Особистісні зміни в умовах позбавлення волі

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета, гіпотеза та завдання дослідження, розкривається методологічна основа,  методи, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі ― "Теоретико-методологічні засади дослідження особистісних змін в умовах позбавлення волі" ― викладено концептуальні засади та основні підходи до вивчення проблеми особистісних змін, зокрема, в умовах позбавлення волі.

У процесі аналізу існуючих підходів до дослідження проблеми особистісних змін у правопорушників було визначено основні фактори трансформації під впливом так званого пенітенціарного стресу (М.Є. Сандомирський). У розділі зазначається, що довготривале перебування  в місцях позбавлення волі приводить до значних особистісних трансформацій.  Останні проявляються, зокрема, у підвищеному рівні тривоги, агресивності, низькому рівні соціальної адаптації тощо.

У літературі виділяють два рівні адаптованості: адаптацію і дезадаптацію. Адаптація полягає в досягненні оптимального взаємовідношення між особистістю і середовищем. Дезадаптація характеризується відсутністю динамічної рівноваги між особистістю і середовищем внаслідок домінування деяких реакцій або невідповідності конструктивних підходів.  Пенітенціарний стрес в більшості випадків характеризується саме реакціями дезадаптації (Сандомирський М.Є., Скрип­ко Л.В., Альошина Ю.Є., Р. Гоулд, Д.Т. Іванов, Д. Левінсон, Т.М. Мішина, Є.Ф. Рибалко).

Як відомо, у звичайних життєвих умовах особистість характеризується відносно стабільними психофізіологічними рисами. Однак під довготривалим цілеспрямованим впливом мікросоціального середовища, в даному випадку середовища виправної колонії,  під тиском його вимог відбувається поступова адаптивна перебудова психологічної організації особистості. Адаптація індивіда до нових соціально-психологічних умов, яких неможливо уникнути, відбувається у двох напрямках.  В одному ¾ психологічна адаптованість особистості проявляється в гармонійній рівновазі, а в іншому ― у формі конфлікту. Це відбувається тоді, коли захисні реакції індивіда є недостатніми (Е. Еріксон, Н.В. Гришина, О.А. Дон­ченко,  М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва).

В тому разі, коли адаптація до екстремальних умов відбувається утруднено, проявляються певні відхилення в поведінці. Ці відхилення протікають нерідко  у формі межових психопатологічних явищ, що носять характер неврозів, функціональних порушень, інтрапсихічних конфліктів. За цих умов виникає неадекватна поведінка, яка полягає у порушенні міжособистісних стосунків, а рівень цих порушень перебуває у зв’язку із особливостями особистості

( К.О. Абуль­ханова-Славська, Л.І. Анциферова, Ф.Б. Березін, О.О. Кронік).

Особистісні зміни, які відбуваються в умовах позбавлення волі, мають у своїй основі складний процес взаємодії внутрішніх (біологічні, біопсихічні, психологічні) і зовнішніх (соціальних) чинників. Водночас, як зазначається у відповідній літературі, дієвість зовнішніх впливів залежить від того, наскільки вони відповідають так званим  правилам внутрішнього реагування конкретного індивіда. За психологічним законом конвергенції (В. Штрек),  принципом детермінізму (С. Рубінштейн), психологічний розвиток є не механічним сприйняттям особистістю зовнішніх впливів, а  результатом конвергенцій внутрішніх даних із зовнішніми умовами розвитку.

Невід’ємною складовою особистісної динаміки в умовах позбавлення волі є постійне відчуття тривоги, що є переважаючим емоційним станом. Почуття тривоги виникає в разі, коли  індивід стикається з критичним, негативним ставленням до себе з боку оточуючих, ставлення, яке сприймається як загроза власному “Я”,  коли він відчуває свою неефективність в щоденному житті (Р. Лозарус, З. Фрейд).

У разі очікування звільнення  в психіці засудженого також відбуваються певні зміни. При наближені закінчення терміну ув’язнення, як і на початку ув’язнення, виникає страх, тривога, що позначається у літературі терміном  “афект уникнення об’єкту”.

На основі уявлень К. Юнга, О. Шострома, К. Леонгарда,  П. Ганушкіна виділяються криміногенні типи особистості, які здійснюють негативний вплив на особистість новоприбулих засуджених, накладають серйозні обмеження на їх психологічну адаптацію в установі виконання покарань.

В зарубіжній пенітенціарній психології прийнятий підхід до типології засуджених,  що ґрунтується на чотирьох вимірах:  делінквентність, порушення соціалізації; психопатизація, агресивність; пригніченість, тривожність, невротизація; психологічна незрілість, неадекватність сприйняття навколишнього.

