ВЗАЄМОДІЯ СЛІДЧОГО З ОРГАНОМ ДІЗНАННЯ В СИСТЕМІ МВС УКРАЇНИ (організаційно - правовий та психологічний аналіз)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, основні завдання, об`єкт та предмет, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію та впровадження.

Перший розділ “Організаційно-правові та психологічні засади взаємодії слідчого з органом дізнання” присвячений висвітленню теоретико-методологічних засад взаємодії слідчого з органом дізнання та наданню психологічної характеристики окремих форм взаємодії. В контексті розділу розглянуто питання понятійно-нормативної та правової регламентації взаємодії слідчого з органом дізнання.

У першому підрозділі “Феноменологія соціально-психологічної взаємодії в правовому розумінні” досліджується спільна діяльність слідчого і оперативних працівників органу дізнання, що передбачає відокремлення в цій структурі універсальної властивості, яка зумовлює всі форми її вияву. Такою властивістю результативності розкриття і розслідування злочинів є ефективність взаємодії слідчого з органом дізнання, як особливої правової функції, внутрішньо притаманної спільній діяльності зазначених підрозділів ОВС. На думку дисертанта, ключовим терміном, що об`єднує ознаки взаємодії, є спільна діяльність, яку можна розглядати у двох формах: 1) спільно-індивідуальна (підрозділ, де у кожного суб’єкта є своє завдання); 2) спільно-взаємодіюча (процесуальні та не процесуальні форми взаємодії). Автором дається власне тлумачення взаємодії слідчого з органом дізнання, під якою розуміється організований у відповідності з чинними законами та підзаконними нормативними актами, психологічно обумовлений процес офіційного співробітництва шляхом доцільного поєднання методів і засобів, притаманних цим підрозділам, на основі взаємодопомоги і взаєморозуміння, з метою ефективного вирішення завдань кримінального судочинства.

У другому підрозділі “Психолого-правовий аналіз законодавчої регламентації взаємодії слідчого з органом дізнання в розслідуванні злочинів” аналізується співвідношення і визначення понять “взаємодія та координація” у законодавчому полі. Доведено, що на практиці така поняттєво-термінологічна неузгодженість призводить до: 1) занадто загального формулювання функціональних прав та обов`язків суб`єктів взаємодії; 2) обмеження чи перебільшення владних повноважень певного органу, підрозділу; 3) дублювання функцій цих органів. Дисертант пропонує включити до розділу 11 глави 9 КПК України норму – “Взаємодія слідчого з органом дізнання” та формулює її редакцію. Автор вбачає доцільність викласти ч. 3 ст. 114 КПК України в такій редакції: “слідчий вправі доручати органам дізнання провадження слідчих та розшукових дій і на загальному рівні орієнтувати оперативні заходи”.

Автор зосереджується на аналізі окремих форм взаємодії, зокрема, робиться висновок, що внесеними у 2001 році змінами до КПК України значно посилено контролюючу функцію слідчого над органом дізнання при оцінці слідчим в порядку ст. 67 КПК протоколів з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів.

Вивчення та узагальнення 500 кримінальних справ, за якими слідчим давались вказівки органу дізнання про провадження оперативно-розшукових заходів, свідчить, що у 31% випадках слідчий зобов`язував орган дізнання виконати конкретні розшукові дії для виявлення джерела доказової інформації чи встановленні певних обставин вчинення злочину. При цьому в 38% справ у вказівці провести один із оперативно-розшукових заходів був відсутній опис слідчої ситуації, вирішення якої обумовлювало необхідність його проведення.

За даними проведеного анкетування встановлено, що 58,5% оперативних працівників зазначену обставину розцінюють як прояв формалізму слідчого у взаємодії. У зв’язку з цим автор вважає, що рішення слідчого про взаємодію повинно бути мотивованим.

