Колективне несвідоме як глибинна детермінанта етнічного менталітету

Краткое содержание

У першому розділі дисертаційного дослідження “Колективне несвідоме як об’єкт сучасної психологічної науки” активізоване поле наукового пошуку, яке знаходиться на пограниччі глибинної психології та етнопсихології. З метою побудови авторської гіпотези проаналізовано теоретичні засади юнгіанського напрямку глибинної психології стосовно структури та закономірностей функціонування психічного апарату, а також сучасні наукові уявлення щодо сутнісного змісту понять “етнос”, “нація”, “менталітет”, “ментальність”, “етнічний менталітет” та “національний менталітет”. У результаті виділено такі положення, котрі є базою для пропонованого дослідження:

1) Структуру психічного апарату доцільно розглядати у трьох площинах: вертикальному перерізі (власне структурному); горизонтальному вимірі (характеризуючи тип психічного матеріалу, котрий функціонує на тому чи іншому рівні); функціональному аспекті (вивчаючи модуси функціонування психічного матеріалу, тобто принципи сприймання, збереження, асоціювання, відтворення психічного матеріалу на кожному рівні). Розгляд будови психіки у вертикальному перерізі виявляє рівні свідомого, індивідуального та колективного несвідомого. На першому із згаданих рівнів функціонує свідомість та Его-комплекс; на другому - психологічні змісти, котрі є нейтральними (недостатньо інтенсивними для сприйняття), або, навпаки, - особливо значимими, часто з негативним змістовим забарвленням (несумісні з Я-концепцією та/або соціальними нормами, тому витіснені та об’єднані у комплекси); на третьому – архетипи. Модус функціонування психічних інстанцій на свідомому рівні описується як чергування спрямованої аперцепції і мислення (вторинний процес у психоаналітичній термінології) та неспрямованої перцепції і фантазуючого мислення. Модус функціонування психічних інстанцій на несвідомому рівні визначається виключно як неспрямоване мислення (первинний процес у психоаналітичній термінології).

2) У контексті глибинно-психологічної парадигми міфологія розглядається не лише як об’єкт, а й як інструмент пізнання. Міфологія як система колективних проекцій несвідомих комплексів етносу-творця виявляє неусвідомлювану готовність спільноти до структурування психічного матеріалу наперед заданим чином. Міфологічна система є семантичним полем архетипічних змістів – персоніфікацій автоматично відтворюваних комплексів переживань (стосунків, ідей, ситуацій).

У пропонованому дослідженні використано два підходи до розуміння поняття “архетип”:

а) методологічний: архетип як онтологічна метафора, тобто прийом чи певний інструментарій, який дозволяє описувати й аналізувати загальнолюдські феномени буття із урахуванням їхнього багатоаспектного смислового навантаження. Архетипи (чи то у формі образу, мотиву, принципу чи ідеї) є символами, за допомогою котрих стає можливим розуміння глибинних психологічних констеляцій, що визначають структурування людського досвіду.

б) феноменологічний: архетип як явище психічної реальності є організуючим принципом, формою, готовою вмістити наперед заданим чином онтологічний зміст, котра структурує життєвий час і простір, виступає одночасно як основа і розвитку, і стагнації.

3) Сформульоване авторське робоче визначення ключового для даного дослідження поняття “етнічний менталітет”: це багатовимірна інформаційна психічна структура, котра може бути детермінована як на генетичному рівні, так і без вузько біологічної причинності і реалізується на основі та завдяки циркуляції інформаційних потоків (психічних змістів) різної значимості та міри упорядкованості, різної інтенсивності та ступеня усвідомленості, глибини причинно-наслідкових та акаузальних зв’язків, котрі всі разом інтегруються у етнічну ідентичність. Каналами циркуляції етнічно значущої психічної інформації є регулярне та тривале дотримання спільнотою традиційних циклів “свято-будень” із всім багатством смислового навантаження закріплених ними поведінкових та світоглядних моделей.