МОТИВАЦІЙНО-СМИСЛОВА РЕГУЛЯЦІЯ У ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЇ ПСИХОЛОГА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження та загальні напрямки дисертаційної роботи, розкривається її об’єкт і предмет, основна мета і завдання, теоретико-методологічні підходи. Висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Наведено відомості про особистий внесок автора, апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації.

У першому розділі “Концептуальні основи вивчення професіоналізації особистості” викладено результати теоретико-методологічного аналізу проблеми професіоналізації особистості, окреслено основні напрямки дослідження цієї проблеми в роботах вітчизняних та зарубіжних науковців.

Результати аналізу формальних і змістових аспектів професіоналізації особистості, представлені у вигляді методологічного аналізу проблеми професійного самовизначення; обґрунтовано теоретичні позиції та шляхи їх експериментальної верифікації.

Теоретичний аналіз вітчизняних досліджень з проблеми професійного самовизначення дозволив виділити такі основні напрямки, за якими проводиться вивчення даного феномену: вивчення процесів професійного самовизначення в руслі загальних вимог до вибору професії (О.М.Борисова, К.М.Гуревич, В.М.Парамзін, Б.О.Федоришин та ін.); вивчення вікових закономірностей формування особистості (Л.І.Божович, В.В.Рибалка, Т.В.Снегірьова, П.О.Шавір та ін.); вивчення місця й ролі здібностей та інтересів у процесах професійного самовизначення (В.В.Єрмолін, С.П.Крягжде, Д.І.Фельдштейн, В.Д.Шадріков та ін.); формування особистості як суб’єкта професійної діяльності (М.Р.Гінзбург, Є.О.Климов, О.О.Конопкін, Ю.М.Забродін та ін.); життєвий шлях і самовизначення особистості (Б.Г.Ананьєв, Є.І.Головаха, Л.Е.Орбан-Лембрик та ін.).

Змістовий аналіз принципів і методів дослідження професійного становлення особистості передбачає застосування комплексного та системного підходів. Комплексний підхід включає, зокрема, психофізіологічний рівень аналізу професій для розв’язання психотехнічних задач профвідбору і профконсультації (М.О.Бернштейн, О.К.Гастєв, С.Г.Геллерштейн, М.Д.Левітов та ін.), а системний - орієнтує дослідження на встановлення співвідношення структури конкретної професії з індивідуальними особливостями особистості як суб’єкта психічної активності і діяльності (К.О.Абульханова-Славська, В.Г.Асєєв, М.Й.Боришевський, А.В.Брушлинський, К.М.Гуревич, М.А.Дмитрієва, Є.О.Климов, С.Д.Максименко, І.П.Маноха, В.В.Рибалка, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін.).

Вивчення процесу становлення особистості як суб’єкта професійної діяльності виконуються у річищі досліджень, присвячених питанням узгодженості людини і професійної діяльності. При цьому критеріями такої узгодженості слугують успішність, адаптованість, задоволеність, ідентифікація образа з професійною діяльністю, усвідомлення роботи як справи життя (В.О.Бодров, Е.О.Голубєва, К.М.Гуревич, В.В.Єрмолін, В.Д.Шадріков та ін.). В руслі досліджень професійної відповідальності особистості предметом уваги є сформованість адекватної самооцінки, вміння диференціювати ідеальні й реальні цілі у процесі здійснення професійного вибору; висвітлюється також проблема життєвих перспектив, програм, цілей та прогнозів суб’єкта професійної діяльності (Б.Г.Ананьєв, О.Г.Асмолов, Г.О.Балл, О.Ф.Бондаренко, Є.І.Головаха, Н.О.Логінова, Г.С.Ложкін, Б.Ф.Ломов, М.С.Пряжніков та ін.).

В зарубіжній психології проблема професійного розвитку особистості розглядається відповідно до провідної орієнтації тієї чи іншої психологічної школи. Диференційно-діагностичний підхід спирається, зокрема, на принципи диференціальної психології і досвід психотехніки (М.Амтхауер, А.Анастазі, Р.Кеттел, Г.Мюнстенберг, Ф.Парсон, Е.Стронг та ін.), радикального біхевіоризму (Ф.Скіннер), “взаємного детермінізму” поведінки, пізнавальної сфери й оточення, що проявляється у здатності людини використовувати символи вербальних і образних репрезентацій, які слугують орієнтиром в успішному здійсненні професійних дій (А.Бандура).

Психоаналітичний напрям пояснює вибір конкретної професії або сфери праці принципом дії підсвідомої структури потреб, що склалася у ранньому віці. Зокрема, З.Фройд інтерпретує професійну діяльність як форму задоволення ранніх дитячих інстинктивних потреб через “каналізацію” в певну професійну область лібідозної енергії. У.Мозер виділяє форми оперотропізмів, що мають сублімаційну природу і виступають як чинники професійного розвитку. Е.Бордін постулює детермінуючий вплив органічних процесів раннього дитинства, які у модифікованих формах впливають на професійний вибір. Е.Роу розглядає професійний вибір як пряме або опосередковане задоволення потреб, зміст яких обумовлений ранньою атмосферою батьківського дому, що формують професійні орієнтації і спеціальні здібності. Е.Берн вважає, що життєві сценарії та життєві стратегії, які виробляються в ранньому дитинстві під впливом батьків, визначають поведінку індивіда у важливих ситуаціях його професійного життя. К.Юнґ через “архетипи” пояснює можливості самовизначення людини в світі, які впливають на професійне життя.

У контексті парадигми теорії рішень обґрунтовується положення про здійснення професійного вибору на базі системи орієнтувань в різноманітних професійних альтернативах, що у когнітивних теоріях мотивації відбивається у поняттях очікування і спонукання (Х.Хекхаузен), каузального атрибутування, змінних очікування (Дж.Аткінсон), рівня домагань (Л.Фестінгер), структурних компонентів процесу прийняття рішення (Д.Тидеман).

У руслі теорії розвитку професійний розвиток особистості подається через послідовність якісно специфічних фаз, які розрізняються за рівнем сформованості в особистості здібностей та інтересів (Е.Шпрангер, Ш.Бюлер); зовнішніми і внутрішніми факторами професійного вибору (Е.Гінцберґ); змістом схильностей і здібностей, що визначають професійну Я-концепцію (Д.С’юпер); установками і трудовими навичками, які визначають професійну повноцінність працівників (Р.Хейвигхерст).

У типологічній теорії професійного розвитку акцент робиться на визначення особистісних типів: реалістичний, інтелектуальний, соціальний, адаптаційний, естетичний, прагнучий до влади (Д.Холанд).

Здійснений нами аналіз основних теоретичних підходів дозволяє виділити узагальнене поняття професійного самовизначення особистості - це процес узгодження різноманітних тенденцій і вимог, які задаються базовою суперечністю між соціально-професійними вимогами, що ставляться до індивіда, та його бажаннями й можливостями їх реалізації. Успішність професіоналізації визначається відповідністю суб’єкта вимогам професійної діяльності, що виражається рівнем інтересу до професії, задоволеністю, прагненням до професійної майстерності тощо.

