ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ З ДЕВІАНТНОЮ ТА ДЕЛІНКВЕНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність та визначено рівень розробленості проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету дослідження, сформульовано завдання, розкрито наукову новизну, теоретичну і практичну значущість роботи, описано методи дослідження. Наведено дані про апробацію роботи. Зазначено, що основним методологічним принципом дослідження стало положення про те, що розвиток особистості розкривається через взаємодію зовнішніх і внутрішніх змін. Зовнішній вплив діє через внутрішні умови, які, в свою чергу, сформувались під впливом попередніх зовнішніх умов.

У першому розділі “Теоретичні засади проблеми самооцінки в психології” проведено аналіз літературних джерел, виділено основні підходи до розуміння місця самооцінки в структурі особистості, розглянуто і проаналізовано погляди на самооцінку осіб з відхиленнями у поведінці, виділено умови, що сприяють викривленому формуванню самооцінки та виникненню відхилень у поведінці.

Самооцінка розглядається більшістю авторів як основний компонент самосвідомості особистості (С.Л. Рубінштейн, П.Р. Чамата, Л.І. Божович,           Б.Г. Ананьєв, С.А. Будассі, А.І. Ліпкіна, В.Г. Абрахманова, І.І. Чеснокова,           І.С. Кон, Т.М. Габріял, С.Д. Максименко, Н.Ю. Максимова, М.Й. Боришевський, Е.Т. Соколова, Е.О. Федотова, В.В. Столін, Г.А. Ключникова, Р. Бернс,              К.К. Платонов, А.В. Захарова, Е.Ю. Худобіна; Е.С. Романова, Г.О. Балл,            Т.М. Титаренко). Природа самооцінки розкривається через взаємодію включених в її структуру двох елементів: когнітивного та емоційного з ціннісним ставленням до власного "Я". Співвідношення раціонального і емоційного визначає рівень, міру адекватності і стійкості самооцінки. Поряд з ними суттєвими психологічними особливостями самооцінки є також її змістовна сторона, тобто об‘єкт свідомого самооцінювання (діяльність та її результати) - моральні, розумові, суспільні і фізичні якості та властивості, які проявляються в системі взаємин з навколишнім середовищем через адекватну чи неадекватну поведінку.

Зважаючи на сучасні підходи до сутності самооцінки та її місця в структурі самосвідомості, ми схильні до визначення самооцінки як суб‘єктивно-об‘єктивного судження особистості про себе, про рівень наявності чи відсутності певних рис, властивостей, індивідуально-психологічних якостей на основі системи цінностей, що проявляється в оцінному ставленні до себе і є стрижневим структурним компонентом самосвідомості особистості. Самооцінка функціонує в двох формах - загальній та парціальній. Перша забезпечує узагальнено-інтегративну власну оцінку особистості; друга спрямована на оцінку конкретних особистісних якостей, рис, властивостей, психічних станів.

Традиційно самооцінку зіставляють з рівнем домагань. Встановлено два підходи щодо розуміння співвідношення самооцінки і рівня домагань. Всупереч існуючій традиції трактування самооцінки і рівня домагань як деякого єдиного особистісного конструкту (Є.А. Серебрякова, Р. Мейлі, Б.В. Зейгарнік,              М.А. Резніченко, Г.К. Валицкас, Ю.Б. Гіппенрейтер, О.Н. Арестова, Л.Н. Бабакін,     О.К. Тихомиров та ін.) з’являються дослідження, в яких показано, що вони є самостійними утвореннями (Hoyle, Insko, Л.В. Бороздіна, Е.А. Залученова). Одна з причин розходження між самооцінокою і рівнем домагань пов‘язана з опосередкованістю їх співвідношення іншими особистісними характеристиками. 

Внаслідок аналізу різноманітних поглядів на сутність понять ”девіантної” і ”делінквентної” поведінки встановлено, що під ”девіантною” поведінкою розуміється порушення психічно здоровою людиною морально-етичних правил та норм поведінки в суспільстві, які мають дозлочинний характер (І.С. Кон,           М.С. Неймарк, В.Т. Кондрашенко, В.М. Оржеховська, Н.І. Конюхов,                   В.П. Зінченко, Б.Г. Мещеряков, О.В. Саєнко), а під ”делінквентною” поведінкою – порушення тих же норм поведінки, що призводить до кримінальної відповідальності (А.В. Петровський, М.Г. Ярошевський; Н.Ю. Максимова,        В.М. Блейхер, М.В. Крук).

Проблема самооцінки осіб юнацького віку з девіантною та делінквентною поведінкою на сьогодні розроблена недостатньо. В психології переважно загострюється увага на підлітковому віці (М.З. Неймарк, Р.І. Цветкова, В.Г. Дєєв О.М. Мороз, Г.К. Валіцкас, Ю.Б. Гіппенрейтер, Д.В. Ольшанський,                    Н.Ю. Максимова, М.П. Матвєєва і ін), і меншою мірою - на особах зрілого віку, що здійснили кримінальні злочини (В.І. Батов, А.Р. Ратінов, Н.Я. Константинов; В.В. Волков, А.І. Мокрецов та ін.).

