ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КАТЕГОРІЇ ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ ОСОБИСТОСТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано гіпотезу і основні завдання, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, названо методи дослідження.

У першому розділі — «Теоретико-методологічний аналіз категорії життєвого шляху особистості у психології» — проаналізовано творчі здобутки вітчизняних і зарубіжних психологів щодо вивчення проблем життєвого шляху особистості; обґрунтовано теоретичні та методологічні підходи до визначення основних понять даної категорії; представлено особливості розвитку концепцій життєвого шляху особистості.

Дослідження проблем життєвого шляху особистості відбувається в основному у межах психологічних підходів, для яких є характерним намагання відійти від позитивістської концепції, тобто не обмежуватись встановленням загальних закономірностей.

У теоріях психоаналізу З. Фройда, індивідуальної психології А. Адлера, аналітичної психології К. Юнга, транзактного аналізу Е. Берна особистість не тільки вивчається, — вона піддається психотерапевтичним впливам і корекціям, які здійснюються на основі усвідомлення клієнтом своїх глибинних внутрішніх процесів і оволодіння ними.

У межах гуманістичного підходу в працях А. Маслоу, К. Роджерса, В. Франка, Ф. Перлза уявлення про людину полягають в тому, що це істота, яка перебуває в стані розвитку, прагне самоактуалізації, їй притаманна свобода волі, вона має можливість приймати рішення і брати на себе відповідальність.

Категорія життєвого шляху особистості є однією із найважливіших категорій практичної психології. Найбільш близькими до неї за змістом є такі поняття, як «психологічна проблема» і «психологічна ситуація», «життєва ситуація», «життєва криза», «життєва перспектива», «доля» та ін., які входять до категоріальної системи практичної психології.

Як вихідну категорію практичної психології, яка може виконувати системотворчу функцію, В. Г. Панок пропонує психологічну проблему, — проблему, яка постає перед особистістю і є головним моментом для практичного психолога, підставою для застосування методів психологічної корекції, головним мотивом для практичного психолога або соціального працівника, який породжує суб’єктивний або об’єктивний запит на діяльність соціальної або психологічної служби.

Психологічна проблема є наслідком протиріччя між очікуваними результатами поведінки і реальними результатами дій людини. При цьому категорія психологічної проблеми навіть в процесі свого визначення вимагає розгляду інших категорій, які відповідають внутрішнім і зовнішнім умовам життєдіяльності особистості (В. В. Рибалка, Т. М. Титаренко та ін.).

Психологічна ситуація виникає, по-перше, тоді, коли реальні обставини перешкоджають досягненню мети, задоволенню потреб або коли вони тлумачаться як такі, що містять певні перешкоди або проблеми. А, по-друге, ще однією причиною виникнення психологічної ситуації є наявність внутрішніх перешкод, які відображають особистісні психологічні проблеми людини.

Психологічні ситуації мають різний рівень усвідомленості: від неусвідомлюваних, які виявляються на емоційному рівні, через частково усвідомлювані до цілком усвідомлюваних, що можуть бути сформульованими вербально. Сюди слід додати ситуації, які усвідомлюються неправильно, наприклад, внаслідок застосування захисних механізмів.

Поняття життєвої ситуації особистості визначається сукупністю обставин життєдіяльності, природних і соціальних чинників, які певним чином, прямо або опосередковано, впливають на поведінку людини, її стан і внутрішній світ, зумовлюють зміст і напрями її розвитку, сприяють виникненню та розв'язанню проблем. Життєва ситуація складається з усвідомлюваних особистістю обставин своєї життєдіяльності та обставин неусвідомлюваних, які хоча й існують об’єктивно, але не помічаються людиною. Це вимагає дослідження механізму взаємодії психологічних проблем і життєвих ситуацій в процесі поступового усвідомлення особистістю умов своєї життєдіяльності. При цьому ми вважаємо, що між поняттям ситуації і поняттям проблеми немає значної різниці. Точніше, ситуацію створює низка проблем, проблема визначає певну ситуацію. Осмислення життєвої ситуації відбувається на основі внутрішніх проблем. Іншими словами, звичайна життєва ситуація може бути основою для перетворення на психологічну ситуацію, за якою стоїть певна проблема. Це робить можливим таку ситуацію, коли певний психічний настрій формується впродовж довгого часу, навіть впродовж цілого життя, щоб потім раптом змінити звичні реакції людини на звичайні життєві проблеми.

