Соціально-психологічні детермінанти адиктивної поведінки

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет і методичний інструментарій. Висвітлено наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів роботи. Подано дані про апробацію результатів дисертаційного дослідження та впровадження їх в практику.

У першому розділі “Теоретичний аналіз соціально-психологічних детермінант адиктивної поведінки” здійснено аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів з проблем наркоманії, алкоголізму та інших різновидів узалежнення, визначено зміст основних понять, розглянуто фактори виникнення потягу до вживання психотропних речовин у підлітків та молоді, а також існуючі зараз програми та моделі профілактики поширення алкоголізму й наркоманії. З’ясовано, що психологічні умови наркотизації включають вплив зовнішніх та внутрішніх чинників на виникнення потягу до психотропних речовин. Зіткнення людини з обставинами, що перешкоджають реалізації в житті її базових соціальних потреб, детермінує виникнення потягу до зміни свого психічного стану штучним шляхом, що виступає захисною реакцією перед труднощами.

Результати вивчення соціально-психологічного аспекту проблеми виникнення адиктивної поведінки (А.А.Гребенюк, Н.Ю.Максимова, Л.Ф.Щербина, A.J.Sameroff, R.Jessor) свідчать, що на розповсюдження наркоманії суттєво впливають механізми соціального контролю. Виявлено, що вживання підлітками наркотиків має безпосередній зв’язок з відсутністю соціальної підтримки в сім’ї.

У кожному з типів проблемних сімей існують специфічні особливості стосунків, які будуть надавати наркоманії підлітка певний смисл. Так, у деструктивних сім’ях наркотизація спрямована найперш на компенсацію нестачі емоційних контактів у сім’ї. Якщо в сім’ї існує хронічний конфлікт між батьками, то наркотики можуть слугувати засобом зняття інтраперсонального конфлікту у підлітка. Більш того, нарковживання підлітка, як і будь-яка інша тяжка хвороба дитини, в таких сім’ях може відігравати компенсаторну роль, оскільки хронічний конфлікт між подружжям через проблему нарковживання дитини відходить на другий план. В авторитарних батьків наркоманія підлітка може розглядатися як крайня форма протесту проти системи стосунків, яка ігнорує його дорослішання. У сім’ях, що розпалися, нарковживання може виконувати функцію ослаблення напруження в сімейній структурі, в який залишився підліток, звільнення від емоційної залежності від батька, який проживає поза сім’єю.

В.М.Ялтонський, порівнюючи поведінку, спрямовану на подолання перешкод, у здорових підлітків і підлітків, хворих на наркоманію, виявив, що у здорових підлітків у структурі долаючої поведінки спостерігається виражене переважання активних стратегій. Розвиток емпатії й аффіліації як комунікативних навичок зменшує стресовий вплив і позитивно впливає на інші складові долаючої поведінки здорових підлітків. Для них є характерними широкі соціальні зв’язки, в їх соціально-підтримуючий процес включені сім’я, друзі, взагалі, – значущі інші, ці підлітки активно використовують і приймають соціальну підтримку.

У процесі переходу від адиктивної поведінки до наркоманії у підлітків відбувається деформація стратегії пошуку соціальної підтримки. Неможливість отримати потрібну підтримку в сім’ї та в інших близьких значущих людей приводить підлітків з адиктивною поведінкою до наркотизуючого середовища (Н.О.Сирота). У підлітків, про яких йдеться, провідною поведінковою стратегією є уникання, проміжний стан займає стратегія самостійного розв’язання проблем, найбільш слабко вираженою є стратегія пошуку соціальної підтримки. У підлітків, хворих на наркоманію, соціальні зв’язки розпадаються і не забезпечують задоволення їх потреби у соціальній підтримці.

Наступним чинником, який впливає на виникнення адиктивної поведінки, є співвідношення у людини пасивних і активних механізмів реагування на стресову ситуацію. Останнім часом низкою досліджень доведено, що адиктивну поведінку доцільно розглядати як псевдоадаптивний спосіб подолання стресу. Зокрема, Е.Б.Клубова (1995), вивчаючи механізми психологічного захисту в узалежнених від алкоголю, дійшла висновку, що у них переважає захисний механізм "заперечення". Було встановлено, що заперечення хвороби несе в собі функцію захисту "Я" і є частиною загальної структури ставлення до хвороби.

Дослідження Е.С.Романової і Л.Р.Гребеннікова (1996) підтвердили високий рівень дисгармонійності особистості у хворих на алкогольну узалежненість.

