Стратегии и механизмы психологической адаптации личности к условиям переходного периода в обществе

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження, розкрито методологічну основу і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, показано міру апробації і характер публікацій, що охоплюють основні результати дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Історія вивчення проблеми психологічної адаптації особистості» приділено увагу стану розробки проблеми психологічної адаптації особистості у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних психологів, а також психологічної адаптації особистості в умовах перехідного періоду в суспільстві. Проаналізовано існуючі теоретичні підходи і класифікації, вироблено особистий погляд на процес психологічної адаптації в цілому і на особливості його перебігу в умовах сучасного історичного періоду в Україні.

Найбільш універсальним ми вважаємо визначення психологічної адаптації, сформульоване Ф.Б. Березіним (Ф.Б. Березін, 1988), який розуміє її як процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності, що дозволяє індивідуумові задовольняти актуальні потреби і реалізовувати зв'язані з ними значущі цілі (при збереженні психічного і фізичного здоров'я), забезпечуючи водночас відповідність психічної діяльності людини, її поведінки вимогам середовища.

Можна вважати доведеним той факт (Ф.Б. Березін, А.А. Налчаджян, Ц.П. Короленко та ін.), що адаптаційний процес є двояко спрямованим. Перший напрямок – алопсихічна адаптація, яка супроводжується ліквідацією адаптогенної ситуації та здійснюється через вихід з ситуації (еміграція, розлучення, звільнення) або через вплив на ситуацію та реконструювання її (перенавчання, пошукова активність, незахисні адаптивні стратегії тощо). Другий напрямок – інтрапсихічна адаптація, яка супроводжується збереженням адаптогенної ситуації при зміні ставлення до неї – через використання психологічних захисних механізмів.

Ми дійшли висновку, що категорія психологічної адаптації вимагає цілісного підходу до її вивчення, а саме, розуміння гомеостатичних, гедоністських, прагматичних і «самореалізаційних» її аспектів як взаємозалежних цілей адаптаційного процесу, а не як взаємовиключних типів адаптації.

На нашу думку поняття „неадаптивної активності” за В.А. Петровським (1992) є таким, що порушує логічність поняттєвого апарату теорії психологічної адаптації та недоцільним для використання в цьому сенсі (що також співпадає з думкою інших дослідників – Г.О. Балл, 1989). Неадаптивна активність, з нашої точки зору, є синонімом дезадаптивної активності. Ми пропонуємо у цьому сенсі вживання іншого терміну В.А. Петровського - „наднормативна активність” або за А.А. Налчаджяном „інновативна” чи „нонконформістська” адаптація.

Першочерговими психологічними чинниками, що відіграють важливу роль у процесі адаптації, вважаються: активність (О.М. Бондаренко, 2004, Л.А. Китаєв-Смик, 1983, В.С. Ротенберг, В.В. Аршавський, 1984), інтернальність (Л.І. Анциферова, 1994, К. Муздибаєв, 2000, Дж. Роттер, 1973, Т.М. Титаренко, 2003) і здатність до рефлексії (осмислення того, що відбувається, проблематизація, активізація інтелекту, розвиток емоційного інтелекту) (Ю.А. Александровський, 1976, О.О. Бодальов, 2002, О.А. Донченко, 1999, Мілославова, 1973, В.Ф. Моргун, 2005, К. Муздибаєв, 2000, А.А. Налчаджян, 1988, Е.Л. Носенко, 2004). Це було покладено нами в основу формування кількісних еквівалентів при аналізі відповідей на незакінчені речення оригінальної методики «Актуальні адаптаційні установки».

У результаті аналізу літературних джерел виявлено, що на сьогоднішній день вимагають експериментального вивчення наступні важливі складові системи психологічної адаптації: установки різних рівнів, захисні механізми, адаптаційні стратегії, механізми та їх комплекси, особистісні якості людей різного ступеня адаптованості.

В другому розділі «Методи дослідження проблеми» описано процедуру вибору релевантних досліджуваній проблемі психодіагностичних методик - опитувальника «Шістнадцять особистісних факторів» Р. Кеттелла і Багаторівневого особистісного опитувальника «Адаптивність» О.Г. Маклакова. Висвітлено процедуру розробки авторської проективної методики: «Актуальні адаптаційні установки», яка відбиває суттєво важливі чинники процесу адаптації до перехідного періоду (ПП) у суспільстві. Вона містить наступні блоки незакінчених речень: 1) уявлення про ПП (або «Образ ПП»); 2) чинники, необхідні для адаптації до ПП (або «Цілі адаптації»); 3) чинники, що ускладнюють адаптацію до ПП (або «Перешкоди адаптації»); 4) ставлення до роботи в ПП; 5) ставлення до бізнесу; 6) ставлення до політики в ПП; 7) задоволеність потреб; 8) соціальні відносини; 9) актуальні цінності.

Запропонований для цієї методики перехід від якісних до кількісних результатів здійснюється через введення 5-бальної рангової шкали за критерієм наявності у відповідях індикаторів активності-інтернальності-рефлексії (що свідчить про високу адаптацію) або пасивності-екстернальності-стереотипії (низька адаптація).

