ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, наукова новизна, теоретична та практична значущість роботи, визначені об`єкт, предмет, мета та основні завдання дослідження, описано дослідницькі методи та способи обробки результатів. Висвітлено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження» представлено аналіз трьох основних підходів до вивчення інноваційних процесів у психології: системний, соціокультурний та акмеологічний.

З позицій системного підходу інноваційна діяльність розглядається як особистісна активність, пов`язана з виникненням концепції нововведення, створенням, впровадженням та поширенням нововведення. Саме нововведення розглядається як динамічна система, що характеризується як внутрішньою логікою (інноваційний процес), так і закономірним розвитком у часі її взаємодії з навколишнім середовищем (життєвий цикл). При цьому структура інноваційного процесу змінюється в міру переходу нововведення від однієї стадії до іншої.

Успішність впровадження інновацій, з точки зору представників системного підходу, залежить від динамічних характеристик нововведення – завершеності і ефективності. Особливим внеском представників системного підходу у дослідженні інноваційних процесів можна вважати типологію нововведень. На думку А.І. Пригожина, всі інновації можна класифікувати за типом нововведення (матеріально-технічні і соціальні), за механізмами здійснення (зовнішньо та внутрішньо детерміновані), за особливостями інноваційного процесу (просте та розширене відтворення нововведення). Інтенсифікація інноваційних процесів пов'язана не тільки із «соціальним замовленням» і наявними засобами (здатними забезпечити його виконання) в досвіді інноваторів, але й зі значними змінами в сфері свідомості професійного співтовариства загалом. Найважливішою умовою успішності інноваційної діяльності вважається психологічна готовність фахівців до прийняття системного нововведення. Іншими представниками системного підходу (М.С.Бургін і А.С. Ахієзер) особливий акцент зроблено на соціальній детермінації інновацій, котрі істотно відрізняються одна від іншої за своїм масштабом і спрямованістю.

Представниками соціокультурного підходу інноваційні процеси розглядаються в контексті успішності входження особистості в особливе культурне середовище. Специфіка інновацій з позицій соціокультурного підходу в першу чергу полягає в тому, що вони формуються в сфері спілкування людей. Найважливішим механізмом взаємопроникнення і взаємокритики загальної й особистісної культури  вважається інтерпретація, тобто здатність розглядати сформоване багатство культури через себе, свої цілі, прагнення, цінності тощо.

Особливе значення для прихильників соціокультурного підходу має розгляд питання про співвідношення інновацій і традицій. Особистісна культура фахівця може протистояти удосконаленню організаційних відносин (методів, змісту і форм управління), що вимагає від нього зміни системи відносин і цінностей. Тому прийняття інновацій вимагає від особистості емоційної, інтелектуальної, моральної напруги. В результаті несумісності особистісної культури з інновацією у людини може виникнути емоційний і інтелектуальний дисонанс. Це може стимулювати особистість критично переглянути елементи своєї культури, або навпаки - чинити опір інноваціям.

Опір інноваціям може бути відкритим або прихованим, але в будь-якому випадку супроводжується проявами спотвореної хабітуалізації. Інновації штучно знецінюються, але при цьому не сприймаються на належному рівні. Навіть за умов надання їм статусу звичайного знання вони не включаються до структури діяльності. Як зазначають представники соціокультурного підходу, таким негативним явищам завжди протистоїть інноваційна діяльність, що включає здатність перетворювати в зміст свідомості ситуацію впровадження нововведення, інтерпретувати її як елемент культури, включати в організаційні відносини.

З позицій акмеологічного підходу інноваційна діяльність інтерпретується як особистісна категорія, як творчий процес і результат творчої діяльності професіонала. Головним системотвірним чинником професіоналізму особистості, на думку А.А.Деркача, Н.В.Кузьміної, є образ результату, до якого прагне суб'єкт діяльності. Сама діяльність має трирівневу структуру, складовими якої є: осмислення (рефлексія) особистістю власної пошуково-творчої активності, креативно-перетворююча активність і співтворчість.