Аналіз наявного досвіду впровадження профілактичних програм та заходів, спрямованих на створення системи виховання в підлітків прагнення до здорового способу життя, доводить, що основою існуючої в Україні системи профілактики алкоголізму і наркоманії є інформаційно-попереджувальний метод, який здебільшого зводиться до залякування. Проте цей метод не може бути ефективним з ряду причин. Зокрема, він не враховує того факту, що розуміння цінності здоров’я приходить до людини в зрілому віці. Більш того, цей метод є не лише малоефективним, а й небезпечним, оскільки надання інформації про наркотичні речовини може викликати зацікавленість у молодих людей та бажання випробувати на собі вплив тієї чи іншої наркотичної речовини. Отже, головною вадою існуючої традиційної пропаганди здорового способу життя є наївне уявлення про те, що досить надати людям корисну інформацію, і вони одразу почнуть діяти відповідно тому, як їм порадили. Для того, щоб сформувати у підлітків та молоді свідому мотивацію до здорового способу життя, необхідні науково обґрунтовані спеціально спрямовані впливи, що надані у відповідній формі та враховують особистісні особливості цільової групи.

Здійснений нами теоретичний аналіз проблеми показав, що серед психологічних факторів, що впливають на динаміку розповсюдження адиктивної поведінки неповнолітніх, автори виокремлюють неадекватну реакцію на фруструючу ситуацію, псевдоадаптивні способи подолання стресу, високий рівень дисгармонійності особистості, гіпертрофовану потребу у відчутті ризику. Серед соціальних факторів автори виокремлюють відсутність соціальної підтримки, позитивно спрямованих впливів мікросоціуму, а також неадекватний зміст та методи превентивної освіти. Проте жодна концепція виникнення узалежнення від алкоголю та наркотиків не є вичерпною та переконливою. Тому необхідно з’ясувати вагу кожного із факторів у комплексному впливі чинників виникнення узалежнення неповнолітніх від психотропних речовин та вдосконалити концептуальні підходи до профілактичної роботи.

У другому розділі “Емпіричне дослідження соціально-психологічних детермінант адиктивної поведінки підлітків та молоді” розкриваються методичні засади емпіричного дослідження, описується процедура відбору досліджуваних, хід констатуючого експерименту. Аналізуються результати емпіричного дослідження причин вживання алкоголю та наркотиків неповнолітніми та молоддю, особливості стосунків з оточуючими та особистісні особливості, зокрема, функціонування мотиваційної сфери у досліджуваних, яким притаманні прояви адиктивної поведінки, та у їх однолітків нормативної групи.

Дослідження складалося з трьох етапів.

На першому етапі було проведено анонімне анкетне опитування учнів 9-11 класів, студентів коледжів та технікумів (віком 14-18 років). Опитування проводилося у рамках спільного проекту Міністерства внутрішніх справ України та Міжвідомчого центру клінічної та експериментальної наркології Міністерства охорони здоров’я і Національної академії наук України. Опитуванням були охоплені підлітки та молодь усіх обласних центрів України, а також ті, що мешкають у сільській місцевості (по одній школі та одному вищому навчальному закладу першого-другого рівня акредитації в обласному центрі та по дві школи в селах кожної з областей України). Загальна кількість опитуваних склала 1810 осіб.

На другому етапі дослідження вивчались: особистісні особливості (зокрема, особливості мотиваційної сфери), ціннісні орієнтації підлітків з адиктивною поведінкою, їхня схильність до ризику; ступінь задоволеності стосунками з оточуючими зараз та в ретроспективному аспекті. Для вивчення цих параметрів були застосовані методика М.Рокіча, мотиваційний тест Х.Хекхаузена та методика ретроспективного дослідження мотивації досягнення, що була розроблена нами на основі тесту Х.Хекхаузена; використовувалась методика М.Цукермана (з метою виявлення ступеня інтенсивності потреби підлітків у ризику) та малюнковий тест “Неіснуюча тварина”. На цьому етапі у дослідженні брали участь 210 осіб, віком 14-17 років.

Методичний інструментарій третього етапу складали проективні методи, спрямовані на визначення ставлення підлітків до можливості регулювання свого емоційного стану штучним шляхом, особистісних особливостей та особливостей цілепокладання у підлітків, які схильні до вживання психотропних речовин, а також рівень їх задоволеності своїми міжособистісними стосунками. Ми використосували методику О.І.Купрєєвої “Я, значущі, інші”, метод діагностики ступеня здатності людини до інтеграції власного життєвого досвіду на основі аналізу наративів (О.М.Назарук) та модифікований нами “Тест незакінчених речень”. У третьому етапі дослідження взяли участь 226 осіб.

Викладемо найважливіші результати.

За демографічними ознаками, серед респондентів 41,6% належали до чоловічої статі та 58,4% – до жіночої; 27% респондентів мешкали у сільській місцевості (включно з 6,6% – мешканцями районних центрів) і 73% – жителі міст.

