ПСИХОЛОГІЯ ВІЗУАЛЬНОГО МИСЛЕННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет, об`єкт та методологічні засади, сформульовано проблему дослідження, мету та головні завдання роботи, відзначено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість дослідження, вказано форми апробації його результатів, а також описано структуру дисертаційного дослідження, виходячи з послідовності розв`язання поставлених завдань.

Подаються відомості про апробацію і впровадження результатів роботи, публікації.

Перша частина «Теорія і методологія феномену візуального мислення в психологічній науці» складається з двох розділів, які містять теоретичний аналіз проблеми дослідження та стану її розробленості в філософській та психологічній літературі.

Перший розділ «Історичний аналіз та умови виникнення проблеми візуального мислення в психології» присвячується історико-теоретичному аналізу передумов виникнення проблеми візуального мислення у світовій психологічній науці, що, насамперед, стосується дослідження змісту розумових образів і механізмів психічного як процесу, що є засадовими щодо дослідження поставленої проблеми. Показано, що вона безпосередньо пов`язана з теорією психічного відображення, теорією «образу» взагалі, та проблемою «мисленнєвих образів», зокрема. Зазначається, що історичними витоками проблеми візуального мислення є питання про розумові репрезентації та їх природу, яке було поставлене ще в античності.

Показано, що до розв`язання проблеми розумових, та, зокрема, візуально-мисленнєвих образів, доклали зусилля різні напрямки психологічної науки: асоціанізм, структуралізм, гештальттеорія, функціоналізм і, навіть, біхевіоризм, а також когнітивна психологія. Розкривається внесок цих напрямків в дослідження проблеми становлення візуально - мисленнєвого образу та його механізмів.

Виділено три періоди в історії вивчення розумових образів: описовий (британські емпірики Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм; англійський асоціанізм Д. Гартлі і Дж. Прістлі), емпіричний (Г. Фехнер, Ф. Брентано, Г. Гельмгольц, В. Вундт, А. Мюллер, О. Кюльпе, Г. Еббінгауз, Е. Тітченер, В. Джеймс, Ф. Гальтон, Ф. Дондерс, Р. Кеттел, Дж. Беттс та інші), концептуальний (В.Келлер, К.Коффка, М.Вертгеймер, К.Дункер, О. Зельц та інші).

Перші два напрямки досліджень стали передумовою до порушення проблеми зв'язку мислення й образу, яка вперше була розглянута в гештальтпсихології. В рамках зазначеного напрямку була поставлена сама проблема «продуктивної візуалізації» (М. Вертгеймер), введено термін «візуальне мислення» (Р. Арнхейм), розкрита його продуктивна функція в процесі розв`язання творчих задач та досліджувалися його механізми, описані принципи розпізнавання візуальної інформації. Зазначені принципи виступили за своєю суттю механізмами побудови продуктивних мисленнєвих візуалізацій як основи продуктивного мислення, яке в гештальтпсихології ґрунтується на механізмі візуальних трансформацій і подоланні сталого «бачення структури» ситуації розв`язання задачі (В. Келлер, К. Коффка, М. Вертгеймер, К. Дункер).Також проаналізовано доробок О. Зельца в розв`язання проблеми взаємозв'язку продуктивного мислення та візуалізації. Можна вважати, що в гештальтпсихології та в дослідженнях О. Зельца були закладені підвалини вивчення візуального мислення, вперше були експериментально доведені принципи побудови візуальної інформації, зроблено спробу вивчення механізмів візуального мислення як продуктивної пізнавальної функції.

В другому розділі «Узагальнення основних тенденцій вивчення механізмів візуалізації в психологічній науці» розкриваються основні підходи до дослідження механізмів розумових образів, що існують на сучасному етапі розвитку зарубіжної та вітчизняної психологічної науки.

