ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ ПРОЦЕССА ПЕРСОНИФИКАЦИИ В ДИАЛОГЕ «ЧЕЛОВЕК – КОМПЬЮТЕР»

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, охарактеризовано сутність і стан вивчення проблеми, її значущість, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотези і завдання дослідження, теоретико-методологічну основу і методи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, а також наведено дані про апробацію роботи, її структуру та обсяг.

Перший розділ «Основні напрями досліджень персоніфікації комп'ютера у вітчизняній і зарубіжній психології» присвячено аналізу проблеми персоніфікації в діалозі людини з комп'ютером.

У першому параграфі розглядаються основні теоретико-методологічні напрями досліджень у психології комп'ютеризації: когнітивний підхід у дослідженнях взаємодії людини з комп'ютером та діяльнісний підхід, розроблений Л.С. Виготським, П.Я. Гальперіним, О.М. Леонтьєвим і розвинутий О.К. Тихомировим у концепції перетворення діяльності в умовах використання інформаційних технологій.   Слід відзначити, що в даний час відбувається зміщення акценту з вивчення проблеми людино-машинної взаємодії на вивчення психологічних наслідків інформаційних технологій (Ю.Д. Бабаєва, О.Є. Войскунський, Л.П. Гур'єва, О.К. Тихомиров). Підкреслюється, що в емпіричних психологічних дослідженнях виявлено амбівалентність, неоднозначність і суперечливість цих наслідків, з’ясовано, що інформатизація веде як до позитивних змін традиційної діяльності людини, так і до негативних. Виділяються основні принципи і механізми впливу інформаційних технологій на психологічну структуру діяльності і на особистість взагалі.

У другому параграфі розглядається специфіка діалогового спілкування з комп'ютером. Теоретичні аспекти цієї проблеми розглядали О.Є.Войскунський, Ю.Б. Максименко, Ю.І. Машбиць, О.К. Тихомиров,  П.С. Турзін та ін. Були окремлені особливості комп’ютерного спілкування: воно є жорстко регламентованим, опосере­дкованим і являє собою своєрідну форму діалогу. Ю.І. Машбиць, В.В. Андрієвська, О.Ю. Комісарова простежили діалектику переходу від простої  взаємодії людини з комп’ютером  у вигляді «команда – реакція комп’ютера» до складної діалогової взаємодії. Ю.Б. Максименко проаналізував структурне уявлення про діалог на концептуальному, логічному та фізичному рівнях.

Психологічні особливості діалогу «людина – комп’ютер» розглядалися з точки зору ступеня активності комп’ютера у діалозі, розуміння людиною повідомлень комп’ютера, а також ступеня задоволеності людиною діалогом з  комп’ютером.

Відзначається, що ефективність організації діалогу людини з комп'ютером зумовлена низкою чинників: з одного боку, рівнем підготовленості користувача, з іншого боку, характеристиками моделі діалогу, на основі якої був розроблений інтерфейс програми. Дається порівняльний аналіз вітчизняних і зарубіжних класифікацій користувачів (В.Є. Меламуд, Г.Г.Почепцов, М.К. Раскладкіна, В. Денінг, Дж. Мартін та ін.), а також теоретичних і експериментальних моделей діалогу людини з комп'ютером (І.В. Бурмістров, Б. Велічковскій, В.М. Каптелінін, А. Кларк, Ю.Б. Максименко, Т. Моран, Д. Нельсон, Х. Оберквеллі, А. Такеучі, Н. Трактінскій та ін.).

У третьому параграфі розкривається поняття про персоніфікацію, її  види і класи.  Під персоніфікацією розуміють наділяння користувачем комп'ютерної системи людськими якостями і формування суб’єкт-суб’єктних відносин з нею (Ю.Д. Бабаєва, О.Є. Войскунський, Ю.І. Машбиць, О.К. Тихомиров). Класи персоніфікації комп'ютерів поділяються за характером їх походження: мимовільна персоніфікація; персоніфікація, що виникла в процесі моделювання «особистості» комп'ютера, а також персоніфікація програм, що свідомо наділяються рисами особистості для зручності користувачів. Розглядаються різні види персоніфікації: метафорична персоніфікація, анімізація, інтелектуалізація, глоталізація.

 У рамках проблеми психологічних наслідків комп'ютеризації ставлення до персоніфікації комп'ютера в роботах різних авторів характеризується амбівалентністю (О.Є. Войскунський, С. Пейперт). Персоніфікація комп’ютера може розглядатися, з одного боку, як позитивний фактор, котрий сприяє зниженню негативних ефектів, пов'язаних з напруженістю та складністю комп'ютеризованої діяльності, з другого – як негативний, що призводить до дискомфорту в спілкуванні і проявляється у вигляді деперсоніфікації користувача та інших змінах його особистості.  

