Професійна самореалізація як чинник становлення особистості жінки

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження, теоретичне і практичне значення роботи, розкрито методологічні й теоретичні засади дослідження, його наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про структуру роботи.

У першому розділі “Теоретичні аспекти проблеми самореалізації та становлення особистості” на основі зарубіжних та вітчизняних літературних джерел розглянуто проблему самореалізації, самоактуалізації та становлення особистості.

На підставі аналізу психологічної літератури можна виокремити два значення, у яких вживається термін “становлення особистості”: 1) набуття мінімуму соціальної зрілості (К.К.Платонов, В.Д.Менделєвіч і ін.), що знаменує перехід від юності до дорослості, коли молода людина сформувалась як особистість; 2) становлення зрілої особистості, як результат всевікового особистісного розвитку (Д.О.Леонтьєв, В.М.Кроль і ін.). У своїй роботі ми розглядали становлення зрілої особистості.

В якості показників особистісного становлення у різних психологічних напрямках розглядаються розв’язання внутрішніх конфліктів, набутих у дитинстві (З.Фрейд), індивідуація (К.Юнг), наявність соціального інтересу (А.Адлер), его-ідентичність (Е.Еріксон), самоефективність (А.Бандура), спирання на себе, зрілість, саморегуляція, усвідомлення істинних потреб (Ф.Перлз), самоосмисленість та реалістичне планування (К.Левін) , самоактуалізація (А.Маслоу), конгруентність (К.Роджерс), пропріативне прагнення (Г.Олпорт), наповненість життя сенсом (В.Франкл). На підставі цих даних можна виокремити самоосмисленість, здатність до саморегуляції, прагнення до самоактуалізації, креативність, спирання на себе, наявність соціального інтересу, самоефективність, конгруентність.

Глибинній психології та поведінковому напрямку властиве, відповідно, надання переваги ролі несвідомих потягів і зовнішніх проявів у поведінці та розвитку особистості, тоді як гуманістична психологія підкреслює значення власної творчої активності суб’єкта і досліджує умови, які сприяють її розгортанню. Останнім часом відбувається зближення напрямків психології, взаємне збагачення психологічних теорій.

Вітчизняна наука виділяє кілька аспектів аналізу проблеми самореалізації особистості – психологічний, філософський, соціологічний, фізіологічний, педагогічний. Самореалізація розглядається як природна тенденція, психологічна потреба, як неодмінна мета особистісної активності і як результат діяльності людини в об'єктивному чи суб'єктивному світі. 

Спорідненими з терміном “самореалізація”, але не тотожними йому, є поняття “самовираження”, “самоствердження”,  “саморозвиток”. Самовираження – це активність суб'єкта, що задовольняє потребу в трансляції себе назовні, яка не обов’язково досягає бажаного ефекту особистісного внеску, а іноді й не ставить за мету отримання конкретного результату. Самоствердження є прагненням одержати суспільне визнання з боку інших "тут і тепер", реалізуватися обов'язково таким чином, щоб скористатися ефектом цієї реалізації. Саморозвиток можна розглядати як процес збагачення власних сутнісних сил особистості, що не обов’язково має на меті їх реалізацію у конкретній діяльності.

Потреба у самореалізації є властивою людині від природи, випливає із інших природних потреб особистості, сама з одного боку породжується ними, з іншого - спричинює, підпорядковує собі потреби особистості. Необхідними передумовами самореалізації є внутрішня активність особистості, усвідомлення нею своїх життєвих цілей, як елемент самовизначення, самосвідомості, самопізнання. Самореалізація є перманентним станом високорозвиненої особистості, якій властивий певний рівень самосвідомості, самовизначення, рефлексії, самопізнання, яка досягла рівня самотворення, виробила і виробляє самоставлення.

Як на способи самореалізації, вказують на творчість, самовираження, прояв власного “Я”, продуктивну працю, соціальну активність, життєтворчість тощо.