Обставиною, яка впливає на ставлення оперативного працівника до доручення слідчого, є характер міжособистісних відносин (62,0% опитаних). 66,5% оперативних працівників також вказали, що однією із причин невиконання доручення є вихід за межі компетенції. Тому автор пропонує закріпити в КПК України норму, яка надала б можливість органу дізнання офіційно повідомляти слідчого про перевищення меж компетенції адресованого доручення.

Оперативні працівники лише частково переконані (67,0%), що будь-які доручення і вказівки слідчого є розумними та доцільними. Текстологічний аналіз проективної методики свідчить, що 50,5% оперативних працівників зволікають належним і якісним виконанням доручення слідчого, обмежуючись формальною відпискою, оскільки недостатньо розуміють ступінь важливості завдання. Також виявилось, що особливо гостро оперативні працівники (41,5%) сприймають ті випадки, коли письмове доручення дає слідчий, який працює в сусідньому кабінеті. З урахуванням процесуальних чинників, письмова форма є більш прийнятною, але вона повинна доповнюватись особистим контактом слідчого з виконавцем доручення. Оперативні працівники (83,5%) охоче виконують письмові доручення слідчого, якщо вони супроводжуються усним контактом.

З метою упорядкування контролю за своєчасністю виконання окремих доручень доцільно ввести в орган дізнання і досудового слідства журнал реєстрації надісланих доручень і контролю їх виконання за показниками фактичної якості, що цілком узгоджується з вимогами п.8.1.13. Наказу МВС України від 31.10.2002 року № 1100.

У дисертації пропонується до процесуальних форм взаємодії віднести обмін взаємною інформацією слідчого і органу дізнання у вигляді “повідомлення”. На підтвердження цієї пропозиції наводяться положення ч.ч.  3,4 ст. 104 КПК України.

З метою оптимізації роботи слідчого і оперативних працівників дисертант пропонує в “Інструкції про взаємодію” Наказу МВС України від 31.10.2002 року № 1100 закріпити як одну із форм взаємодії слідчого з органом дізнання –“психологічне супроводження оперативно-службової діяльності” на основі використання знань фахівця-психолога ОВС.

У другому розділі “Психологічна характеристика особливостей взаємин слідчого з оперативними працівниками органу дізнання” розглядаються особливості професійного спілкування слідчого та оперативного працівника через призму міжособистісних стосунків. З метою визначення суті і змісту таких взаємин контакти слідчого з органом дізнання розглядаються автором з позиції дворівневої системи. Першим рівнем є відношення: слідчий-орган дізнання, а другим – конкретні психолого-правові взаємини між слідчим і оперативним працівником органу дізнання. Окремо обґрунтовано проблему лідерства та керівництва, що розглядається з позицій групової динаміки.

У першому підрозділі “Особливості професійного спілкування слідчого і оперативного працівника при взаємодії” означено, що спілкування слідчого з оперативними працівниками органу дізнання регламентується правовими нормами та слугує цілям вирішення специфічних завдань, передбачених ст. 2 КПК України. Як слідчі (71,0%), так і оперативні працівники (68,5%) вказали, що небажання сторін обмінюватись інформацією негативно впливає на ефективність взаємодії.

Результати проведеного анкетування свідчать, що більшість слідчих (70,5%) і оперативних працівників (76,0%) знаходяться в доброзичливих відносинах, вважаючи, що чим тісніші та глибші неофіційні стосунки, тим більшою буде потреба в спілкуванні в умовах професійної діяльності, оскільки офіційні контакти гармонійно поєднуватимуться з особистими (66,0% слідчих та 55,3% оперативних працівників).