Зроблено теоретичний аналіз сучасних досліджень механізмів візуалізації в зарубіжній психології. Показано, що дослідження проблеми візуального мислення відбувається у загальному контексті дослідження механізмів візуалізації розумових образів, в гештальттеорії (Р. Арнхейм, М. Вертгеймер) та когнітивній психології (Дж. Андерсон, Д. Мецлер, Р. Шепард, С. Чіпман, У. Чейз, Х. Саймон, В. Адельсон, А. Пайвіо, С. Косслін, М. Фарах, К. Хаймонд, А. Джонсен, С. Рід та інші), а також з позицій екологічного підходу (Дж. Гібсон), експериментального (Р. Грегорі), стохастичної теорії Ж. Піаже та Б. Інельдер та інших дослідженнях.

Серед представників когнітивного напрямку теоретико-методологічні засади вивчення образних процесів були закладені А. Певіо, Р. Шепардом, С. Косліном; емпіричними розробками проблеми розумових образів як засобів мнемоніки, як мнемічних форм займалися Р. Аткінсон, М. Роуф, М. Бауер; теоретико-емпіричне обґрунтування ролі образів у пропозиціональній репрезентації знання здійснили Дж. Андерсон, Г. Бовер; як щось більше, ніж просто суб'єктивний епіфеномен, як форму і механізми репрезентації інформації в структурах розглядали розумові образи З. Пілішин, Ю. Брюєр та інші.

Завдяки розробленим в когнітивній психології експериментальним методам мікроаналізу та дослідженню мікроструктури і мікродинаміки таких пізнавальних процесів, як сприймання, пам`ять, мислення стало можливим більш глибоке дослідження структури та механізмів візуально-мисленнєвої діяльності. Зазначено, що першим напрямком дослідження механізмів візуалізації є теорія розпізнавання паттерну. Принципи розпізнавання зорових паттернів, що визначилися в гештальттеорії, стали підгрунттям для подальшого їх поглиблення у когнітивних дослідженнях, де вони здобули дещо іншу спрямованість і глибину. Якщо гештальтисти вивчали особливості елементарних стимулів, то когнітивісти починають досліджувати «внутрішні» структури і процеси, пов'язані з упізнанням складних паттернів, на яких вони засновані.

Узагальнення когнітивних досліджень показало, що у рамках теорії паттернів існують декілька моделей розпізнання образу. Перша модель полягає у тому, що розпізнання починається з частин паттернів, що слугують підставою для розпізнавання цілого («знизу-догори»), з висування гіпотези загалом, що дозволяє ідентифікувати, а потім пізнати його складові частини («згори-донизу»). Пізнання паттернів може відбуватися одночасно в напрямку «знизу-догори» і «згори-донизу». Друга модель базується на принципі «порівняння з еталоном», виходячи з чого стверджується, що у процесі набуття життєвого досвіду в нас утворюється величезна кількість еталонів, кожний з який пов'язаний з деяким значенням.

Третьою моделлю розпізнання образу є подетальний аналіз складного цілого (паттерну). Виявлено, що в розглянутій теорії простежується вплив гештальт-концепції на розуміння механізмів візуалізації образів та зведенні їх до принципів побудови образу-перцепту.

Наступним напрямком у дослідженні механізмів візуалізації когнітивною психологією є теорія прототипів, що є альтернативною теорії паттернів та її основним моделям механізмів розпізнавання паттерну. В рамках цього напрямку виділені дві теоретичні моделі формування прототипів: модель центральної тенденції та модель частоти ознак, виходячи з аналізу яких, нами було зроблено висновок про те, що обидві моделі відображають початковий рівень формування візуального образу - виокремлення ознак прототипів, як змістових компонентів візуально-мисленнєвого образу, заснованих на перцептивних і уявленнєвих паттернах.

Ґрунтуючись на аналізі та узагальненні теоретичних даних, було зроблено висновок, що рівні візуалізації, розглянуті в теорії паттернів і теорії прототипів, є підготовчими до наступного (мисленнєвого) рівня творення візуального образу, де відбувається встановлення зв'язків і відношень між паттернами, паттернами і прототипами, між прототипами, за допомогою трансформацій, що і буде, на нашу думку, відповідати рівню візуального мислення.

