ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНих стосунків СЕКСУАЛЬНО ДЕЗАДАПТОВАНиХ ПОДРУЖНІХ ПАР

Краткое содержание

У вступі подано обґрунтування актуальності, наукової новизни, теоретичної та практичної значущості дисертаційної роботи, наведено мету та завдання дослідження, а також дослідницькі методи, дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження.

Розділ 1 „Сексуальна дезадаптація подружжя як чинник сімейного неблагополуччя” присвячено огляду наукових джерел з питань сімейних стосунків та їх порушень (у т.ч. сексуальної дезадаптації). Існує ряд підходів до вивчення проблеми функціонування шлюбу: інституційно-кризовий (А. Антонов, Ю. Солодніков, В. Терьохін, В. Переведенцев, W. Goode, N.Glenn та ін.), інституційно-трансформаційний (О. Здравомислова, С. Голод, S. Bem, M. Hoppe, G. Hofstede, A. Oakley та ін.); сімейно-центрований соціологізаторський (Н. Трикоз, В. Гаврилюк, О. Гурська, О. Іванова, Л. Карцева, Т. Парсонс та ін.) та системний (А. Варга, Г. Будинайте, Д. Валлерстайн, Г. Вебер, Ф. Даттіліо, J. Haley, D. Jackson, G. Levinger та ін.).

У працях, присвячених проблемам шлюбу та сім’ї, спостерігається суперечливість у критеріях успішності, адаптивності та функціональності родини. З одного боку сім’я традиційно визначається через її інституційні властивості (М. Гіренко, Т. Димнова, Н. Краснов, Т. Литкіна), а з іншого – дослідники акцентують увагу на деінституційному характері подружніх стосунків (С. Голод, А. Жвінклене, В. Пищик та ін.). Як зазначає Л. Карцева, дослідники часто не уточнюють, про що саме йдеться – про сім’ю як соціальний інститут, або малу групу, або як систему, – і це породжує велику кількість суперечностей. У цьому сенсі найбільш адекватним є системний підхід, який розглядає шлюб як цілісну систему, метою якої є, з одного боку, саморозвиток, а з іншого – стабілізація наявного стану справ.

В роботі розглянуто співвідношення понять успішності шлюбу, подружньої адаптації та функціональності сім’ї з точки зору системного підходу та таких показників адаптації/дезадаптації як: кількість конфліктів, рівень згоди, розподіл праці в сім’ї, задоволення партнером, відсутність депривації потреб подружжя, оцінка стійкості браку самим подружжям, переживання щастя подружжям, збіг інтересів, єдність думок з критичних питань, відчуття довіри, відсутність відчуття самотності тощо. (E.W. Burgess, L.S.Cottrell, C. Schaap). Важливим модулятором подружньої адаптації є статеворольові властивості особистості (О.С. Кочарян), але водночас дані щодо зв’язку статеворольових якостей особистості з подружньою адаптацією і задоволеністю шлюбом є досить суперечливими.

Окремою складовою подружньої дезадаптації є сексуальна дезадаптація. В роботі розглянуто різні форми сексуальної дезадаптації (на підставі класифікації В.В. Кришталя та запропонованого ним системного підходу до діагностики і корекції порушень сексуального здоров’я): комунікативна, статеворольова, сексуально-еротична, конституціональна, біоритмічна, сексуальна аверсія.

Подружня дезадаптація та дисфункційність є багатоплановими психологічними феноменами, що включають у себе внутрішньосімейний (нуклеарний) та позасімейний (системний) компоненти. Порушення психологічного функціонування шлюбу може, таким чином, бути: тотальним (порушені обидва компоненти); релятивним (внутрішньосімейним) та позасімейним. Останнє, у свою чергу, розділяється на стійкі й ситуативні дисфункції (тимчасові порушення функціонування шлюбу під впливом соціальної ситуації). Сексуальна дезадаптація є результатом (хоча й не обов’язковим) деструкції окремих компонентів шлюбного функціонування. З цієї точки зору позаклінічні форми сексуальної дезадаптації в шлюбі (комунікативна, сексуально-еротична, статеворольова й аверсія) слід розглядати в контексті подружньої системи, де порушення сексуальної сфери є наслідком особливостей подружнього функціонування (дії психологічних захистів, маніпулятивних стратегій і т.д.). Тим часом, загальнопсихологічні аспекти формування сексуальної дезадаптації подружньої пари практично не були предметом спеціального дослідження.

У розділі 2 „Опис вибірки й методів дослідження особистісних особливостей подружжя в сексуально дезадаптованих парах” обґрунтовано вибір досліджуваної вибірки, подано її ретельний опис та дослідницькі методи, до складу яких увійшли три групи методик:

1) методики вивчення подружньої взаємодії: опитувальник подружньої комунікації А. Bienvenu; опитувальник подружньої адаптації за D. Sprenkle, B. Fisher; методика вільного опису W. Crockett; шкала сексуальності W. Snell і D. Papini; опитувальник задоволення шлюбом; опитувальник О.С. Кочаряна „Реакції подружжя на конфлікт”; тест Розенцвейга; опитувальний лист сексуальних фантазій за класифікацією В. Мастерса, В. Джонсон, Р. Колодни;

2) методики багатофакторної оцінки особистості: опитувальник акцентуацій характеру Леонгарда-Шмішека; тест L. Szondi; методика MMPI в модифікації Ф.Б. Березіна й співавт.; багатофакторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла;

3) статеворольові шкали: ACL-шкала A.B. Heilbrun і H.G. Goudh; п’ята шкала MMPI в модифікації Ф. Березіна й співавт.; проективна шкала Dur-Moll L. Szondi.

Дослідницьку вибірку склали 125 подружніх пар (з яких 63 мають дітей), що знаходяться в зареєстрованому першому шлюбі:

а) 30 функціональних подружніх пар без сексуальної дезадаптації (конт-рольна група). Вік учасників дослідження: чоловіки – 23–38 років (у середньому 33,3 р.), жінки – 21–36 років (у середньому 28,2 р.). Шлюбний стаж: 4–7 років. Різниця у віці між чоловіками й дружинами не перевищує п’яти років;

б) 95 дисфункційних пар (основна група: 27 пар без сексуальної дезадаптації й 68 з різними формами сексуальної дезадаптації). Вік: чоловіки – 25–37 (у середньому 32,2 р.); жінки – 22–37 років (у середньому 29,1 р.). Шлюбний стаж: 4–7 років. Різниця у віці між чоловіками та дружинами не перевищує п’яти років. Учасники дослідження є психічно здоровими; порушення сексуальної функції не мають під собою клінічної основи.