Фактор часу в “психологічному профілі” керівника

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність та рівень дослідження обраної проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання роботи, методи дослідження, обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій, розкрито наукову новизну дослідження, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію результатів та структуру роботи.

У першому розділі “Аналіз досліджень “психологічного профілю” керівника“ шляхом аналізу відповідної зарубіжної та вітчизняної літератури з менеджменту та наявної літератури з психології управління, розкрито психологічний зміст понять “підприємець”, “бізнесмен”, “менеджер”, визначено їх основні відмінності та спільні риси. Крім того, в розділі наведено перелік основних функцій і якостей керівника та описано основні професійні вимоги до нього.  Ці якості умовно поєднано в так званий “психологічний профіль” менеджера. До профілю віднесено найбільш суттєві риси, що згадуються та описуються багатьма дослідниками (Ф.Ф. Анаупу, Годунов А.А., Ємишин П.С., Чирикова А.Е., Швалб Ю.М., Данчева О.В, Каганець І., Канюка Г.С., Коломінський Н.Л., Шкурко Я.І., Кошинець О.Ю., Карамушка Л.М., Афанасенко В.С., Галчанський А.Ю., Трофімов А.Ю., Возняк Л.С., Юркевич Г.Й., Т.Коно, А.Моріта, Р. Стюарт, Л.Якокка, П.Друкер, А.Маслоу, Р.Фішер, Ф.Тейлор, А.Слоун, Т. Петерс та інші).

З аналізу цих досліджень виходить, що існують певні якості, які є властивими для менеджера, як такого, не залежно від того, до якої культури чи до якого суспільства він належить: цілеспрямованість, рішучість, спритність, гнучкість поведінки, готовність ризикувати, впевненість в собі, конкурентноздатність, енергійність, прагнення до успіху, вміння спілкуватися, ініціативність та вміння подобатись людям. Але існує багато розбіжностей щодо того, які з цих якостей є основними, а які другорядними. І, до того ж, попередниками не вивчалось, яким має бути оптимальний рівень прояву цих якостей в успішних керівників. 

В дослідженнях приділялася увага фактору часу в діяльності керівника (Л. Зайверт, П. Друкер, Г. Алдер, Х. Сильва, Р. Стоун, Л. Якокка, К.А. Абульханова-Славська, В.І. Ковальов, В.Ф. Серенкова, Т.Н. Березина, Н.Ю. Григоровська, Л.Ю. Кубліцкене).  Вони зводилися до підкреслення важливості вміння планувати час та ефективно його використовувати. Вважалося, що ефективно працюючий менеджер повинен вміти “володіти” часом. Проте за межами поля зору дослідників залишалася сама специфічність фактору часу в структурі “психологічного профілю” менеджера і те, що саме складає психологічну основу вміння керівників, які працюють ефективно, володіти часом. Питання про роль і місце фактору часу в “психологічному профілі” керівника залишилося невивченим тому, що розділи психології управління та психології часу знаходяться в різних площинах. Ця проблема потребує належного вирішення.

Окремі дослідники намагались виявити, якими є і якими повинні бути особливості мотиваційної сфери керівників. Особливе значення приділялось мотивації досягнень. Проте, у дослідженнях не визначалось, яким саме повинен бути рівень цієї мотивації для того, аби менеджер міг успішно здійснювати свою діяльність. Також невизначеним є місце мотивації досягнень в “психологічному профілі” керівника.

         В підсумку до розділу зроблено висновки про необхідність дослідити особливості опосередкованого відношення керівників до часу, побудувати більш узагальнений “психологічний профіль” керівника та визначити роль фактору часу в його структурі. Це й склало основні завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі роботи – “Диференціація опосередкованого відношення суб’єктів до часу” описані два рівні відображення часу в психіці суб’єкта (опосередковане відношення та безпосереднє переживання), виділені та описані основні параметри опосередкованого відношення до часу та подано їх аналіз, а також здійснено диференціацію опосередкованого відношення до часу в типологічних групах суцільного спектру “t-типів” .

Аналіз досліджень в межах психології часу (Фресс П., Елькін Д.Г., Рубінштейн С.Л.) показав, що час переживається суб’єктом як реальність на двох рівнях: безпосереднє переживання та опосередковане відношення до часу у вигляді понять.

Опосередковане відношення до часу є характерним лише для людини, бо воно виникає в онтогенезі завдяки соціальному досвіду та мові, яка є інструментом для оцінки проміжків часу, які безпосередньо переживаються. Аналіз літературних джерел засвідчив, що часова організація психіки свідомих індивідів проявляється на рівні опосередкованого відношення до часової перспективи (минуле, теперішнє, майбутнє) та в суб’єктивній оцінці плинності часу, які і складають основу діяльності та поведінки людини.