З метою конкретизації наведеного положення у розділі проаналізовано найважливіші лінії психологічного дослідження процесу професіоналізації особистості. Предметом особливої уваги постають результати дослідження психологічного змісту професійної діяльності через: низку структурних компонентів діяльності - мотив, ціль, планування діяльності, переробка поточної інформації, оперативний образ (концептуальна модель), прийняття рішення, дії, перевірка результатів і корекція дій, - які взаємопов’язані і регулюють функції психічного в організації та виконанні діяльності (Б.Ф.Ломов); моделі функціонування внутрішньої структури процесу саморегуляції із виділенням таких компонентів як суб’єктивна модель значущих умов діяльності, програма виконавчих дій, суб’єктивні критерії успішності діяльності, інформація про реально досягнуті результати, рішення про корекцію системи (О.О.Конопкін, Б.С.Пригін); психофізіологічний супровід професійної придатності, який включає інтенціональний, операціональний, активаційно-регуляторний та базовий рівні (Г.М.Зараковський, В.І.Мєдведєв); психологічні складові діяльності, що у єдності системного і генетичного пояснюють процес становлення різноманітних психологічних систем професійної діяльності (В.Д.Шадріков);

Лінія розгляду мотивації професійної діяльності та особливостей її розвитку і трансформації охоплює дослідження, що присвячуються: ролі мотивації у формуванні готовності суб’єкта до реалізації у професійній діяльності (В.І.Ковальов, М.І.Магура, Ф.Херцберд та ін.); вивченню змін мотиваційної структури суб’єкта професійної діяльності у контексті трансформації загальних мотивів особистості в мотиви трудової діяльності (В.О.Бодров, Є.П.Ільїн, О.М.Леонтьєв, Г.В.Ложкін та ін.).

Концепція професійно важливих якостей (ПВЯ) особистості спирається на тезу про необхідність вивчення цілісної особистості професіонала через: визначення його ПВЯ, їх взаємозв’язку і взаємовпливу в процесі реалізації конкретної професійної діяльності, що дозволяє презентувати суспільні моделі професії, зразки кар’єр, оптимальні для кожного виду професійної діяльності та “професіональні типи особистості”, які найбільш повно характеризують конкретну професію (М.О.Дмитрієва, Б.Ф.Ломов, В.Д.Шадріков та ін); вивчення окремих індивідуально-психологічних особливостей особистості у праці в контексті розгорнутого аналізу її професійної придатності та готовності до праці як показників відповідності обраній професії (В.М.Дружинін, М.Д.Левітов, В.В.Серіков та ін.) та професійної успішності особистості (Б.Г.Ананьєв, В.Л.Маріщук, Б.М.Теплов, С.Л.Рубінштейн та ін.);

Концепція індивідуального стилю діяльності спирається на уявлення про професійну успішність як специфічний прояв індивідуального стилю - стійкої та структурованої сукупності компонентів професійної діяльності, спілкування, управління, які супроводжують становлення професіонала, і закріплюються в процесі використання ним засобів праці (О.Я.Андрос, Б.О.Вяткін, В.І.Моросанова, В.О.Толочек, М.О.Холодна, М.Р.Щукін та ін.);

Дослідження психологічних механізмів регуляції професійної діяльності та саморегуляції психічного стану людини ґрунтуються на уявленнях про саморегуляцію у структурі особистісних якостей професіонала (Є.О.Климов, Ю.С.Наживін, Н.І.Пов’якель та ін.) та про загальний функціональний стан, що забезпечує оптимальні умови прийняття й розв’язання професійних задач (Л.С.Гіттік, Л.Г.Дика, М.М.Пейсахов та ін.).

Уявлення про провідну роль співвідношення еталонів особистісної та професійної структури професіонала дозволяють розглядати ефективність професіоналізації у показниках вияву змістових (інтерес до професії, потреба в самореалізації тощо) і адаптивних (престиж професії, заробітна плата тощо) мотивів діяльності. При цьому, ідентифікаційні механізми усвідомлення образу професійної діяльності актуалізують процес формування настановлень і спонукальних сил особистості у напрямку удосконалення її психологічної структури (О.З.Басіна, Ж.П.Вірна, Т.В.Кудрявцев, В.Ф.Петренко, В.Ю.Шегуров та ін.).

Дослідження в руслі періодизації професійного розвитку особистості мають своїм предметом проблеми становлення особистості в онтогенезі (В.О.Бодров, Є.О.Климов, В.І.Тютюнник, В.І.Логінова, Д.Б.Ельконін, Е.Еріксон та ін.) та її розвитку у професійному житті (Д. С’юпер, Р.Хейвигхерст).

Акмеологічний напрямок дослідження розкриває закономірності, механізми і практичні способи досягнення найвищого рівня професійної досконалості людини (О.О.Бодальов, А.А.Деркач, Л.Е.Орбан-Лембрик, О.І.Степанова та ін.).

Узагальнення результатів, отриманих у рамках наведених вище підходів дозволяє констатувати, що результативність набуття професійного досвіду є похідною від ступеня адекватності відображення суб’єктом вимог професійної діяльності, професійної придатності суб’єкта, характеру професійної мотивації та рівня розвитку індивідуально своєрідних способів розв’язання типових життєвих і професійних задач.

Становлення суб’єкта професійної діяльності є наслідком проходження людиною складного життєвого шляху, досвід якого стає неодмінною складовою професійного росту. Аналіз основних підходів до дослідження проблеми життєвого шляху особистості (К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, Ш.Бюлер, Л.С.Виготський, П.Жане, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін.) показав, що в теоретичному плані вказана проблема охоплює і низку інших узагальнюючих понять - життєвого стилю особистості (А.Адлер), власної ідентичності (Е.Еріксон), переживання базальної тривоги (К.Хорні), “пропріуму особистості” (Г.Олпорт), життєвих сценаріїв (Е.Берн), набуття самості (К.Юнг), “феномену відчудження” (Е.Фром), самоактуалізації і трансценденції (А.Маслоу), пошуку смислу життя (В.Франкл). В свою чергу, у практичному плані –ця проблема пов’язана із розробкою та розв’язанням завдань професійного розвитку особистості в межах онтогенетичних досліджень життєвої часової перспективи (В.Г.Асєєв, Є.І.Головаха, Ю.М.Забродін, І.С.Кон, О.М.Лактіонов, О.О.Кроник, Н.О.Логінова, І.П.Маноха, Б.Й.Цуканов та ін.).

З огляду на наукові здобутки психологів сьогодення, простежується тенденція цілісного аналізу життєвого і професійного шляху особистості, що відображено в концептуальних межах розуміння цілісного існування людини та її способу життя. Це передусім, отримує своє місце в інтерпретації: таких моделей професійної поведінки як адаптація і розвиток (Б.Г.Ананьєв); “соціальної ситуації розвитку” відповідно до переживання особистістю кризових моментів, що змінюють напрям її професійного розвитку (Є.О.Климов); творчого потенціалу професіонала через сформованість таких інтегральних характеристик особистості як спрямованість, компетентність та емоційна і поведінкова гнучкість (Л.М.Мітіна); гармонійного прояву особистісного та професійного розвитку особистості, що базується на основних синергетичних закономірностях життєдіяльності людини (М.-Л.А.Чепа); неперервного процесу самопроектування особистості упродовж життєвого шляху у таких стадіях її перебудови як самовизначення, самовираження та самореалізація (А.К.Маркова).

Отже, проблема професіоналізації особистості охоплює низку об’єктивних тенденцій, пов’язана із вирішенням фундаментальних теоретичних і прикладних проблем, які потребують свого емпіричного обґрунтування.