Безпосередньо мисленнєвий рівень візуалізації образів вивчався у дослідженнях А. де Гротта, У. Чейза, Х. Саймона, В. Адельсон. Хоча в цих дослідженнях термін “візуальне мислення” і не використовується, але високий рівень «візуальних» узагальнень, притаманний цим когнітивним моделям, наводить нас на цю думку.

Аналіз зазначених досліджень показав, що візуальні моделі високого рівня узагальнення мають здатність до кодування найрізноманітнішої інформації. При цьому вони є відкритими системами, здатними до трансформацій і прийняття до своєї структури нової інформації через включення нових перцептивних елементів – паттернів різного рівня узагальнення і складності

Узагальнюючи розглянуті когнітивні моделі формування візуального образу, необхідно зазначити, що одним із недоліків є розуміння їх вченими когнітивного напрямку як однопорядкових, однорівневих, як у плані онтогенетичного розвитку, так і в плані зростання їх складності. На наш погляд, чинником, що визначає рівень узагальненості й абстрактності візуальних образів є рівень складності механізмів їх організації, паттерни як перцептивні елементи і прототипи як продукт мнемічних процесів є змістовим матеріалом для створення візуально-мисленнєвого образу.

Дослідження механізмів візуалізації образів у когнітивній психології, насамперед, нерозривно пов`язане з розробками моделей кодування інформації у пам`яті, що ще раз підтверджує певне ототожнення візуально-мисленнєвих образів (створених) з репродуктивними образами-уявленнями. У сучасній когнітивній психології існують три основні моделі візуального кодування інформації, зокрема, радикальна гіпотеза образів, концептуально-пропозиціональна гіпотеза і гіпотеза подвійного кодування. В роботі розкриваються їх суть та відмінності. На основі їх аналізу, в дослідженні зроблено висновок про те, що питання, як інформація представлена в людському мозку, залишається досить спірним і до кінця не дослідженим. Воно може бути розв`язане з урахуванням існування різних рівнів когнітивної обробки інформації, а також її індивідуальних особливостей та специфіки діяльності суб`єкта.

Узагальнення розглянутих підходів до дослідження механізмів візуалізації є підгрунтям для висновку про те, що в зарубіжній психологічній науці не існує однозначного розуміння змісту, специфіки візуального мислення та механізмів створення візуально-мисленнєвого образу. Існують методологічні проблеми в дослідженні цього процесу, певна еклектичність у вивченні розумових образів взагалі та, зокрема, розмитість меж між такими поняттями як розумові та мисленнєві образи, певне ототожнення механізмів становлення образів-перцептів, образів-уявлень та візуально-мисленнєвих образів. Недостатньо розкритою залишаються роль суб`єкта діяльності в плані його активності в ході переробки інформації та трансформації її у візуально-мисленнєві образи.

Аналіз вітчизняних досліджень з проблеми візуального мислення показав, що переважно вивчалися наочні образи. Всі ці дослідження склали три напрямки: ергономічні розробки (В.П. Зінченко, В.М. Муніпов, В.М. Гордон); дослідження механізмів наочних образів та їх ролі у творчій діяльності (В.О. Моляко), вивчення вікових особливостей розвитку наочних образів, просторове мислення (І.Я. Каплунович, І.С. Якиманська). Слід зазначити, що при розробці проблеми наочних образів більше уваги приділялося дослідженню перцептивних, мнемічних, а також мисленнєвих образів на рівні наочно-дієвого та наочно-образного мислення.

