СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД АКАДЕМІЧНОЇ ГРУПИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ СТУДЕНТІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотези та завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, подані дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження культури спілкування студентів ” – викладено результати аналізу літературних джерел з відповідної тематики, проаналізовано й узагальнено основні підходи до вивчення комунікативної культури, шляхів підвищення її рівня та її значення для успішності спеціаліста.

У науковій літературі представлено багато досліджень, спрямованих на визначення сутності комунікації, комунікативної компетентності, соціального інтелекту, розкриття їх основних функцій (Б.М. Андрушків, Г.М. Артюр, В.Г. Афанасьєв, О.Б. Зверінцев, О.М. Зімічєв, Д.П. Кайдалов, Л.М. Кроль, П.М. Керженцев, В.І. Курбатов, С.Д. Максименко, С.О. Мусатов, А.П. Панфілова, Г.Х. Попов, Г.О. Слезінгер, Е.І. Суїменко та ін.), приділяється велика увага обґрунтуванню моделей ефективної комунікації (Г.О. Балл, Н.В. Бахарєва, В.М. Галузяк, Ю.М. Ємельянов, В.О. Кан-Калік, О.В. Киричук, Р.Л. Кричевський, Л.Е. Орбан та ін.), аналізу суспільно-психологічних аспектів комунікації (Л.М. Карамушка, Я.Л. Коломінський, Т.М. Титаренко, Р.Х. Шакуров, Ю.М. Швалб та ін.) тощо.

На основі аналізу теоретичного матеріалу виділено основні критерії професіоналізму як найвищого прояву компетентності у конкретній діяльності. Професіоналізм передбачає не тільки високий рівень знань, умінь, результатів, досягнутий людиною у певній сфері діяльності, а й системну організацію свідомості й усієї психіки людини. Виділено, зокрема, наступні компоненти професіоналізму: образ світу; спрямованість, соціально-орієнтовані мотиви; ставлення до суспільства, діяльності; до самого себе, особливості саморегуляції; креативність; інтелектуальні здібності; емоційність та її прояви; усвідомлення взаємозв’язку своєї професії з іншими; уявлення про особистісні якості, що очікуються у даній спільноті від професіонала; уявлення про своє місце в професійній спільноті. Спеціальну увагу приділено комунікативній культурі професіонала. Комунікативна культура передбачає наявність наступних здатностей: по-перше, здатності прогнозувати можливу комунікативну ситуацію; по-друге, здатності програмувати процес спілкування, спираючись на особливості комунікативної ситуації; по-третє, здатність здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування. Серед провідних чинників, що мають сприяти формуванню комунікативної культури, виокремлено: а) соціальний інтелект – здатність особистості, що обумовлює розуміння і прогнозування ситуацій людської взаємодії, готовність до прийняття рішень у цій сфері та їх реалізації за конкретних умов (Ю.М. Ємельянов, В.М. Куніцина, Л.А. Петровська); б) вплив групових норм і цінностей на розвиток комунікативних здібностей членів групи і рівень групової готовності до спільної діяльності (О.С. Чернишов, Т.І. Сур’янінова).

Побудовано теоретичну модель впливу студентської академічної групи на формування і прояв комунікативної культури, виокремлено їх основні чинники (рівень розвитку студентської групи; соціально-психологічний клімат, його вплив на особливості міжгрупової взаємодії; соціометричні характеристики; наявність групової єдності, цінностей, що впливають на взаємовідносини в групі; ідентифікація членів групи із соціальними ролями, що їм надає група; наявність образу групи, завдяки якому члени групи сприймають себе та інших; координація дій стосовно із зовнішнім середовищем). Розглянуто можливості психологічного супроводу психологічного супроводу академічної групи у сприянні становленню комунікативної культури.

У другому розділі – “Вплив академічного супроводу на розвиток культури спілкування” – описуються організація та методи констатуючого дослідження (емпіричного вивчення особливостей комунікативної компетентності, соціального інтелекту та професійної соціалізації випускників).

Мета констатуючого дослідження – простежити зв’язок між характером психологічного супроводу академічних груп і успішністю професійної соціалізації випускників. Реалізація цього завдання вимагала: а) емпіричного аналізу явища професійної соціалізації; б) аналізу програми психологічного супроводу академічних груп як можливого чинника становлення певних характеристик професійної соціалізації.