В той час, як більшість дослідників опосередкованого відношення до часу (К.А. Абульханова-Славська, В.І. Ковальов, В.Ф. Серенкова, Т.Н. Березина, Н.Ю. Григоровська, Л.Ю. Кубліцкене та інші) не брали до уваги іншого рівня – безпосереднього переживання часу – і описували ті часові закономірності, які проявляють себе в діяльності, не розкриваючи їх психологічну основу. В інших дослідженнях (Б.Й. Цуканов) було встановлено, що особливості опосередкованого відношення до часу будуються в онтогенезі на основі безпосереднього переживання і закінчують своє формування у свідомих індивідів у віці 20-25 років.

Для вивчення особливостей опосередкованого відношення до часу було спеціально розроблено опитувальник з 57 тверджень (Молдаванова А.В., Цуканов Б.Й.), в якому закладені основні параметри цього відношення:

1.     Часова перспектива суб’єкта.

2.     Оцінка суб’єктивної швидкості плину часу.

3.     Розуміння та оцінка часу суб’єктом, як цінності.

4.     Практичне ставлення до часу та його використання суб’єктом.

Для відображення кожного з чотирьох параметрів опосередкованого відношення були розроблені твердження, які відображають найбільш узагальнені ставлення людей до власного часу.  При цьому, в кожній групі були виділені основні (базові), другорядні (менш важливі) та фонові твердження в залежності від того, наскільки чітко вони відображають той чи інший параметр опосередкованого відношення до часу.  Опитувальник проходив апробацію на репрезентативній рандомізованій вибірці з 107 осіб у віці 20-25 років.

Для поглибленого аналізу взаємозв’язку між особливостями опосередкованого відношення до часу та механізмом його безпосереднього переживання, індивідів з рандомізованої вибірки, відповідно до їх “t-типів”, було розподілено на п’ять типологічних груп (холероїдна, сангвіноїдна, рівноважна, меланхолоїдна та флегматоїдна) за допомогою метода хронометричної проби (Цуканов Б.Й.). В рандомізованій репрезентативній вибірці в межах чотирьох типологічних груп індивідів виявлені диференційовані особливості опосередкованого відношення до часу. При цьому, у представників рівноважної групи (0,86 с £t£ 0,94 с) виявлено здатність найбільш диференційовано відображати  власний час, що дозволяє їм оптимально оперувати ним, ефективно його використовувати і практично розпоряджатися. Принципово відмінною особливістю відношення до часу рівноважного типу є векторизація його на теперішнє та незначний (помірний) суб’єктивний дефіцит часу.

Встановлені нами “часові” властивості в певній мірі були відзначені іншими дослідниками щодо суб’єктів, здатних виконувати функції керівників (В.Ф. Серенкова, Н.Ю. Григоровська, Л.Ю. Кубліцкене та інші). Тому було зроблено припущення, що саме в групі суб’єктів рівноважного типу слід очікувати локалізацію індивідів, які обрали для себе діяльність керівника. Відповідно було сформульоване наступне завдання: перевірити місцезнаходження керівників різних рівнів у суцільному спектрі  “t-типів” і дослідити особливостей їх опосередкованого відношення до часу.

У третьому розділі “Особливості відношення до часу у керівників з різним рівнем успішності“ досліджувалися особливості опосередкованого відношення до часу в групах найуспішніших та середньо успішних керівників, фіксувалася локалізація менеджерів на шкалі суцільного спектру “t-типів” та проводилася тонка диференціація особливостей опосередкованого відношення до часу  в залежності від місця суб’єкта на цій шкалі.

Для дослідження було відібрано групу суб’єктів, які вже працюють на керівних посадах різного рівня управління і представляють різні за напрямком роботи та формою власності організації. За критерій відбору приймалася наявність стажу керівної роботи, тобто наявність досвіду успішного керівництва організацією протягом не менше двох років. Для участі в дослідженні були запрошені менеджери різних категорій: керівники державних структур та неурядових організацій, менеджери бізнес сфери, а також менеджери підприємств змішаної форми власності та приватні підприємці. Керівникам пропонувалося за шкалою з семи балів суб’єктивно оцінити успішність своєї діяльності. Вибірку було розділено на групи відповідно до рівня суб’єктивної успішності діяльності  менеджерів: найуспішніші (6-7 балів), середньо успішні (3-5) та найменш успішні (1-2 бали).  В групі найменш успішних виявилися так звані “випадкові” керівники, дані яких не було враховано в загальному дослідженні.  З вибірки (61 особа) до подальшого дослідження були залучені 54 особи. 

За допомогою розробленого опитувальника були вивчені особливості опосередкованого відношення до часу найуспішніших та середньо успішних керівників.  Встановлено, що за опосередкованим відношенням до часу суб’єкти, які обрали в своєму житті діяльність керівника, вирізняються в особливу групу з виразним практичним ставленням до часу; вмінням його цінувати, розподіляти і використовувати. При цьому, рівень успішності керівники відрізняється в залежності від структурованості особливостей опосередкованого відношення до часу.