспекторів міліції розробленої методики психопрофілактики насильства у сім’ї особливо позитивних результатів вдалося досягти у випадках, в яких насильник і жертва перебували у розірваному чи цивільному шлюбі, або в інших нешлюбних родинних стосунках (р≤0,01).
У групі профілактичного обліку практично не змінилося число осіб, включених туди за вчинення насильства відносно своєї дружини.
У 2004 році судами було прийнято 290 рішень за фактами, які дільничні інспектори міліції зафіксували в адміністративних протоколах відповідно до
ст. 173–2 Кодексу України про адміністративні правопорушення ”Вчинення насильства у сім’ї або невиконання захисного припису”. На підставі аналізу рішень суду можна зробити висновок, що у 2004 році, як і у 2003, при розгляді справ щодо фактів вчинення насильства у сім’ї спостерігалася однозначна орієнтація суддів на винесення такого виду стягнення як штраф. Тобто збереглася тенденція, коли за факти вчинення насильства у сім’ї карали, по суті, не лише насильника, але й жертву – потерпілу сторону.
Таким чином, під час проведення дослідження було відмічено недосконалість Закону України ”Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства у сім’ї або невиконання захисного припису”. Зокрема, цим Законом не передбачається, як це є у більшості розвинених країн, такий вид стягнення як примусове відвідування ініціатором внутрішньосімейного насильства спеціальних занять, тренінгів, спрямованих на формування у них розуміння причин і наслідків насильства у родині, стійких навичок правильного реагування на ситуації, що провокують у них агресивну поведінку.
Аналіз отриманих даних дозволяє дійти висновку, що розроблена комплексна методика психологічного забезпечення діяльності дільничних інспекторів міліції щодо профілактики та припинення насильства у сім’ї виявилася досить ефективною і може бути рекомендованою для використання на практиці. |
