ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ ДО КОНСУЛЬТАТИВНОЇ РОБОТИ ІЗ СТАРШОКЛАСНИКАМИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об’єкт, предмет і мету, сформульовано гіпотезу, завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено здобуті результати, визначено їх аргументованість, названі етапи дослідження, його методи та експериментальна база.

У першому розділі – «Теоретичний аналіз проблеми формування готовності майбутніх практичних психологів до консультативної роботи зі старшокласниками» – представлені дані теоретико-методологічного аналізу сучасної психолого-педагогічної літератури з проблеми формування готовності студентів-психологів вищих навчальних закладів, зокрема, розглядається готовність майбутніх спеціалістів як психолого-педагогічна проблема, характеризуються психологічні компоненти підготовки психологів-практиків до консультативної діяльності з учнівською молоддю, обґрунтовується доцільність використання особистісно-акмеологічного підходу на сучасному етапі підготовки студентів-психологів.

У першому підрозділі – «Теоретичний аналіз наукових даних з проблеми готовності майбутніх шкільних психологів до професійної діяльності» – розглядається сутність готовності, проблема співвідношення різних видів готовності у психологічних та педагогічних дослідженнях.

Подано аналіз різних даних до розуміння готовності психолога-практика щодо професійної діяльності (Ю.Є.Альошина, О.Ф.Бондаренко, С.В.Васьківська, П.П.Горностай та інші). Виявлено, що відповідні дослідження спрямовані на вивчення змістової характеристики поняття «готовність» (О.Г.Асмолов, І.А.Зязюн, В.О.Моляко, В.В.Рибалка, С.Д.Узнадзе та ін.); на розробку структури готовності (Ф.Н.Гоноболін, Н.В.Кузьміна та ін.); на аналіз структурних компонентів і показників готовності до професійної діяльності практичних психологів (В.Г.Панок, Н.І.Пов’якель, С.К.Шандрук та ін.), пошук шляхів оптимізації процесу формування готовності до різних аспектів діяльності спеціаліста психологічної служби (Л.В.Долинська, С.Д.Максименко, Н.В.Чепелєва та ін.).

Незважаючи на широку представленість у науковій літературі проблеми готовності та різні підходи до визначення даного поняття, науковці розглядають його як складне інтегративне утворення, що забезпечує доцільність і можливість організації діяльності та містить низку компонентів, адекватних вимогам і змісту діяльності.

Існує два підходи до трактування змісту готовності: функціональний та особистісний. У межах функціонального підходу готовність до професійної діяльності трактується як певний стан психічних функцій, який забезпечує високий рівень ефективної діяльності (О.Ф.Генов, Є.О.Мілерян, К.К.Платонов та ін.). На базі особистісного підходу готовність розглядається як результат підготовки особистості до певної діяльності (М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович, Г.С.Костюк, В.О.Моляко, В.В.Рибалка та ін.).

Дослідники, які вивчають проблему формування готовності особистості студентів-психологів до професійної діяльності, включають в її структуру такі компоненти, як мотиви вибору професії, професійна спрямованість (позитивне ставлення до своєї професії, установка на професійну діяльність), професійно-значущі якості особистості; широкий об’єм знань, умінь і навичок; емоційні та вольові властивості студента, його стани тощо. Процес підготовки майбутніх психологів здійснюється шляхом одночасного формування всіх структурних компонентів їх особистісної та професійної готовності. Розвиток даних компонентів реалізується в умовах спеціально організованого навчання, що спрямоване на оволодіння теоретичними знаннями, практичними вміннями, формування позитивного ставлення до відповідного аспекту діяльності психолога-практика.

Теоретичний аналіз проблеми дозволяє стверджувати, що готовність майбутніх шкільних психологів до професійної діяльності – це цілеспрямований вияв потенціалу особистості студентів-психологів, що включає їх переконання, погляди, мотиви, почуття, вольові та інтелектуальні якості, знання, навички, вміння. Готовність досягається в ході професійної підготовки, є результатом всебічного особистісного розвитку особистості майбутніх психологів з урахуванням вимог професійної психологічної діяльності.