Однак, неофіційні відносини можуть впливати на процес взаємодії як негативно, так і позитивно (74,0% слідчих та 77,5% оперативних працівників). При цьому слідчими були названі причини, за яких неофіційні відносини впливають на процес взаємодії негативно, а саме: психологічно складно застосувати письмову форму доручення до свого друга (95,9%); складно відмовити оперативному працівнику в його проханні затримати підозрювану особу або зробити обшук, коли відсутні процесуальні підстави, але є достатні оперативно-розшукові дані (93,9%); не завжди вдається бути принциповим, коли йдеться про вжиття певних караючих заходів до оперативного працівника (89,2%); психологічно складно бути офіційним лідером, коли в оперативного працівника більший професійний досвід, кращі показники в роботі (86,5%).

На думку оперативних працівників, негативні моменти неофіційних стосунків виявляються в тому, що: важко визнати слідчого авторитетним, коли він не має інтелектуальних переваг (73,6%); складно зауважити слідчому (своєму другу) про його формальність у викладені змісту доручення (91,6%); некомпетентність у певних ситуаціях (85,2%).

У другому підрозділі “Проблема лідерства на початковому етапі досудового розслідування” дисертантом встановлено, що оперативні працівники при взаємодії із слідчим передусім поціновують його професійно – особистісні якості і професійний досвід, а тому ніколи не заперечують проти офіційного лідерства слідчого, який користується у них авторитетом. Відсутність такого авторитету досить часто призводить до суперництва у лідерстві. За результатами проведеного дослідження лише 13,0% оперативних працівників в умовах взаємодії вважають слідчого авторитетним; решта визначили причини, через які цього невідбувається: недостатній досвід процесуально-організаційної роботи (75,9%); відсутність чи слабкість знань оперативно – розшукової діяльності (84,5%); соціально-психологічна несумісність (80,0%); інтелектуальне переважання оперативних працівників над слідчими при відносній рівності інших якостей (73,6%); невміння вбачати декілька шляхів вирішення завдання та обирати найефективніший (67,2%); нездатність швидко встановлювати психологічний контакт (89,6%); невміння вести діалог (79,3%); невміння знайти доцільну форму спілкування в залежності від психологічного стану та індивідуальних особливостей співрозмовника (94,8%); невміння зрозуміло та обґрунтовано викласти інформацію (93,1%); недостатній рівень професійно-психологічної підготовки (94,9%); відсутність професійно-важливих якостей (96,0%); наявність небажаних для взаємодії психологічних властивостей (98,0%).

Слідчі, у свою чергу, причинами невизнання свого неофіційного лідерства у взаємодії вважають: участь у взаємодії будь-кого з керівників органу дізнання (80,9%); ставлення до слідчого як до фіксатора результатів діяльності оперативних працівників, більшість із яких вважає, що саме їм належить вирішальна роль у розкритті злочинів (68,0%); значний професійний досвід багатьох оперативних працівників (73,0%); зорієнтованість оперативних працівників на суто формальні критерії (65,5%); небажання самого слідчого бути неофіційним лідером (70,5%); визнання слідчим неофіційного лідерства оперативного працівника в конкретній ситуації взаємодії (69,5%).

Отже, слідчий повинен поєднувати в собі якості й переваги офіційного та неофіційного лідера. Аналіз проведеного експертного опитування свідчить, що для такого оптимального поєднання слідчому необхідні такі організаційні якості: працьовитість (76,0%), енергійність (79,0%), самоорганізованість (92,5%), вимогливість (63,5%), емоційна стійкість (58,0%).

У третьому підрозділі “Експериментальне дослідження конфліктності у взаєминах слідчого і оперативних працівників органу дізнання” проведено дослідження конфліктної взаємодії серед працівників слідства та дізнання. Результати дослідження дають право констатувати, що на ефективність взаємодії негативно впливає конфліктність у взаєминах сторін. На це вказують як слідчі (70,0%), так і оперативні працівники (85,0%).

В якості діагностичного інструментарію конфліктної взаємодії була обрана методика незакінчених речень, модифікована стосовно завдань дисертаційного дослідження. Експериментальне дослідження складалося з трьох етапів (констатуючого, формуючого та повторного). Слухачам було запропоновано рольове становище суб’єкта взаємодії (оперативного працівника, слідчого). Основним критерієм аналізу оцінки відповідей був показник-яким чином учасник експерименту планує свої дії в процесі взаємодії.