Як свідчить статистика, лише четверта частина ув’язнених адаптується. Всі інші  протягом усього терміну ув’язнення  перебувають в стані хронічного стресу. Узагальнюючи поданий у розділі аналіз теоретичних підходів до проблеми особистісної динаміки в умовах позбавлення волі, констатуємо, що механізми адаптації у переважної більшості засуджених не сформовані.

У другому розділі ― "Організація та методи дослідження особистісних змін в умовах позбавлення волі" ― розкрито загальну процедуру організації дослідження, викладаються методики, визначаються напрямки психологічної корекції.

Базою дослідження слугувала одна із виправних колоній посиленого режиму.

У досліджені взяли участь 6 груп досліджуваних (відповідно до класифікації злочинів).

Особистісні зміни в умовах позбавлення волі досліджувалися в нашому дослідженні за двома напрямками:

в залежності від типу скоєного злочину;

в залежності від терміну позбавлення волі.

Кожна із шести груп налічувала по 42 особи віком 20-30 років.

З метою детальнішого аналізу впливу умов перебування в колонії на особистість засудженого, було проведено порівняльний аналіз особистісних змін засуджених і тих, які за вчинені протиправні дії не підлягали позбавленню волі.

Отож, загальна вибірка нашого дослідження становила 345 осіб, які вчинили протиправні дії і отримали за вироком суду різні види покарання.

Для досягнення поставленої у даному дослідженні мети і завдань використовувалися методики, які отримали відповідну практичну перевірку.

Процес дослідження особистісних змін здійснювався  за допомогою методики О.О. Кроніка та Є.І. Головахи (картина життєвого шляху) і методики "Оцінювання п'ятирічних інтервалів". Використання даної методики  уможливлює оперативну діагностику картини життєвого шляху. Отримані показники дозволяють, як доводиться в літературі, зробити висновок про стан духовного благополуччя особистості, про наявність у неї певних деформацій в картині  життєвого шляху.

Вивчення індивідуальних уявлень про систему значимих для осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, цінностей, які визначають найзагальніші  орієнтири спрямованості їх життєдіяльності, здійснювалося за методикою М.Рокіча "Ціннісні орієнтації, (у адаптації Гоштаутаса, Семенова і Ядова). Методика орієнтована на встановлення ієрархії життєвих цілей (так звані термінальні цінності) та ієрархії засобів їхнього досягнення (інструментальні цінності). У контексті нашого дослідження особливе значення мали дані про взаємопов'язаність, тобто подібність ціннісних орієнтацій осіб, які вчинили злочинні дії різного ступеня тяжкості.

Діагностика акцентуацій характеру осіб, що відбували покарання в місцях позбавлення волі, проводилось за методикою К.Леонгарда. Для вивчення показників і форм агресивності  використовувався опитувальник Басса Даркі. Для визначення типу особистості і можливих зрушень даного типу використовувалася методика Д.Ж.Олдхема та Л.Морріса, яка відома під назвою "Автопортрет особистості". На основі цієї методики виділяють 14 типів особистості, які визначаються  як "норма" і її "загострення". Визначення домінуючого типу характеру, його поєднання з іншими психічними утвореннями, чи розладами, створюють можливість глибше проаналізувати особистісні характеристики засуджених, прослідкувати зміни їх особистості в умовах позбавлення волі, а також дібрати відповідну програму корекції.

З метою оцінки ефективності корекційної роботи використовувалася методика діагностики самооцінки мотивації схвалення Д.Марлоу та Д.Крауна. Дана методика дає можливість діагностувати також відкритість, правдивість висловлювань досліджуваних.

Розроблена нами програма дослідження передбачала прийоми діагностики і корекції агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, самооцінки, психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

У формувальній стадії взяло участь 80 осіб. Реалізація корекційної програми здійснювалася із засудженими третьої групи, які перебували на заключній стадії відбування покарання.