У другому розділі “Тенденції вивчення мотиваційно-смислової регуляції особистісної реалізації” – представлено структурно-функціональний аналіз феномену мотиваційно-смислової регуляції в контексті вивчення мотиваційно-смислових утворень як регуляторів діяльності та з’ясування їх репрезентації в свідомості суб’єкта діяльності; обґрунтовано концепт мотиваційно-смислової регуляції особистісної реалізації.

Узагальнення результатів структурно-функціонального підходу до досліджуваної проблеми дало підстави висновувати про те, що мотиваційно-смислова регуляція особистісної реалізації є однією з найменш вивчених при психологічному дослідженні суб’єкта діяльності. Констатується, що структурно-функціональні характеристики виступають необхідним засобом змістовного втілення ідей самовизначення особистості як суб’єкта довільної активності.

Розуміння особистості як суб’єкта діяльності передбачає, що її діяльність підпорядковується не тільки зовнішнім, але й внутрішнім обставинам. Аналіз досліджень проблеми регуляції у різних психологічних школах, показав, що за психоаналітичним підходом Его людини видається в якості тієї інстанції, яка регулює поведінку, підпорядковуючись принципу реальності (З.Фройд); в індивідуальній психології пояснювальним принципом слугує поняття творчого Я як центру особистості, що створює мету, засоби її досягнення, будує індивідуальний стиль поведінки (А.Адлер); у диспозиційній теорії особистості здатність до саморегуляції розглядається як властивість вищого рівня мотивації (Г.Олпорт); за теорією поля К.Левіна регуляція поведінки здійснюється за принципом теперішнього через модель очікування-цінність та чергування циклів виникнення напруженості та дій, спрямованих на її подолання; гуманістична теорія надає центральну роль у регуляції поведінки та розвитку особистості поняттям самосвідомості й самооцінці (К.Роджерс).

Досвід дослідження проблеми регуляції та саморегуляції у вітчизняній психології, починаючи з праць Л.С.Виготського, у яких вчений пов’язував специфічно людський спосіб регуляції із створенням та використанням ним знакових психологічних знарядь, знайшов своє продовження у теоретико-емпіричних доробках О.О.Бодальова, М.Й.Боришевського, Б.С.Братуся, Б.В.Зейгарник, О.М.Леонтьєва, Б.О.Сосновського, К.В.Шорохової, В.Є.Чудновського та ін.

Уявлення про саморегуляцію як системне утворення утілено у моделі функціональної структури саморегуляції (О.О.Конопкін), а також в уявленні про ієрархічну систему диспозиційної (В.О.Ядов) та установочної саморегуляції (О.Г.Асмолов). У численних психологічних дослідженнях предметом уваги постають різноманітні аспекти системи саморегуляції: виділення рівнів саморегуляції за набутим людиною досвідом самоуправління і за рівнем усвідомлення нею свого стану і процесу діяльності (Л.Г.Дика); функції вищих рівнів саморегуляції на стадії становлення особистості як суб’єкта власної мотивації (Л.І.Анциферова); виділення типології особистісної саморегуляції (К.О.Абульханова-Славська); утілення стильового підходу поведінкового вираження саморегуляції (В.С.Мерлін).

Окреме місце в контексті проблеми саморегуляції займає мотиваційно-смислова регуляція особистісної реалізації (далі по тексту – мотиваційно-смислова регуляція) як найвищий рівень прояву регуляційних процесів. При цьому, смисл розглядається як складова структури особистості, з одного боку, і як фактор регуляції діяльності, з іншого. Порівняльний аналіз специфіки будови систем регуляції на особистісному та діяльнісному рівнях показав їх тісний взаємозв’язок: функціональна архітектоніка діяльності надходить своє відбиття на особистісному рівні, що забезпечує відповідний рівень регулювання. Евристичність такого підходу підтверджується й чисельними результатами досліджень: 1) структурної характеристики смислу через вивчення: особистісного смислу (О.М.Леонтьєв); відношень (В.М.Мясищев); вищих утворень структури особистості (Б.Г.Ананьєв); фіксованої установки (Д.М.Узнадзе); внутрішньої позиції особистості (Л.І.Божович); уявлення про іншу людину (О.О.Бодальов); диспозиційного блоку (В.О.Ядов); стійкості особистості (В.Є.Чудновський); та 2) регуляторної функції смислу через трактування: самовизначення людини як специфічного способу її існування (С.Л.Рубінштейн); афективно насичених значущих переживань (П.В.Бассін); принципу значущості (І.Ф.Добринін); ролі значущості у визначенні ситуативної стратегії поведінки (В.Г.Асєєв); провідної ролі процесу смислоутворення у подоланні особистістю критичних життєвих ситуацій (Ф.Ю.Василюк).

Подальші дослідження проблеми мотиваційно-смислової регуляції у структурі діяльності представлені у розгляді: потреб і мотивів як рушійних сил поведінки і діяльності людини (В.Г.Асєєв, Є.П.Ільїн, В.І.Ковальов, О.М.Леонтьєв, С.Г.Москвичов, К.Обуховський та ін.); різноманітності форм і рівнів психічної активності (Л.С.Гіттік, Є.О.Голубєва, І.М.Палей, В.Д.Небиліцин, Б.М.Теплов, В.М.Русалов та ін.); структурно-функціональної організації смислових утворень особистості та рівня їх усвідомлюваності (О.Г.Асмолов, О.З.Басіна, Б.С.Братусь, В.К.Вілюнас, Д.О.Леонтьєв, О.С.Мазур, Б.О.Сосновський, А.У.Хараш, Т.С.Яценко та ін.); проблеми співвідношення ситуативно-трансситуативного у процесі регуляції діяльності (І.О.Васильєв, В.Л.Поплужний, К.В.Судаков, В.О.Тєрєхов, О.К.Тихомиров, Ю.Л.Трофімов та ін.).

Результати теоретичних і емпіричних досліджень мотиваційно-смислової регуляції в структурі свідомості зосереджуються: 1) у сфері ціннісно-смислової структури самосвідомості у вигляді негативних і конфліктних смислів (В.В.Столін); смислових конструктів (М.Кальвіньо); актуальної самооцінки і рівня домагань особистості (О.Т.Соколова); емоційно-ціннісного ставлення до себе як прояву самоповаги (І.С.Кон) та самоставлення (С.Р.Пантелєєв); особливостей будови внутрішнього діалогу у його зв’язках із різноманітними структурами конфліктних смислів (А.В.Візгіна) та психологічними механізмами професійного самовизначення особистості (В.О.Байметов); 2) у сфері семантичного простору свідомості через вивчення внутрішніх функцій співвідношення, впорядкування, трансформації смислових структур, які визначають буття людини у світі (О.Ю.Артем’єва, Ф.Ю.Василюк, Н.Н.Корольова, О.О.Кроник, О.С.Сухоруков, К.Є.Хорошилова, О.М.Еткінд та ін.); структури суб’єктивної реальності у індивідуально-специфічних параметрах категорізації суб’єктивного досвіду, що представлені у поняттях образу світу (О.М.Леонтьєв), актуальні координати досвіду (О.Ю.Артем’єва), категоріальна структура індивідуальної свідомості (О.Г.Шмельов), координати семантичних просторів (Д.О.Леонтьєв), особистісний конструкт (В.Ф.Петренко).