Одержані дані свідчать про домінування у респондентів установки на протиборство. Втім, така установка не є непорушною, вона може трансформуватися в прагнення до співробітництва при належній професійній психологічній підготовці. За результатами проективної методики незакінчених речень було встановлено: найбільш конфліктні ситуації взаємодії; різний ступінь конфліктності певних ситуацій; вищу схильність оперативних працівників оцінювати ситуацію взаємодії як конфліктну.

Ретест показав, що в результаті впровадження практичних рекомендацій психологічного і правового спрямування, ефективність взаємодії органів слідства та дізнання зросла на 16,8%, а рівень установки на конфлікт в обох відділах внутрішніх справ значно знизився: у оперативних працівників – на 19,2%, а у слідчих – на 14,3%. Причому оперативні працівники виявились більш піддатливими до впливу психолого-правових заходів.

Також на ефективність впроваджених рекомендацій психолого-правового спрямування вказують статистичні дані за показниками роботи слідчих підрозділів Полтавського районного відділу УМВС України та Київського районного відділу УМВС України в Полтавській області у порівнянні за 1999, 2000 – 2001 роки.

У третьому розділі “Напрями вдосконалення взаємодії слідчого і органу дізнання” обґрунтовуються професійно-важливі властивості слідчого і оперативного працівника, їх значущість для взаємодії.

У першому підрозділі “Психологічна діагностика професійних властивостей значущих для ефективності взаємодії слідчого і оперативного працівника” розкрито важливість опосередкування результативності діяльності наявністю та рівнем сформованості конкретних професійних психологічних властивостей.

Результати експертної оцінки слідчих дали змогу визначити 16 властивостей (інтервал 100%-80%), які детермінують ефективність взаємодії: комунікабельність; самоорганізованість; вміння розмовляти з людьми; рішучість (впевненість у собі); енергійність; обов`язковість; організаторські здібності; працелюбність тощо.

Результати експертної оцінки оперативних працівників дали змогу визначити 18 властивостей (інтервал 100%-80%), які детермінують ефективність взаємодії і отримали найвищу оцінку: емоційна стійкість; енергійність; розвинена письмова мова; рішучість; комунікабельність; самоорганізованість тощо.

У другому підрозділі “Професійна психологічна підготовка слідчого і органу дізнання до взаємодії” обгрунтовується, що однією з важливих умов підвищення ефективності професійної діяльності слідчого і оперативних працівників органу дізнання в умовах взаємодії є їх якісна психологічна підготовленість. На основі рішення колегії МВС України від 22.09.1995 р. № 11 КМ/2 автором пропонується рекомендувати до впровадження у навчальний процес ВНЗ МВС України розроблений та апробований ним спецкурс “Юридико-психологічні аспекти взаємодії слідчого з органом дізнання.” У ході психологічної підготовки доцільно використовувати апробовані у процесі викладання розробленого спецкурсу комплекси вправ з розвитку основних груп якостей, що визначають психологічну готовність до здійснення ефективної взаємодії. Також, на основі експертного опитування магістрантів НАВСУ, необхідно удосконалити у ВНЗ МВС України викладання такої дисципліни, як “Конфліктологія”, зокрема включенням теми: “Конфлікти при взаємодії слідчого з оперативним працівником”.

Комплексним планом поліпшення роботи та подальшого розвитку Служби психологічного забезпечення МВС України на 2002-2003 р.р. (п.5.1) передбачена розробка відповідних методичних матеріалів (вправ, рольових ігор тощо). Таким чином, відпрацювання та набуття вмінь і навичок ефективної взаємодії майбутніми фахівцями реалізується засобами психологічного моделювання.