Відзначається, що створення персоніфікованого образу комп'ютера може бути визнано доцільним у навчанні, на початкових стадіях освоєння комп'ютера (В.В. Андрієвська, О.Ю. Комісарова, Ю.І. Машбиць). Персоніфіковане комп'ютерне навчання посилює емоційність навчання, різко знижуючи кількість негативних емоцій. Однак, як показали дослідження Ю.Д.Бабаєвої та О.Є. Войскунського, в цьому разі вчителі нерідко перетворюються на «доброзичливих і повністю підлеглих комп’ютерів та роботів».  Персоніфікація комп’ютера може як сприяти ефективному виконанню програм, так і затримувати його. Показано, що антропоморфні інтерфейси можуть бути корисними в прикладних програмах, в яких розроблення спеціальних елементів, що сприяють персоніфікації комп’ютера, могла б надати взаємодії людини з ПК форми колегіальної роботи. Таким чином, питання ступеня персоніфікації навчальних та прикладних програм усе ще залишається відкритим.

Як у вітчизняній, так і в зарубіжній психології показано, що ступінь персоніфікації в основному залежить від стажу роботи на ПК, суб'єктивної оцінки своєї компетентності або статусу, особистісних якостей користувачів (їх інтровертованості-екстравертованості), антропоморфних особливостей програмного інтерфейсу та ін. (А.А. Бєлишкін, О.Є. Войскунський, І.В. Грошев, А.А. Долникова, Д. Монин, Н. Монин, С. Насс, С. Пріор, Ш.Текл, А.І. Тоом, Н.В. Чудова, А.М. Ходош, та ін.). Експериментальне вивчення персоніфікації, як правило, спрямоване на визначення ступеня прояву цього феномена, а також його зв’язку зі способами взаємодії з ПК та з особистісними якостями користувача.

Ураховуючи швидкі темпи інформатизації суспільства, розвиток програмного забезпечення, появу нових інтерфейсів, як в навчальних, так і в прикладних програмах, можна припустити певні зміни у творенні образу комп’ютера користувачами.

Проведений  теоретичний аналіз виявив прогалини в розробці проблеми персоніфікації комп’ютера. На даний час це питання є недостатньо розробленим, а поодинокі дослідження окремих авторів – не систематизованими.

У другому розділі «Розроблення теоретичної моделі дослідження персоніфікації комп’ютера» розкриваються методологічні основи дослідження й зміст дослідницько-експериментальної роботи.

Для аналізу діалогової взаємодії людини з комп'ютером як основний був обраний методологічний підхід до спілкування як до суб’єкт-суб’єктної взаємодії, що теоретично й експериментально розроблявся В.М.Мясищевим, Б.Ф. Ломовим, А.В. Брушлінським та був розвинений О.Є.Войскунським для спілкування, опосередкованого інформаційними технологіями. Багатьма дослідниками (С. Насс, Д. Стейер, Е. Таубер та ін.) показано, що основні соціальні правила, які характеризують взаємодію між людьми, можна застосовувати і до людино-машинної взаємодії. Виходячи з того, що феномен персоніфікації виникає внаслідок «міжособистісних стосунків»  людини з комп'ютером, ми, йдучи за Г.М. Андрєєвою, М.М. Обозовим, Т. Хустоном і Г. Левінгером, висунули припущення про те, що в їх основі, з одного боку, лежать різноманітні емоційні прояви партнерів, а з іншого, – індивідуально-психологічні особливості користувачів. Таким чином, персоніфікація комп'ютера розглядалась як динамічний процес, що включає в себе зворотний зв'язок з елементами комунікації і взаємодії між об'єктом сприйняття (комп'ютером) і суб'єктом (користувачем). Виходячи з наведених вище міркувань, у моделі структури сприйняття образу комп'ютера було виділено такі категорії: «суб’єктність», яка означає сприйняття ПК як партнера, наділення його особистісними характеристиками, «об’єктність» – сприйняття ПК як засобу, неживого об’єкта; «комунікативність» та «реципієнтність», які характеризують роль комп'ютера в комунікативному акті між двома суб'єктами комунікації – людиною і ПК; «ініціатор –  людина» та «ініціатор – ПК», що встановлюють, хто більш ініціативний  в комунікації; категорія «активність», яка оцінює ступінь активності комп'ютера як суб'єкта в спілкуванні; категорія «позитивні емоції» та «негативні емоції», що  оцінюють емоційне сприйняття комп’ютера в цілому.