На підставі результатів попередніх досліджень вдалося встановити, що свідомість засудженого характеризується дуалізмом внутрішньо-нормативної системи. В ній суперечливо співвідносяться дві групи не співпадаючих нормативів і критеріїв – “для себе” і “для інших”. Самооцінка засуджених менш критична, неадекватна (або надмірно завищена, або, навпаки, занижена). Досить довго в суспільстві побутувала думка, що ізоляція  від суспільства є досить надійним способом утримання асоціальної особи від вчинення нових злочинів, і що вона  залишається єдиною можливістю перевиховання  злочинців. Проведені дослідження дозволяють зробити дещо інший висновок: позитивний ефект перевиховання злочинців у виправно-трудових колоніях досягається лише щодо  певної частини засуджених. Саме тому було визначено комплекс методик, який дав змогу  охопити увесь спектр змінних, що були предметом даного дослідження:

― встановлено специфіку динаміки особистісних характеристик, в залежності від типу скоєного злочину;

― встановлено особистісні  характеристики осіб, які  відбувають покарання на різних етапах їх перебування у виправних колоніях;

― визначено шляхи вивчення  впливу виховних заходів на особистість засудженого через порівняння груп осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і тими, які позбавленню волі не підлягали;

 ¾ визначено шляхи оптимізації особистісної динаміки засобами психологічної корекції.

У третьому розділі ― "Дослідження провідних тенденцій динаміки особистісних змін в умовах позбавлення волі" ― викладено результати  психокорекційної роботи; представлено особистісну детермінацію та варіативність правопорушної  поведінки; особистісні диспозиції  та особистісну  реалізованість в процесі адаптації в умовах позбавлення волі; способи оптимізації особистісної динаміки правопорушників засобами психокорекції.

Так, встановлено, що найвищими є  показники мотивації схвалення у осіб, що скоїли злочини проти власності та проти громадської безпеки, і найнижчими у осіб, що скоїли злочини у сфері обігу наркотичних засобів. Це свідчить про усвідомлення шкідливості свого антисоціального діяння особами, які вчинили злочини проти власності і громадської безпеки, та неприйняття покарання за вчинені злочинні дії, неусвідомлення їх суспільної шкоди особами, що скоїли злочини у сфері обігу наркотичних засобів.

Отримані результати свідчать, що показники мотивації схвалення помітно підвищуються із збільшенням терміну перебування в умовах позбавлення волі, що можна пояснити усвідомленням досліджуваними шкоди злочинної дії.

Звертають на себе увагу показники мотивації схвалення у осіб, які за скоєні злочини до кримінальної відповідальності не притягалися. Даний показник виявився у цій групі найнижчим, що може свідчити як про прийняття соціальних норм, так і про небажання представити себе перед іншими такими, що дотримуються цих норм.

Особливий інтерес становлять результати вивчення особливостей ієрархії  ціннісних орієнтацій досліджуваних  та її можливої трансформації в процесі відбування покарання. Відмінність злочинної поведінки від правослухняної полягає у спрямованості ціннісних орієнтацій,  у поглядах і соціальних настановленнях  індивіда. Загальновизнано, що саме у структурі ціннісно-мотиваційної системи особистості і соціального середовища, їх взаємодії необхідно шукати безпосередні причини злочинної поведінки у різних її виявах та типах. З цією метою ми дослідили вираженість термінальних та інструментальних цінностей у злочинців різних груп, залежно від типу скоєного злочину.

Встановлено, що у правопорушників більш вузький спектр домінуючих цінностей. Вони орієнтуються, в основному, на конформістські цінності, демонструючи при цьому постійність свого світогляду.

Досліджувані всіх категорій особливо цінують здоров’я, життєву мудрість, активне діяльне життя, акуратність, відповідальність, що може свідчити про позитивний вплив виправних колоній, і відкидаючи творчість, красу природи і мистецтва, чесність, чуйність. Деяка схожість цінностей, або їх трансформація в напрямі до уподібнення пов'язана зі спільним утриманням в колонії осіб із різним ступенем тяжкості злочину. Характер злочину, як показано, накладає певний відбиток на ієрархію структури цінностей досліджуваної нами вибірки. В результаті аналізу отриманих на етапі констатації даних було встановлено, що в місцях позбавлення волі, в результаті спільного перебування злочинців різних категорій і в процесі їх спілкування відбувається взаємне "кримінальне зараження" і формування у засуджених протиправної орієнтації  на  певні цінності. Недиференційований характер виправно-виховного впливу стосовно засуджених за принципово різними типами злочинів зменшує можливість цілеспрямованого виконання покарання, знижує ефективність діяльності виправних колоній.  Діяльність ВК (виправних колоній) потребує удосконалення в напрямку диференціювання утримання засуджених за різні типи злочинів і застосування щодо них спеціалізованих мір впливу, призначених для корекції наявних  деформацій ціннісних орієнтацій.

Мета наступної серії дослідження полягала у діагностиці системи цінностей досліджуваних, які перебувають на різних стадіях відбування покарання.

