Психологічні ознаки культури українців на сучасному етапі розвитку суспільства

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено  об’єкт, предмет, мету й задачі роботи, розкрито методологічну основу й методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, показано  ступінь апробації і характер публікацій, які охоплюють основні результати дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Категоріальна база та стан вітчизняних і зарубіжних досліджень психологічних ознак культури” обґрунтовано доцільність використання термінологічного словосполучення  “психологічні ознаки культури” для вивчення факторів, що зумовлюють особливості активності людини в різноманітних ситуаціях її життєдіяльності на конкретному соціально-економічному етапі розвитку певної країни. Введення цього поняття доцільне у світлі того, що в культурно-психологічних дослідженнях зараз спостерігається тенденція до виокремлення двох складових культури – зовнішньої (об’єктної) та внутрішньої, пов’язаної з вивченням психологічних ознак, які чітко не визначені. Якщо зовнішню (об’єктну) культуру однозначно тлумачать як артефакти культури, матеріалізовані в різних формах, то для позначення внутрішньої культури  існує декілька термінів.

У західноєвропейській та американській науковій літературі  термін “суб’єктна культура” (subjective culture), який іноді невдало перекладається як “суб’єктивна культура”, протиставляється терміну “оbjective culture”, переклад якого як “об’єктивна культура” вносить у зміст поняття не властивий йому відтінок, маскуючи ідею зв’язку ознак суб’єктної культури з психологічними особливостями носія конкретної культури. Проте, цілком виправдано розрізнивши поняття “об’єктна” і “суб’єктна”  культури, зарубіжні дослідники (M.J. Bennett,      E.C. Stewart та ін.) визначають останню вузько, відносячи до неї тільки провідні настанови, цінності та патерни світосприйняття й мислення.

У вітчизняній традиції при збереженні прийнятого раніше категоріального апарату простежується спрямованість досліджень на більш диференційоване вивчення сутності та функцій ментальності (А.С. Баронін, Н.Ф. Каліна, О.В. Киричук, О.В. Лісеєнко, М.І. Пірен,        А.В. Фурман, В. Храмова, В.В. Чорний, А.Д. Шоркін та ін.). У її межах розглядаються як суто психологічні феномени (мислення, емоції, потреби, архетипи, цінності, когнітивні еталони, смисли, ідеали, стереотипи), так і соціальні норми, що регламентують поведінку людини.

У даному розділі роботи підкреслюється, що у визначенні поняття “ментальність” простежується певна неузгодженість, яка виявляється у декількох аспектах: 1) у відсутності чітких критеріїв для розрізнення понять “ментальність” і “менталітет”, що використовуються і як синонімічні, і як відмінні; 2) в існуванні різних точок зору щодо співвідношення понять “ментальність”, “національний характер”, “національна свідомість”; 3) у відсутності чіткого опису тих феноменів, які можна об’єднати узагальнюючим поняттям “ментальність”; 4) у поєднанні поняттям “ментальність” елементів, які за своїм змістом належать до різних аспектів культури (духовної й матеріальної). Зазначається, що поява останнім часом терміну “психокультура ментальності” (А.В. Фурман, 2001)  свідчить про тенденцію розглядати “ментальність” як більш широке поняття, один з компонентів якого описує психологічні ознаки культури. Проте спроба визначення поняття “психокультура” через поняття “соцієтальна психіка”, яке трактується як цілісна психокультура соціуму, не знімає необхідності уточнення поняття “психокультура ментальності”. Наявність такої низки понять дає змогу зробити висновок, що соцієтальна психіка і психокультура – синоніми, а психокультура є складником ментальності. Отже, соцієтальна психіка і психокультура соціуму – нові поняття, які вирізняють із ментальності ті аспекти, у формі яких і виявляються психологічні ознаки культури.

Розділ завершується висновком, що в сучасних дослідженнях тих ознак культури, що обрані об’єктом даної дисертаційної роботи, не розробленою залишається проблема  їх операціоналізації. Теоретично обґрунтований в даному розділі роботи інтегрований підхід до розкриття змісту поняття “психологічні ознаки культури” дозволяє уточнити номенклатуру явищ, що доцільно розглядати в межах психологічних ознак культури, та пропонує підстави для операціоналізації цих ознак. Застосування такого підходу до виявлення психологічних ознак культури дозволяє визначити білі плями у їх дослідженні (наприклад, проаналізувати культурно зумовлені особливості задоволення людиною своїх потреб, дослідити їх різноманітність, втрату актуальності  і таке інше).

Основою для розв’язання завдань даного дисертаційного дослідження стало визначення психологічних ознак культури як культурно специфічних особливостей психіки людини, що:       1) можуть бути конкретизовані у термінах загальнопсихологічних категорій, які розкривають зміст поняття “психіка людини”; 2) виявляються на рівнях функціонування людини як суб’єкта активності, взаємодії з іншими, пізнання й перетворення світу; 3) можуть бути операціоналізовані за допомогою прийнятих у крос-культурних дослідженнях “вимірів” культури (індивідуалізм – колективізм, дистанція влади, маскулінність – фемінінність, уникнення невизначеності, особливості сприйняття часу та простору).