Отже, формування готовності до діяльності практичного психолога потрібно розглядати як результат його особистісно-професійної підготовки. Це стосується також і особливостей готовності студентів-психологів до консультування старшокласників.

Другий підрозділ – «Формування готовності майбутніх психологів до консультативної роботи зі старшими школярами як психолого-педагогічна проблема» – містить аналіз сучасних структур, комплексів і рівнів професійної готовності, які мають бути у психолога-практика та вимог до його професійно важливих якостей у сфері консультування із учнями старшого шкільного віку.

Конкретна модель консультування може будуватися на одному із теоретичних напрямків консультативної та терапевтичної психології, таких як: психодинамічний (А.Адлер, З.Фрейд, Е. Фромм, К.Юнг), поведінковий (А.Бандура, Е.Торндайк, Дж.Уотсон), когнітивний (А.Бек, А.Елліс), гуманістичний (С.Гроф, К.Роджерс). Сучасні технології консультативної взаємодії у вітчизняній консультативній і терапевтичній психології представлені у працях таких науковців, як О.Ф.Бондаренко, С.В.Васьківська, П.П.Горностай, Н.І.Пов’якель, Н.В.Чепелєва та ін.

Процес формування готовності майбутніх психологів-практиків до консультативної роботи зі старшокласниками має за своєю суттю складний, багатогранний характер, вбирає в себе всі напрями й аспекти діяльності практичних психологів. Головне тут полягає в тому, щоб вищий навчальний заклад, озброюючи майбутніх спеціалістів психологічної служби освіти глибокими теоретичними знаннями, міцними навичками та вміннями, необхідними для успішної практичної роботи, виховував любов до своєї професії, захопленість, одержимість, готовність до подолання будь-яких труднощів, безмежне прагнення творити, шукати, осмислювати та впроваджувати у практику передові ідеї та кращий досвід. Все це зумовлює сутність професійної майстерності, вершинності майбутніх спеціалістів.

Психолог у ході консультування старшокласників забезпечує цілеспрямовану психологічну допомогу і підтримку процесу їх ефективного психологічного розвитку, сприяє становленню особистості старшого школяра в умовах життєдіяльності, допомагає учнівській молоді у період соціального і професійного самовизначення. Тому процес формування готовності психологів-студентів до консультативної роботи зі старшокласниками потрібно розглядати як вершинний, акмеологічний рівень професійної підготовки, за яким психолог-консультант має досконало володіти всіма основними видами надання консультативної допомоги старшокласникам.

Отже, готовність студентів-психологів до організації консультативної роботи зі школярами старших класів є результатом професійної підготовки майбутніх психологів-практиків, складним інтегративним особистісним утворенням на вершинному, акмеологічному рівні, що забезпечує доцільність і можливість організації суб’єкт-суб’єктної взаємодії психолога-консультанта і старшокласника. Це зумовлює розробку спеціального підходу до формування готовності майбутніх психологів до консультативної роботи з учнівською молоддю.

У третьому підрозділі – «Обґрунтування методологічного підходу у вивченні та формуванні готовності студентів-психологів до консультування старшокласників» – розкривається сутність різних підходів і обґрунтовується особистісно-акмеологічний підхід як психолого-педагогічний принцип дослідження і формування готовності майбутніх психологів-практиків до консультативної взаємодії зі школярами старших класів.

Особистісний підхід спрямований на реалізацію принципів психологічної науки (детермінізму, відображення, єдності психіки та діяльності, розвитку, системно-структурного). За особистісним підходом, психіка людини розглядається як складне системне, цілісне, структурно-ієрархічне утворення, що має певну системну психологічну характеристику розвитку впродовж усього життя, системно регулює сукупність діяльностей і актів поведінки в конкретних ситуаціях життєдіяльності, забезпечуючи ефективну взаємодію з об’єктивною дійсністю. Як методологічний інструмент, особистісний підхід складається з концептуального структурного уявлення про особистість, з комплексної діагностики якостей особистості, з концептуальної інтерпретації отримуваних при цьому даних, з комплексу методів цілісного, всебічного розвитку якостей особистості та умов цілісної реалізації цих якостей у відповідних видах спільної діяльності та соціальної поведінки (В.В.Рибалка).

