ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ НАУКОВИХ ШКІЛ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (ХІХ – ХХ ст.)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її наукову та практичну значущість, подано дані про апробацію основних положень дослідження, описано структуру дисертаційного дослідження.

Перший розділ „Теоретико-методологічні засади вимог до змісту психологічних наукових шкіл” присвячено як визначенню, так і уточненню засад теоретико-методологічного аналізу феномену наукових шкіл у психології.

У теоретичному узагальненні проблеми визначення змісту наукових шкіл наведено дані, які засвідчують, що наукова школа як певний феномен характеризується, з одного боку, усіма ознаками, притаманними науці в цілому, а з іншого – має свою специфіку. Умовно можна виділити два підходи щодо аналізу ознак наукових шкіл. У рамках першого підходу дослідників (В.Б.Гасілова, Е.М.Мирського, О.П.Огурцова, А.А.Первозванського та ін.) об’єднує позиція, відповідно до якої наукова школа є формою організації наукової діяльності. Вона повинна характеризуватися наявністю творчого колективу, що складається з наукового „ареалу”, представленого учнями, послідовниками, та який очолює визнаний лідер.  

Представники другого підходу (П.К.Анохін, М.П.Дубинін, Б.М.Кедров, Г.Штейнер та ін.) при ідентифікації наукової школи надають першочергового значення започаткуванню нового наукового напряму або течії, тобто враховують тільки якісний розвиток певної предметної галузі знань, розробки нових підходів, принципів, теорій, законів тощо.

Зважаючи на переваги та недоліки різних досліджень, вважаємо за доцільне при ідентифікації психологічних наукових шкіл враховувати наявність як нової предметної галузі, так і наукового колективу на чолі з визнаним лідером. Таким чином, психологічна наукова школа нами тлумачиться як історичне об’єднання фахівців-однодумців, згуртованих навколо засновника та організатора визнаної наукової проблеми, що має прогресивний або інноваційний характер.

Результати узагальнення проведених досліджень дають можливість констатувати, що наукова школа може характеризуватися:

1)    наявністю інтелектуальної харизми в лідера-засновника (підкреслює центральну роль засновника як вченого, який перевищує за своїми потенційними творчими можливостями інших членів наукового колективу);

2)    розробкою прогресивної або інноваційної соціально-визнаної  наукової ідеї (наявність ідеї виступає провідним чинником консолідації наукової школи);

3)    консолідацією учених, які мають значну мотивацію і пов'язані спільністю наукового пошуку, спадкоємністю принципів, підходів, традицій. Подібна  консолідація припускає об'єднання вчених у ролі учнів, реципієнтів та реалізаторів програми навколо висунутої наукової ідеї, при цьому кількість їх може змінюватися;

4)    зрівнювання актуальності у вирішенні завдань проведення науково-дослідної роботи і підготовки наукових кадрів, що дає можливість забезпечувати: а) збереження раніше накопичених знань шляхом передачі їх наступним поколінням (функція трансляції); б) набуття нових знань, що визначає подальший розвиток науки (евристична функція). Це обумовлює активізацію і збереження творчого характеру та інноваційної спрямованості наукової діяльності і водночас забезпечує підготовку для науки нових поколінь дослідників.

Виходячи з аналізу розвитку психологічних наукових шкіл, можна умовно виділити три форми їхньої трансформації – „класичні”, „дисциплінарні” і „проблемні”, та відповідні історичні періоди. Так, перший період (з другої половини ХІХ ст. до 30-х рр. ХХ ст.) характеризується переходом наукової діяльності зі сфери переважно індивідуальної праці в колективну й обумовлює виникнення  „класичних”  наукових  шкіл;  другий  період  (з  30-х  рр. до 50-х рр. ХХ ст.) позначений активним розвитком спеціалізованих дослідницьких лабораторій та інститутів, тобто становленням дисциплінарної науки і відповідно „дисциплінарних” наукових шкіл; третьому періодові (з 50-х рр. ХХ ст. до сьогодення) властиве становлення психологічної науки за проблемним принципом, що спричиняє виникнення „проблемних” наукових шкіл.

Виконані дослідження дають підстави відзначити, що „класична”, „дисциплінарна” і „проблемна” наукові школи є тісно пов'язаними. З одного боку, класична, дисциплінарна і проблемна наукові школи можуть бути розглянуті на рівні відображення зв'язку, що існує між ними і позначається в одній часовій площині. Отже, усі форми розвитку наукової школи співіснують і, більше того, накладаються одна на одну. З іншого боку, необхідно враховувати можливість порівняння „класичної”, „дисциплінарної”, „проблемної” наукових шкіл і відображення зв'язків, що існують між ними та позначаються у різних часових площинах. У такому разі позначені феномени являють собою різні форми трансформації того самого об'єкта — наукової школи. При цьому, кожній з цих форм відведений свій історико-науковий період існування.

Результати проведених наукознавчих та історико-психологічних досліджень надали можливість розробити „метод історико-критичного аналізу рівня сформованості та розвитку наукових психологічних шкіл” як певного алгоритму їх пізнання. З метою створення цілісної і повної картини розвитку психологічних наукових шкіл в основу даного методу  покладено трьохаспектний підхід до аналізу наукової діяльності, який передбачає поєднання предметно-логічного, науково-соціального та особистісно-психологічного аспектів.

Мета запропонованого методу полягає в об’єктивному та адекватному логіці розвитку науки визначенні наукових психологічних шкіл, рівня їхньої сформованості та розвитку.

Використання цього методу дозволяє: визначити рівень сформованості наукових психологічних шкіл; подати їх характеристику і специфіку; розкрити процесуальні ознаки формування конкретних наукових шкіл у психології на кожному етапі існування (започаткування, становлення, зрілого життя).