Побудова різних моделей наочних образів у сучасній вітчизняній психологічній науці здійснювалась на методологічних засадах теорії відображення, системного та діяльнісного підходів, з урахуванням макроструктурного та мікроструктурного аналізу. Передумовами постановки проблеми візуального мислення, з одного боку, з'явилися численні дослідження візуальних образів у західній психології, в першу чергу, праці Р. Арнхейма, дослідження розумових образів у когнітивному напрямку, з іншого – ті теоретичні напрацювання з проблеми мислення і чуттєвого відображення, що є доробком вітчизняної психології та викликані потребами практики, психологічного забезпечення діяльності систем «людина-машина», операторської праці, важливу роль в якій відіграє візуалізація в процесах прийому та переробки інформації.

Задля поглибленого вивчення специфіки та механізмів візуального мислення розглядаються різні функціональні моделі наочних образів, починаючи від моделей перцептивних образів і до моделей візуально-мисленнєвих образів, що розроблялися у вітчизняній психологічній науці. Це дало змогу на рівні теоретичного аналізу простежити механізми становлення наочного образу на всіх його етапах, а також поглибити уявлення про теоретико-методологічні підходи до вивчення візуального мислення і його механізмів.

Необхідно зазначити, що більшою мірою у вітчизняній психологічній науці увага приділялася побудові моделей сенсорно-перцептивних та мнемічних процесів, тобто становленню зорових образів та образів-уявлень, і, меншою мірою, візуальним образам, що належать до мисленнєвого рівня – так званого «інтелектуального бачення».

Аналіз моделей візуалізації різного рівня, які існують у вітчизняній психології, дав змогу, з одного боку, поглибити уявлення про етапи становлення перцептивного образу, мікроструктурні одиниці перцептивної діяльності, її продуктивний характер, а, з іншого боку, виявив взаємозв'язок мисленнєвої діяльності з перцептивними, мнемічними процесами, на рівні їхніх операціональних структур, що дуже важливо для розуміння природи візуально-мисленнєвого образу.

В роботі дається аналіз шерегу досліджень візуального мислення, які у вітчизняній психології проводилися в умовах діяльності системи «людина-машина», «людина-знак», в інженерній психології як умова ефективності праці оператора в різних СЛМ, а також у загальній психології (Н.Ю. Вергілес, В.П. Зінченко). У ряді досліджень процесу візуалізації оперативного образу було виокремлено низку функцій, блоків та рівнів репродуктивної і продуктивної переробки інформації. (Д.Н. Завалішина, Ю.К. Стрєлков); як функціональної системи та її операціональних механізмів (Б.І. Беспалов, В.Д. Глезер, О.Д. Логвиненко); візуального моделювання геометричних завдань (І.М. Арієвич, В.В. Пєтухов). Висунуто положення про поліфункціональність наочних образів та їх зв`язок з цілями і завданнями діяльності, розкриті програмуюча, регулятивна, контролююча і координаційна функції образу. Так, на підставі вивчення візуального мислення як процесу прийому і переробки інформації в операторській діяльності було введено поняття «образно-концептуальна модель проблемної ситуації» (ОКМ) (В.П. Зінченко, В.М. Муніпов, В.М. Гордон). Ця модель, порівняно з “перцептивними” і “мнемічними” моделями, відображає більш високий рівень породження наочних образів. В “образно-концептуальній моделі” наочний образ піднявся до рівня візуального мислення, «інтелектуального бачення» (за В.П. Зінченком). Ця модель відображає більш складні процеси породження візуального образу, знімаючи в собі всі рівні відображувальної діяльності і наповнюючи їх дією, спрямованою на розкриття змісту проблемної ситуації через внутрішні смисли суб'єкта діяльності. Створення образно-концептуальної моделі (ОКМ) проблемної ситуації збагатило загальну психологічну теорію, будучи за своїм змістом першою моделлю візуального мислення у вітчизняній психологічній науці.

Необхідно зазначити, що на сьогодні в психологічній науці не існує однозначного визначення візуального мислення. Традиційно цей вид мислення прийнято визначати як один із способів розв`язання інтелектуальних завдань з опорою на внутрішні візуальні образи, а також як вид мислення, продуктом якого є породження нових образів і створення нових візуальних форм, що несуть певне змістове навантаження й роблять значення видимим.