В межах акмеологічного підходу акцент робиться на вивченні проблем вдосконалення і корекції професійної діяльності (в т.ч. способи руйнування негативних стереотипів і формування позитивних, забезпечення творчих рішень виробничих задач). Виходи за межі сформованих стереотипів, норм, установок апробуються в практиці реальної професійної взаємодії.

Критерієм прийнятності «відходів від основної лінії» за межі загальноприйнятого, на думку представників акмеологічного підходу, виступає продуктивність професійної діяльності. Основними механізмами становлення індивідуального стилю професійної діяльності є адаптація, компенсація, корекція (Є.А.Клімов).

Формування творчої індивідуальності професіонала розуміється як динамічний інноваційний процес перетворення і саморозвитку особистості. Беручи до уваги те, що у тривалому шляху змін і розвитку особистісні механізми з'являються раніше, ніж настає акмеологічно значущий період, представниками цього підходу особливого значення надається ставленню людини до майбутнього і сьогодення, її дослідницькій активності. Особистість стає суб`єктом інноваційної діяльності лише у разі згоди на інноваційні зміни. Керівною для неї стає нова логіка, де на перше місце висувається неузгодженість із самою собою і її подолання.

Однією з умов формування психологічної готовності до інноваційної діяльності представниками акмеологічного підходу вважається рефлексія аутокорекції. Основним засобом формування психологічної готовності до інноваційної діяльності вважається стимуляція рефлексивного виконання особистістю аутотрансформацій на різних стадіях професіоналізації.

Проведений теоретичний аналіз дає підстави розглядати психологічну готовність до інноваційної діяльності як особливий вид особистісної активності. Ядром структурної організації психологічної готовності до інноваційної діяльності виступає особистісна позиція суб`єкта професіоналізації. Вона є інтегральною властивістю особистості, що визначається системою ціннісних орієнтацій, установок та мотивів, якими керується особистість під час виконання діяльності. Перетворені у систему особистісних смислів структурні компоненти позиції суб`єкта професіоналізації визначають особливості ставлення фахівців до себе та до власної професійної ролі, а також особливості реалізації цих відношень та спрямованості особистісної активності в інноваційному процесі.

Вибір інноваційної поведінки тісно пов'язаний з рівнем інновативності кожного конкретного суб'єкта. Інновативність у данному випадку розуміється як схильність до новаторства. Індикаторами інновативності виступають емоційно-оцінне ставлення до нововведень, відмінність у сприйнятливості суб'єктів до інновацій. Міра інновативності суб’єкта визначається залежно від розвитку у нього здатності критично ставитись до дійсності, спрямованості на пошуки альтернатив, розуміння недосконалості реальних умов діяльності.

Ключовою характеристикою швидкості, результативності, особливостей процесу нововведення в певній організації є інноваційний потенціал. Специфіка категорії «інноваційний потенціал» розкривається через поняття «сприйнятливість до нововведень». Результатом процесу сприйняття нововведення можуть бути: сприйняття і наступне використання нововведення; повна відмова від нововведення; сприйняття з наступною відмовою від нововведення; відмова від нововведення з наступним сприйняттям. Особливо успішно інноваційні процеси проходять у так званих міждисциплінарних колективах, членами яких є представники різних професій. В гомогенних за професійною ознакою колективах, процес генерації нових ідей та підходів протікає набагато повільніше. Рівень резистентності у сприйманні інновацій у таких колективах буде вищим, а саме сприйняття нововведень більш негативним.

Отже, одним з варіантів формування психологічної готовності особистості до інноваційної діяльності може бути розвиток здатності до самокорекції суб’єкта в спеціально створених умовах тренінгу.

У другому розділі «Організація та методичне забезпечення дослідження» розглядаються організаційні засади дослідження, описуються загальний дослідницький план та критерії формування вибірки, обґрунтовуються методи емпіричного дослідження, що використовувались на етапі констатуючого дослідження, аналізуються його результати.