Здійснений аналіз  дозволив зробити висновок про те, що із зростанням терміну радикальної трансформації ієрархії ціннісних орієнтацій не відбувається, проте значущість окремих цінностей суттєво змінюється. Зокрема, із зростанням терміну відбування покарання, знижується значимість таких цінностей, як друзі, активне діяльне життя, водночас зростає значення  чуйності. Отриманий факт можна пояснити впливом умов перебування в колонії. Зниження вагомості таких цінностей, як свобода, активне діяльне життя, вихованість, самоконтроль підтверджує вплив пенітенціарного стресу і особливе його загострення на третій стадії відбування покарання.

Наступну серію дослідження було присвячено вивченню психологічних умов правопорушної поведінки, яка, як припускалося, спричиняється  головним чином особистісними диспозиціями.

Результати дослідження показали, що рівень адаптації є найбільш чутливим індикатором наявності стресового стану. Цей стан виникає в результаті психологічної оцінки ситуації як негативної, агресивної і водночас неуникненної. Психологічні прояви у стані пенітенціарного стресу різноманітні.

Загалом досліджувані всіх груп виявилися самовпевненими, готовими до самопожертви, ідеосинкратичними (шизопатія, як розлад). Ці особи, живуть за межами того світу, в якому існують всі інші. Вони не отримують задоволення від життя, не знаходять взаєморозуміння з оточуючими, втрачають межі власного світу. Така соціально-пасивна контактність супроводжується відчуттям дискомфорту, слабкою здатністю до підтримання і встановлення взаємовідносин, а також свідомою схильністю до порушень поведінки, його ексцентричністю. Можливо, саме така поведінка була причиною виникнення труднощів у спілкуванні, що ускладнює дослідження засуджених в умовах позбавлення волі. Разом з тим, засуджені, які вчинили посягання на життя і здоров’я особи (перша група), виявилися самовпевненими та агресивними. Ці риси в їх характері є домінуючими. У досліджуваних другої групи (злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності) домінуючими були такі риси, як ідеосинкратичність, самовпевненість і відсутність чуйності, сумлінності. Найменшою мірою у них виражена схильність до самоаналізу і рефлексії. Інтелектуальний контроль їх поведінки виявився також низьким. Цікаво, що цей тип досліджуваних особливо схильний до самопожертви. Загострення цієї риси характеру може бути пов’язане із особливостями відбування покарання даної групи засуджених. Відомим є той факт, що вони користуються найменшим авторитетом серед колоністів та адміністрації. Постійне приниження їх гідності, складні умови життя, занижена самооцінка і підсилюють загострення такої риси, як схильність до самопожертви, розладом якої є схильність до самознищення, що може сприяти виникненню суїцидних форм поведінки.

Особи третьої групи (злочини проти власності) виявилися діяльними, сумлінними, розсудливими, але в той же час занадто ідеосинкратичними та агресивними. Ці досліджувані соціально адаптовані, для них не властива реакція самодокору та самозвинувачення.

Особи четвертої групи (злочини у сфері господарської діяльності) характеризуються надмірним бажанням бути активними, діяльними, в той же час, вони впевнені у своїй досконалості і значимості, володіють найбільш високим інтелектуальним контролем поведінки, дорожать своїм соціальним статусом, добре орієнтуються в ситуаціях соціальної взаємодії. В той же час вони найбільш адаптовані, лабільні, неаутизовані і відрізняються найменшою психічною напругою.

Особи п’ятої групи (злочини проти громадської безпеки) виявилися надто самовпевненими, відданими, сумлінними, але в той же час у них особливо загострені ідеосенкратичність, драматичність. Загострення такої риси, як бездіяльність також є характерною для представників цього типу злочинної поведінки, адже саме свідома бездіяльність може стати однією із причин вчинення такої категорії злочинів.

Особистісні риси досліджуваних шостої групи (злочини у сфері обігу наркотичних засобів) характеризуються найбільшим негативним ступенем вираженості, практично за всіма діагностованими шкалами. Знижені лише пильність, серйозність.

Загалом виявлено, що у злочинців, які посягають на життя і здоров’я особи (перша група) ― висока чутливість до міжособистісної взаємодії; особи, які вчинили зґвалтування (друга група), характеризуються низькою чутливістю в міжособистісних стосунках при низькому контролі поведінки; корисливо-насильницькі злочинці (третя група), характеризуються самою високою імпульсивністю при низькому контролі, неповагою до правових норм; особи, які вчиняють злочинні дії в галузі господарської діяльності (четверта група), найбільш адаптовані, мають високий самоконтроль, добре орієнтуються в соціальних нормах і вимогах; злочинці у сфері громадської безпеки (п’ята група) та у сфері обігу наркотичних засобів (шоста група), мають найнижчий рівень тривоги і гнучкість поведінки.