Проведений аналіз основних напрямків дослідження візуального мислення показав недостатню концептуальну розробленість цієї проблеми, проявом чого є недостатнє розкриття диференціації процесів у наочній сфері, специфіки їх генезису, механізмів функціонування й індивідуалізації, а також їхньої ролі у творчій діяльності суб'єкта.

Друга частина роботи “Стратегіально - семантичний підхід до пізнання візуально- мисленнєвої діяльності” складається з 4 розділів, в яких послідовно розкривається стратегіально-семантичний підхід до дослідження візуально-мисленнєвої діяльності.

У третьому розділі “Обґрунтування семантичної детермінації візуально-мисленнєвого образу” описано основні принципи і положення стратегіально-семантичного підходу до дослідження візуально-мисленнєвої діяльності, подано її модель.

Зазначено, що дослідження проблеми візуального мислення нерозривно пов`язане з вирішенням питання про “демаркаційну лінію” (Л.М. Веккер) між образом та думкою, яке і нині є одним із найскладніших у психологічній науці. Доведено, що реально існує наявність двох різних рівнів – образного та мисленнєвого, котрі об’єднані спільним принципом організації психіки та перехідною формою між ними. На підставі існування єдиних психічних законів розвитку психічних процесів (Л.М. Веккер) постає питання про перехідні форми, що займають проміжне положення між перцептивними та мисленнєвими процесами і реалізують під час розвитку стрибок через межу “образ-думка”. Таке проміжне положення займають наочні види мислення.

В роботі розкриваються засади, в яких психіка розглядається як континуально-генетичне утворення (Ж. Піаже, С.Д. Максименко), де всі стадії розвитку не є відокремленими одна від одної, а виростають одна з іншої, безупинно переходячи одна в одну, і, зокрема, мислення розглядається не тільки як діяльність, а й як невпинний, недиз’юнктивний психічний процес аналізу, синтезу й узагальнення, що постійно змінюється з урахуванням нових обставин життя суб'єкта. Ґрунтуючись на цих засадах, візуально-мисленнєву діяльність ми розглядаємо, як генетично вищий рівень розвитку наочних видів мислення, етапами становлення якої є наочно-дієве, наочно-образне мислення.

Виходячи з теоретико-методологічних принципів, візуальне мислення розглядається як таке, що передбачає генетичний аналіз, розгортається в часі, що має нерозривний зв`язок структури й еволюції, функціонування та розвитку, є системним багаторівневим утворенням з ієрархічно організованими рівнями, організація якого носить культурно-історичний характер. Системотвірним чинником, який визначає особливості візуалізації сутності предмета, характер діяльності, рівні та динаміку її регуляції, виступають операціональні механізми, які роблять наочним контекст у всіх його функціональних і структурних взаємозв'язках.

Важливим для розуміння природи та механізмів візуального мислення є положення про те, що дія суб'єкта як “генетично вихідна інтелектуальна операція” (П.Я. Гальперін, В.В. Давидов, О.В. Запорожець) є основною одиницею аналізу пізнавальних процесів, зокрема, візуального мислення.

Означені принципи та положення, а також введення макро- і мікрогенетичного аналізу в дослідження дає можливість розкрити зміст окремих функціональних блоків, що беруть участь у перетворенні інформації у візуально-мисленнєвому процесі. Це сприяє зближенню, встановленню взаємозв`язків операціонального складу на рівні пізнавальних дій між перцептивними, мнемічними, мисленнєвими процесами, дає підстави розглядати візуальне мислення як функціональний орган, що носить ситуативний, динамічний характер, структура якого трансформується залежно від завдань та цілей, які постають перед суб`єктом діяльності, та змінюється залежно від складу пізнавальних дій і від алфавіту оперативних одиниць пам'яті, від тих семантичних перетворень, які складають індивідуальність суб'єкта.

