СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ ПРОФЕСІЙНОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ СПЕЦІАЛІСТІВ ВІДДІЛІВ ОСВІТИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, виділено об’єкт і предмет дослідження, визначено його мету, сформульовано гіпотезу та завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження. Викладено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію роботи, впровадження її в практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи дослідження мотивації професійного вдосконалення спеціалістів відділів освіти” з’ясовано зміст та особливості професійного вдосконалення спеціалістів. Висвітлено основні тенденції розв’язання проблеми мотивації, представлені у вітчизняній та світовій психологічній літературі. Проаналізовано різнопланові підходи до визначення сутності мотивації, мотиву, з’ясовано особливості та психологічні аспекти мотивації професійного вдосконалення спеціалістів.

У результаті теоретичного аналізу літератури (А.К.Маркова, О.П.Єрмолаєва, Н.Л.Коломінський та ін) автором виявлено, що професійне вдосконалення – це процес розвитку професіоналізму, під яким слід розуміти інтегративну характеристику професійно зрілої особистості, творчого суб’єкта діяльності, спілкування, досягання фахівцем соціальної, особистісної, діяльнісної, духовної зрілості в межах професії.

Складовими професійної досконалості є: а) теоретична компетентність; б) практична компетентність; в) професійно-важливі якості особистості; г) мотивація професійного вдосконалення.

Професійне вдосконалення спеціалістів відділів освіти зумовлено виділеними автором роботи специфічними характеристиками їхньої професійної діяльності, яка: а) за своїм змістом є управлінською діяльністю, яка передбачає виконання значної кількості управлінських функцій, як власне управлінського, так і психологічного рівнів; б) має свою специфічну мету – забезпечення умов для навчання і виховання підростаючих поколінь; в) здійснюється не в межах однієї освітньої організації, а стосується значної кількості дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних закладів освіти різних форм власності, які знаходяться на певній адміністративній території (районі, місті); г) за своїм основним змістом є діяльністю, спрямованою на перевірку того, як діяльність закладів середньої освіти відповідає певним державним вимогам; д) важливою складовою управлінської діяльності спеціалістів є не тільки перевірка якості діяльності освітніх закладів, але і надання їм консультативної допомоги щодо підвищення успішності навчально-виховного процесу.

При цьому теоретичний аналіз літератури (Є.С.Березняк, Н.Л.Коломінський, М.І.Кондаков, Ф.Є.Штикало, О.І.Зайченко та ін.) та вивчення управлінської діяльності спеціалістів відділів освіти (в результаті використання методу аналізу документів, спостереження, опитування тощо) дозволили автору виявити ряд організаційно-управлінських та соціально-психологічних проблем, розв’язання яких можливо за умови професійного вдосконалення фахівців, зокрема,: а) контрольна функція досить часто постає чи не  єдиною серед управлінських функцій; б) здебільшого спеціалісти зосереджуються не на змістово-смислових, а на формальних показниках своєї діяльності; в) нерідко діяльність навчального закладу оцінюється ними несистемно, без урахування всіх необхідних організаційно-управлінських та соціально-психологічних параметрів діяльності закладів середньої освіти, що приводить до однобічного бачення діяльності освітніх організацій і утруднює надання адекватної консультативної допомоги; г) однією із виражених соціально-психологічних проблем у діяльності спеціалістів є відсутність чіткої спрямованості на партнерську взаємодію; д) наявність певної амбівалентної позиції, яку займають спеціалісти у структурі управління районних (міських) відділів (управлінь) освіти тощо.

Професійне вдосконалення спеціаліста відділу освіти, як зазначено в роботі, має здійснюватися: а) на гуманістичних засадах; б) на основі підвищення психологічної компетентності; в) в комплексі з особистісним удосконаленням; г) на основі розвитку мотивації професійного вдосконалення.

Слід зауважити, що в основу роботи покладено такі підходи вивчення мотивації поведінки та діяльності особистості: змістово-ієрархічний (А.Маслоу, Д.МакКлелланд, Ф.Герцерберг та ін.) та процесуально-динамічний (О.Г.Асмолов, В.К.Вілюнас, С.Л.Рубінштейн, Х.Хекхаузен та ін.).

