ДИСПОЗИЦІЙНА МОДЕЛЬ ОСОБИСТІСНОЇ ЗРІЛОСТІ

Краткое содержание

У першому розділі роботи „Особистісна зрілість як психологічна характеристика людини та зрілого періоду її життя” здійснено аналіз диспозиційного контексту дефініцій зрілої особистості у соціально-психологічних теоріях особистості вітчизняних і зарубіжних науковців, а також систематизовано показники особистісної зрілості і визначено її критерії; подано аналіз особливостей вияву особистісної зрілості крізь призму соціокультурних, гендерних і професійних аспектів.

В українській науці проблема зрілої особистості розглядалася у контексті духовності і активності людини. Особистісно зрілу людину можна охарактеризувати терміном „суб’єкт життя”, що поширюється на особу 20 – 65 років, яка здатна і прагне до самовизначення (за Ю. Лановенко, Л. Орбан-Лембрик, К. Меркотан, Н. Волянюк). Проблематика особистісної зрілості розроблялась у таких векторах: а) автентичності особистості, як прагнення людини до самостворення через її здатність до вчинку (за В. Татенко); б) визначення рівнів особистісної зрілості, якими, за Л. Лєпіховою, є соціалізація і соціально-психологічна компетентність; в) виділення психологічних рис зрілої особистості (Л. Овсянецька).

У радянській психології 60 – 80-х рр. 20 ст. та сучасній науковій психологічній думці країн близького зарубіжжя основними результатами розробки проблеми зрілої особистості та особистісної зрілості є: 1) відокремлення поняття дорослості і зрілості; 2) протиставлення зрілої особистості особі егоїстичній, невротичній, інфантильній; 3) опис головних характеристик зрілої особистості: здатність до створення себе,  самооб’єктивації, саморозвитку, відповідальності за власне життя, усвідомлення і ствердження у вчинках своєї життєвої позиції; 4) визначення особистісної зрілості як вияву особистісного в особистості (термін Д. Лєонтьєва) на основі її співвіднесення з поняттями особистісного потенціалу та особистісного зростання; 5) визначення самоактуалізації і трансценденції як головних засад побудови концепції особистісної зрілості  (Л. Бордовська, А. Рєан).

 У працях зарубіжних вчених-психологів приділено увагу психологічним властивостям особистості, яка самореалізується і знаходиться у максимумі свого розвитку. Така точка зору на особистість в анотованих теоріях особистості дозволила об’єднати їх конструктом „зріла особистість”, що належить Г. Оллпорту. Характеристики зрілої особистості об’єднували назвами „автентична особистість” (Ф. Перлз), „розвинута особистість” (Л. Сев), „активний суб’єкт життя” (А. Менегетті), „людина плідного характеру” (Е. Фромм), „самоефективна особистість” (А. Бандура), „креативний тип художника” (О. Ранк), „людина внутрішньої єдності” (А. Ассаджолі), „повноцінно функціонуюча особистість” (К. Роджерс), „самоактуалізатор, трансцендент” (А. Маслоу), „творча особистість” (П. Вайнцвайг), „актуалізатор” (Е. Шостром), „мудра” (С. Холлідей, М. Чандлер).

Таким чином у поглядах вітчизняних і зарубіжних вчених на зрілу особистість  домінантою є її диспозиційна характеристика. Разом з тим більш чітка дефініція поняття особистісної зрілості потребує інтеграції авторських точок зору за результатами теоретичних та емпіричних обґрунтувань.

У нашому дослідженні особистісну зрілість обґрунтовано як окремий вид зрілості поряд з біологічною, когнітивною, інтелектуальною, емоційною, психологічною, соціальною, громадянською, професійною, духовною зрілістю. Більш детально звернуто увагу на аналіз відмінностей особистісної зрілості від соціальної та психологічної зрілості. Розглянуто два відмінні погляди на розуміння зрілості: зрілість як певний віковий період у житті людини і зрілість як характеристика високого рівня розвитку певних психічних функцій людини незалежно від віку.

Синтезовано дані про показники особистісної зрілості та проаналізовано її критерії. Показниками є: самоактуалізація, акцентування дозрівання блоку Еґо на рівні зрілості дорослого, здатність до самотрансценденції, відповідальність за власні вчинки, здатність керувати власними потребами та мотивами, оптимальний рівень довіри до себе, відчуття ідентичності, компетентність як здатність розуміти інформацію та приймати на її основі рішення щодо власної особистості, наявність вимоги зрілості до дитини з боку батьків. Критеріями особистісної зрілості можуть виступати: відповідальність (уміння робити вибір і усвідомлювати його наслідки), саморозуміння (здатність до самоаналізу і побудови цілісного Я-образу), прагнення бути цілісною особистістю (розуміння перспектив саморозвитку, самореалізація з метою бути корисним у співпраці з оточуючими).

Здійснено огляд соціокультурної варіативності поняття особистісної зрілості через призму західного і східного шляхів розвитку особистості. Для здійснення аналітичного огляду серед теорій особистості західної культури ми вибрали теорії Е. Фромма, К. Юнга, А. Маслоу, А. Адлера, Д. Левінсона. У теоріях особистості східної культури акцентували увагу на поглядах на становлення особистості у суфізмі, ісламі, буддизмі, йозі. Резюме цього огляду є те, що цінність особистісної зрілості міститься у парадигмі свідомості і Східної, і Західної культур.

Особистісну зрілість розглянуто у ґендерному аспекті. Показано, що гендерні особливості в особистісному зростанні існують, водночас при досягненні акме цього зростання – особистісної зрілості – людина стає ефективною у вияві як експресивності, яка охоплює традиційно жіночі властивості, так і інструментальності, яка відображає ключові аспекти традиційної мужності.