У другому розділі “Номенклатура психологічних ознак культури українців на сучасному етапі розвитку суспільства і напрямки змін цих ознак у пострадянський період” дається характеристика сучасного етапу розвитку українського суспільства, який визначається, зокрема, зміною вимог до особистості, що пов’язано з переходом країни до соціально зорієнтованої ринкової економічної системи. На цій підставі встановлені ті аспекти психологічних ознак культури, які важливі для досягнення успіху діяльності людини у нових умовах.

Так, на рівні функціонування людини як суб’єкта активності зазначено високу мотивацію досягнень, інтернальність як здатність до самодетермінації та покладання на власні сили, наполегливість у досягненні мети, рішучість, здатність до ризику, гнучкість поведінки тощо. 

На рівні функціонування представника культури як суб’єкта взаємодії з іншими людьми для успішної діяльності в умовах ринку важливим є індивідуалізм як емоційна незалежність людини від групи, акцент на власних інтересах, самостійність, прийняття відповідальності на себе.

На рівні функціонування людини як суб’єкта пізнання й перетворення світу необхідними в умовах ринкової економіки виявляються активна життєва позиція людини по відношенню до навколишнього світу, наявність низького рівня запобігання невизначеності, відкритість новому досвіду, монохронне сприйняття часу, результатом якого є чітке планування діяльності у часі, дотримання графіків виконання роботи, ставлення до часу як до оцінювальної категорії.

З урахуванням цих міркувань у розділі проаналізовано психологічні ознаки культури, що зумовлють функціонування українців на всіх зазначених рівнях. Встановлено, що вивчення психологічних ознак культури українців до недавнього часу базувалося переважно на дослідженні змін у системі ціннісних орієнтувань особистості, для визначення яких використовувався відомий опитувальник 60-х років М. Рокіча, хоча нещодавно Ш. Шварцем із співавторами розроблено новий інструментарій, за допомогою якого виокремлено ознаки, що сприяють розвитку ринкової економіки й підприємництва (цінності груп “Автономія” і “Майстерність”).

Параметри вимірювання розбіжностей культур, розроблені зарубіжними вченими (M. J. Bennett, E. Т. Hall and M. R. Hall, E. C. Stewart, H. C. Triandis та ін.), майже не досліджені на вітчизняній вибірці (за винятком ознак опозиції “індивідуалізм – колективізм”). Недостатньо досліджені й зміни в рисах особистості, що формуються під впливом соціально-економічних зрушень.

У третьому розділі роботи “Емпіричне дослідження напрямків змін психологічних ознак культури українців на сучасному етапі розвитку суспільства” визначається тип емпіричного дослідження (квазіексперимент), обґрунтовуються його процедура й методичне забезпечення, формулюються основні завдання, наводяться результати дослідження, що інтерпретуються як у загальному контексті роботи, так і з урахуванням завдань освіти щодо формування типу особистості в нових соціально-економічних умовах.

Обираючи проблемою дослідження психологічні ознаки культури українців на сучасному етапі розвитку суспільства, ми висунули таку гіпотезу. У зв’язку з розбіжностями у способах життєдіяльності різних верств населення, породжених зламним етапом соціально-економічного розвитку суспільства, в ознаках культури можна прослідкувати  зміни, які відбивають процес переходу від однієї соціальної системи до іншої. Це й визначило вибір стратегії наукового дослідження, згідно з якою порівнювалися психологічні ознаки культури репрезентативної вибірки осіб, що активно працюють у ринкових структурах, й осіб, що зберегли поведінкові стереотипи, які склались у попередній період. Відповідно до цього для емпіричного вивчення були відібрані такі групи досліджуваних: 1) службовці приватних підприємств (комерційних банків); 2) працівники державної установи; 3) студенти, які поєднують навчання у вузі з індивідуальною трудовою діяльністю (гувернерів, репетиторів та ін.); 4) студенти, які займаються виключно навчальною діяльністю, хоча за матеріальним станом не відрізняються від попередніх. У дослідженні взяли участь 240 осіб.

Залежною концептуальною змінною була зміна ставлення досліджуваних порівнюваних груп до себе як суб’єктів активності, до інших – як партнерів по взаємодії, до світу – як об’єкта пізнання й перетворення. Операційними змінними виступали: а) оцінка готовності досліджуваних до функціонування в нових соціально-економічних умовах; б) оцінка психологічних ресурсів, уже сформованих для здійснення основної діяльності в нових умовах. Перша оцінювалася за допомогою цінностей, другі – за показниками особистісних властивостей і за “вимірами” розбіжностей культур, запропонованих зарубіжними дослідниками (G. Hofstede та ін.).