В анкеті були враховані такі соціальні чинники як матеріальний стан сім’ї, соціальні умови життєдіяльності, особливості структури сім’ї (наявність батьків тощо). Проте значущих відмінностей за даними показниками між групами підлітків, які не вживають, та тими, які вживають наркотичні речовини, не виявлено. Відмінності спостерігаються за такими показниками: наявність батька (у групі підлітків, які вживають наркотичні речовини, процент повних сімей становить 36%, тоді як у групі підлітків, які не вживають наркотичні речовини, – 82%); допомога з боку родини у важку хвилину (36% підлітків, які вживають наркотичні речовини, вважають, що ніхто не допоможе їм у важку хвилину). До того ж, якщо 43% підлітків нормативної групи зазначають, що у них інколи виникають проблеми з батьками, то, на відміну від цього, 53% підлітків, що вживають наркотичні речовини, зазначають, що у них завжди були і є серйозні проблеми у стосунках з батьками. Результати анкетування показали, що кожен третій підліток з адиктивною поведінкою не знаходить контакту з батьками, батьки не розуміють його інтересів та потреб, а у кожного п’ятого досліджуваного цієї групи стосунки з батьками носили ворожо-конфліктний характер. Простежується достовірний зв’язок (за критерієм хі-квадрат Пірсона на рівні p < 0,05) між належністю до нормативної групи та впевненістю в тому, що у скрутну хвилину їх підтримають батьки.

Психологічну підтримку досліджувані обох груп мають або ж з боку обох батьків (39,9% відповідей), або ж з боку лише матері (38,3% відповідей). Батько як особистість виявляється менш орієнтованим на психологічну допомогу, оскільки лише 4,6% відповідей респондентів свідчили, що підлітки звертаються за порадою саме до батька.

Навчальна успішність підлітків з обох досліджуваних груп суттєво відрізняється: 19,5% підлітків, які не вживають наркотичні речовини, та 57% підлітків, що вживають наркотичні речовини, мають низьку та дуже низьку успішність у навчанні.

Аналіз ставлення учнів до вживання алкоголю показав, що підлітки, як правило, не усвідомлюють наявність в цьому небезпеки і не вважають, що в їхньому віці вживання алкоголю є зловживанням. За нашими даними, 90,4% досліджуваних підлітків принаймні один раз вживали алкогольні напої. Досить великою є група респондентів, що часто вживає великі дози алкогольних напоїв один та більше разів на місяць. У стані сильного алкогольного сп’яніння хоч раз за життя перебувало 48,2% підлітків. Наведені дані дають змогу дійти висновку, що існуюча в Україні традиційна структура вживання алкоголю серед сучасних підлітків слугує великим фактором ризику формування алкоголізму у неповнолітніх. У зв’язку з цим слід підкреслити, що засвоєння норм поведінки щодо алкоголю (як і інших психотропних речовин) неможливо відокремити від загального процесу соціалізації індивіда. Цей процес починається дуже рано, і вже в дошкільному віці у дітей виявляються елементи засвоєння алкогольних звичаїв. Найбільш бурхливо формування психологічної орієнтації щодо психотропних речовин відбувається в підлітковому віці. Виявилося, що переважна більшість респондентів загальної вибірки утрималася б від вживання будь-якого наркотику, але все ж є 7,3% школярів, які погодилися спробувати будь-які наркотики, та ще є 10,3% таких, які готові спробувати наркотики, якщо вони будуть “легкі”. Треба, однак, зважати ще й на те, що за відповідями 22,7% респондентів, серед їхніх знайомих і близьких є наркомани, що, безумовно, може негативно вплинути на тих, хто вагається стосовно нарковживання. Ще більш тривожним є те, що 31,7% респондентів вважає, що можна вживати наркотики і водночас вести нормальне життя. Слід зазначити, що серед підлітків нормативної групи таких виявилося лише 6%.

Аналіз результатів опитування відповідно до досвіду нарковживання дозволив виокремити дві групи. До першої (нормативної) групи підлітків (яка становить 29,4% від загальної вибірки обстежених) ми віднесли тих, хто зазначив, що не палить і не вживає алкоголь чи інші наркотичні речовини. У другій групі підлітків, до якої ми віднесли таких, яким притаманна адиктивна поведінка (21,6% від загальної вибірки), досвід зовсім інший: всі вони вживають алкоголь, 27% підлітків цієї групи зазначили, що палять коноплю, 17% час від часу вживають амфетамін, опіати, галюциногени, інгалянти тощо. Усі респонденти цієї групи є нікотинозалежними, тобто давно і систематично палять сигарети.

Порівняння результатів опитування зазначених груп свідчить про наявність відмінностей за рядом показників. Так, існує статистично значущий зв’язок на рівні p < 0,05 (за критерієм хі-квадрат Пірсона) між відчуттям себе нікому не потрібним та вживанням опіатів (критерій хі-квадрат дорівнює 6,237). Ще більш тісний зв’язок (хі-квадрат дорівнює 9,711) між переживанням відчуття непотрібності і вживанням токсикоманічних речовин (клей, розчинники тощо). Це можна пояснити тим, що вживання токсикоманічних речовин характерне для тих підлітків, які втратили з батьками не тільки емоційний зв’язок, а й взагалі припинили стосунки.