Далі у дисертації пропонується структурно-функціональна модель процесу самореалізації особистості з виокремленням у ньому трьох етапів:

1-й етап - процес кристалізації особистісної сутності індивіда: а) вирішення  наявних внутріошньоособистісних суперечностей, самовизначення; б) актуалізація сутнісних потреб; в) самопізнання, формування самосвідомості; г) актуалізація потенціалу особистості;

2-й етап - розгортання внутрішньої сутності особистості: д) формування мотивації та стратегії саморозвитку, самовдосконалення; е) самоуправління, саморегуляція у процесі діяльності;

3-й етап - опредметнення сутнісних сил особистості: ж) самоздійснення,  реалізація особистісного потенціалу, формування предметно значущого внеску - досягнення результату; з) подальша творча діяльність, досягнення свободи та автономії.

Вищевказані процеси не завжди проходять строго у вказаній послідовності, відбуваються часто одночасно, паралельно, взаємно доповнюють один одного.

Основними сферами самореалізації особистості є приватне життя та професійна діяльність. Професійна самореалізація здійснюється за закономірностями, притаманними особистісній самореалізації, оскільки їх неможливо розмежувати ні в часовому, ні в просторовому, ні в сутнісному вимірі. Професійна самореалізація – це реалізація потенціалу особистості у професійній сфері, самореалізація у професійній діяльності. Кажучи конкретніше, це процес усвідомлення і кристалізації особистістю власної сутності та розгортання її у вигляді реалізації потенціалу з його опредметненням у професійній діяльності.

      Передумовами самореалізації виступають: 1) вроджена тенденція особистості до росту і розвитку; 2) суперечності між наявними цілями і ступенем їх реалізації; 3) внутрішньоособистісні суперечності та зовнішні впливи, що можуть породжувати особистісні кризи; 4) діалектичні суперечності між становленням та розкриттям внутрішньої сутності, між соціальним і біологічним, суспільним та індивідуальним.

Самореалізація є можливою за умови достатнього рівня самосвідомості і активності особистості.    Детермінантами професійної самореалізації виступають відповідні інтереси, цінності, цілі, ідеали, наявність внутрішньої потреби та зовнішніх спонук до самореалізації.

Рівнева структура самореалізації виглядає наступним чином. На низькому рівні самореалізації особистість характеризується відсутністю прагнення до виявлення і розкриття своїх можливостей і потенцій; здатністю реалізувати лише ті якості, які яскраво виражені, не прикладаючи вольових зусиль; малоактивністю та малоусвідомленістю життєвої позиції, слабкістю самоусвідомлення, саморефлексії, саморегуляції, заниженістю рівня домагань. Людина перебуває на примітивно-виконавчому або індивідуально-виконавчому рівні особистісної самореалізації, за Л.О.Коростильовою.

На середньому рівні потреби і мотиви, виявлення і розкриття можливостей і здібностей носять ситуативний характер, залежать від оцінки оточуючих; людина здатна ставити перед собою цілі і прикладати вольові зусилля для їх досягнення, здатна до рефлексії, однак наявні труднощі у саморегуляції діяльності, коливання самооцінки, самоставлення. Особистісна самореалізація - на рівні реалізації ролей та норм у соціумі.

На високому рівні наявне стійке прагнення до виявлення і розкриття сутнісних сил і можливостей, творча активність, виявлення волі і наполегливості у досягненні поставлених цілей, здатність до рефлексії і саморефлексії, ефективної саморегуляції діяльності й емоцій, стійкість та адекватність самооцінки, свобода, відповідальність та самостійність у виборі діяльності для реалізації можливостей. Особистість знаходиться на рівні сенсожиттєвої та ціннісної реалізації, за Л.О.Коростильовою.

Стратегії самореалізації виділяються за двома критеріями. Стратегії можуть бути: 1) адекватні можливостям і цілям особистості або неадекватні; 2) далекої або близької перспективи.

      Згідно з моделлю особистісної самореалізації, поетапна структура професійної самореалізації виглядає наступним чином:

1-й етап – професійне самовизначення: а) вибір професії; б) професійна освіта;

2-й етап – професійний розвиток: в) професійна адаптація; г) апробація теоретичних знань у практичній діяльності; д) професійне самовдосконалення, підвищення кваліфікації;

3-й етап – професійне становлення: е) підвищення рівня професіоналізму; ж) набуття професійного авторитету; з) досягнення активності, самостійності, творчого підходу у професійній діяльності.

