ДИНАМІКА ЗДАТНОСТІ ДО ЖИТТЄТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ДОРОСЛОМУ ВІЦІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано суть і стан досліджуваної проблеми, її значення, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, теоретико-методологічну основу й методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, а також наведено дані про апробацію роботи, її структуру та обсяг.

Перший розділ "Теоретичні основи дослідження життєтворчих здатностей особистості у дорослому віці" присвячено розгляду психологічних концепцій життєдіяльності і життєтворчості, у ньому проаналізовано психологічні особливості людей зрілого віку, подано теорії, що розкривають різні аспекти здатності до життєтворчості, і методи дослідження життєдіяльності і життєтворчості.

Наведено аналіз досліджень життєтворчості у вітчизняній і зарубіжній психології, де особлива увага надається розгляду тих психологічних концепцій особистості, де реалізований системний підхід і підкреслюється значимість активності в розвитку і саморозвитку особистості.

Було виявлено, що в зарубіжних теоріях (А.Адлер, К.Юнг, А.Маслоу, В.Франкл і ін.) поступово відбувається зсув розуміння джерел розвитку (активності) життєдіяльності особистості від свідомо визначених до обумовлених самою особистістю, зростає значення самодетермінації суб'єкта в розвитку.

Аналіз вітчизняних теорій особистості дозволив виділити процесуально-динамічний (суб'єктно-діяльнісний) підхід як найбільш перспективний у дослідженні закономірностей формування і розвитку життєдіяльності особистості (Л.І.Анциферова, К.О.Абульханова-Славська, Є.І.Ісаєв, В.А.Петровський, В.І.Слободчиков і ін.). У роботах Л.І.Анциферової підкреслюється творчий характер розвитку життєдіяльності, значення виходу особистості за межі власного світу. Вона відзначає два фактори, що створюють можливість цього виходу: діяльність і "відкритість" міжособистісному просторові, і підкреслює процесуальний характер існування особистості. У той же час розвиток характеризується органічністю, визначеною погодженістю різних елементів психічної структури. Простежуючи закономірності розвитку, К.О. Абульханова-Славська звертає увагу на роль суспільства і суспільних факторів у становленні і життєдіяльності особистості і підкреслює необхідність об'єктивації – виходу в сферу суспільних відносин, спосіб якої і визначає  суспільну позицію особистості і її основний спосіб саморегуляції. Найважливіші ідеї, що вплинули на подальшу розробку поняття суб'єкта утримуються в антропологічній парадигмі В.І.Слободчикова й Є.І.Ісаєва. Вони також підкреслюють фундаментальну роль суспільних відносин у формуванні суб'єктивності, що виявляється як здатність до самодетермінації.   

В цілому, аналіз літературних джерел привів до розуміння, що процеси життєтворчості характерні для особистості в період дорослості. Було здійснено аналіз дорослого віку як періоду формування здатності до життєтворчості. Ґрунтуючись на роботах Б.Г.Ананьєва, В.Ф.Рибалко, В.І.Слободчикова, Г.О.Цукермана, Р.Шайі, Е.Еріксона, було відзначено, що проблема дослідження даного вікового періоду полягає в тому, що акцент зміщується з вивчення психофізіологічного й інтелектуального розвитку на соціально-психологічний. Особливості дорослої людини багато в чому визначаються соціально-психологічними факторами. Основні етапи і кризи розвитку пов'язані із зміною соціальних відносин. Психологічні особливості і зміни дорослої людини описуються через особливості організації когнітивної і смислової сфер психіки. На підставі аналізу різних підходів до періодизації дорослого віку і з урахуванням особливостей вікових криз, в дослідженні виділені такі вікові періоди: від 25 до 35 років, від 35 до 45 років і від 45 років до 60.