На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок, що мотиваційно-смислові утворення особистості взаємопов’язані в єдину систему регуляції життєдіяльності, утворюючи в її межах відносно автономні динамічні смислові системи, кожна з яких включає низку взаємопов’язаних різнорідних мотиваційно-смислових структур та забезпечує смислову регуляцію певної сфери життєдіяльності, або будь-якого окремого акту діяльності. При цьому особистість виступає як особлива регуляторна система, що забезпечує підкорення життєдіяльності суб’єкта стійкій ієрархізованій структурі відношень із світом.

Підсумковим етапом виступає обґрунтування життєво-стильового концепту мотиваційно-смислової регуляції особистісної реалізації, у якому представлено узагальнення наукових розробок у вивчення особистості як складного регуляторного механізму.

Життєво-стильовий концепт дозволяє розглядати мотиваційно-смислову регуляцію як системне явище, яке об’єднує зміст функціонування діяльності і свідомості людини у спільну цілісність. Наукова інтерпретація цього явища здійснюється у площині співвідношення: 1) функціональної та перспективної сфер життєвого часового простору особистості – де відбувається диференціювання людиною життєвого простору на минуле, теперішнє і майбутнє. При цьому, минуле і теперішнє в життєдіяльності розуміється як функціональна зона конкретних дій і вчинків, а майбутнє – як перспективна зона, у якій людина проявляє свою активність у планах, очікуваннях й переживаннях; 2) дієвої реалізації особистості в зонах її актуального та потенційного досвіду - виділяються зона засобів здійснення діяльності, де людина фіксує змістову сторону мотиваційної настанови і безпосередньо зайнята побудовою діяльності для реалізації цієї настанови (актуальна), і зона формування цілей, де відбуваються в основному змістово-смислові зміни значущості діяльності і поведінки особистості (потенційна).

Актуально-функціональна сфера життєвого простору особистості реалізується засобами мотиваційно-спонукального, емоційно-ситуативного та когнітивного механізмів функціонування, а потенційно-перспективна сфера – засобами аксіологічного, рефлексивного та антиципаційного механізмів. Розкриття психологічного змісту підтверджує їх інтегральне функціонування у багаторівневих регуляційних системах діяльності й свідомості та дає змогу пояснити прояв мотиваційно-смислової регуляції у життєвому стилі особистості.

Отже, проблема мотиваційно-смислової регуляції трансформується в проблему життєвого стилю особистості, де розгортаються основні життєві тенденції особистісної реалізації, з одного боку, як підпорядкування смисловим регуляційним впливам, що проявляється у блокуванні виходу людини за межі наявних поведінкових схем, відповідно й за межі життєвих обставин, а з другого - як подолання зовнішніх регуляційних впливів з метою виходу на рівень самореалізації.

Механізми актуально-функціонального та потенційно-перспективного розгортування у часі людського життя визначають динаміку психічних процесів, властивостей і станів особистості: особливості психічних явищ пов’язані з ієрархізованістю ситуацій, видів життєдіяльності, в яких вони виявляються і узагальнюються. Такі узагальнення відбуваються протягом усього життя і виражаються у життєвому стилі.

В результаті обґрунтування життєво-стильового концепту мотиваційно-смислової регуляції в роботі окреслюється перспективність створення ефективного методу діагностики особистості, який дав би змогу, поряд із фіксацією особистісних властивостей, оцінити і впорядкувати ситуації та події життя випробуваних в актуально-функціональній та потенційно-перспективній сферах досвіду. Такий метод, як припускається, може стати високоінформативним і високовалідним засобом для прогнозу життєвого шляху і професійного розвитку особистості.

У третьому розділі “Загальна стратегія та засоби дослідження мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації психолога” обґрунтовано програму емпіричного дослідження та послідовність її реалізації, вибірку дослідження та основні діагностичні прийоми.

Обґрунтування програми емпіричного дослідження мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації особистості будується на теоретичних положеннях психологічної науки щодо закономірностей процесу формування особистості професіонала.

Набуття професійного досвіду розглядається насамперед як форма усвідомлення особистістю ставлення до власної життєдіяльності у процесі безпосереднього включення у професійну діяльність. Це вимагає, з одного боку, наявності певного ставлення особистості до її професійної ролі, здібностей і нахилів, а з другого, - усвідомлення сутності професійних вимог, що ставляться до людини під час професійного навчання і професійної діяльності. Відомо, що зміст професійного досвіду реалізується не тільки у пізнавальній сфері, а й в самій практиці реального життя людини.

Життєво-стильовий концепт мотиваційно-смислової регуляції передбачає створення методу визначення стилю мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації особистості, впровадження якого дасть можливість діагностувати стильові характеристики мотиваційно-смислової регуляції як чинники успішного розвитку професійного становлення особистості.

Проблема індивідуального стилю діяльності є предметом численних досліджень. Концепція професійного стилю розглядається через низку питань, пов’язаних із вивченням як процесу адаптації суб’єкта до професійного середовища, так і специфіки спільної трудової діяльності суб’єктів (Б.О.Вяткін, Є.П.Ільїн, В.І.Моросанова, В.О.Толочек, М.Р.Щукін та ін.). Водночас існуюча дотепер система понять та емпіричних засобів залишає без уваги динамічні характеристики стильового прояву особистості та її мотиваційно-смислові координати у процесі набуття професійного досвіду.

Обґрунтовуючи необхідність впровадження методу визначення стилю мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації, вважаємо за доречне деталізувати такий підхід наступними положеннями: 1) практичні проблеми ефективної професійної реалізації вирішуються за умов розуміння особистості як інтегративної індивідуальності та суб’єкта діяльності; 2) стиль мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації, як системне та багаторівневе утворення, обумовлюється певним симптомокомплексом різнорівневих властивостей інтегральної індивідуальності; 3) стиль мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації пов’язаний з прагненням особистості досягати ефективних результатів діяльності у відповідності з її вимогами (аспект пасивної адаптації) та з орієнтацією на розвиток, видозміну самої діяльності та її суб’єкта в ході цього процесу (аспект активної адаптації); 4) стиль мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації розглядається як індивідуально обумовлений процес становлення і здійснення професійної діяльності із урахуванням її структурних проявів та трансформаційних тенденцій, оформлених у “стильовий цикл”: початковий потенціал - його реалізація - новий потенціал і т.д.

Процесуальна і результативна характеристики професійного досвіду дають змогу виділити домінуючий аспект мотиваційно-смислової регуляції особистісної реалізації у всіх проявах особистості як суб’єкта професійної діяльності. Зокрема, процесуальна характеристика професійного досвіду проявляється у поетапному усвідомленні особистістю професійних перцептивно-когнітивних блоків діяльності та свідомому прийнятті вимог практичної діяльності в міру набуття конкретних умінь і навичок, а результативна – у почутті задоволеності процесом діяльності, включно й формуванні відповідного професійного стилю, який в системі відношень “людина - людина” має відігравати функцію загального життєвого стилю.

Знання стильових характеристик мотиваційно-смислової регуляції дає змогу спрогнозувати ймовірну ефективність професійної реалізації особистості та пояснити виникнення певних бар’єрів в професійній та учбово-професійній діяльності.

Загальна модель професійного становлення особистості включає компоненти вибору, навчання, адаптації та особистісної реалізації в професійній діяльності. Ці компоненти відповідають основним етапам набуття професійного досвіду у послідовності - етапи оптації (студенти 1-го курсу), цільової оптації (студенти 3-го курсу), адепта (студенти 5-го курсу), адаптації (практикуючі психологи із стажем до 5 років роботи), інтернала (практикуючі психологи із стажем від 5 до 10 років роботи) і майстра (стаж роботи сягає більше 10 років), - в якій реалізується процес усвідомлення особистістю образу професійної діяльності, набуття нею навичок і вмінь та вироблення на цій основі професійного стилю діяльності.