Оскільки категоріальна система понять відомої стандартизованої методики вивчення об’єкт-суб’єктного образу комп'ютера (А.М. Ходош) не могла дати оцінки виділених категорій образу комп'ютера, одним із наших завдань  стало розроблення методики дослідження образу комп'ютера. Базовим методом, на основі якого створювалася нова методика, був метод контент-аналізу.

Об'єктом контент-аналітичного дослідження виступили 20 вільних асоціацій-відповідей досліджуваних на питання «Комп'ютер: хто він?». Оброблення результатів було здійснено за допомогою спеціально створеної комп'ютерної програми, яка формувала: по-перше, базу всіх варіантів відповідей (дескрипторів) з їхнім кодуванням і частотою; по-друге, базу результатів аналізу відповідей досліджуваних, що містять сумарні оцінки кожної категорії. 

Кількісний аналіз даних з обчислювання зв'язаності різних елементів змісту в повідомленні здійснювався за методикою Ч. Осгуда; для виміру їх «питомої ваги» в тексті використовувалась формула, запропонована О.М.Алексєєвим, співвідношення позитивних і негативних оцінок щодо виявлених категорій визначалося за допомогою коефіцієнта Яніса.

У процесі пілотажного дослідження спостерігалися труднощі в досягненні однозначності кодування відповідей досліджуваних. Тому для того, щоб знизити ймовірність виникнення помилок під час оброблення і стандартизувати процедуру тестування, було створено опитувальник для дослідження структури образу комп'ютера. В його основу було покладено обґрунтовані й експериментально перевірені за допомогою контент-аналітичного методу категорії образу комп'ютера. Для оброблення результатів і стандартизації методики було також розроблено спеціальну комп'ютерну програму. Методика пройшла необхідну процедуру психометричної перевірки.

Для безпосереднього експериментально-психологічного дослідження персоніфікації образу ПК сконструйовано і обґрунтовано блок методик, що включає  16-PF опитувальник Р. Кеттелла, методику аналізу неформальних комунікацій АНК (автори Ю.Б. Максименко, В.А. Гордєєв,  А.В. Гордєєва), скринінговий метод для виявлення схильності до розвитку індукованих станів (автори В.В. Деларю, С.В. Клаучек), методику визначення рівня домагань моторною пробою Шварцландера, експрес-методику вивчення емпатії І.М. Юсупова, а також методики дослідження образу комп'ютера і контент-аналітичний метод.

Експериментальною базою дослідження виступили Донецький інститут післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників АПН України, Донецький інститут психології і підприємництва, Донецький інститут соціальної освіти, Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, середня школа №142 м. Донецька, технічний ліцей м. Донецька, декілька приватних і державних фірм, пов'язаних з інформаційними технологіями. Критеріями добору при формуванні підгруп досліджуваних виступали такі параметри: стать, вік, освіта, соціальний (професійний) статус, рівень володіння інформаційними технологіями. 

Усього в дослідженні брали участь 1323 особи: школярі, студенти, працівники освіти, слухачі психологічного факультету, які дістають другу вищу освіту, інженери-програмісти.

На етапі контент-аналітичного дослідження вибірка склала 512 чоловік. На другому експериментальному етапі, пов'язаному із стандартизацією і використанням методики дослідження образу комп'ютера, брало участь 1186 осіб (375 осіб брали участь в дослідженні на обох етапах). Стандартизація методики здійснювалася на вибірці обсягом 569 осіб. Безпосереднє експериментальне дослідження містило наступні 3 процедури:

I – 1998-2000 р. Розробка методики досліджування образу комп'ютера за допомогою методу контент-аналізу. Апробація методики й аналіз отриманого матеріалу. На цьому етапі були виділені основні категорії структури образу комп'ютера, отримана база дескрипторів опису «особистості» комп'ютера. Розроблено категоріальну систему оцінок, виділено більш типові відповіді, розкрито змістову структуру образу комп'ютера.

II – 2000-2001 р. Розробка і стандартизація опитувальника для вивчення  образу комп'ютера. Дослідження особливостей образу комп'ютера для підгруп, сформованих за різними критеріями. Тестування досліджуваних із використанням блоку особистісних методик.

III – 2001-2002 р. Якісно-кількісний аналіз та інтерпретація отриманих даних. Статистичне опрацювання даних проводилося з використанням пакету прикладних програм Statistica 6.0. Відповідно до умов та мети аналізу застосувалась описова статистика, одно- та двофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA), кореляційний аналіз.

У третьому розділі «Експериментально-психологічне дослідження процесу персоніфікації комп’ютера» викладено основні результати експериментального дослідження.