Також важливим методологічним принципом, який визначає дослідження мотиваційної сфери у роботі, становить положення про єдність динамічної та змістово-смислової сторін мотивації. Активна розробка цього принципу пов’язана з дослідженням таких проблем, як система відносин людини (В.М.Мясищев), співвідношення смислу та значення (О.М. Леонтьєв), інтеграція спонукань та їх смисловий контекст (С.Л.Рубінштейн), спрямованість особистості та динаміка поведінки (Л.І.Божович), орієнтувальні аспекти діяльності (П.Я. Гальперін) тощо.

Вітчизняними психологами досліджувались проблеми розвитку мотивації особистості до різних видів діяльності. Найбільш близькими до нашого дослідження є роботи з вивчення мотивації навчальної (Л.І.Божович, Р.С.Вайсман, А.К.Маркова, М.В.Матюхіна, П.М.Якобсон та ін.) та професійної (С.Г.Вершловський, Ф.М.Гоноболін, В.П.Казміренко, Л.М.Карамушка, Н.В.Кузьміна, А.К.Маркова, В.А.Семиченко, Г.С.Сухобська, В.Д.Шадріков та ін.) діяльності.

На основі теоретичного аналізу цих робіт мотивацію професійного вдосконалення спеціаліста відділу освіти можна визначити як сукупність внутрішніх спонукань, що визначають, спрямовують, а також регулюють процес професійного зростання.

Мотивація професійного вдосконалення особистості обумовлюється такими характерними особливостями: полімотивованістю, множинністю, структурністю, ієрархічністю, силою мотивів, стійкістю мотивів, особистісною і професійною спрямованістю, ступенем адекватності тощо. Розвиток мотивації професійного вдосконалення зумовлений значущістю внутрішніх і зовнішніх мотивів, а також сукупністю ставлень як до навколишнього середовища, до інших людей, так і до самого себе.

У другому розділі „Емпіричне вивчення соціально-психологічних особливостей мотивації професійного вдосконалення спеціалістів відділів освіти” викладається загальна стратегія емпіричного дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів та діагностичних методик, наводяться та інтерпретуються отримані дані. Емпіричне дослідження проводилось в 2001 – 2002 р.р. на базі Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, відділу освіти Кобеляцької райдержадміністрації Полтавської області, а також Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України. Вибірку досліджуваних склали представники всіх регіонів України в кількості 174 спеціалістів відділів освіти.

На першому етапі було виділено основні мотиви професійного вдосконалення спеціалістів відділів освіти та оцінено їх суб’єктивну значущість. При цьому було встановлено, що структура мотивації професійного вдосконалення включає внутрішні і зовнішні мотиви. До внутрішніх мотивів відносяться: а) власне управлінські мотиви; б) мотиви особистісного та професійного самовдосконалення. Групу зовнішніх мотивів складають: а) широкі соціальні мотиви; б) престижні мотиви; в) прагматичні мотиви.

Крім цього, виходячи з того, що в ситуації вдосконалення професійної діяльності готовність до тієї чи іншої поведінки формується на основі притаманних особистості ставлень, які зумовлюють той цілісний психічний стан, що визначає наступну активність і надає їй доцільного спрямування, до структури мотивації професійного вдосконалення було віднесено ставлення спеціалістів відділів освіти до різних аспектів професійної діяльності та їх вдосконалення: а) ставлення до професійного вдосконалення загалом; б) ставлення до управлінської діяльності та її вдосконалення; в) ставлення до особистісного зростання і шляхів особистісного зростання; г) ставлення до психологічної компетентності та її вдосконалення; е) ставлення до професійної кар’єри; д) ставлення до педагогічних колективів та їх активізації; ж) ставлення до вдосконалення навчально-виховного процесу як до важливої цілі діяльності спеціалістів; з) ставлення до процесу підвищення кваліфікації та його ефективності тощо.

За результатами дослідження встановлено ієрархію мотивів професійного вдосконалення спеціалістів відділів освіти: 1) власне управлінські мотиви (середній бал становить 12,07); 2) соціальні мотиви(11,38 бала); 3) мотиви особистісного й професійного самовдосконалення (9,91 бала); 4) престижні мотиви (9,01 бала); 5) прагматичні мотиви (6,6 бала).

