ИНДИВИДУАЛЬНО-ТИПОЛОГИЧЕСКИЕ ФАКТОРЫ АДАПТИВНОСТИ ЛИЧНОСТИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження; розкрито теоретико-методологічні засади, методи дослідження; висвітлено наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність, наведено дані щодо апробації результатів дисертаційного дослідження та публікацій за темою дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічний аналіз проблеми адаптивності особистості та її індивідуально-типологічних чинників» в результаті узагальнення даних теоретико-емпіричних досліджень уточнено поняття «адаптивність особистості»; систематизовані підходи до вивчення структури адаптивності особистості, проаналізовані уявлення про її компонентний склад; розглянуто місце адаптивності в системі психічних адаптаційних характеристик та в системі властивостей особистості; визначені особистісні та індивідуально-типологічні чинники адаптивності особистості; обґрунтовано вибір якісних особливостей емоційності як індивідуально-типологічних чинників адаптивності особистості.

У просторі наукових уявлень про адаптивність предметом психології є адаптивність особистості. Аналіз літератури виявив, що це поняття розглядають у кількох аспектах. Один з напрямків у дослідженні цього феномену пов’язаний з вивченням його динамічної сутності, а саме структури і динаміки адаптивної активності особистості, перебігу адаптивних процесів (В.К.Каліненко, Г.П.Левківська, А.В.Петровський, І.О.Сабанадзе, В.Є.Сорочинська, А.В.Фурман, В.С.Штифурак, В.М.Ямницький та ін.). У межах другого напрямку в дослідженні адаптивності особистості її розглядають як особливу властивість, що полягає у здатності особистості адаптуватися до умов соціального середовища (О.Г.Маклаков, А.А.Налчаджян, В.В.Очеретяний, В.І.Розов, І.В.Соловйов, Л.В.Скрипко; Л.Філіпс). Аналіз стану розробки проблеми адаптивності особистості показав, що саме останній аспект є найменш дослідженим.

 Аналіз теоретико-методологічних робіт, в яких розглядається проблема адаптивності як загальної властивості живих систем, що саморегулюються (П.К.Анохін, О.Б.Георгієвський, І.П.Павлов, І.Р.Пригожин, О.Н.Сєвєрцев, І.М.Сєчєнов; Р.Акофф, К.Бернар, Ч.Р.Дарвін, Ф.Емері, У.Кеннон, Г.Сельє та ін.), дозволив виділити суттєві ознаки цього феномену та на цій основі уточнити поняття “адаптивність особистості”. Визначено, що адаптивність може розглядатися як властивість особистості, яка характеризує її здатність до внутрішніх (психологічних) та зовнішніх (поведінкових) перетворень, модифікацій, що спрямовані на збереження або відновлення врівноважених взаємостосунків особистості з соціальним середовищем за умов його постійних змін.