Процесуальна характеристика процесу набуття особистістю професійного досвіду супроводжується збагаченням змісту уявлень суб’єкта про себе та власний шлях професійного розвитку, що виражається як в усвідомленні образу професійної діяльності, так і в усвідомленні особистістю себе як професіонала. Отже, результатом набуття професійного досвіду є зміст професійної ідентифікації, яка за оптимальних варіантів її прояву, виявляється у протилежних формах - позитивна і негативна, - які можуть диференціюватися й на проміжні форми. В результаті застосування модифікованого нами тесту колірних ставлень А.М.Еткінда було виділено чотири форми професійної ідентифікації - контрастно-позитивна, перспективно-позитивна, контрастно-негативна і перспективно-негативна.

Вивчення змісту професійної ідентифікації особистості на кожному з виділених етапів професійного становлення, а також аналіз мотиваційно-смислових утворень, які інтегрують у собі мотиваційні й ціннісні тенденції, складають основу цілісної психологічної характеристики особистості у її стильових особливостях професійної реалізації. Система симптомокомплексів особистості та автобіографічні відомості суттєво доповнюють стильові прояви мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації особистості.

Кожен етап професійного становлення обумовлений факторами зовнішньої та внутрішньої мотивації, зіткнення яких в реальній ситуації практичної діяльності завершується особистісним вибором альтернатив професійної реалізації. Аналіз можливих варіантів прояву такої взаємодії зовнішньої та внутрішньої мотивації дає змогу виділити два типи взаємодії - позитивний і негативний, кожен з яких диференціюється на підтипи: перший на гармонійний і стимулюючий, а другий - на індиферентний і деструктивний.

Доводиться, що ціннісні орієнтації набувають двох форм, які поряд із змістовим наповненням типів мотиваційної взаємодії, виступають регуляційним чинником набуття професійного досвіду: адекватна, що відповідає можливостям професійної реалізації особистості, і неадекватна, яка перешкоджає цим можливостям.

Якщо актуальну зону професійного досвіду складають сформовані вміння сприйняття й узагальнення вимог, в яких людина знаходить смислову цінність професійної реалізації, то потенційну зону визначає сукупність її ставлень до того, в чому вона реалізується шляхом розроблення певної стратегії подальшого професійного удосконалення. Таким чином, дослідження стилів мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації необхідно проводити не тільки у сфері актуального досвіду, але й у потенційній перспективі, а саме - засобом фіксації функціональних професійних можливостей на кожному з етапів становлення.

Нами виділяються два рівні фіксації професійного досвіду: 1) операційний (поетапний) - здійснюється протягом певного часу (етапу) і визначає рівень актуального усвідомлення вимог професійної діяльності; 2) тенденційний (довготривалий) - здійснюється протягом тривалого включення особистості в умови практичної діяльності і визначає рівень потенційної професійної реалізації. Комплексне застосування операційної та тенденційної фіксації професійного досвіду дає змогу простежити структурно-функціональні (актуальний професійний досвід) та динамічні (постактуальний професійний досвід) закономірності мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації особистості.

Особливості операційної фіксації професійного досвіду у різних комбінаціях психологічної наповненості форм професійної ідентифікації та змісту взаємодії зовнішньої та внутрішньої мотивації, із відповідним визначенням адекватності (неадекватності) ціннісної регуляції у професійній реалізації особистості, складають основу диференціації стилів мотиваційно-смислової регуляції актуального професійного досвіду. Відповідно тенденційна фіксація визначає стилі мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації, які характеризують постактуальну специфіку прояву.

Діагностичне забезпечення експериментального дослідження здійснювалось за допомогою батареї методик, до якої увійшли: колірний тест ставлень А.М.Еткінда (модифікований варіант), колірний тест М.Люшера, опитувальник Г.Айзенка, опитувальник оцінки функціонального стану САН (самопочуття, активність, настрій), опитувальник FPI (модифікована форма В), опитувальник самоставлення В.В.Століна, опитувальник визначення рівня суб’єктивного контролю Дж.Роттера, методика оцінки мотивації навчання у вузі Т.І.Ільїной, діагностика рівня емоційного вигорання В.В.Бойко, опитувальник ціннісних орієнтацій Д.О.Леонтьєва, методика “Психологічна автобіографія” О.Ю.Коржової. Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалася використанням адекватних меті і завданням методів математичної статистики (однофакторний дисперсійний і кореляційний аналіз). Статистичні обчислення здійснювались за допомогою використання програмного забезпечення Microsoft Excel, Statistika.

Вибірку дослідження склали студенти-психологи (n=422) та практикуючі шкільні психологи (n=348). Дослідження проводилось упродовж 1998-2003 рр. У групах практикуючих психологів проводився один діагностичний зріз, а в групах студентів-психологів проводився поперечний зріз, а далі студенти 1-го курсу (група “оптантів”) додатково діагностувалися на 3-му курсі (як група “цільових оптантів”) і на 5-му курсі (як група “адептів”). Така послідовність проведення дослідження дозволила виявити структурно-функціональні та динамічні закономірності стильового прояву мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації психолога.

Четвертий розділ “Результати експериментального дослідження мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації психолога” містить виклад основних результатів дослідження стилю мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації психолога згідно методичної програми операційно-тенденційної фіксації, аналізу й оцінки досліджуваного феномену.

Аналіз отриманих даних проводився за етапами професійного становлення - від оптанта до дипломованого фахівця з досвідом роботи. Операційна фіксація професійного досвіду на кожному етапі становлення здійснювалася за чотирма формами професійної ідентифікації (контрастно-позитивною, перспективно-позитивною, перспективно-негативною, контрастно-негативною), кожній з яких властивий специфічний психологічний зміст як комплекс прояву індивідуального стилю саморегуляції й особистісних властивостей; чотирма типами взаємодії зовнішньої та внутрішньої мотивації (конструктивним, перспективно-конструктивним, перспективно-деструктивним і деструктивним), у двох формах (адекватній і неадекватній) ціннісної регуляції професійної реалізації особистості.

Здійснений однофакторний дисперсійний аналіз (за F-критерієм) дозволив визначити статистично значущі відмінності розподілу середніх значень і дисперсій відповідних показників за формами професійної ідентифікації в кожній з досліджуваних груп (рівень значущості від p£0,05 до p£0,001). Аналіз кореляційних зв’язків між окремими шкалами відповідних методик дозволив встановити психологічну картину випробуваних із різними формами професійної ідентифікації. Більшість отриманих кореляцій достовірна на рівні значущості p£0,001.

Визначення типів взаємодії зовнішньої та внутрішньої мотивації за розробленою процедурою дозволило виділити чотири варіанти їх співвідношення із формами професійної ідентифікації (контрастно-позитивна форма - конструктивний тип (КПф-Кт), перспективно-позитивна форма - перспективно-конструктивний тип (ППф-ПКт), перспективно-негативна форма - перспективно-деструктивний тип (ПНф-ПДт), конструктивно-негативна форма - деструктивний тип (КНф-Дт)). Виділені варіанти операційної фіксації професійного досвіду містять тенденційні особливості прояву індивідуального стилю саморегуляції, особистісних властивостей, самоставлення, інтернальності, ціннісних орієнтацій та автобіографічних відомостей випробуваних. Рівень їх співвідношення визначався на кожному з етапів професійного становлення психолога. В якості методів статистичної обробки даних були використані підрахунок середніх значень зареєстрованих показників і визначення статистичної значущості відмінностей між сукупностями показників за допомогою t-критерія Ст’юдента (рівень значущості від p£0,05 до p£0,001).

