СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ СИНДРОМУ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ» У ВЧИТЕЛІВ

Краткое содержание

Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт і предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подані відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі роботи «Теоретико-методологічні основи дослідження феномену «професійного вигорання» у вчителів» висвітлено стан вивчення досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до розуміння понять «стрес», «професійний стрес» та синдром «професійного вигорання». Особливу увагу приділено аналізу структури, рівнів та стадій синдрому «професійного вигорання», детермінантам його виникнення.

У роботі поняття «стрес» розглядається як реакція організму, яка виражається у стані напруги, пригніченості та виникає у людини під натиском екстремального впливу. Підкреслимо, що стрес є комплексним процесом, який включає як фізіологічні, так і психологічні компоненти (А.Абабков, С.Ауербах, О.А.Баранов, Д.Брайт, Ф.Джонс, В.І.Євдокимов, В.Л.Марищук, В.М.Перре, А.О.Реан, Г.Сельє). Розглянуто основні прояви та фази стресу (згідно Г.Сельє): тривоги, опору, виснаження. Базуючись на моделі Дж. Грінберга проаналізовано основні складові стресу: а) життєва ситуація; б) сприймання життєвої ситуації, як стресової; в) емоційне збудження; г) фізіологічне збудження; д) наслідки. Підкреслена необхідність управління стресом завдяки цілеспрямованому втручанню в перебіг подій, задля попередження негативних наслідків, які може викликати стрес.

Поняття «професійний стрес» у роботі визначається як багатовимірний феномен, який виражається у фізіологічних і психологічних реакціях на складну професійну ситуацію. Розглянуто три основні підходи до вивчення професійного стресу – екологічний, транзакційний, регуляторний. Проаналізовано джерела професійного стресу, які стосуються: змісту роботи; ролі працівника в конкретній організації; його кар’єрного росту; ставлення до роботи; структури і клімату в організації тощо (Х.М.Алієв, М.Гінзбург, С.Гремлінг, Дж.Грінберг, Ф.Джонс, М.А.Дмитрієв, Л.О.Китаєв-Смик, Д.Льюїс, В.В.Ніконов, Г.С.Никіфоров, В.М.Снєтков).

На підставі аналізу підходів до вивчення синдрому «професійного вигорання» (А.Видай, С.Джексон, Л.М.Карамушка, Н.О.Левицька, Г.В.Ложкін, К.Маслач, Л.Малець, В.Є.Орел, М.Л.Смульсон, Т.В.Форманюк, Х.Дж.Фрейденбергер) даний синдром було визначено як стресову реакцію, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності. З точки зору визначення стресового процесу за Г.Сельє, (тобто стадій тривоги, резистентності і виснаження), синдром «професійного вигорання» віднесено до третьої стадії, якій передує стійкий і непідвладний контролю рівень збудження. В основу визначення змісту цього феномену покладено підхід Х.Дж.Фрейденбергера, який у 1974 році охарактеризував синдром «професійного вигорання» (англ. – bu out), як особливий психічний стан здорових людей, що знаходяться в інтенсивному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

В результаті аналізу літератури виявлено, що існує багато підходів до визначення структури синдрому «професійного вигорання». Дана робота базується на тримірній моделі синдрому, запропонованій В.В.Бойком. Дослідник, спираючись на виділені К.Маслач компоненти «вигорання» (емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція професійних обов’язків) та теорію Г.Сельє, означив такі компоненти синдрому «професійного вигорання» – напруження, резистенція та виснаження. Кожен з компонентів супроводжується чотирма симптомами, завдяки яким можна дослідити специфіку прояву синдрому у вчителів. За В.В.Бойком компонент «напруження» характеризується такими симптомами, як: «переживання психотравмуючих обставин», «незадоволеність собою», «загнаність до клітки», «тривога й депресія». Компонент «резистенція» супроводжується «неадекватним вибірковим емоційним реагуванням», «емоційно-моральною дезорієнтацією», «розширенням сфери економії емоцій», «редукцією професійних обов’язків». Компонент «виснаження» детермінується «емоційним дефіцитом», «емоційним відчуженням», «особистісним відчуженням (деперсоналізацією)», «психосоматичними та психовегетативними порушеннями».

Особливо яскраво вплив стресів проявляється у педагогічній діяльності, через перенасиченість її такими стресагентами, як: відповідальність за розвиток підростаючого покоління, активна міжособистісна взаємодія, підвищена емоційна напруженість, недостатня соціальна оцінка тощо. Одним із найважчих наслідків довготривалого професійного стресу є синдром «професійного вигорання».

Показано, що в силу специфіки професійної педагогічної діяльності (відповідальність за розвиток підростаючого покоління, активна міжособистісна взаємодія, підвищена емоційна напруженість, недостатня соціальна оцінка тощо) синдром «професійного вигорання» є дуже поширеним серед педагогів. Автором побудовано модель детермінант виникнення синдрому «професійного вигорання» у вчителів, яка включає: 1) соціально-економічні детермінанти (економічна нестабільність; складні політичні процеси; інтенсифікація професійної діяльності; соціальний статус професії; рівень соціального захисту; рівень оплати праці в даній галузі тощо); 2) соціально-психологічні детермінанти (бажання працювати в обраній організації чи сфері діяльності; ставлення співробітника до взаємостосунків у колективі; фактори ефективності праці; мотиви праці; конфліктність колективу; задоволеність життєдіяльністю колективу тощо); 3) індивідуально-психологічні детермінанти (особистісні: рівень тривожності, агресивності, фрустрованості, ригідності, рівень суб’єктивного контролю тощо; соціально-демографічні та професійні: вік, стать, стаж професійної діяльності, сімейний статус тощо). Підкреслено, що основну увагу в роботі було приділено аналізу соціально-психологічних детермінант синдрому «професійного вигорання» у вчителів, які тісно взаємопов’язані із індивідуально-психологічними.

У другому розділі «Емпіричне дослідження синдрому «професійного вигорання» у вчителів» викладається загальна стратегія експериментального дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів та діагностичних методик, аналізується зміст, структура, особливості синдрому «професійного вигорання» у вчителів та соціально-психологічні детермінанти його прояву. Спираючись на роботи таких дослідників, як: Г.С.Абрамова, Н.Н.Богомолова, Л.М.Карамушка, С.Д.Максименко, Р.С.Нємов, Д.Я.Райгородський, Т.В.Фоломеєва, О.П.Щотка розроблений комплекс методичних прийомів та діагностичних методик спрямованих на вивчення синдрому «професійного вигорання» у вчителів.

Емпіричне дослідження проводилось у декілька етапів упродовж 2001–2002 рр.

Перший етап емпіричного дослідження був спрямований на виявлення психологічних особливостей та рівня розвитку синдрому «професійного вигорання» у вчителів.