За особистісним підходом, професійний розвиток майбутнього спеціаліста психологічної служби нероздільний від особистісного – в основі того і того знаходиться принцип саморозвитку, який детермінує здатність особистості перетворювати власну життєдіяльність, що призводить до вищої форми життєдіяльності особистості – творчої самореалізації. Оскільки психічні функції при цьому перетворюються у функції вищого рівня розвитку (Л.С.Виготський), то особливо важливим є процес формування саме творчої особистості майбутнього фахівця. Тобто, підготовка спеціаліста-психолога за особистісним підходом повинна будуватися на основі акмеологічних вимог: високого рівня мотивації, потреби у досягненні успішності, вершинності, професійної майстерності, високих особистісно-професійних стандартів, потягу до самореалізації тощо.

Застосування такого особистісного підходу в процесі формування готовності майбутніх психологів до консультативної роботи зі старшокласниками має допомогти їм досягати вершинних якостей, які б забезпечували вищий рівень продуктивності роботи професіонала. Варіантами розробки особистісного підходу є особистісно-креативний, особистісно-розвивальний, особистісно-творчий, особистісно-реалізуючий, особистісно-утверджуючий та особистісно-особистісний підходи (С.К.Шандрук). проте, у нашому дослідженні доцільно використовувати такий його варіант, який базується на синтезі особистісного і акмеологічного підходу.

Такі науковці, як К.О.Абульханова-Славська, О.О.Бодалєв, А.А.Деркач, Н.В.Кузьміна, Н.І.Пов’якель та інші розробляють та успішно застосовують акмеологічний підхід у дослідженні проблем різноманітного характеру – формування професійної діяльності, особистісного розвитку, особистісної зрілості, творчої самореалізації, оптимізації у різноманітних сферах соціальної практики та інших. У центрі акмеологічного дослідження знаходиться цілісний соціальний суб’єкт індивідуального чи групового характеру, який включений у всебічність реальних зв’язків і стосунків. Акмеологічна концепція суб’єкта базується на двох положеннях – розумінні суб’єкта як специфічного способу організації (якісної визначеності людини, як цілісної системи) та розуміння сутності суб’єкта через пов’язаність не тільки з гармонією, цілісністю, але й з розв’язанням існуючих протиріч. Акмеологічний підхід дає можливість описати працю спеціаліста, як цілісний феномен, що включає в себе відповідну сукупність компонентів об’єктивного і суб’єктивного характеру. Основні завдання акмеологічного підходу: виявлення подібного та відмінного в різних людей, які досягли видатних успіхів, вершинності, особистісної зрілості, творчості, майстерності; визначення характеристик (якостей), які повинні бути сформовані в людини на різних етапах її розвитку та можуть привести її до успіху; виявлення рівнів особистісної зрілості як високі досягнення у розвитку особистості, що характеризується здатністю людини до самостійності; дослідження механізмів і факторів, які впливають на розвиток людини і призводять до успіху; розкриття феноменології “акме” (опис її проявів); спеціальне дослідження саме професійних досягнень; вивчення праці професіоналів екстракласу (виділення загального і специфічного для різних професій); дослідження здібності людини накопичувати різнобічний досвід й «акумулювати» його в конкретній діяльності; вивчення вищих досягнень в умовах роботи в колективі; створення методичного інструментарію для дослідження “акме” як окремої людини, так і трудових колективів. 

Таким чином, особистісний, як і акмеологічний підходи мають спільні суттєві ознаки у вивченні становлення особистості, а саме: зрілість, успішність, вершинність, гармонійність, творчість, майстерність. Особистісний підхід розглядає дані ознаки в ході підготовки спеціаліста, а в акмеологічному підході – це основа дослідження щодо вершинного, акмеологічного рівня розвитку особистості. Таким чином, особистісний та акмеологічний підходи до розвитку особистості мають тотожні суттєві ознаки і можуть бути об’єднані  в єдиний методологічний підхід – особистісно-акмеологічний.

Крім цього, особистісний та акмеологічний підходи орієнтуються на принципи, відповідно до яких потрібно вивчати процеси становлення творчого потенціалу, які призводять до успіху в професійній діяльності спеціалістів (із врахуванням її культурологічних, соціологічних, генетичних та інших детермінант), що досягають у своєму розвитку оптимальної стадії творчої майстерності і визначеного суспільного визнання. Важлива психологічна особливість успіху полягає в тому, що він, з одного боку, завжди очевидний і конкретний, а з іншого – є результатом довготривалого, суперечливого розвитку суб’єкта діяльності.