Дослідження особливостей ставлення спеціалістів відділів освіти до різних аспектів професійної діяльності та їх удосконалення виявило низький рівень ставлення спеціалістів до особистісного зростання (42,5% респондентів), до удосконалення навчально-виховного процесу (35,6%), до професійної кар’єри (29,3%)  та до педагогічних колективів (25,9%). Отримані дані відображають певні тенденції, що мають місце у професійній діяльності спеціалістів відділів освіти, яка спрямована здебільшого на здійснення виконавсько-контролюючої функції і меншою мірою на партнерську взаємодію із підлеглими, надання їм консультативної допомоги щодо підвищення успішності навчально-виховного процесу, особистісний розвиток та самоздійснення у професійній діяльності.

На другому етапі основним напрямком роботи було дослідження структури мотивації, яка забезпечує стійке прагнення спеціалістів відділів освіти до професійного вдосконалення. Для цього у результаті спостереження, аналізу продуктів діяльності та документів було виокремлено групи спеціалістів з високим і низьким рівнем поведінкової активності щодо професійного вдосконалення.

Зіставлення ієрархії мотивів професійного вдосконалення спеціалістів відділів освіти з високим та з низьким рівнем поведінкової активності щодо професійного вдосконалення дозволило встановити особливу значущість високого рівня розвитку мотивів особистісного і професійного самовдосконалення та престижних мотивів. Результати статистичної обробки показали, що існує статистично значуща різниця (р<0,01) між рівнем розвитку цих мотивів.

Порівняльний аналіз даних, що стосуються ставлень спеціалістів до різних аспектів професійної діяльності, виявив статистично значущу різницю (р<0,01) між показниками ставлень до більшості із цих аспектів. Результати дослідження дозволили встановити особливу значущість у розвитку мотивації професійного вдосконалення зростання позитивного ставлення до процесу підвищення кваліфікації; до особистісного зростання; до удосконалення навчально-виховного процесу; до професійної кар’єри; до педагогічних колективів.

На третьому етапі роботи було здійснено дослідження соціально-психологічних чинників, які зумовлюють розвиток мотивації професійного вдосконалення спеціалістів відділів освіти. Дослідження соціально-психологічних чинників довело, що позитивному розвитку мотивації до професійного вдосконалення сприяють як зовнішні, так і внутрішні чинники.

До внутрішніх чинників професійного вдосконалення належать: наявність самого бажання та потреби спеціаліста у професійному зростанні; прагнення спеціаліста до самоосвіти; прагнення спеціаліста до самовдосконалення; свідома соціально-активна позиція спеціаліста; відмовлення спеціалістів від орієнтації на певні норми і стандарти поведінки, зумовлені культурними і, зокрема, гендерними стереотипами; наявність здатності до самоздійснення у професійній кар’єрі; усвідомлення престижу професії тощо.

До зовнішніх чинників професійного вдосконалення належать: вивільнення часу, зокрема, через зменшення його витрат на нефункціональні справи; покращення відповідних матеріальних умов; навчання та курсова підготовка; наявність інформаційно-методичного забезпечення; наявність сучасних технологій; сприяння та визнання керівництва; створення відповідного розвиваючого середовища; зміна на краще державної політики в галузі освіти; морально-психологічне забезпечення; нормативно-правове забезпечення тощо.

У дослідженні був також установлений взаємозв’язок між особливостями розвитку мотивації професійного вдосконалення спеціалістів відділів освіти і такими їх характеристиками, як стать, вік, загальний стаж роботи, стаж управлінської діяльності та регіон проживання тощо.

Так, порівняльний аналіз дозволив виявити статистично значущі відмінності (р<0,01 та р<0,05) за певними групами мотивів залежно від статі. За результатами дисперсійного аналізу було виявлено, що мотиви особистісного і професійного самовдосконалення (р<0,05) для жінок-спеціалістів є більш значущими, ніж для чоловіків-спеціалістів, а престижні мотиви (р<0,01) є більш значущими для чоловіків-спеціалістів, ніж для жінок-спеціалістів.

Аналіз даних, що стосуються значущості мотивів професійного вдосконалення залежно від віку, свідчить про те, що, наприклад, значущість мотивів особистісного і професійного самовдосконалення спадає із зростанням віку спеціалістів (р<0,01).