Життєвою кризою називають період, більш-менш довгий, протягом якого модифікується особистість, змінюється спосіб детермінації процесів розвитку, життєвий задум, траєкторія життєвого шляху, тобто сценарій життя (Т. М. Титаренко).

Причинами кризи можуть бути як зовнішні (війна, аварія, репресії, стихійні лиха, соціальні катаклізми, насилля, смерть родича або розлука тощо), так і внутрішні події, які відбуваються у вигляді «раптової» переоцінки цінностей, настання неможливості жити за старим сценарієм або керуватись старим життєвим задумом. Дія зовнішніх причин може бути дуже сильною і негативною, не залишаючи людині багато можливостей для зміни ситуацій, у які вона потрапляє. Незважаючи на це, внутрішні причини є важливішими, оскільки за одних і тих же несприятливих зовнішніх умов люди з різним досвідом і загартованістю, з різним загальним настроєм здатні до різного переживання кризового стану.

Можна вказати на парадоксальну закономірність, яка особливо характерна для сьогодення. З одного боку, чим екстремальніші зовнішні умови, в яких опиняється людина, тобто чим ворожішим стає довкілля, тим вірогідніше, що для виходу з кризи їй залишаються тільки можливості внутрішніх резервів. Але, з другого боку, в умовах, на перший погляд далеких від екстремальних, ці резерви, її внутрішні потенції, якщо вони не реалізуються людиною достатньою мірою, якщо в них немає потреби, можуть ставати джерелом кризи, вихід з якої потребує допомоги іззовні. З точки зору психології такі внутрішні проблеми не менш цікаві, ніж психологічні проблеми, які переживає людина під час подолання явно негативних кризових ситуацій, що виникають внаслідок зовнішніх причин.

Розгляд категорії життєвого шляху, врахування того факту, що послідовність життєвих подій складається не випадково, а згідно з необхідністю вирішення певних життєвих ситуацій і проблем, призводить до необхідності включення до складу системи понять практичної психології поняття життєвої стратегії. Як правило, під життєвою стратегією розуміють сукупність життєвих планів і програм особистості, які вона будує на основі уявлень про себе, своє минуле і майбутнє, відповідно до своїх бажань, потреб, життєвих цілей і прогнозів (В. О. Моляко, В. А. Роменець, Л. В. Сохань, С. І. Яковенко).

Поняття долі дозволяє розглянути життєвий шлях під широким кутом зору. Це поняття є широко вживаним. Визначають долю людини моменти вирішення найважливіших життєвих ситуацій і проблем, які відіграють на життєвому шляху роль «поворотних пунктів». Ці моменти створюють нові подальші ситуації і нові більш або менш сприятливі умови для їх вирішення. Проблема долі породжує, з одного боку, питання про співвідношення зумовленого, нормативного, передбачуваного, а з іншого боку, — власної активності людини, її здатності протистояти зумовленості, впливаючи на перебіг життєвих подій.

Важливим для дослідження проблем життєвого шляху особистості є той факт, що кожне із зазначених понять пов’язане з іншими, кожне з них зумовлює інше. Таким чином, з’являється можливість дослідити життєвий шлях особистості як систему певним чином пов’язаних між собою понять. Разом з тим, застосування цих понять у найпоширеніших напрямах сучасної практичної психології дає можливість застосувати результати різних психологічних підходів для розгляду проблем, що виникають під час дослідження життєвого шляху.

Категорія життєвого шляху є узагальнюючою щодо таких понять, як «життєвий цикл», «онтогенез», «час життя» і «віковий розвиток». Вона створює можливості для пояснення численних тенденцій у межах однієї біографії. Жива людина має життєвий світ — відкриту систему, яка поряд із більш-менш визначеною лінією розвитку має численні «чернетки», гіпотези, варіації і навіть несподівані імпровізації.

Підсумовуючи, слід зазначити, що, по-перше, категорія життєвого шляху стає найбільш узагальнюючою і ефективною насамперед тому, що вона дозволяє звернути головну увагу на здатність людини бути особистістю, бути самостійною, самоактуалізованою, на те, що, врешті-решт, тільки вона сама є творцем власної біографії, головним режисером своєї унікальної долі. Названі положення складають основу концепції подієво-біографічного підходу (Є. І. Головаха, О. О. Кронік, Л. В. Сохань та ін.).