У студентських групах результати операційної фіксації професійного досвіду, у варіантах збігу позитивних форм професійної ідентифікації та домінування внутрішньої мотивації учбово-професійної діяльності (КПф-Кт, ППф-ПКт), вказують на належність випробуваних до накопичувального стилю (лише 19,7% випробуваних варіанту ППф-Кт належить до витрачального та економного стилів психічної саморегуляції). Їх підвищена інтровертованість виявляється у розвинутому самоставленні. Випадки проявів невротичності та депресивності постають наслідком вираженого самозвинувачення, комунікативні вміння та врівноваженість виявляються (студенти 3-го та 5-го курсів) в інтернальних способах соціальної регуляції поведінки, зокрема, в сфері досягнень та міжособистісних стосунків. У досліджуваних групах мають місце високі показники продуктивності, сили і значущості минулих і майбутніх сумних подій життя, за винятком групи студентів 1-го курсу, де превалюють показники продуктивності минулих і майбутніх радісних подій. Встановлено, що сфера термінальних цінностей обмежена інтелектуальними (студенти 1-го курсу) та цінностями професійної реалізації (студенти 3-го та 5-го курсів), а сфера інструментальних - цінностями міжособистісних стосунків в групі студентів 1-го курсу, конкретними життєвими цінностями в групі студентів 3-го курсу та цінностями професійної реалізації в групі студентів 5-го курсу.

Результати операційної фіксації професійного досвіду у варіантах збігу негативних форм професійної ідентифікації та домінування зовнішньої мотивації учбово-професійної діяльності студентів-психологів (ПНф-ПДт, КНф-Дт) вказують на домінування гармонійного стилю психічної саморегуляції, і лише 17,4% випробуваних належали до витрачального та економного стилів психічної саморегуляції. Показники невротичності й депресивності доповнюються проявами дратівливості, спонтанної та реактивної агресивності, які, на відміну від попередніх випадків, виявляються тісно пов’язаними із показниками самоставлення, що свідчить про готовність випробуваних до прояву самовпевненості, самопослідовності, саморозуміння і самоінтересу. Комунікативні вміння набуваються інтернальними засобами соціальної регуляції поведінки, зокрема в сфері невдач, виробництва та міжособистісних стосунків. У сфері термінальних цінностей домінують інтелектуальні, що пояснюється особливостями студентського віку, сфера інструментальних цінностей визначається цінностями професійної реалізації (лише в групі студентів 3-го курсу - конкретними життєвими цінностями). Отже, значущих відмінностей у сфері ціннісних орієнтацій в контрастних варіантах оперативної фіксації професійного досвіду не встановлено, проте виділяється полярність в автобіографічних фактах випробуваних. Продуктивність, сила впливу і суб’єктивна значущість вища у минулих і майбутніх радісних життєвих подіях, хоча показники їх реалізованості і перспективності залишаються низькими.

Результати операційної фіксації професійного досвіду у варіантах збігу позитивних форм професійної ідентифікації та домінування внутрішньої мотивації професійної діяльності практикуючих психологів (КПф-Кт, ППф-Кт) вказують на домінування у них накопичувального стилю психічної саморегуляції (лише 9,3% випробуваних належали до витрачального та економного стилів). Врівноваженість і депресивність проявляються у розвинутому самоставленні, а сором’язливість - у самозвинуваченні. Підвищена інтроверсія реалізується в інтернальних способах соціальної регуляції поведінки, зокрема, в сфері досягнень, виробництва і міжособистісних стосунків. Високі показники продуктивності, сили і значущості минулих і майбутніх сумних подій життя, при високому рівні їх реалізованості і перспективності, підтверджують насиченість психологічного часу випробуваних, легкість актуалізації образів минулого і майбутнього, а також адекватність їх психічного стану і соціальну адаптованість. Сфера термінальних цінностей випробуваних характеризується цінностями професійної реалізації та прийняття інших, а у складі інструментальних виділяються цінності професійної реалізації та міжособистісних стосунків (в групі психологів із стажем до 5 років роботи - абстрактні цінності).

Особливості операційної фіксації професійного досвіду у варіантах збігу негативних форм професійної ідентифікації та домінування зовнішньої мотивації професійної діяльності практикуючих психологів (ПНф-ПДт, КНф-Дт) відзначаються домінуванням гармонійного стилю психічної саморегуляції (6,5% випробуваних належали до витрачального стилю). Виражена екстраверсія має місце у спонтанній та реактивній агресивності, які в групі психологів із стажем до 5 років роботи реалізуються у готовності до прояву самовпевненості і самоповаги, а в групах психологів із стажем роботи більше 5 і 10 років - у інтернальних способах соціальної регуляції поведінки в сфері виробництва, що свідчить про їх “приховану” ворожість до професійних ситуацій. Зафіксовані невротичність і дратівливість пов’язані з інтернальністю у сфері невдач і міжособистісних стосунків. Заблоковане самоставлення свідчить про відсутність або навіть втрату рефлексивних вмінь, що спричиняє прояви легковажності й імпульсивності. Кількісні параметри автобіографічних індексів свідчать про актуалізацію випробуваними минулих і майбутніх радісних подій. При цьому, якщо в групі психологів із стажем до 5 років роботи показники їх реалізованості й антиципації низькі, то в групах психологів із стажем більше 5 і 10 років роботи - антиципація радісних подій висока. У термінальних цінностях виділяються цінності безпосереднього емоційного сприйняття (психологи із стажем до 5 років роботи), індивідуальні цінності (психологи із стажем від 5 до 10 років роботи) та цінності самоствердження (психологи із стажем понад 10 років роботи), а в інструментальних - у всіх групах домінують індивідуальні цінності, що вказує на відсутність ціннісно-мотивованої настанови на професійне удосконалення.

Психологічний зміст результатів оцінки операційної фіксації професійного досвіду студентів і практикуючих психологів дозволяє виділити два контрастних за своїм змістом стилі мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації: конструктивний (рефлексивний) та деструктивний (нерефлексивний), які проявляються лише на стійкому рівні вираження збігу контрастних форм професійної ідентифікації та типів взаємодії зовнішньої та внутрішньої мотивації.

Визначені особливості співвідношення форм професійної ідентифікації та типів взаємодії зовнішньої та внутрішньої мотивації, особистісних властивостей, ціннісних орієнтацій та автобіографічних показників дали змогу прослідкувати динаміку їх вираження на основних етапах професійного становлення в студентському віці. Узагальнення результатів лонгітюдного дослідження дозволило дійти висновку, що трансформаційні зміни професійного досвіду студентів-психологів локалізуються в його крайніх точках із тенденцією зростання до позитивно-конструктивних варіантів стильового прояву.

Значна кількість комбінацій операційної фіксації професійного досвіду у їх динаміці згідно з етапами становлення студентів-психологів редукована до п’яти типів стилів мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації: 1 - стиль конструктивного удосконалення (39,6% випробуваних); 2 - стиль заперечення конструктивного удосконалення (13,2%); 3 - стиль деструктивного репродукування (14,2%); 4 - стиль подолання деструктивного репродукування (26,4%); 5 - нестійкий стиль (6,6%).