У першому розділі також розглянуто теоретичні основи дослідження здатності до життєтворчості в дорослому віці.  Під час аналізу категорії "здібність" у роботах Т.І.Артем'євій, В.М.М'ясищєва, С.Л.Рубінштейна, Б.М.Теплова й ін. були відзначені наступні важливі моменти: по-перше, здібності являють собою одну з найважливіших характеристик індивідуальності, оскільки це такі якості суб'єкта, що характеризують успішність виконання діяльності та ставлення суб'єкта до діяльності; по-друге, здібності невідривно пов'язані з розвитком – розвиток здібностей створює умови розвитку особистості; по-третє, здібності поділяються на актуальні та потенційні; по-четверте, у процесі розвитку здібності здобувають визначену структуру.

У розгляді специфічних характеристик творчих здібностей ми зупинилися на суб'єктно-діяльнісному підході до творчості, реалізованому у роботах Д.Б.Богоявленської, Я.О.Пономарьова. Аналіз творчого процесу показав, що творчі здібності являють собою специфічну регуляцію діяльності і саморегуляцію особистості, що виявляється в цілісному ставленні до буття.

Вивчення різних концепцій психології (С.Л.Рубінштейн, В.І.Слободчиков, В.Д.Шадріков і ін.) підвело до розуміння того, що життєтворчість являє собою особливий прояв активності особистості, що залежить від суб'єктної організації, від здатності до самодетермінації. Це і дозволяє визначити здатність до життєтворчості як духовну здатність особистості, найважливішою особливістю якої є високий рівень організації активності. У традиціях суб'єктно-діяльнісного підходу робиться акцент на те, що активність походить від внутрішніх умов особистості, серед яких важливими є смислова сфера, система відношень, світоглядні установки. Рівень активності узгоджується зі ступенем свободи, якою володіє особистість, що виражається в мірі співвідношення самовизначення і визначення іншим. Умовою творчості є нагромадження особистістю потенційних можливостей, що реалізується в здатності до  внутрішнього цілепокладання.

Аналіз теоретичних основ досліджень життєтворчих здатностей (А.Маслоу, В.Франкл) дозволив виділити здатність до самотрансценції, що забезпечує особистості внутрішню волю, можливості "виходу за межі себе". Інші дослідження (І.М.Семенов, В.І.Слободчиков, С.Ю.Степанов), що розглядають розвиток і зміну особистості як творчий процес, указують на здатність до рефлексії як на визначальний фактор особистісних змін. І ще одним яскравим напрямком у дослідженні життєтворчості варто вважати вивчення процесів смислопобудови і смислотворчості.

Аналіз традицій, підходів і методів дослідження життєдіяльності і життєтворчості в сучасній психології, вивчення робіт К.О.Абульханової-Славської, Б.Г.Ананьєва, В.І.Ковальова, О.О.Кроніка, та ін. дозволили визначити, що основна традиція таких досліджень зв'язана із застосуванням біографічного методу. Практично всі дослідники відзначають неодномірність життєвого шляху, необхідність дослідження різних його сторін. Ідея багатоаспектності життєвого шляху, а також його не лінійний, а висхідний рух, приводить до необхідності розгляду життєвого світу – цілісної системи відношень, у якій існує людина.

Відповідно до мети нашого дослідження, ми використовуємо поняття “життєвий світ” особистості, у який входять основні відношення особистості, і “внутрішній світ”, що являє собою систему психологічної регуляції. Спрямовуючою активністю володіє внутрішній світ особистості, діяльнісною активністю – життєвий світ. Події життя, рух життєвого світу сприяють створенню центральних утворень, таких як індивідуальність і смисл. Внутрішній світ, таким чином, і є характеристикою суб'єкта життєдіяльності.

Другий розділ "Побудова теоретичної моделі дослідження здатності до життєтворчості у дорослому віці" присвячено розробці поняття і визначенню структури здатності до життєтворчості, а також обґрунтуванню методів дослідження.

