Психологические функции ненормативных речевых конструктов в коммуникативном поведении личности

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано відомості щодо її апробації.

У першому розділі – «Історія і теорія соціально-психологічного розуміння культури комунікативного простору» розкривається проблема мовної культури в контексті психології мови, ролі мови і мовлення у спілкуванні, а також співвідношення особистісних властивостей з вибором особистісного мовного репертуару в комунікативній поведінці.

Показано, що ненормативна лексика є предметом вивчення багатьох напрямків і галузей психології, лінгвістики, психолінгвістики. Здійснений у розділі аналіз літератури дозволив встановити, що проблемам мови і мовлення, структури і змісту міжособистісних повідомлень присвячено значну кількість робіт вітчизняних дослідників з психології та лінгвістики (Н.Д.Арутюнова, Б.Ф.Баєв, Л.В.Долинська, М.І.Жинкін, Е.Л.Носенко, Т.М.Сагач).

 Зокрема, у працях Б.А.Успенського, В.І.Жельвіиса, І.С.Кона, Д.С.Лихачова лихослів'я розглядається як складне соціально-психологічне явище. Вживання ненормативної лексики певною мірою відбиває бажання особистості інтегруватися в референтну соціальну спільноту.

Традиційно культура мовлення являє собою сукупність норм, форм застосування мовних засобів, що прийнятні у певній соціальній групі як своєрідні еталони спілкування, прояв соціального життя людей. Як слушно зазначає І.А.Зимня, культура мовленнєвої поведінки людини є її істотною соціальною характеристикою.

 У літературі існує кілька параметрів, що презентують культуру мовленнєвої поведінки особистості: культура мовленнєвого етикету (Н.І.Формановська), культура мислення, культура мовлення (Е.А.Адамів, В.А.Артем'єв, В.В.Одинцов), культура мовлення, культура «соматичної комунікації» (Е.М.Верещагін, Т.М.Ніколаєва, В.Г. Костомаров, Ж.Е.Амбарцумова).

Нормативна мораль, як свідчить практика спілкування, не може розповсюджуватися на всі можливі прояви життєдіяльності індивіда й групи. Саме через таке обмеження вбачається походження випадків ненормативної мовленнєвої поведінки залежно, зазвичай, від рівня культурного розвитку особистості й групи.

У контексті дослідження індивідуально-стильових особливостей прояву ненормативних мовленнєвих конструктів важливе місце у їх складі займає інвективна лексика, або мова лайки й образи, що відбиває символіку статевого символізму (І.С.Кон, В.І.Жельвис, Б.А.Успенський). У цьому сенсі І.С.Кон розглядає «мат» як особливу форму експресивного нестандартного мовлення, що за своєю сутністю нейтральна відносно значень. У такий спосіб інвективна образа відіграє роль специфічного емоційного регулятора міжособистісних стосунків яка дозволяє виявити агресивність без фізичного насильства. Перша людина, за В.І. Жельвисом, яка вилаяла іншу, замість того, щоб розколоти їй череп, і заклала основи нашої цивілізації.

Звернення до апарату соціальної психології, на думку Н.Д.Арутюнової і Т.П.Богуславської, сприяло активізації досліджень проблеми мови, підвищенню інтересу до фольклору, міфології, звичаїв народу, які передавалися у прислів'ях, приказках, загадках та інших мовних формах, що втілюють народну мудрість і які нерідко включають елементи ненормативної лексики.

Як відомо, мова – це система знаків і символів, а мовлення – це процес користування мовою. Спосіб реалізації мови посідає важливе місце в мовленнєвій комунікативній поведінці особистості, яка, в свою чергу, зазнає впливу з боку середовища, групи, культурного рівня і наявних цінностей.

Визначальним фактором мовлення є зміст, що може передаватися різними засобами (нормативними чи ненормативними). Згідно теорії особистісних конструктів, одна й та сама подія різними людьми тлумачиться неоднаково, а залежно від сформованої у попередньому досвіді системи особистісних конструктів мовця.

Констатується, що інвективні мовленнєві конструкти властиві кожній людині, яка вживає останні залежно від ситуації і їх обсягу.

Оскільки мовленнєва комунікація має власний код, індивід самостійно обирає спосіб кодування відповідно до роду своїх занять, соціального стану і рівня культури.