В особистісному та акмеологічному підходах робиться акцент на здібності особистості ставити собі завдання, реалізовувати їх, розв’язувати життєві та професійні проблеми з установкою на отримання високих результатів. При цьому акмеологічні технології мають ціннісно-цільовий, тобто гуманітарний характер і відповідають принципу оптимізації особистісних і професійних ресурсів. Отже, можливо об’єднати їх у спеціальний особистісно-акмеологічний підхід.

Особистісно-акмеологічний підхід у нашому дослідженні має здійснюватися через сукупність принципів: вершинної орієнтації, системно-функціональний, рефлексивно-акмеологічний, комплексності у розумінні вивчення і формування готовності до консультативної роботи, особистісної зрілості майбутніх фахівців сфери консультування учнівської молоді.

1.       Принцип вершинної орієнтації у формуванні готовності майбутнього спеціаліста до професійної діяльності, який передбачає оптимальну «вершинність», тобто найсприятливіший, кращий за певними категоріями в конкретній ситуації. Під критерієм оптимальності слід розуміти порівняння варіантів можливих рішень і вибір найкращого з них. Критерій «вершинності» полягає у спрямованості на формування високого рівня особистісно-професійного, теоретичного та практичного компонентів готовності майбутнього спеціаліста до професійної діяльності.

2.       Системно-функціональний принцип базується на вивченні процесів становлення творчого потенціалу людини, які призводять до успіху в професійній діяльності (із врахуванням її культурологічних, соціологічних, генетичних та інших детермінант) та щодо досягнення в своєму розвитку оптимального рівня творчої майстерності та визначеного рівня суспільного визнання.

3.       Рефлексивно-акмеологічний принцип полягає в тому, що для професіонала в сфері практичної психології, з метою досягнення успіху творчої діяльності та її акме-форм важливо не тільки засвоєння всіх видів рефлексії, але й розвиток їх оптимальної взаємодії. Даний принцип забезпечує побудову акмеограми як орієнтира для комплексного формування готовності психолога-практика до консультативної роботи зі старшокласниками.

4.       Принцип комплексності у розумінні вивчення і формування готовності до консультативної роботи. Цей принцип передбачає підпорядкування особистісно-професійного, теоретичного та практичного компонентів готовності психолога-консультанта єдиній меті – формуванню цілісної особистості практичного психолога, що забезпечує успішність консультативної роботи з учнівською молоддю.

5.       Принцип особистісної зрілості майбутніх фахівців сфери консультування учнівської молоді. Критерій „особистісна зрілість” полягає у належній мотивації досягнень, ставленні до свого „Я”, почуття громадянського обов’язку, наявності життєвих установок, здатності до психологічної близькості з іншою людиною. Саме розвиненість цих аспектів особистісної зрілості впливає на формування особистісно-професійного, теоретичного та практичного компонентів готовності майбутнього психолога до консультування старшокласників.

Реалізація вказаних принципів в єдиному особистісно-акмеологічному підході передбачає створення цілісної концептуальної моделі, в якій вони взаємопов’язані та взаємозалежні.

Таким чином, особистісно-акмеологічний підхід забезпечує реалізацію багаторівневого процесу результативної психологічної допомоги учням на основі втілення оптимальних (вершинних) рівнів особистісного потенціалу та особистісної зрілості психолога у суб’єкт-суб’єктній взаємодії з особистістю старшокласника.

У другому розділі – «Емпіричне дослідження особливостей готовності майбутніх психологів до консультативної роботи зі старшими школярами» – розглядаються характеристики і критерії визначення формування особистісної та професійної готовності студентів-психологів, комплекс методів вивчення рівнів професійної готовності до консультативної діяльності психолога-практика, описується проведення констатуючого експерименту, визначаються його результати та характеризуються основні компоненти концептуальної особистісно-акмеологічної моделі готовності майбутнього практичного психолога до консультативної роботи зі старшокласниками.