У даному розділі відображена розробка поняття "здатність до життєтворчості" і визначені її основні ознаки. Підкреслено, що здатність до життєтворчості виражається в способі регуляції часу життя, у виборі визначеної життєвої стратегії або варіанту життя, зв'язана з якістю життя, що сприяє більш глибокому усвідомленню буття, у вільному, "самодетермінуємому" визначенні своїх позицій. Вона також виявляється як здатність до "ситуативно-нестимульованої" діяльності, як здатність до трансситуативністі. У цілому, в  сучасній психології не дається чіткого визначення поняття "здатність до життєтворчості".

Ми визначили, що індивідуально-психологічна характеристика більш виражена в смисловому компоненті здатності до життєтворчості; характеристика успішності виявляється в постановці і досягненні життєвих цілей; фактором, що визначає формування умінь і знань, є незалежна, вільна життєва позиція, самодетермінація суб'єкта.

Інтегративний характер здатності до життєтворчості  передбачає взаємодію всіх чотирьох психологічних складових людини – індивіда, особистості, суб'єкта й індивідуальності, що розглядаються через зіставлення їхніх функцій з чотирма "причинами" аристотелівської теорії. Це дозволяє проаналізувати життєтворчий процес з погляду психологічної регуляції всіх рівнів функціонування людини. Такий підхід підводить нас до висновку, що здатність до життєтворчості  містить у собі: здатність до побудови життєвих планів і цілей (особистісний рівень регуляції); здатність до відкритого, вільного сприйняття і мислення (індивідний рівень регуляції); здатність до організації регуляції часу, до актуалізації своїх можливостей, ресурсів (суб'єктний рівень); здатність до відсторонення, до трансценденції і рефлексії (індивідуальний). Таким чином, аналіз психологічної регуляції людини дозволяє прийняти визначення здатності до  життєтворчості  як інтегративної характеристики процесу розвитку індивідуальності.

Розгляд різних аспектів суб'єкт-об'єктних взаємодій у життєвому світі людини виявляє, що завдяки творчій взаємодії суб'єктивного й об'єктивного рівнів психічної організації людини суб'єкт розкриває для себе визначену глибину об'єкта, його сцтність. Життєтворчий діяльнісний процес являє собою єдність суб'єктивного й об'єктивного рівнів психічної регуляції. Розвиток індивідуальності в процесі життєтворчості  означає збільшення (зростання) числа ідеальних об'єктів у його життєвому просторі. А життєвий смисл є тою системоутворюючою якістю, що направляє процес життєпобудови і життєтворчості. Отже, у самому широкому сенсі здатність до життєтворчості  являє собою здатність людини організовувати умови життя так, щоб вони сприяли розвиткові його індивідуальності.

Життєвий світ є системою відношень особистості. У системі відношень як динамічної єдності людини з різними аспектами його життєвого світу формуються його суб'єктні підстави. Поняття життєвого світу в різних дослідженнях подано з різних сторін, точніше, сфер, рівнів організації. Відповідно до мети нашого дослідження ми зупинилися на такому визначенні життєвого світу, що мистить основні відношення особистості, внутрішній світ і систему психологічної регуляції. Спрямовуючою активністю володіє внутрішній світ особистості. Події життя, рух життєвого світу сприяють розвиткові індивідуальності і смисла.

Таким чином, здатність до життєтворчості  можна визначити як інтегративну, духовну здатність суб'єкта організовувати умови свого життя, перетворювати і розширювати свій життєвий світ, змінювати систему відношень до світу, до інших людей і до себе в процесі розвитку індивідуальності.