Вивчення психологічного змісту виділених стилів дало змогу виділити основні характеристики їх внутрішньої структури. Стиль конструктивного удосконалення характеризується високими показниками інтроверсії, розвинутими комунікативними здібностями й врівноваженістю, які знаходять свою реалізацію у розвитку самоповаги, аутосимпатії, очікуванні позитивного ставлення від інших та готовності до конкретних проявів самоінтересу і саморозуміння; інтернальною регуляцією соціальної поведінки у сфері досягнень, виробництва та міжособистісних стосунків, розвинутою рефлексією минулих і майбутніх сумних подій життя. Стиль деструктивного репродукування займає протилежну позицію проявом екстраверсії, невротичності, дратівливості, спонтанної і реактивної агресивності, екстернальних механізмів соціальної регуляції поведінки у сфері виробництва і міжособистісних стосунків та вираженої продуктивності життя у минулих радісних подіях; зміст самоставлення проявляється в розузгодженості самоповаги, аутосимпатії, очікування позитивного ставлення від інших та самоінтересу.

Стиль подолання деструктивного репродукування за психологічними характеристиками наближений до стилю конструктивного удосконалення, однак на загальному фоні інтроверсійного реагування виділяються депресивність і сором’язливість, які виражаються у самозвинуваченні та інтернальній регуляції соціальної поведінки у сфері невдач. Стиль заперечення конструктивного удосконалення характеризується зростанням напруженості нервово-психічного стану, високі показники екстраверсії та нейротизму знаходять прояв у невротичності, дратівливості і реактивній агресивності, що є ознакою емоційної нестійкості і афективного реагування на звичайні життєві ситуації; показники самоставлення демонструють зв’язок лише з факторами внутрішньої готовності особистості до конкретних дій, сповнених самовпевненості та саморозуміння, екстернальні механізми соціальної регуляції поведінки демонструють проблемність у вирішенні сімейних, виробничих та міжособистісних ситуацій. Нестійкий стиль демонструє невротичність, спонтанну і реактивну агресивність, які пов’язані із відсутністю самоінтересу і саморозуміння випробуваних. Надмірні витрати психоемоційної енергії виражаються у екстраверсійних реакціях нестриманості і дратівливості, які блокують інтернальні механізми регуляції соціальної поведінки у сфері досягнень і міжособистісних стосунків. Продуктивність життя та сила переживань локалізується у минулих радісних подіях життя.

Отримані результати показують, що умови учбово-професійної діяльності сприяють прояву позитивних форм професійної ідентифікації та підвищенню внутрішньої мотивації навчання, що виражається у превалюванні стилю конструктивного удосконалення та стилю подолання деструктивного репродукування. Однак виділяються стилі, які демонструють негативно-деструктивну тенденцію формування професійного досвіду (стиль деструктивного репродукування, стиль заперечення конструктивного удосконалення, нестійкий стиль). Своєрідним доказом їх функціонування можна вважати наявність і у групах практикуючих психологів таких форм операційної фіксації професійного досвіду, що розташовуються в межах негативних форм професійної ідентифікації та деструктивних типів взаємодії зовнішньої та внутрішньої мотивації.

Представлена типологія дає змогу вважати доведеною ефективність методу визначення стилю мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації. Однак специфіка складу вибірки випробуваних, а саме їх належність до системи відносин „людина – людина”, потребує додаткового обґрунтування встановлених результатів у специфічній моделі їх професіоналізації, а також розробки альтернативних варіантів формування професійного досвіду, зокрема, засобом вивчення прояву стильових особливостей мотиваційно-смислової регуляції.

П’ятий розділ “Закономірності стильового прояву мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації психолога” присвячений аналізу актуальних тенденцій стильового прояву мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації психолога й обговоренню розробленої автором моделі мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації особистості.

Результати впровадження методу визначення стилю мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації психолога показали можливість емпіричного дослідження процесуально-результативних характеристик професійного досвіду засобом його операційної та тенденційної фіксації.

Операційна фіксація актуального професійного досвіду визначає не тільки мотиваційно-смислові координати у площині професійного розвитку людини, але й окреслює орієнтири особистісно-типологічної самореалізації.

Визначена протилежність стилів мотиваційно-смислової регуляції актуального професійного досвіду обумовлена контрастним психологічним змістом, який визначає рівень готовності особистості до професійної діяльності. Це рівень професійної спеціалізації, де особистість використовує актуальні потенції відповідно до своїх психологічних можливостей, надаючи їм статусу постактуальної оперативності. Згідно з виділеними етапами професійного становлення психолога, актуальний професійний досвід особистості на кожному з них обумовлений впливом тенденцій мотиваційно-смислової регуляції, постактуальна оперативність яких створює гарантовані умови його конструктивної або деструктивної стабільності.

Представлення типологій особистості та їх взаємозв’язку із стилями мотиваційно-смислової регуляції актуального професійного досвіду не є випадковим. Конструктивний стиль мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації демонструє типи юнгівського інтроверта та соціально-корисної (Адлер) особистостіі, а деструктивний стиль – типи юнгівського екстраверта та особистості з ринковою орієнтацією (Фром). Кожен тип особистості у його психологічному наповненні виражає потенціал функціональних можливостей і може розглядатися як постактуальна оперативність наявного професійного досвіду.

Визначення особливостей співвідношення поданої вище типології стилів мотиваційно-смислової регуляції актуального професійного досвіду із типологією вирішення консультативних проблем, як ситуацій конструктивної або деструктивної взаємодії психолога з клієнтом, підтвердило вимоги випередження деструктивних аспектів консультування шляхом формування особистісної узгодженості психолога з обраним ним способом та технікою психотерапевтичної взаємодії.

Тенденційна фіксація професійного досвіду дозволила визначити закономірність стильового прояву мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації психолога. Змістове навантаження виділених стилів визначає їх полярність за критеріями: 1) стабільності (де виділяються стиль конструктивного удосконалення та стиль деструктивного репродукування) та нестабільності (де локалізуються стилі заперечення конструктивного удосконалення, подолання деструктивного репродукування та нестійкий стиль); 2) активної адаптації (стилі конструктивного удосконалення та подолання деструктивного репродукування) та пасивної адаптації (стилі деструктивного репродукування та заперечення конструктивного удосконалення).

З метою обґрунтування встановленої типології стилів мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації був проведений їх категоріально-типологічний аналіз за допомогою категорій актуального і потенційного, континуального і дискретного, інерційного та змінювального.

Категоріально-типологічний опис представлений у профілях: 1) інерційна континуальність (стиль конструктивного удосконалення, деструктивного репродукування) - змінювана дискретність (нестійкий стиль); та 2) змінювана континуальність - інерційна дискретність (стилі заперечення конструктивного удосконалення та подолання деструктивного репродукування). Кожен профіль у категоріальному описі структурно-часових особливостей формування професійного досвіду підтверджує зміст конструктивних (стабільність, активна адаптація) і деструктивних (нестабільність, пасивна адаптація) тенденцій стильового прояву мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації особистості.

Показано, що виділені стилі супроводжуються специфічними індивідуальними особливостями суб’єктів, які забезпечують найбільш повне й гнучке врівноважування індивідуальності з вимогами професійної діяльності. Слід зазначити, що елементи “професійної відчуженості” у вигляді надмірно розвинутого інтроверсійного реагування притаманні таким стилям, які за оцінювальними критеріями є стабільними і активно-адаптивними - стилі конструктивного удосконалення та подолання деструктивного репродукування.