У розділі встановлено рівні дистанціювання у формальній і неформальній комунікативній взаємодії; окреслено сферу вживання ненормативної лексики: інтимна, особистісна, соціального контролю, суспільно-публічна; визначено базові функції мови та мовлення; розглянуто питання щодо співвідношення особистісних якостей та вибору особистістю певного мовленнєвого конструкта у комунікативній поведінці.

У другому розділі – «Соціально – психологічні чинники прояву у комунікативній поведінці учнівської молоді ненормативної лексики» подано програму, процедуру і результати емпіричного дослідження соціально-психологічної обумовленості виникнення та використання певних моделей змістовного рівня комунікації та специфіки психологічних функцій ненормативних мовленнєвих конструктів у комунікативній поведінці учнівської молоді. У розділі подано матеріали дослідження ставлення студентів й учнів до ненормативної лексики, міри її вжитку у комунікативній поведінці, а також результати аналізу соціального статусу і ціннісних орієнтацій, що чинять вплив на активність вживання ненормативних мовленнєвих конструктів; визначено основні функції й соціально-психологічні особливості прояву ненормативної лексики в комунікативній поведінці, а також залежність обсягу використання ненормативних мовленнєвих конструктів від самооцінки досліджуваних, соціокультурного рівня групи, особистісних цінностей її членів, а також від соціально-рольової позиції особистості та групи.

Дослідження здійснювалося у трьох групах учнів І-ІІ курсів Бердянського машинобудівного професійного ліцею, які навчалися за спеціальностями: бухгалтер, газоелектрозварювальник, оператор комп'ютерного набору, а також у трьох групах студентів І-ІІ курсів Бердянського державного педагогічного університету (індустріально-педагогічного факультету) за спеціальностями: механізація сільського господарства, комп'ютерні технології. Такий вибір досліджуваних був зроблений передусім з метою урахування соціального статусу груп. Загальна кількість досліджуваних складала 483 осіб (239 студентів університету, 244 учня ліцею). Учні закладів професійно-технічної освіти та студенти університету належали до однієї вікової групи (юнацький вік), і мали при вступі до навчальних закладів повну середню освіту. Досліджувані групи добиралися за змістом професійної діяльності та рівнем професійної підготовки (кваліфіковані робітники й інженерно-технічні працівники).

Розроблена програма дослідження передбачала використання методик, які у комплексі дозволили визначити основні психологічні функції та соціально-психологічні чинники прояву ненормативної лексики, ставлення до неї випробуваних з різним соціальним статусом, ступінь впливу соціокультурного рівня групи й цінностей особистості на особливості мовленнєвої поведінки. Використовулися метод контент-аналізу, матеріали особових справ, що дозволило встановити соціальний стан, оцінки, особливості родинного виховання тощо. Окрім цього застосовувся метод експертних оцінок. У ролі експертів виступали викладачі університету і ліцею( по 7 для кожної групи).

Додатковим прийомом емпіричного дослідження слугувало анонімне опитування за допомогою розробленого автором опитувальника «Виявлення суб’єктивної оцінки функцій ненормативних мовленнєвих конструктів». Поруч з цим, з досліджуваними проводилися тематичні співбесіди за відповідним переліком запитань, а також діагностика індивідуально-психологічних особливостей. Результати бесід та експертні оцінки співвідносилися із даними спостереження за мовленнєвою поведінкою, вибором досліджуваними мовленнєвих конструктів, стилем спілкування. Результати опитування дали можливість визначити уявлення досліджуваних про причини вживання ними ненормативної лексики, про їх ставлення до лихослів'я, про ситуації та умови вживання ненормативної лексики, про ступінь поширення ненормативної лексики в учнівському середовищі.

Для визначення ступеня впливу соціокультурного рівня розвитку групи і особистісних цінностей на специфіку комунікативної мовленнєвої поведінки була використана методика М.Рокича «Ціннісні орієнтації»; для визначення статусу досліджуваних у групі - методика ранжування; для аналізу самооцінки – методика підставної самооцінки (створена Е.Ю.Уваріною і модифікована Т.І.Белавіною). Отримані результати піддавалися кількісному і якісному аналізу, з використанням методів рангової кореляції Спірмена, і - t-критерія Ст’юдента.