Для перевірки робочих положень дослідження: визначались система емпіричних та операціональних показників; розроблялись спеціалізовані програми процедурних змін формувального експерименту; здійснювався добір методів діагностики та математичної обробки результатів. Методи та методики добирались таким чином, щоб забезпечити вивчення системи уявлень досліджуваних про себе як професіонала та особливостей їх ставлення до інновацій, а також фіксацію особистісних змін досліджуваних в процесі формувального експерименту.

Дослідження проводилось за квазіексперементальним планом в три етапи.

На першому етапі досліджувалися особливості формування психологічної готовності вчителів до інноваційної діяльності.

На другому етапі досліджувалися особливості формування психологічної готовності менеджерів до інноваційної діяльності.

На третьому етапі досліджувалися особливості формування психологічної готовності журналістів до інноваційної діяльності.

Кожен з трьох етапів дослідження має чітко визначену загальну структуру, що складається з 2-х стадій: стадії констатуючого емпіричного дослідження та стадії формувального експерименту. Водночас, кожна стадія емпіричного дослідження складалась з двох фаз (до- та післятренінгової діагностики).

На стадії емпіричного дослідження нами досліджувались: умови діяльності представників трьох соціономічних професій (вчителів, менеджерів, журналістів) та ситуації професійної взаємодії, значущі з точки зору впровадження нововведень; ставлення обстежуваних до критичних ситуацій, пов`язаних із виконанням професійної діяльності; особливості особистісної активності фахівців на рівні узагальнених соціальних установок; ставлення досліджуваних до професійно значущих якостей.

За результатами включеного спостереження, консультативних бесід із експертами та методики експертних оцінок («делогронська» техніка) із структури професійної діяльності досліджуваних виділено п`ять типів ситуацій, значущих з точки зору інноваційних змін.

По-перше, це ситуації, що виникають у різних підсистемах професійної взаємодії. Перелік цих ситуацій відрізняється для представників різних соціономічних професій: для педагогів - це підсистеми “вчитель–учень”, “вчитель–батьки”, “вчитель–адміністрація”, “вчитель–колеги”;  для менеджерів - це підсистеми “менеджер–підлеглі”, “менеджер–інші керівники”, “менеджер–бізнес-партнери”, “менеджер–клієнти”; для журналістів - “журналіст–редактор”, “журналіст–колеги”, “журналіст–інформатори”, “журналіст–герой публікацій”). Ці ситуації визначені досліджуваними як найбільш значущі для проведення ефективних інноваційних змін.

По-друге, це ситуації управління фахівцями власними емоційними станами під час виконання професійних обов`язків, які виступили орієнтирами для відбору методів розвитку емоційної децентрації.

По-третє, ситуації, пов`язані з регуляцією міжособистісних взаємовідносин фахівців під час професійної взаємодії, важливі з точки зору добору методів розвитку комунікативної децентрації.

По-четверте, ситуації, пов`язані із оволодінням новим знанням та спеціальними навичками, необхідними для запровадження інновацій, визначення яких враховувалось для відбору методів когнітивної та інструментальної децентрації.

П`ятий тип ситуацій, важливий для визначення умов успішної професійної адаптації, прискорення якої є необхідним елементом інноваційних змін як для неофітів, що осягають ази своєї спеціальності, так і для сформованих професіоналів, поставлених перед фактом зміни змісту діяльності.

Додатково за результатами анкетного опитування було визначено особливості впливу впровадження нововведень на виробничі стосунки та виробничу ситуацію в цілому. Отримані результати свідчать про те, що незалежно від професійної належності прогнозні оцінки експертів стосовно ймовірного впливу впровадження інновацій загалом збігаються. На рівні оцінки загального впливу впровадження інновацій розглядається експертами як чинник, що підвищує міру невизначеності у професійних стосунках, спричиняє конфлікти та наближує до кризи. Крім того, на основі отриманих результатів для кожного типу ситуацій було відібрано набір конкретних критичних ситуацій (конфлікти, его-фрустрації тощо).