| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено ступінь наукового опрацювання проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, визначено теоретико-методологічні та емпіричні засади дослідження, висвітлено наукову новизну отриманих результатів, визначено їхнє теоретичне й практичне значення, описано форми апробації.
У пешому розлі „Самовизначення молодої особистості в політико-ідеологічному просторі” да загальну характеристику особистісного самовизначення, розглянуто основні його види, висвітлено вітчизняні, російські і зарубіжні теоретико-методологічні підходи до вивчення самовизначення, зокрема стосовно політико-ідеологічної сфери. Виділено принципові положення, які визначили напрям дослідження.
У ході аналізу самовизначення як соціально-психологічного феномену означено концептуальні підходи до окреслення феномену „самовизначення” з процесуальної і результативної точок зору. Аналіз вітчизняної та російської психологічної літератури показав, що процес самовизначення трактується як формування стійких та осмислених переконань, принципів, норм поведінки, ідеалів (К.Абульханова-Славська, Л. Орбан-Лембрик, С.Рубінштейн, В.Сафін та Г.Ніков), інтенсивний афективний центр життєвої ситуації розвитку (О.Асмолов, Л.Божович, Л.Виготський, І.Дубровіна, В.Татенко). Натомість результат самовизначення постає в ролі інтегруючого компонента розвитку людини як особистості (Д.Фельдштейн), сформованої психологічної готовності до прийняття певного рішення (Л.Катаєва, Т.Полозова, Т.Титаренко).
У західній психології самовизначення здебільшого розглядається в контексті психотерапії як результат ідентифікації, пов’язаний із формуванням психосоціальної ідентичності (А.Ватерман, Е.Ериксон, Дж.Мід, Дж. Марсія), прагненням до самоствердження через подолання комплексу неповноцінності (А.Адлер), пошуком сенсу життя, самоактуалізацією (А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл), адаптацією, відбором та створенням власної стратегії життя (А.Бандура), формуванням „соціального характеру” під впливом соціокультурних факторів (А.Адорно, Е.Фромм).
Оскільки поняття „політико-ідеологічне самовизначення” як цілісний конструкт не набуло поширення у вітчизняній соціально-психологічній і політико-психологічній науці, то розглядається співвідношення „політичного” (А.Глухова, Д.Катаєв, Ю.Красін, Б.Парахонський, С.Пирожков, О.Хомра, А.П.Циганков) та „ідеологічного” (В.О.Васютинський, С.Жижек, Е.Ериксон, С.Кара-Мурза) самовизначення, обґрунтовується його значущість на ранніх сенситивних стадіях особистісного становлення („ідеологічне спрощення” за Е.Ериксоном, „потреба мати свій голос”, за К.Ґерґеном).
З’ясовано межі використання поняття „політико-ідеологічне самовизначення” в зарубіжній політичній психології, де воно розглядається як партійна ідентифікація (А.Кемпбел, Ф.Конверс), настановлення стосовно певної політичної партії (А.Абрансон, Т.Адорно, Ґ.Айзенк, Ґ.Олпорт), несвідоме перенесення ставлення дитини до батьків на носіїв влади (Ґ.Лассвелл).
На основі узагальнення підходів до розуміння змісту соціально-психологічних чинників політичної соціалізації визначено специфічне використання поняття „політична соціалізація” (Г.Алмонд, С.Андреєв, С.Верба, Ф.Гринштейн, Н.Дембицька, В.Москаленко, О.Шестопал). Розрізняють пряму та опосередковану сторони політичної соціалізації (Дж.Деніс, Л.Гозман, О.Донченко, І.Жадан, Д.Істон, Н.Каліна), її індивідуальний і суспільно-громадський рівні (Е.Ануфрієв), за різними підходами дві, три або чотири стадії (Г.Алмонд, С.Верба, Дж.Деніс, Д.Істон, О.Шестопал).
