Індивідуальні особливості емоційного самоконтролю старшокласників

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об’єкт, предмет, мета та гіпотеза дослідження, викладаються основні методологічні засади, методи, завдання дослідження, його наукова новизна, теоретична та практична значимість.

Перший розділ – “Теоретичний аналіз проблеми самоконтролю емоцій у сучасній психологічній науці”- присвячено детальному аналізу поняття самоконтролю як складової частини процесу саморегуляції та як окремого механізму самокерування. Містить розгляд теоретичних підходів до проблеми самоконтролю в філософській та психолого-педагогічній літературі, огляд досліджень, присвячених прояву самоконтролю в різних видах діяльності та емоційній сфері особистості. Окремо виділено індивідуальні та вікові особливості формування і розвитку самоконтролю старшокласників.

У визначенні сутності самоконтролю можна відокремити декілька загальних підходів, кожний з яких зумовлений особливостями тієї науки, в межах якої він розглядається.

Філософське визначення самоконтролю наводиться у “Філософському словнику“ за редакцією В.І. Шинкарука де самоконтроль – це “здатність людини до самоаналізу та самооцінки особистого “Я“; особистих інтелектуальних, морально-психологічних, професійних якостей, вміння враховувати їх в конкретних вчинках та ситуаціях та таким чином контролювати свою діяльність“.

Педагогічні погляди на проблему самоконтролю більш диференційовані та неоднозначні. Спершу в педагогіці проблему самоконтролю аналізували в межах поняття самостійності та свідомості учнів у ході навчання (Ш.І.Ганелін, Б.П.Єсипов, С.Ф.Іванов, С.М.Рівес, К.Д.Ушинський, Н.Ф.Бундак та інші). Пізніше великий блок досліджень склали роботи, в яких самоконтроль визначали, як компонент навчально-пізнавальної діяльності: а) як складову частину самостійної роботи учнів, яка стимулює їх до уважного виконання навчальних завдань, дозволяє усувати допущені помилки, усвідомлювати зміст навчального матеріалу, давати об’єктивну самооцінку виконаної роботи (І.В.Дорно, Л.В.Жарова); б) як засіб підвищення ефективності та успішності навчально-пізнавальної діяльності школярів (О.П.Бочарова, К.П.Мальцева, В.Н.Шевченко, С.П.Тіщенко, І.А.Зимня); в) як оцінювальні вміння, що сформовані у певній діяльності учнів (Ш.О.Амонашвілі, Ц.Т Бебришвілі, Т.І.Шамова та інші).

Психологічне визначення змісту самоконтролю йшло в двох напрямках:
1) психофізіологічний (І.М.Сеченов, П.К.Анохін, А.Бернштейн та інші), коли вивчалось фізіологічне підґрунтя механізму самоконтролю; 2) власне психологічний, в якому: а) самоконтроль визначався, як вміння критично відноситись до своїх вчинків, дій, регулювати свою поведінку та керувати нею (Л.Ф.Бурлачук, Н.І.Кувшинов, Л.В.Жаров, Ф.С.Бабічев); б) самоконтроль розглядався як властивість особистості, як її вміння перевіряти власні дії, вчинки в діяльності та поведінці (М.Й. Боришевський, А.К.Сердюк, Г.А. Собієва, Т.І.Гавакова).

У зарубіжній психології дослідження самоконтролю полягало у поступовому виокремленні саме психологічного контуру проблеми самоконтролю (К.Хорні, Е.Фромм, Г.Саліван К.Бланкштейн, Б.Джефрей, М.Махоні, Г.Торезен). Наприкінці 20 століття велась розробка практичних програм виховання самоконтролю (Р.Актон, С.Дюрінг), програм з формування вмінь та навичок самоконтролю в різних видах діяльності дітей та дорослих (К.Накано, С.Фагер, Р.Лонг, Д. Стівенс).

Аналіз досліджень Л.І.Рувинського, К.Б.Єсиповича, О.К.Маркова, Л.В.Берцфаї, В.Г.Романко, В.В.Репкіна, Л.Б.Ітельсона, І.І.Будницької, Ю.Н.Кулюткіної, Г.С.Сухобської, Н.Ф.Тализіної дозволив виокремити наступні види самоконтролю: прогнозуючий (або плануючий, перспективний), мета якого полягає у співставленні можливостей усіх компонентів діяльності і, зокрема, у вмінні планувати навчальну діяльність; поопераційний (покроковий), в ході якого йде співставлення складу операцій, які входять до дії, з характером навчального завдання та з існуючими умовами діяльності; підсумковий, що спрямований на співставлення отриманого результату діяльності із зразком, контроль за результатом дії.

Поняття “емоційний самоконтроль“ вперше було використано в роботі Л.М. Деркач. Вона визначила його як сукупність образів, що пов’язані з конкретною ситуацією діяльності і які викликають сильне емоційне переживання учня, що виявляється в стані емоційного дискомфорту. Л.М.Деркач підкреслила, що емоціогенна ситуація суттєво впливає на результативність діяльності,
а емоційний стан регулює хід перебігу психічних та органічних процесів у будь-якій емоціогенній ситуації.

Дослідження, які присвячені аналізу зв’язку емоційної та когнітивної сфер особистості, здійснюються у двох напрямах. В першому, емоції виступають як важливі регулятори діяльності, особливо навчальної (В.К.Вілюнас, О.В.Дашкевич, В.І.Додонов, О.А.Конопкін, П.В.Симонов, О.К.Тихомиров, М.Б.Арнольд, К.Ізард, Я.Рейковський, Л.М.Аболін та інші). У другому, аналізується дезорганізуюча роль емоцій в процесі здійснення діяльності (В.М.Пісаренко, Є.О.Мілерян, С.М.Оя, В.Л.Марищук, Я.Рейковський, В.Е.Мільман, Л.С.Славіна, П.Б. Зільберман, Б.Х.Варданян).

Окреме місце займають роботи, в яких досліджуються індивідуальні особливості емоційності людини, що впливають на її діяльність (І.А.Васильєв, О.К.Тихоміров, Н.І.Наєнко, Б.Карельчак та інші).

Старший шкільний вік – дуже відповідальний період розвитку у житті школяра, коли завершується морфологічне дозрівання організму, відбуваються суттєві зміни його особистості, психологічне та соціальне дорослішання. Емоції, які поєднують ці процеси, іноді можуть дезорганізовувати життєдіяльність старшокласників та сприяти виникненню у них внутрішніх криз.

Емоційний самоконтроль як здатність контролювати, ідентифікувати та, у разі необхідності, коригувати власні емоційні прояви, може сприяти підвищенню ефективності діяльності старшокласників та стимулювати їх самовдосконалення.

Другий розділ – “Психологічний аналіз теоретичної моделі емоційного самоконтролю” – присвячено детальному аналізу місця та функцій кожного із компонентів у запропонованій структурі емоційного самоконтролю, їх зв’язку із механізмом цього процесу.

Побудовану нами модель емоційного самоконтролю можна відобразити на схемі (див. схему 1), окремі ланки якої пов’язані між собою та чинять вплив одна на одну.

У функціональному розумінні в нашій теоретичній моделі мотиви та цінності співвідносяться з блоком контролю (рішення про необхідність реалізації функції емоційного самоконтролю). Мета самоконтролю визначається системою цінностей індивіда, ідеал виступає як уявлення про результати корекції (те, що повинно бути досягнене), а цінності особистості разом з образ “Я”, – як модель необхідних умов і предмет змін. Усі ці психічні утворення у своїй сукупності виступають як передумова процесу емоційного самоконтролю особистості.