Така дихотомія стильових особливостей мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації відтворює кардинальні принципи когнітивної та гедоністичної моделей мотивації поведінки. Особливості функціонально-афективної диференціації мотиваційної регуляції поведінки (орієнтація на дію, орієнтація на стан) у показниках загального рівня психічної активності (уникнення), являють собою проекцію у простір прояву стилю мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації особистості, з одного боку, характеризуючи його як внутрішню стабільний, цілісний, врівноважений, а з другого - як гнучкий і мінливий. При цьому, показники мотиваційної регуляції поведінки з орієнтацією на дію і результат (цільовий стан) локалізуються у стилях конструктивного удосконалення та подолання деструктивного репродукування, а показники мотиваційної регуляції поведінки з орієнтацією на стан і на процес діяльності (метацільовий стан) - у стилях деструктивного репродукування та заперечення конструктивного удосконалення.

Простір стильового прояву мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації отримує свою характеристику у полярній детермінації індивідуальними відмінностями, про що свідчать наведені вище результати даного дослідження. Встановлено, що професійна ідентифікація, як результативна характеристика професійного досвіду, виступає формою мотиваційного контролю конкретних дій та психічних станів, які пов’язані з індивідуальними психологічними властивостями особистості.

Зазначені особливості стильового прояву мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації містять альтернативні варіанти формування професійного досвіду, які, з свого боку, визначаються критеріями функціональної відповідності особистості професійним вимогам в кожному конкретному випадку стильової належності.

Обґрунтовано, що стилі мотиваційно-смислової регуляції актуального професійного досвіду особистості визначають рівень функціональної відповідності (невідповідності) особистості професійним вимогам у протилежних характеристиках конструктивного та деструктивного стилів. Функціональна відповідність реалізується засобом регуляційного механізму безпосередньої координації професійного досвіду за рахунок підтримання адекватного співвідношення позитивних форм професійної ідентифікації та конструктивних типів взаємодії зовнішньої та внутрішньої мотивації.

При невідповідності можливостей особистості професійним вимогам процеси корекційного впливу спрямовуються на формування конкретних професійних вмінь й навичок. Альтернативним варіантом виступає регуляційний механізм опосередкованої координації професійного досвіду особистості, який забезпечує усвідомлення особистістю змісту професійної діяльності через тренінгові вправи, спрямовані на розвиток професійного цілепокладання, комунікативності, рефлексії тощо.

Стилі мотиваційно-смислової регуляції професійного досвіду особистості визначають тенденції трансформаційних закономірностей його формування та зумовлюють рівень перспективної відповідності (невідповідності) особистості професійним вимогам.

За невідповідності особистості професійним вимогам (стилі деструктивного репродукування, заперечення конструктивного удосконалення та нестійкий), корекційний вплив спрямовується на формування у особистості готовності до змін не тільки професійних, але й соціальних, морально-етичних норм поведінки і діяльності. Таким чином, альтернативним варіантом формування професійного досвіду особистості через доповнення й зміну її системи знань, переконань та професійних ідеалів, суспільство і саму себе, може розглядатися регуляційний механізм особистісно-нормативних змін.

При відповідності особистості професійним вимогам, коли стилі мотиваційно-смислової регуляції професійного досвіду демонструють тенденцію активної адаптації та стабільності (стилі конструктивного удосконалення та подолання деструктивного репродукування) потрібна така корекційна робота, яка утримала б рівень професійного світогляду у заданому режимі професійної самореалізації. Цей альтернативний варіант формування професійного досвіду особистості розглядається як регуляційний механізм контролю особистісно-нормативних змін.

Проведений аналіз стильового прояву мотиваційно-смислової регуляції професійного досвіду практикуючих психологів дозволив визначити закономірність підвищення показників конструктивно-позитивних конфігурацій збігу позитивних форм професійної ідентифікації та типів взаємодії зовнішньої та внутрішньої мотивації. Дослідження особистісних властивостей випробуваних відповідно до їх поділу за стилями мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації дозволило виділити такі особливості: максимальна кількість позитивних кореляційних зв’язків у випробуваних усіх досліджуваних груп, що належать до конструктивного стилю мотиваційно-смислової регуляції, винайдена між показниками інтроверсії та показниками врівноваженості (p£0,001), самоприйняття (p£0,01), саморозуміння (p£0,05), інтернальності в сфері виробництва (p£0,01), продуктивності життя у минулих сумних подіях (p£0,01), негативні кореляційні зв’язки встановлено між показниками невротичності та показниками самовпевненості (p£0,01), активності (p£0,05), самозвинувачення (p£0,001); у вибірці випробуваних, які належать до деструктивного стилю мотиваційно-смислової регуляції виявлено позитивні зв’язки між показниками екстраверсії та вегетативного напруження (p£0,001), невротичності (p£0,01), комунікативності (p£0,001), самовпевненості (p£0,01), продуктивності життя у минулих радісних подіях (p£0,01) та негативні зв’язки між показниками спонтанної агресивності і самопослідовності (p£0,001) та інтернальності у сфері міжособистісних стосунків (p£0,05).

Виявлені взаємозв’язки стильового прояву мотиваційно-смислової регуляції актуального професійного досвіду у групах практикуючих психологів відбивають специфіку їх діяльності, яка є ефективною тільки за умови обов’язкового включення елементів професійного відчуження. Проблемність ефективної професіоналізації психолога полягає у тому, що особистісне відчуження як деонтологічна складова його діяльності супроводжує конструктивний стиль мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації.

Отримані у даному дослідженні факти ставлять проблему розробки моделі мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації психолога як актуальну. В основу створення такої моделі має бути покладений життєво-стильовий концепт мотиваційно-смислової регуляції та положення про актуально-функціональне та потенційно-перспективне життєздійснення людини.

Актуальний професійний досвід визначає не тільки зону його постактуальної оперативності як переживання людиною своїх змінених можливостей (новий рівень домагань, прагнення підтримати престиж, формування нових ціннісних настановлень та інтересів тощо), але й є головним мотивом випробування професійних потенцій.

Розвиток потенційних утворень професійного досвіду особистості може здійснюватись як під впливом безпосередніх вимог професійної (учбово-професійної) діяльності, так і власне морально-вольових вимог людини до самої себе як професіонала (або майбутнього фахівця). При цьому, на кожному етапі професійного становлення відбувається накопичення практичних вмінь і навичок, нових способів орієнтації в сфері професійних вимог, що приводить до появи нових психологічних можливостей людини.

Функціональну роль мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації можна охарактеризувати здатністю побудови суб’єктивного образу професійної діяльності, на основі якого відбувається адекватна орієнтація в її вимогах до людини. Професійна ідентифікація як усвідомлення образу професійної діяльності реалізує уявлення особистості про власне майбутнє, яке є невід’ємною частиною її життєвого шляху, а також виражає прогнозування майбутньої професіоналізації у перспективній сфері життєвого простору особистості.

Отже, проекція змісту актуально-функціональної та потенційно-перспективної сфер життєдіяльності особистості у стиль мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації відбувається на межі усвідомлення особистістю образу професійної діяльності та власних можливостей ефективної реалізації у ній. Стильовий зміст мотиваційно-смислової регуляції професійної реалізації виступає не тільки фактором детермінації актуальної професійної активності особистості, але й окреслює зону прогностичних перспектив її професійного розвитку.