У результаті аналізу особистісних передумов самовизначення в політико-ідеологічній сфері виділилися ключові елементи особистісних передумов формування готовності до політико-ідеологічного самовизначення. До них відносять: досягнення певного рівня розвитку самосвідомості, самооцінки (Ш.Блондель, Е.Дюркгейм, П.Жане, С.Максименко, О.Киричук, Л.Орбан-Лембрик, Ж.Піаже, О.Соколова, В.Столін, В.Татенко, Ґ.Тард, С.Холмс), здатність до соціальної рефлексії через осмислення і проблематизацію політико-ідеологічної сфери (О.Донченко, Л.Найдьонова, М.Найдьонов, Д.Позняк, В.Казміренко, І.Кон, В.Петровський), структурування системи ціннісних орієнтацій (І.Дубовина, Д.Леонтьєв, С.Рубінштейн, Ґ.Олпорт, М.Рокіч), розвиненість соціального мислення (, С.Виготський, Дж.Мід).
На основі узагальнення основних підходів до дослідження політико-ідеологічного самовизначення було зроблено висновок про те, що політико-ідеологічне самовизначення є автономним процесом, який передбачає вироблення власної ідейно-політичної позиції шляхом співвіднесення системи політичних, загальносуспільних цінностей та ідеалів і системи індивідуальних потреб, прагнень, настановлень у процесі впорядкування особистістю уявлень про доцільний вибір суспільно-політичних моделей розвитку; політико-ідеологічне самовизначення є соціально-особистісним утворенням (позицією), що розглядається як осмислений, рефлексивний результат процесу визначення світоглядних і ціннісних пріоритетів у політико-ідеологічній сфері, спирається на особистісну ціннісну диспозицію/систему, зумовлюється ідейно-політичними орієнтаціями та особливостями соціального мислення особистості, цілями, мотивами, потребами, змістом самооцінки і самосвідомості.
У другому розділі „Соціально-психологічний зміст механізмів політико-ідеологічного самовизначення молоді” представлено схему та процедуру емпіричного дослідження соціально-психологічних механізмів політико-ідеологічного самовизначення молоді. Схема емпіричного дослідження соціально-психологічних механізмів охоплює чотири етапи, три з яких описано в другому, а четвертий – у третьому розділах.
Опис процедури дослідження соціально-психологічних механізмів політико-ідеологічного самовизначення містить обґрунтування предметної сфери дослідження соціально-психологічних і когнітивних елементів особистісної структури, за допомогою яких вибудовуються стосунки між суб’єктом і соціально-політичним середовищем, а також наводяться поетапна схема їхнього дослідження.
На першому етапі було проведено експертне опитування. На підставі оцінки експертами переліку з 94 соціально-психологічних механізмів було сформовано 10 груп таких, які ймовірно беруть участь у політико-ідеологічному самовизначенні. Групи дістали такі назви: самоствердження, автономізація, адаптація, групування, ідентифікація, конкуренція, емпатія, саморегуляція, переконання, переоцінка цінностей.
З опорою на відібрані експертами групи механізмів підібрано одинадцять психодіагностичних методик, що забезпечували отримання 102 показників.
На другому етапі в ході з’ясування складових особистісної схильності до самовизначення в просторі політико-ідеологічних цінностей емпірично виявлено та розкрито відмінності соціально-психологічних якостей і характеристик особи, яка має низький, середній або високий рівень інтересу до соціально-політичних подій.
У досліджені на другому етапі взяли участь 116 випробуваних (62 юнаки і 54 дівчини) 1825 років, з них 36 осіб – студенти Київського славістичного університету і 80 – студенти й курсанти Академії державної податкової служби ДПА України.
Результати використаних методик піддано факторному та дисперсійному аналізові. Для визначення статистично значущої різниці у вияві головних компонент факторної моделі між групами з низьким, середнім і високим рівнем інтересу до політики було проведено факторне шкалювання (з використанням дисперсійного аналізу ANOVA). У результаті виділено показники, які маніфестують прихований психологічний зміст групової та особистісної схильності та інтересу до політико-ідеологічної сфери.