Потреба у самореалізації, її задоволення нерозривно пов'язані із такими внутрішньособистісними процесами як самопізнання, самовизначення, самоставлення, самооцінювання, саморегуляція, самодетермінація, самоусвідомлення, саморозвиток. Як на теоретичному рівні, так і в реальному існуванні суб'єкта неможливо розділити ці процеси ні у часовому, ні у просторовому вимірі. В індивідуальному житті особистості, яка перебуває на досить високому рівні розвитку, ці явища відбуваються паралельно, взаємопроникно, взаємообумовлено, розвиваються, взаємодоповнюються, переходячи у процесі розвитку на якісно нові рівні.

У другому розділі “Особливості самореалізації особистості жінки” розкривається специфіка самореалізації особистості жінки у двох найважливіших сферах – професійній та сімейній.

З метою уточнення уявлень жінок про власну самореалізацію, розуміння ними змісту та значущості професійної самореалізації, перевірки її критеріїв нами було проведено психологічне опитування, що включало бесіду та анкетування. В анкетуванні взяли участь 62 жінки віком від 23 до 60 років.

Більшість респонденток на виконання сімейних обов’язків витрачають 10-50% зусиль та часу. З віком (після 50 років) спостерігається підвищення уваги до сфери сім’ї. Працюючі жінки молодшого віку приділяють більше уваги професійній діяльності, навіть за наявності малих дітей. Найбільш важливими для здійснення професійної самореалізації в опитаних нами жінок є (проранговано): 1) задоволення від роботи (заняття “до душі”); 2) професіоналізм; 3) наявність спілкування; 4) матеріальна винагорода; 5) можливість зробити щось корисне, вагоме; 6) можливість розвиватись, реалізувати свій потенціал; 7) можливість зробити кар’єру; 8) підвищення соціального статусу.

Перші позиції займають ті складові процесу самореалізації, які відповідають критерію задоволення–корисності (задоволення від роботи, можливість зробити щось корисне, вагоме, хороше) та критеріям реалізації цінностей (професіоналізм, спілкування, матеріальна винагорода). Можливість розвиватись, реалізувати свій потенціал свідчить про націленість на подальший творчий розвиток. Такі “егоїстичні” цінності як кар’єрний ріст та підвищення соціального статусу займають останні позиції. Жінки не вважають побудову кар’єри своїм завданням, оскільки стереотипно для жінки основною сферою діяльності вважається сім’я. Прагнення і спроможність займати високі посади також не відповідає стереотипові жіночої поведінки та позиції.

Результати проективного опитування жінок за методикою “Завершення речень” підтверджують ці дані: фемінність є бажаною рисою, професійна діяльність переважно обирається з метою особистісного пошуку, розширення соціальних контактів, світогляду; на глибинному рівні переважають сімейні цінності. З підвищенням інтенсивності професійної діяльності домашня робота стає обтяжливою, жінкам важче поєднувати ці дві сфери.

Аналіз літератури та психологічне опитування дозволили виділити критерії професійної самореалізації особистості жінки:

1)      відповідність діяльності принципу задоволення–корисності стосовно самої людини, соціуму, світу;

2) досягнення цілей, здійснення планів – реалізація цінностей і сенсожиттєвих орієнтацій;

3) відчуття себе суб’єктом власної життєдіяльності, що можна розуміти як вміння приймати самостійні рішення і діяти згідно з ними, нести за них відповідальність – автономність;

4) відчуття власної спроможності, віра в себе, націленість на подальший творчий розвиток – позитивне самоставлення, самоповага, креативність.

Психологічний простір самореалізації особистості жінки характеризується пануванням статеворольових стереотипів, що пов’язується із домінуванням у суспільній свідомості патріархальних цінностей, наявністю “подвійного стандарту” (очікування виключно фемінної поведінки від жінок і маскулінної від чоловіків) у підході до виховання підростаючого покоління, у розподілі обов’язків у сім’ї та на робочих місцях.

Патріархальні установки та статеворольові стереотипи призводять до наступних наслідків, які обумовлюють особливості та труднощі у самореалізації жінок.

-       Згідно з традиційними цінностями, які приймаються і більшістю жінок, становлення особистості жінки, її місія пов’язана у першу чергу із материнством та сім’єю. Соціальна, суспільна, професійна активність жінки вважаються другорядними сферами.