По-друге, ця категорія дозволяє вказати на залежність досягнутого від минулого людини, яке безпосередньо або опосередковано впливає на неї, а також від об’єктивних умов, у яких відбувається її життя. Це дає можливість врахувати той факт, що вплив минулого людини та сучасних умов існування на її майбутнє має багатоаспектний, багатовимірний і багатоваріантний характер.

По-третє, категорія життєвого шляху дозволяє розширити поняття умов існування людини за рахунок їх включення в широкий культурно-історичний контекст, у певну низку суспільно-історичних подій, традицій, звичаїв, які стосуються етносу, держави, поєднуючи біографічне з історичним.

Розвиваючись, особистість творить як свою історію, так і історію свого часу. Загалом, хоча вирішальними для розгортання життєвого шляху виявляються життєва подія і конкретний вчинок, але наявність життєвого проекту, здатність людини не тільки до вибору зовнішніх умов, а й до їх формування в певних межах, не можуть не вплинути на її здатність до вибору конкретної життєвої стратегії. І якщо з більшою упевненістю про вирішальний вплив на життєвий шлях особистості подій і вчинків можна говорити у її ранньому віці, то для зрілої людини більш значущою і характерною є її здатність (звісно, за умов наявності життєвого досвіду, життєвого плану, бажання і волі) до вибору та формування обставин і вчинків. Такий підхід до особистості дозволяє простежувати, з одного боку, вплив культурно-історичного часу на людину, а з другого, — вплив людини на свій час. Останній може бути в окремих випадках значним або навіть вирішальним.

Нарешті, категорію життєвого шляху можна розглядати у поєднанні із поняттям творчого шляху особистості (В. О. Моляко, В. А. Роменець), який є шляхом постійної модифікації особистісного світу з метою творення людиною самої себе. Якщо життєвий шлях можна уявити вичерпаним, то творчий шлях розвивається неначе в паралельній площині і може виглядати як постійне піднесення до нових висот, яке, в кращому разі, фізично закінчується після досягнення людиною чергової висоти, а в гіршому — раптово обривається під час чергового сходження.

Категорію життєвого шляху окремої людини можна, таким чином, віднести, з одного боку, до розуміючої соціальної психології і, насамперед, критичного підходу, а, з другого, — до одного із напрямків практичної психології, спорідненого з останніми її течіями (О. Ф. Бондаренко, О. В. Киричук, В. Г. Панок, Т. М. Титаренко, Т. С. Яценко та ін.).

Проектування життєвого шляху особистості нерозривно пов’язано із зовнішніми умовами існування людини, зокрема з поняттям історичного часу. Історичний час, у якому живе людина, накладає певні межі як на розвиток суспільства загалом, так і на можливості розвитку кожної людини, на умови її існування.

Згідно з культурологічними та історіософськими концепціями О. Шпенглера, А. Тойнбі, Л. М. Гумільова та інших дослідників, умови життя в історичному плані можуть бути різними, тому що суспільство, а точніше — етнос, який його створює, може перебувати на різних етапах свого довготривалого розвитку.

Запропонована категоріальна система в багатьох аспектах узгоджується з основними течіями у практичній психології. Так, категорія життєвого шляху особистості використовується в психоаналітичному підході, який робить наголос на реконструкції життєвого шляху особистості, намагаючись віднайти зв’язок між негативними переживаннями дитинства та неврозами дорослої людини. Проте можливості використання цієї категорії далеко не вичерпуються психоаналітичним підходом. Одне з понять життєвого шляху, а саме поняття життєвої ситуації використовується біхевіористським підходом, який приділяє основну увагу не минулому, а теперішньому, пропонуючи певний аналіз поточних ситуацій і засоби вирішення проблем людини в процесі психокорекції. У свою чергу, гуманістична та когнітивна психологія орієнтуються на структуру цінностей людини, на її життєві плани і перспективи.

У другому розділі — «Проектування життєвого шляху особистості» — подано обґрунтування програми і методики емпіричного дослідження проектування життєвого шляху особистості через аналіз життєвого задуму, життєвої програми, життєвого сценарію; відображено напрями активності особистості, особливості проектування життєвого шляху молоддю.

З метою вивчення особливостей проектування життєвого шляху особистості, відповідно до завдань дослідження, нами вивчалася специфіка побудови життєвих планів і перспектив у молоді. Зважаючи на те, що юнацький вік є основою побудови життєвого шляху особистості, нами було обрано цю вікову категорію для емпіричного дослідження особливостей проектування життєвого шляху.