З’ясовано, що показниками, які диференціюють низький, середній або високий інтерес до соціально-політичних подій, є показники суперництва та уникання, інтуїтивної емпатії, егоїзму, ідентифікації в емпатії, креативності, настановлень на владу, на процес і на результат, неприйняття себе, зовнішнього контролю, веденості, поцінування тілесного і психічного здоров’я, краси природи й мистецтва, суспільного визнання і поваги оточення, щасливого сімейного життя, можливості творчої діяльності.
У ході з’ясування факторно-семантичного наповнення механізмів політико-ідеологічного самовизначення реалізувався третій етап емпіричного дослідження. Він включав два підетапи: перший – виділення соціально-психологічних механізмів політико-ідеологічного самовизначення молоді та висвітлення їхнього змісту; другий – процедуру створення опитувальника визначення рівня політико-ідеологічного самовизначення (ОРПІС) і перевірку його діагностичних властивостей.
Загалом вибірка першого підетапу охоплювала 277 осіб (з них 125 юнаків і 152 дівчини) віком від 17 до 24 років студентів трьох ВНЗ: Національного технічного університету „Київський політехнічний інститут”, Київського славістичного університету, Національного транспортного університету. Випробуваним було запропоновано опитувальник, який містив виділені на попередньому етапі семантичні індикатори показників, що диференціюють випробуваних за рівнем інтересу до політики, а також семантичні індикатори політичної ідентичності з методики Марсіа, семантичні індикатори, які виявляють когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти ідейно-політичних орієнтацій.
У результаті факторного аналізу семантичні індикатори, що відображають взаємозв’язки, які лежать в основі соціально-психологічних механізмів політико-ідеологічного самовизначення, об’єдналися в групи (фактори). Таким чином були виявлені психологічні способи регуляції та корекції особистістю своїх когнітивних, мотиваційних та поведінкових настановлень політико-ідеологічного змісту в процесі та під впливом інтерсуб’єктної взаємодії.
Змісти факторів послужили смисловими моделями назв механізмів, відображених у назвах шкал опитувальника: позиційна конкуренція, політична ідентифікація, домінантна автономізація, владне самоствердження, прагматична раціоналізація, нормативна непоступливість.
Другим підетапом була процедура розробки та перевірки діагностичних властивостей опитувальника визначення рівня політико-ідеологічного самовизначення. Стандартизація та адаптація ОРПІС проводилася на вибірці з 58 осіб і полягала у встановленні очевидної валідності, валідності змісту, конструктивної (емпіричної) валідності, визначенні надійності–узгодженості за формулою коефіцієнта Кронбаха, визначенні ретестової надійності (з використанням дисперсійного аналізу для залежних вибірок), встановленні надійності взаємозамінних форм (україно- та російськомовного варіантів методики), визначенні дискримінантності та конвергентності опитувальника.
Процедура перевірки діагностичних властивостей підтвердила, що ОРПІС є валідним і достатньо надійним психодіагностичним інструментом для дослідження соціально-особистісних чинників, які сприяють самовизначенню в просторі політико-ідеологічних цінностей.
Третій розділ „Функціонування соціально-психологічних механізмів політико-ідеологічного самовизначення у старшокласників та студентів” містить аналіз та інтерпретацію результатів четвертого етапу емпіричного дослідження. Визначено соціально-психологічну природу дії механізмів на якісно різних рівнях політико-ідеологічного самовизначення в старшокласників і студентів, з’ясовано динамічні і ґендерні особливості їхнього функціонування.
У ході побудови рівневої моделі функціонування соціально-психологічних механізмів політико-ідеологічного самовизначення старшокласників і студентів висвітлено значення політико-ідеологічного самовизначення як процесу входження особистості в простір функціонування політичної системи суспільства.
На цьому етапі дослідження вибірка охоплювала 328 осіб (168 дівчат і 160 юнаків): учні 9–11-х класів Київської середньої школи-гімназії № 59 і студенти 1–4-х курсів економічного факультету і факультету міжнародних відносин Київського славістичного університету. Вибірка була збалансована за статтю і віком випробуваних, однорідна за місцем їхнього проживання, інтелектуально гомогенна. |