Відзначено, що в результаті проведеного експериментального контент-аналітичного дослідження була сформована і проаналізована база асоціативного сприйняття образу комп'ютера, що містила 2178 дескрипторів. Порівняння типових відповідей досліджуваних із відповідями, отриманими А.М. Ходош (1990 р.) за методикою вивчення об’єкт-суб’єктного образу комп'ютера, дозволило встановити певні тимчасові трансформації сприйняття образу комп'ютера. Встановлено, що основна тенденція змін у сприйнятті полягає в тому, що комп'ютер з обчислювального засобу перетворився на засіб спілкування й оброблення інформації. При цьому збільшилося число понять, що характеризують комп'ютер як партнера в діалозі, з'явилися нові асоціації, пов'язані з Інтернет-технологіями.

З типових відповідей було складено портрет «особистості» комп'ютера, де із загального списку асоціацій «особистісні» характеристики склали 6,8%. Зокрема, серед них комунікативних характеристик було 13%, інтелектуальних – 28%, вольових – 35%, емоційних – 24% (з них 12% – позитивні якості та 12% – негативні).  Незважаючи на те, що найчастіше комп'ютер сприймався як партнер для спілкування, більш вираженими в його сприйнятті були не комунікативні якості, а вольові та інтелектуальні («суворий», «об'єктивний», «терплячий», «вимогливий», «розумний», «інтелектуальний», «розважливий», «мислячий»). Прикладами негативних емоційних якостей виступили такі відповіді: «нещадний», «нечутливий», «капризний», «хитрий»; позитивних – «добрий», «гарний», «дивовижний», «загадковий».

Відповідно до моделі особистості Р. Кеттелла, частотний аналіз «особистісних» характеристик дозволив скласти усереднений профіль особистісних властивостей комп'ютера. Так, більшість досліджуваних  відзначають, що по-перше, ПК має добре розвинений інтелект; по-друге, він емоційно стійкий, витриманий, дисциплінований, наполегливий, діє практично і логічно, трохи суворий, справедливий і надійний; по-третє, відкритий, товариський, уважний, чуйний і терплячий.

Отримані оцінки за категоріями структури образу комп'ютера дозволили не тільки розглянути процес персоніфікації комп'ютера для конкретного досліджуваного, але й виконати узагальнений аналіз усієї вибірки. Рівень виразності категорій показав, що у складі образу комп'ютера об'єктні характеристики  майже вдвічі перевищують суб'єктні. Водночас досить слабко диференціюються категорії «реципієнтність» й «ініціатор – людина». Найбільш інтенсивно репрезентовані категорії «суб’єктність» та «об'єктність» і співвідношення категорій «суб’єктність – об'єктність» та «позитивні емоції – негативні емоції», найменш інтенсивно – категорії «комунікативність» та «ініціативність». Оцінки з категорії «позитивні емоції» більш ніж у три рази перевищують оцінки з категорії «негативні емоції». 

Узагальнені результати структури образу комп'ютера дозволили припустити, що в сприйнятті людини комп'ютер переважно виступає як неживий об'єкт (машина, засіб та ін.), але деякий ступінь атрибуції суб’єктності є присутнім у відповідях досліджуваних.

З метою дослідження об’єкт-суб’єктного образу комп’ютера, що не залежало б незалежно від спеціальної підготовки дослідника, а також для  досягнення більш диференційованих оцінок за категоріями  було поставлено завдання створити стандартизований варіант опитувальника. В основу цього варіанту було покладено обґрунтовані й експериментально перевірені за допомогою контент-аналітичного методу вище означені категорії образу комп’ютера. Для опрацювання результатів і стандартизації методики було також розроблено комп’ютерну програму.

Методика дослідження образу комп'ютера, пройшовши процедуру психометричної перевірки, довела свою надійність та валідність і показала, на відміну від інших методик, значно більші діагностичні можливості, тому подальший аналіз особливостей сприйняття структури образу комп'ютера був проведений за її результатами.

За допомогою однофакторного дисперсійного аналізу було здійснено порівняльний аналіз персоніфікації образу ПК користувачами стосовно наступних чинників: соціальний (зокрема, професійний) статус, освіта, вік, стать, рівень володіння інформаційними технологіями (ІТ), доступом до комп’ютера (наявність або відсутність ПК удома).

Як випливає з табл.1, персоніфікація комп'ютера здебільшого детермінується чинниками, пов’язаними з соціальним статусом, віком, статтю й рівнем володіння ІТ; найменше впливають на ступінь персоніфікації освіта і наявність ПК удома. Двофакторний дисперсійний аналіз не виявив значущих відмінностей персоніфікації від сполучення двох із шести наведених у табл.1 чинників.