ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ ФРУСТРАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, виділено об’єкт і предмет дослідження, визначено його мету, гіпотезу та завдання, розкрито методологічні засади та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію роботи і публікації основних положень та висновків дисертації.

У першому розділі  „Проблема детермінації екзистенціальної фрустрації особистості” розглянуто різноманітні теоретичні пояснення набуття і втрати життєвого сенсу, які були розроблені в зарубіжній і вітчизняній психології. Невід’ємними характеристиками людського існування є екзистенціальна тривога та екзистенціальна провина, пов’язані зі свободою та відповідальністю людини. Якщо людина прагне уникнути переживання екзистенціальної тривоги і провини, виникають стани невротичної тривоги і провини. Суспільство існує в стані екзистенціального вакууму, браку емоційно значущих ціннісних орієнтирів, і це стає додатковою передумовою складності здійснення ціннісно-орієнтаційної діяльності в сучасному світі. Все це може призвести до формування стану екзистенціальної фрустрації. Однак для цього необхідна ще одна група передумов: внутрішні психологічні передумови (так звана «екзистенціальна слабкість»), яка зумовлює формування екзистенціальної фрустрації. Екзистенціальна фрустрація особистості –це психологічний стан, головним компонентом якого є переживання браку або відсутності життєвого сенсу. Цей стан емпірично ідентифікується через такі показники: почуття нудьги, нещастя, розчарування, стан депресії, пригнічення, зникнення мотивації до життя, почуття безпорадності, невпевненості в собі, страх перед новим і невідомим, лабільність настрою, почуття емоційної виснаженості та інші. Екзистенціальна фрустрація відрізняється від екзистенціального неврозу мірою вираженості відповідної симптоматики. Цей стан призводить до виникнення небажаних психологічних і соціальних наслідків, отже, потребує своєчасного виявлення і корекції.

         До узагальнюючих концепцій, що розглядають психологічні чинники набуття життєвого сенсу, належать концепції особистісної надійності Г. Балла, зрілої особистості або акме О. Бодальова, особистісного потенціалу Д. Лєонтьєва, життєстійкості С. Мадді, особистісного адаптаційного потенціалу А. Маклакова, емоційного інтелекту Е. Носенко, структури життєвого світу Т. Титаренко, оптимального життєвого сенсу В. Чудновського. Вони розглядають  зв’язок  сутнісних рис  і особливостей спрямованості особистості з рівнем особистісного здоров’я:  для повноцінного існування людині необхідні не лише певні цінності, але й особистісні механізми, які дають змогу дотримуватися своїх цінностей в реальному житті, втілювати їх у життєвий вибір.