Отримані результати свідчать про те, що під впливом соціально-економічних перетворень відбуваються зміни у психологічних ознаках представників української культури на всіх зазначених рівнях їх функціонування. Зміни, що відбуваються у функціонуванні українців як суб’єктів активност, виявлені на рівні цінностей, за якими прослідковуються статистично значущі розбіжності між середньогруповими показниками обраних для дослідження полярних груп. Так, у групах працівників комерційних банків і працюючих студентів більш пріоритетними є цінності досягнення успіху, відповідальність, незалежність, умілість, вибір власних цілей. Саме ці цінності об’єднуються у  блоки “Майстерність” і “Автономія”, які, за даними Ш. Шварца та інших дослідників, становлять підґрунтя вільного підприємництва.

Наявність цієї тенденції встановлена й за допомогою факторного аналізу отриманих даних. Так, у групі працівників комерційних банків провідним виступає фактор “Професіоналізм”, до якого увійшли змінні “відповідальність” (0,74) і “вмілість” (0,72), а в групі держслужбовців – фактор “Гедонізм”, до якого належать змінні “потурання собі” (0,71) й “насолода життям” (0,8). Отже, для осіб, більш активних у підприємницькій діяльності, властива орієнтація на високий рівень професіоналізму; а для тих, хто працює в державних установах, – прагнення  отримувати задоволення від наявних умов життя. Водночас деякі цінності залишаються незмінними, тобто такими, якими вони склались у попередні роки існування країни, що потенційно може створювати перешкоди для сприйняття нових реалій життя. Це стосується такої цінності, як відвага, тобто прагнення до ризику.  Ця цінність більше притаманна службовцям приватних установ, ніж державних.

У функціонуванні сучасних українців як суб’єктів активності розбіжності виявляються не тільки на рівні цінностей, а й на рівні диспозиційних характеристик особистості. Наприклад, за фактором “сумлінність”, що вимірювався за допомогою моделі “Велика п’ятірка особистісних факторів”, зафіксовано статистично значущі розбіжності (за t-критерієм  Стьюдента при р<0,01 ) між представниками 1 і 2 та 3 і 4 груп досліджуваних. Працівники комерційних банків і працюючі студенти демонструють більш високі рівні сумлінності (тобто їх можна охарактеризувати як людей більш організованих, відповідальних, методичних, раціональних), аніж службовці державного підприємства або студенти, які не можуть (і не намагаються) поєднувати навчання й підприємницьку діяльність. У групах службовців комерційних підприємств і працюючих студентів зафіксовано також і вищі рівні загальної інтернальності й інтернальності у сфері досягнень (розбіжності між групами значущі за t-критерієм  Стьюдента при р < 0,01), тобто вони відчувають себе активними суб’єктами діяльності, відповідальними за її наслідки. І хоча груповий внесок є важливим елементом у прийнятті важливих заключних рішень цими індивідами, вони при цьому більше покладаються на власні судження.

Певні зміни відбуваються у психологічних ознаках культури українців як суб’єктів активності на рівні властивостей, що набуваються у процесі досвіду. Особливої уваги у цьому контексті заслуговують результати дослідження рівня мотивації досягнення. За цим показником виявилися статистично значущі розбіжності (за t-критерієм Стьюдента при р < 0,01) між обраними полярними групами студентів із вищими показниками серед працюючих. Хоча в зазначеній групі й у групі банківських службовців спостерігається відносна тенденція до зростання рівня мотивації досягнень, яка свідчить про наполегливість у прагненні досягти мети, про відсутність  розгубленості в ситуаціях змагання, про рішучість у непевних обставинах, за модулем показник рівня мотивації досягнень в усіх групах знаходиться в межах середніх значень. Це дає підстави припустити, що відсутність високого рівня мотивації досягнень і є одним із чинників досить повільного процесу переходу країни до ринкової економіки і невисоких темпів економічного зростання.

Певні зміни відбуваються на рівні функціонування представників української культури як суб’єктів взаємодії з іншими. Встановлено, що особливості сучасного етапу розвитку українського суспільства вплинули на їх ставлення до інших людей як партнерів по взаємодії. Таке припущення зроблено на підставі аналізу статистично значущих розбіжностей між групами досліджуваних (1 і 2) за такими цінностями, як уміння пробачати, авторитетність, взаємопослужливість, впливовість і влада (із вищими показниками у групі службовців приватної установи). Державні службовці заперечують важливість  для них такої цінності, як впливовість, що можна інтерпретувати як ознаку відмови від намагання впливати на обставини та інших людей.

Низька значущість цінності влада свідчить про те, що вона, як і раніше, сприймається українцями, як “чужа й деспотична”, наслідком чого є невміння встановити свою владу і втримати її.

У групі працівників приватного підприємства вирізнився фактор “Соціальне визнання”, що свідчить про глибокі зміни в психологічних ознаках культури.