У професійному аспекті особистісну зрілість розглянуто як акмеологічну інваріанту психолога. Увагу приділено особистісним рисам психолога-професіонала у концепції психологічної освіти, критеріям ефективного психолога за Г. Берулавою, Р. Кочюнасом, Р. Джорджем, Т. Крістіані, К. Шнайдером. Зроблено висновок, що особистісна зрілість є одним з критеріїв ефективності діяльності психолога, головним інструментом у його роботі з клієнтом, що забезпечує оптимальний творчий потенціал і високу продуктивність праці.

У другому розділі „Модель особистісної зрілості як соціально-психологічного феномену” здійснено експлікацію та опис рис особистісної зрілості. Обґрунтовано взаємоактивацію цих рис у теоретичній моделі особистісної зрілості. Метою моделювання  було створення можливості прогнозу  і корекції особистісного зростання. За критеріями В. Літцмана основними складовими моделі особистісної зрілості визначено риси особистісної зрілості та її акцидентні властивості, механізми детермінації особистісної зрілості, формування рис особистісної зрілості у підлітковому і юнацькому віці.

У співвіднесенні особистісної зрілості з особистісним потенціалом й особистісним зростанням продемонстровано чинники динамічності  особистісної зрілості як особистісної структури. Динаміку особистісної зрілості окреслено за допомогою понять особистісного потенціалу, самодетермінації, трансценденції, кризи ідентичності, екзистенційної кризи, ненормативної кризи, особистісної трансформації. Процес становлення особистісної зрілості триває з 20 років, його акме припадає на зрілий період життя людини. Зростання рівня особистісної зрілості зумовлено прагненням людини до самовизначення та цілісності, період завершеної особистісної зрілості пов’язаний з зрілою его-ідентичністю людини, зниження рівня особистісної зрілості викликано переживанням людиною кризи его-ідентичності та екзистенційної кризи. Таким чином, динамічність рівня особистісної зрілості детермінована ненормативними кризами і залежить більшою мірою від психологічного, а не паспортного віку людини.

Як процес особистісну зрілість детермінують певні психологічні механізми. Такими механізмами визначено: інтенційність, як активне самовизначення, створення людиною самої себе і усвідомлення себе самостворюючою; когерентність, як уміння самому собі порадити; рефлексія, як уміння людини давати собі самій звіт стосовно своїх дій, думок, почуттів; прегнантність, як прагнення до врівноваженості, впорядкованості, завершеності. Процес становлення особистісної зрілості відображено у стадіях психологічної трансформації, які було виділено на основі аналізу у працях В. Сатір і Дж. Келлог способів особистісних змін. Стадіями особистісної трансформації на шляху до особистісної зрілості є: 1) „період парадоксів”, 2) „лабіринт”, 3) „автономізація”, 4) „трансцендентність”, 5) „кристалізація”. Під час процесу актуалізації, який триває від двох місяців, почерговість стадій психологічної трансформації є індивідуальною для кожної людини. Про завершену особистісну зрілість свідчить високий рівень рефлексії особистості за параметрами оригінальності та артикульованості, її суб’єктивне чуття власної цілісності.

На основі аналізу властивостей особистості, яка самореалізується і знаходиться у максимумі свого розвитку, було виділено десять рис-індикаторів особистісної зрілості. Експлікація проводилась методом контент-аналізу, що охоплював 157 одиниць понять.

Було подано авторську характеристику рис особистісної зрілості. У ній розкрито їх зміст як диспозицій людини, тобто готовності діяти з позиції особистісно зрілої особи, а також представлено значущість рис особистісної зрілості для его-ідентичності зрілої людини.  Соціально-психологічний зміст диспозицій  особистісно зрілої людини полягає у тому, що , з одного боку, згідно з ними навколишні характеризують певну людину як особистісно зрілу; з другого боку, риси особистісної зрілості є визначальними для его-ідентичності людей, які виявляють готовність діяти з позиції зрілої людини. Рисами-індикаторами особистісної зрілості є синергічність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, децентрація, життєва філософія.

Синергічність  – здатність усвідомлювати себе в якості сенсу. В его-ідентичності функція синергічності полягає у забезпеченні самодостатності. Автономність – готовність довіряти собі та здатність до самовизначення. В его-ідентичності функція автономності полягає у збереженні аутентичності. Контактність – здатність бути щирим у змістовному спілкуванні з значущими людьми. В его-ідентичності функція контактності полягає у готовності до саморозкриття. Самоприйняття – здатність ставитись до себе, як до перспективного проекту.  В его-ідентичності функція самоприйняття полягає у забезпеченні самооб’єктивації. Креативність – здатність втілювати власний погляд на життя в результатах діяльності. Для его-ідентичності функція креативності полягає у самостворенні. Толерантність – готовність до неупередженого, безоцінкового, аксіологічного  сприймання людей і подій життя. В его-ідентичності функція толерантності полягає у розумінні неконфліктності себе і довкілля. Відповідальність – визнання людиною себе автором і опікувачем певного проекту, яким може бути певна справа, сама вона та її життя. В его-ідентичності функція відповідальності полягає у реалізації людиною сміливості бути. Глибинність переживань – здатність до екзистенційного сприймання світу. Для его-ідентичності функція глибинності переживань полягає у збереженні чуття власної сенсовності. Децентрація – здатність до внутрішнього діалогу і уміння бути різним, залишаючись самим собою. В его-ідентичності функція децентрації полягає у забезпеченні самоверифікації. Життєва філософія – усвідомлювання людиною власної реальності у контексті оточуючого світу в пошуку сенсу життя.  В его-ідентичності функція життєвої філософії полягає у забезпеченні самопротяжності.