Ґрунтуючись на засадах стратегіального підходу до дослідження творчої діяльності (В.О. Моляко), ми розглядаємо як механізми візуально-мисленнєвої діяльності суб`єкта його візуально-мисленнєві стратегії створення образу, їх складовими є операціональні та змістові компоненти.

Аналіз візуального мислення як продуктивної пізнавальної діяльності найбільш успішно може бути розв`язане з позиції означених теоретико-методологічних засад, що існують у вітчизняній психології, а також з позицій концепції “Образу світу” (О.М. Леонтьєв). Виходячи з цього, візуально-мисленнєва діяльність розглядається нами як діяльність суб'єкта, що володіє психікою, живе в певному культурно-буттєвому полі, привласнює і реалізує його зміст у діяльності і спілкуванні. Візуальне мислення як вища пізнавальна діяльність регулюється механізмами мотиваційно-цільової та емоційної регуляції (О.Я. Чебикін).

Розкриваються засади суб’єктності, активності, предметності, продуктивності, змістовності візуально-мисленнєвого образу, що має цільовий характер. Висвітлюється важливість для розуміння його специфіки положення про багаторівневу будову предметного образу (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв), порівневе “розгортання” плану його змісту, розуміння образу як процесу, який має значеннєву природу, свої особистісні смисли та чуттєву предметність.

Означені принципи, положення та методи аналізу дозволяють глибше дослідити структуру, механізми та функції візуального мислення як продуктивного пізнавального процесу. Виходячи із зазначених теоретико-методологічних засад, ми визначаємо візуальне мислення як найвищий рівень розвитку наочних видів мислення, як вищу пізнавальна діяльність, що має культурно-історичну природу, розвивається в процесі діяльності та має індивідуальні особливості перебігу.

Реалізація візуально-мисленнєвого процесу здійснюється за допомогою візуально-мисленнєвих стратегій, які виступають його механізмами і мають певну структуру. Ці візуальні стратегії як механізми візуально-мисленнєвої діяльності, детермінуються загальною суспільною картиною світу й індивідуальним образом світу суб`єкта, що знаходить своє відображення у суб`єктивній семантиці та операціональних механізмах створення образу-концепту.

Пусковим механізмом початку розгортання візуально-мисленнєвого процесу як і інших видів мисленнєвої діяльності є проблемна ситуація. Відносно специфіки візуального мислення, проблемною є ситуація дисбалансу між гіпотезою (словесно вираженою) і недостатністю вербальних засобів та відсутністю готових наочних форм для її вирішення. Ця проблемна ситуація, виходячи з діяльнісної природи мислення, регулюється потребнісно-мотиваційною й емоційно-вольовою сферами суб`єкта діяльності.

Розкриваються основні емпіричні характеристики візуально-мисленнєвого образу, системотвірною серед яких є наочність, через неї переломлюються і в ній реалізуються такі його базисні властивості, як: активність, предметність, симультанність, цілісність, просторово-часова структура, інтенсивність, та такі специфічні властивості, як: концептуальність, амодальність, креативність, абстрактність, узагальненість. Основними його функціями є: відображувально-пізнавальна; прогностична; регулятивна; креативна; знаково-символічна.

Досліджуються специфічні особливості образу-концепту, розгляд яких дозволяє глибше вивчити продуктивну функцію візуального мислення як самостійного виду мисленнєвої діяльності. Зазначено, що у сучасній психологічній науці не існує чіткого розмежування між такими поняттями, як “чуттєвий образ” і “наочний образ”.

На рис. 1 відтворено побудовану концептуальну модель візуально-мисленнєвої діяльності.

Ґрунтуючись на теоретико-методологічних засадах теорії відображення, системного і діяльнісного підходів, закладених у вітчизняній психологічній науці, ми розглядаємо наочність як властивість, що нерозривно пов’язана із загальною здатністю психіки до відображення.