Статистично достовірні відмінності між показниками значущості мотивів особистісного та професійного самовдосконалення (р<0,03) доводять взаємозв’язок загального та управлінського стажу роботи і особливостей мотивації професійного вдосконалення спеціалістів. В дослідженні зафіксовано зниження значущості мотивів особистісного і професійного самовдосконалення із зростанням загального та управлінського стажу роботи.

Дані статистичної обробки, що стосуються показників значущості мотивів професійного вдосконалення залежно від регіону проживання, вказують на статистично значущу різницю (р<0,05) між показниками значущості престижних мотивів. Тут спеціалісти відділів освіти Східного та Центрального регіонів переважають управлінців Західного та Південного регіонів за значущістю для них престижних мотивів, що свідчить про їх спрямованість на професійну кар’єру, професійне зростання. Відставання управлінців Західного та Південного регіонів від управлінців інших регіонів вказує на те, що управлінці цих регіонів слабше орієнтовані на професійне зростання, що знижує реалізацію їх особистісного та професійного потенціалу. Ці дані доводять взаємозв’язок регіону і особливостей мотивації професійного вдосконалення спеціалістів відділів освіти.

У третьому розділі „Соціально-психологічні умови формування мотивації професійного вдосконалення спеціалістів відділів освіти” викладено загальну стратегію формуючого експерименту, визначено завдання та принципи його проведення, детально описано технологію розвитку мотивації професійного вдосконалення спеціалістів, наводяться та інтерпретуються отримані дані за результатами впровадження програми навчання. Формуючий експеримент було проведено протягом 2003-2004 рр. у Рівненському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, у відділі освіти Кобеляцької райдержадміністрації Полтавської області, а також у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України. Для проведення експерименту було відібрано експериментальну та контрольну групи спеціалістів відділів освіти, які були приблизно однаковими за соціально-професійними характеристиками. Відмінністю експериментальної групи є система активного навчання спеціалістів відділів освіти, яке спрямоване на розвиток у них мотивації професійного вдосконалення. У формуючому експерименті взяли участь 68 респондентів.

Результати дослідження довели, що в результаті впровадження спеціальної системи навчання можливий успішний розвиток мотивації професійного вдосконалення.

Програма навчання включала реалізацію таких основних завдань: а) визначення змісту управлінської діяльності спеціалістів відділів освіти та залежності її ефективності від психологічного та професійного вдосконалення; б) визначення змісту, структури та основних підходів щодо розвитку мотивації професійного вдосконалення; в) організацію активної взаємодії спеціалістів у процесі навчання з метою розвитку їх мотивації професійного вдосконалення.

Реалізація цих завдань стала можливою в результаті використання таких спеціальних психологічних засобів: а) створення навчальної програми з розвитку мотивації професійного вдосконалення; б) використання активних форм та методів навчання (проблемні лекції; практичні заняття: “мозкові штурми”, навчально-рольові та ділові ігри, соціально-психологічний тренінг та ін.) з метою розвитку основних компонентів мотивації професійного вдосконалення; г) вибір та обґрунтування найбільш доцільних організаційних форм навчання.

Загальними принципами технології розвитку мотивації професійного вдосконалення були наступні: принципи системності, ситуативності, проблемності, комплексності використання методичних засобів та організаційних прийомів, принцип особистісного підходу, базований на міжособистіcному, суб’єкт-суб’єктному навчанні, принцип зворотного зв’язку тощо.

Робота із спеціалістами відділів освіти спрямовувалась на: актуалізацію й усвідомлення учасниками занять проблеми професійного вдосконалення як важливого напрямку управлінської діяльності; активізацію особистісного та професійного потенціалу спеціалістів щодо оволодіння уміння та навичками в цьому напрямку; пізнання сутності та усвідомлення значущості мотивації професійного вдосконалення; переструктурування в результаті такого усвідомлення мотивів професійного вдосконалення (посилення значущості мотивів особистісного і професійного самовдосконалення, престижних мотивів); посилення позитивного ставлення до певних аспектів професійної діяльності (до процесу підвищення кваліфікації; до особистісного зростання; до вдосконалення навчально-виховного процесу; до професійної кар’єри; до педагогічних колективів).