Перша частина дослідження була спрямована на вивчення зв’язку між програмою психологічного супроводу академічних груп та успішністю професійної соціалізації. У навчально-виховному процесі економічного факультету Академії муніципального управління (АМУ) було запроваджено систему психологічного супроводу академічних груп. Мета програми – сприяння успішності навчальної діяльності студентів шляхом: а) засобів впливу, спрямованих на зростання індивідуальної мотивації до навчання, і б) поліпшення психологічного клімату в академічних групах (зокрема, заходи спрямовувались на підвищення групової згуртованості та комунікативності). Запровадження вказаної програми ґрунтувалось на попередній гіпотезі, що учіння у сприятливій атмосфері академічної групи і підвищення навчальної успішності позитивно позначаться на професійній соціалізації..

Застосована програма психологічного супроводу академічних груп включала такі напрямки: 1) моніторинг умов та особливостей розвитку особистості студентів (доцільність зазначеного напрямку обґрунтована В. Панком і В. Маценко); 2) оптимізація міжособистісних стосунків (Л. Дзюбко, В. Маценко); 3) діагностика та корекція психологічних девіацій (В. Маценко); 4) робота з батьками студентів (Л. Пінчукова); 5) психопрофілактична та просвітницька робота (Л. Дзюбко).

Вивчення впливу програми психологічного супроводу в АМУ було проведено за участю студентів п’ятих курсів економічного факультету цього закладу протягом 2001-2002 навч. року. Дослідження було проведено з академічними групами, кожна з яких за чисельністю становила близько 30 студентів. Дві групи з чотирьох склали експериментальну вибірку (92 особи), з якою було реалізовано програму психологічного супроводу за напрямками зазначеними вище. Інші дві академічні групи склали контрольну вибірку (чисельність 94 студента). Загальна чисельність становила 186 студентів. Розподіл груп на контрольні та експериментальні уможливлював простеження ефективності програми психологічного супроводу.

Упродовж наступного року по завершенні навчання (2002-2003 рр.) за випускниками, які входили до експериментальних та контрольних груп, проводилось спостереження. Мета – з’ясувати успішність їхньої професійної соціалізації та вплив на даний процес застосованої програми психологічного супроводу. Випускники тричі протягом року взяли участь в опитуванні й тестуванні. Перший зріз проводився у вересні, приблизно через два місяці по отриманні диплома. Ставилось за мету з’ясувати проявленість кризи, пов’язаної зі зміною соціального статусу та виду діяльності. Дослідження спеціально проводилось після 1 вересня – символічної дати, пов’язаної з навчанням. Другий зріз було здійснено у грудні: респонденти мимоволі підбивали підсумки року. Третій зріз проводився у травні: початок сезону відпусток і плани щодо їхнього проведення опосередковано вказували на успішність першого трудового року по закінченні вузу. В опитуванні брали участь і випускники інших вузів, що опинялися в одному трудовому колективі з випускниками АМУ і також мали досвід трудової діяльності до 1 року. Дослідженням було охоплено 24 такі особи. Включення до дослідження зазначеної групи осіб пояснюється тим, що особливості професійної соціалізації могли зумовлюватись не впливом програми психологічного супроводу, а загальною атмосферою навчання в АМУ. Із охоплених дослідженням випускників інших 8 вузів жоден не брав участі у подібній програмі.

Поставлене завдання простежити успішність професійної соціалізації вимагало находження адекватних і об’єктивних критеріїв, що засвідчували б характер цього процесу. Адже формальне просування кар’єрними щаблями, об’єм заробітної плати, артикульоване задоволення місцем роботи і т. ін. не дають повноти інформації щодо професійної соціалізації, а її психологічну змістовність не забезпечують і поготів. Саме тому було висунуто припущення, що характер професійної соціалізації засвідчуватиме проявленість фрустраційної толерантності стосовно сфери діяльності. Результати дослідження професійної фрустрованості зіставлялись із матеріалами, отриманими за допомогою опитувальника, що включав формальні питання щодо успішності у трудовій діяльності й адаптованості до трудового колективу. Зіставлення результатів опитування та дослідження фрустрованості уможливлювало розкриття зв’язку між зовнішньою успішністю трудової діяльності та рівнем фрустраційної толерантності щодо неї.