Аналіз здатності до життєтворчості  дозволив виділити в ролі основної – здатність до трансценденції. Самотрансценденція виявляється і в часовому, і в просторовому вимірі життєдіяльності, і у всіх типах відношень особистості зі світом, у першу чергу – у суб'єкт-суб'єктному ставленні, у міжособистісному просторі. Самотрансценденція виступає як необхідна умова осмислення життя суб'єктом. Здатність до осмислення, до смислопобудови, ступінь виразності прагнення до смислу є другою складовою структури здатності до життєтворчості. Для визначення способу дії необхідна здатність до рефлексії, що допомагає виявити позицію особистості. Життєві смисли, будучи основою суб'єктної організації, спрямовують рух особистості “зовні” і збагачуються процесами рефлексії. Таким чином, ми дійшли до висновку, що здатність до життєтворчості складається зі здатності до трансценденції (що представляє центральне утворення), здатності до  рефлексії і здатності до смислоутворенню, побудові цілісних смислових структур, що регулюють особливості взаємодії суб'єкта з навколишнім світом. Вона виявляється: в здатності до цілепокладання, у творчому ставленні до життя і до життєвих ситуацій, у здатності до естетичного сприймання, і в наявності етичних цінностей.

З метою забезпечення емпіричного дослідження здатності до життєтворчості здійснена розробка процедури з умовною назвою – Методика дослідження життєтворчих здатностей. У розробці емпіричної процедури МДЖЗ, спрямованій на діагностику смислового простору особистості, ми орієнтувалися на те, що головним суб'єктним підгрунтям є смисловий простір особистості, обумовлений особливостями почуттєвої (переживання) і когнітивної (побудова образу) сфер особистості. Набір визначеного стимульного матеріалу і процедура виконання дозволяють одержувати структурно-динамічні показники смислової сфери особистості, що у свою чергу вказує на ступінь сформованості суб'єктних основ.

В другому розділі також обґрунтовано застосування біографічного методу дослідження, втілення якого реалізується в двох методиках – "Лінія життя" і "Життєвий вибір". У нашій роботі звертається увага на здатність людини узагальнено глянути на своє життя і уявити майбутнє. Особливе значення приділяється життєвій перспективі як найбільш загальному показникові здатності до життєтворчості, для чого використано модифікований варіант біографічних методик О.О.Кроника - "Лінія життя". Для виміру усвідомлення себе як суб'єкта життєдіяльності ми застосували методику "Життєвий вибір", побудовану на основі розробленого Л.С.Кравченко інтерв'ю. Методика дає нам можливість аналізувати позицію особистості з погляду зумовлених нею цінностей.

Поданий тест СЖО дає можливість визначити виразність почуття залученості в життя, усвідомлення і задоволеності ним.

Таким чином, методичний матеріал дослідження дозволяє здійснити діагностику основних характеристик зовнішнього світу – як ряду подій життєвого шляху, проміжного світу – як систему життєвих виборів і внутрішнього світу – як смислового простору особистості.

У третьому розділі дисертації "Емпіричне дослідження здатності до життєтворчості  особистості у дорослому віці" викладені організація проведення дослідження,  кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.

На першому етапі дослідження вирішувалася завдання добору досліджуваних. Із загального числа досліджуваних 230 людей за допомогою експертного аналізу і за результатами діагностичного обстеження (методика "Лінія життя") для основного етапу дослідження було відібрано 152 особи у віці від 25 до 65 років. Першою підставою для такого добору була висока оцінка експертами життєтворчої  діяльності досліджуваних, другою підставою – перспективність життєвої лінії як основний показник здатності до трансценденції.

Дані, отримані в дослідженні, фіксувалися за такими показниками: перспектива, оптимістичність, складність, цілі, насиченість подіями, сфери подій (соціальні, професійні, міжособистісні, особисті і духовні) – результати методики "Лінія життя"; кількість життєвих виборів, втрачених і придбаних цінностей, кількість суб'єктних, індивідуальних і адаптивних цінностей – результати методики "Життєвий вибір"; осмисленість життя й інші п'ять субшкал СЖО (цілі, процес, результат, локус контролю – Я и локус контролю – життя); широта відношень, структура розташування смислового простору і характер зв'язку між смисловими утвореннями (МДЖЗ).