 Аналогічна картина спостерігається у осіб, які за скоєні злочини позбавленню волі не підлягали. У них яскраво виражені такі риси як: ідеосинкратичність, активність, агресивність, самовпевненість, авантюризм, тобто за цими показниками спостерігається певна спільність із наведеними вище, разом з тим, у них слабше виражені сумлінність, пильність, серйозність.

Особливий інтерес представляють результати діагностики акцентуації характеру. Встановлено, зокрема, зв’язок між акцентуаціями та типом злочину. Особи першої та другої груп досить схожі. Серед них значна частина циклотимів, неврівноважених, емотивних, дистимічних, збудливих та гіпертимів. У осіб третьої групи переважає циклотимність, емотивність, гіпертимність, педантичність, дистимічність. До четвертої групи належать переважно педанти, збудливі та неврівноважені. До п’ятої – емотивні, дистимічні, циклотимні. У шостій групі акцентуантів менше, ніж в інших групах, із виразних – це екзальтовані, неврівноважені та з гіпертимними рисами.

Порівняльний аналіз показників акцентуацій і агресивності правопорушників, які відбувають покарання у ВК, і тих, які за скоєні злочини позбавленню волі не підлягали,  виявлено певні відмінності. У правопорушників, що перебувають на волі, практично всі показники дещо вищі, ніж у тих, що перебувають у ВК. Проте в останніх вищим є показник почуття вини.

Отримані результати кореляційного аналізу свідчать про те, що агресія пов’язана з рисами характеру. Так, наприклад, “образа” корелює з “драматичністю” (r=0,4, p<0,01), “чутливістю” (r=0,6, p<0,01), “відданістю”(r=-0,5, p<0,01); “роздратування” – з “драматичністю” (r=-0,4, p<0,01) та “чутливістю”
(r=-0,5, p<0,01); “вербальна агресія” – з “драматичністю”(r=0,55, p<0,01) та “самовпевненістю”(r=0,65, p<0,01).

Наступний етап дослідження полягав у якісному та кількісному аналізові змін особистісних рис досліджуваних та показників їх реалізованості на різних етапах відбування покарання.

Вихідним положенням слугувало припущення про існування критичних точок переходу з одного рівня розвитку на інший, а також про те, що протиріччя, які виникають в ці “кризові” періоди, призводять до зміни певних особистісних характеристик. За таким припущенням, інтерес викликає виявлення упродовж часу перебування у ВК  особистісних “профілів” засуджених.

Нами було констатовано, що на початку відбування досліджуваними строку покарання, досить вираженими є фізична, опосередкована агресія, підозрілість та вербальна агресія. В середині строку фізична агресія, роздратування, негативізм дещо знижуються, проте наприкінці строку вони знову зростають. Загалом знижуються опосередкована та вербальна агресія. Отримані показники підтверджують існуючу точку зору, що за умови хронічного стресу (в даному випадку ним є позбавлення волі в умовах ВК) процес адаптації триває досить довго (до 1 року). Це, в свою чергу, призводить до різноманітних особистісних змін з переважанням афективних розладів: на початку строку відбування покарання спостерігаються майже всі види афективних розладів – депресія, тривога, реакція відчаю (вольова та емоційна апатія), порушення поведінки (соціальна чи агресивна поведінка), або повна ізоляція від оточуючих, замкнення у своєму внутрішньому світі.

На наступній стадії досліджувані звикають до "вимушеного оточення" та умов ВК, тому ознаки пенітенціарного стресу пом’якшуються. Заключна (третя) стадія очікування звільнення, інших умов і правил життя в суспільстві супроводжується певними особистісними змінами.

Результати методики "Автопортрет" показали, що на початку строку найбільше виражені такі риси, як самовпевненість, драматичність, самотність, відданість, сумлінність, серйозність. В свою чергу наприкінці строку вираженішими є діяльність і пильність.

Загалом, в процесі відбування покарання зростає пильність та прагнення до діяльності, знижується авантюризм, чутливість та відданість. Таким чином, можемо констатувати позитивний вплив перевиховного процесу, який здійснюється в умовах ВК. Особистість більшою мірою прагне до діяльності, стає менш авантюристичною. В той же час умови позбавлення волі негативно впливають на особистість засудженого, сприяють появі жорстокості і недовіри.