Обґрунтовано психометричну вірогідність нової методики.

У третьому розділі «Психологічна адаптація особистості у формі установок» описано результати психодіагностичного обстеження вибірки з 393

дорослих громадян України (мешканців Харківської, Черкаської областей та міста Феодосії, різного статевого, вікового і професійного складу) за допомогою проективної методики «Актуальні адаптаційні установки».

Спочатку ми здійснили якісний аналіз відповідей шляхом групування установок, що повторювалися, і підрахунку частоти згадування кожної з установок у відповідях на стимульні ситуації. Подальший аналіз зумовлений виявленням тих тем, які частіше за все зустрічалися у відповідях досліджуваних, що були проінтерпретовані нами як прояв генералізованих установок. Список «тем» складено з таблиць частот окремих установок. Контент-аналіз відповідей здійснювався за 72 категоріями – генералізованими установками.

У ході аналізу було виявлено, що в системі установчої адаптації домінує негативно забарвлене тло (підрахунок відсотків негативних, позитивних і нейтральних відповідей).

Адаптивно затребуваними якостями люди вважають аморальність і асоціальність поведінки (хитрість, спритність, підлість, нечесність), високий інтелект, освіту, напористість, енергійність, працездатність, наявність соціальної підтримки і матеріальних ресурсів.

Разом з тим виявлялися установки невдоволення владою, ситуацією, суспільством і собою. Навмисно погіршене ставлення проінтерпретоване як прояв захисного механізму «погіршення», що виконує чотири адаптивні функції: 1) підготовки до гіршого, 2) зняття відповідальності, 3)спрощення дійсності та 4) відступу на вихідні позиції, символічного спуску до нижчої точки (психологічний відпочинок).

Спостерігається острах майбутнього, дезорієнтація, труднощі формування і збереження самоідентичності, самореалізації, що свідчить про зниження можливостей системи адаптації (стан адаптаційної втоми), яке, за даними Березіна, може наступати тоді, коли адаптогенна ситуація перевищує десять років (Ф.Б. Березін, 1988).

Ставлення до роботи демонструє її високу значущість, а до бізнесу – поверхово-негативне ставлення, за яким приховане позитивне по механізму формування реакції (через складність його впровадження за нинішніх умов).

Виявлена негативна установка до соціуму: «усі стали дурними, навколо стільки ідіотів і т.п.» свідчить про нераціональність, нелогічність поведінки людей, що спостерігається у перехідний період. Ця ірраціональність є, виходячи з положень теорії адаптації, наслідком перенапруги системи адаптації, ослаблення адаптаційного бар'єру (Ц.П. Короленко, 1979, Ю.О. Александровський, 1976).

За допомогою факторизації кількісних еквівалентів відповідей досліджуваних за методикою „Актуальні адаптаційні установки” отримано 7 факторів. Факторний аналіз виконувався методом головних компонент із варімакс-обертанням. Для інтерпретації було залишено 7 факторів за критерієм «кам'янистого осипу» Р. Кеттелла, що пояснюють 39 % дисперсії. Надійність факторного рішення була перевірена шляхом поділу вибірки навпіл.

Отримані фактори відбивають сім парних (полярних) стратегій адаптації, що є комбінаціями взаємозалежних установок стосовно головних чинників

адаптаційного процесу у перехідний період – образу ПП, цілей та перешкод адаптації, задоволення потреб, взаємодії з соціальним оточенням, актуальних цінностей та сфер реалізації усіх цих психологічних утворень – праці, бізнесу, політики.

Як відомо, стратегію розуміють як загальну керівну лінію, установки, які спрямовані на досягнення кінцевих цілей у певній діяльності (В.В. Лопатін, Л.Є. Лопатіна, 2004).

Ці стратегії, що мають на меті адаптацію до умов перехідного періоду, названі нами: 1) «Адаптація через роботу і бізнес» - «Дезадаптація при неприйнятті професійно-підприємницької активності», 2) «Цілеспрямованість» - «Виправдання своєї пасивності», 3) «Впевненість і розуміння в професійній і соціальній сфері» - «Невпевненість і нерозуміння в професійній і соціальній сфері», 4) «Оптимізм ціною неприйняття бізнесу» - «Успіх у бізнесі ціною негативізму до ситуації», 5) «Тривога і нерозуміння» - «Сміливість і розуміння», 6) «Адаптація через політичну активність» - «Політичний і особистісний негативізм», 7) «Труднощі самореалізації» - «Прагматизм».

У четвертому розділі „Психологічні портрети особистостей різного рівня адаптованості” здійснено розподіл досліджуваних за рівнем Особистісного адаптаційного потенціалу (ОАП), що відбиває в тесті О.Г. Маклакова успішність їх адаптації. Для аналізу використовувались дані за вибіркою з 225 осіб, які були одержані у ході тестування за трьома методиками.

Виявлено, що перша група за ОАП (високо адаптовані досліджувані) складає 3,5% опитуваних, друга група за ОАП (середньо адаптовані досліджувані) – 26,5% і третя група (низько адаптовані досліджувані) – 70,0% вибірки.