-       Обмеження жінки приватною сферою призводить до втрати суспільної компетентності й  почуття причетності до суспільних процесів, до зниження почуття власної значимості, заниження самооцінки, до матеріальної, моральної, психологічної залежності від чоловіка, до відмови від власних планів, поглядів заради дітей та спокою у сім’ї. Наслідки можуть виявлятися у дрібнопобутовій конфліктності, фрустрованості, схильності до депресій, психосоматичних розладах.

-       Жінка, яка обирає спосіб самореалізації “сім’я та кар’єра одночасно”, може відчувати перевантаження, брак часу та сил для бажаного якісного виконання усіх обов’язків, що веде за собою почуття провини перед дітьми і чоловіком, невиправдані поступки, неконструктивну поведінку. Множинність обов’язків часто спонукає обирати неперспективні професії, що не вимагають великих енергетичних затрат, відмовлятись від кар’єрного росту.

-       Жінка, яка обирає професійну самореалізацію, може стикатись із невидимими перешкодами при просуванні у службовій ієрархії (феномен “скляної стелі”) та з меншою оплатою порівняно з чоловіками. Оточення може чинити тиск через відмову жінки (можливо, тимчасову) від ролі матері, що не відповідає існуючим стереотипам.

-       Суперечності між прагненнями особистості та існуючими стереотипами в розподілі ролей можуть призводити до внутрішньоособистісних конфліктів, проблем становлення ідентичності жінок, що ускладнює особистісний розвиток.

Більшість дослідників висловлюються на користь залучення до сімейних обов’язків - домашньої роботи та догляду за дітьми - чоловіків і старших дітей, та на користь професійної задіяності жінок. Проективне опитування показало, що сучасні жінки мають потребу реалізувати себе поза межами сім’ї, що забезпечує включеність у суспільні процеси, покращує суспільне та психологічне самопочуття.

У третьому розділі “Самореалізація особистості жінки в умовах реальної життєдіяльності” представлено результати психологічного опитування, апробовано батарею тестів для комплексного дослідження процесу самореалізації жінки, експериментально перевірено критерії професійної самореалізації за відповідними показниками. Комплексне дослідження здійснювалось за допомогою психобіографічної анкети і стандартизованих психологічних методик:  Опитувальника особистісної орієнтації (РОІ) Е.Шострем, шкали «Креативність» із опитувальника САМОАЛ, 16 РF Р.Кеттелла, ЕРІ Г.Ю.Айзенка, Міні-мульту, особистісного опитувальника Я.Стреляу, опитувальників особистісної та ситуативної тривожності, опитувальника діагностики міжособистісного спілкування Т.Лірі, стратегій поведінки у конфлікті К.Томаса, мотивації В.Гербачевського. В опитуванні використовували також: модифікований проективний тест “Завершення речення”, шкалу суб’єктивного благополуччя, тести ”Інтегральна задоволеність працею”, “Експрес-діагностика соціальних цінностей”, “Мотиви професійної діяльності”.

 Нами було проведено кореляційний, факторний та порівняльний аналіз середніх арифметичних показників методик у контрастних групах: 1) з високим та низьким рівнем реалізації життєвих планів щодо професійної діяльності, що відповідає високому та низькому рівню професійної самореалізації, – ВК та НК; 2) з високим та низьким рівнем реалізованості життєвих планів щодо сім’ї – ВС і НС. У контрастних групах було виявлено ряд статистично значущих відмінностей, що представлені у таблиці 1.

Аналіз отриманих результатів дав змогу зробити висновок, що жінкам, які досягли професійної самореалізації, властива незалежність у думках, судженнях, діях, рішучість, опора на себе (автономність), самоповага, здатність приймати рішення і брати на себе відповідальність за них, що є ознаками самоактуалізації. Високореалізованим у професійній діяльності жінкам властива більш конструктивна, скерована на задоволення інтересів обох конфліктуючих сторін, поведінка, представлена стратегіями співпраці та компромісу; нижчий рівень песимістичності, депресивності, більшою мірою характерна активна особистісна позиція, більш виражена впевненість у собі, менша емоційна лабільність, менша імпульсивність та ризикованість поведінки, менш виражена відокремлювально-споглядальна особистісна позиція, менша індивідуалістичність, нижчий рівень недовіри, емоційної дистанційованості, що свідчить про виражений соціальний інтерес. Наявна мотивація до досягнення успіху, а не уникання невдачі. У них виявлено високий пізнавальний інтерес, ініціативність, адекватно високий рівень домагань, віру у власні сили.