Кризові проблеми юнацького віку майже повністю випадають з поля зору дослідників. Існуючі праці, в яких отримано діаметрально протилежні результати рівня самооцінки, не дають єдиного уявлення про самооцінку девіантів та делінквентів, за винятком єдності поглядів на її адекватність. В осіб різних вікових категорій з девіантною та делінквентною поведінкою самооцінка має неадекватно завищений характер (М.З. Неймарк, Р.І. Цвєткова, Д.В. Ольшанський,               Н.Ю. Максимова). Розходження поглядів на рівень самооцінки, за якими вона в одних випадках є високою, а в інших - низькою, пов‘язано з існуванням двох її видів - демонстрованої самооцінки і реальної самооцінки. На основі проведеного аналізу літератури з проблем самооцінки реальну самооцінку розглядаємо як важливий компонент самосвідомості, спрямований на оцінку особистості самої себе, з позицій суб‘єктивно важливих ціннісних орієнтацій, такою, якою вона себе вважає, з притаманними їй позитивними та негативними властивостями. Демонстрована самооцінка є важливим компонентом самосвідомості, спрямованим на оцінку з позицій суспільно декларованої системи цінностей, свідомо створеного уявлення, яке “пропонує” особистість про себе.

Відсутність комплексних досліджень зв‘язку характеристик самооцінки з  індивідуально-психологічними властивостями особистості з відхиленнями у поведінці вказує на гостру необхідність вивчення особливостей названих компонентів та подальшого створення системи профілактичних заходів, спрямованої на поступове усунення з військового середовища проявів відхилень у поведінці.

У другому розділі ”Організація роботи та емпіричні методи психодіагностики самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою” проаналізовано методичний арсенал, який використовується для дослідження самооцінки, обгрунтовано методики дослідження та викладено програму дослідження самооцінки осіб з девіантною і делінквентною поведінкою за допомогою особистісних опитувальників та проективних методик.

Основою дослідження самооцінки у військовослужбовців строкової служби з девіантною і делінквентною поведінкою стали фундаментальні психологічні положення про структуру особистості (С.Л. Рубінштейн, Б.Г. Ананьєв,              Б.Ф. Ломов, Г.С. Костюк, К.К. Платонов, Л.Ф. Бурлачук, С.Д. Максименко).

Огляд методик, котрі застосовуються для діагностики самооцінки             Є.А. Серебряковою, С.Я. Рубінштейн, Є.І. Савонько, А.І. Ліпкіною,                    Е.О. Федотовою, О.Т. Соколовою, В.К. Валіцкас і ін. - показав, що особистісні опитувальники та методики які побудовано за принципом шкалування не дозволяють в повній мірі розкрити її характеристики тоді коли зростає вірогідність  соцально бажаних відповідей. В той же час мало використовуються  методики, які ґрунтуються на синтезі проективного і психосемантичного підходів,  що дають можливість отримати більш достовірні дані показників самооцінки.  

Експериментальне дослідження проводилось в три етапи  з відповідним обстеженням 342 військовослужбовців, з них 62 - без відхилень у поведінці, 140 - з девіантною поведінкою і 140 - з делінквентною поведінкою, які були засуджені за вчинені злочини та перебували у дисциплінарному батальйоні. До складу двох останніх груп організаційно  ввійшли чотири однотипні підгрупи. Першу підгрупу утворили військовослужбовці, які чинили фізичні знущання  над співслужбовцями молодших призивів. Для зручності їх позначили “нестатутниками”; до другої підгрупи ввійшли військовослужбовці строкової служби, які перевищили посадові повноваження – “сержанти”; третю підгрупу утворили військовослужбовці, котрі самовільно залишили військову частину – “самовільники”, і до четвертої пігрупи віднесено військовослужбовців, що скоїли  крадіжки – “злодії”.

З метою розв‘язання поставлених завдань дослідження робота організаційно виконувалась на трьох етапах.

На першому етапі здійснено теоретичний аналіз поглядів на проблему самооцінки та відхилень у поведінці особистості і визначено ступінь її розробленості; розроблено схему емпіричного дослідження і обгрунтовано кількість методик дослідження, спрямованих на вивчення особливостей самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою. Проведено адаптацію методики “КИСС” на військовослужбовцях юнацького віку.  В результаті встановлено, що для виконання завдань доцільно використовувати  комплекс діагностичних методик, спрямованих на визначення психологічних особливостей самооцінки (“КИСС” та Дембо-Рубінштейн), рівня домагань (модифікований варіант методики Хоппе-Юкнап), проявів акцентуації (опитувальник Леонгарда – Смішека), системи цінностей (методика “КИСС”), реактивної та особистісної тривожності (особистісні опитувальники Спілбергера-Ханіна, Тейлора) рівня нейротизму та екстраверсії – інтроверсії (тест Айзенка), домінуючого типу міжособистісних стосунків (методика Лірі) у військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою.

На другому етапі емпіричного дослідження проведено вивчення психологічних особливостей рівня, стійкості і адекватності реальної і демонстрованої самооцінок військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою. Визначено особливості взаємозв‘язків самооцінки з рівнем домагань, системою ціннісних орієнтацій, акцентуаціями характеру, індивідуальними психічними якостями – тривожністю (особистою і реактивною), інтроверсією, екстраверсією, нейротизмом; здійснювався їх порівняльний та кореляційний аналіз.

На третьому етапі виявлялись особливості соціальної систуації розвитку військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою, проводився їх порівняльний аналіз з соціальною ситуацією розвитку військовослужбовців без відхилень у поведінці. На підставі отриманих даних розробили  і втілили в практику рекомендації щодо психологічного обстеження особливостей самооцінки та її зв'язків з індивідуально-психологічними якостями осіб, схильних до девіантної і делінквентної поведінки.

Зазначена організація дослідження сприяла досягненню мети і завдань роботи.

У третьому розділі "Особливості самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою" представлено результати вивчення самооцінки і рівня домагань у дисциплінованих військовослужбовців і військовослужбовців з девіантною та делінквентною поведінкою; визначено характерну для них систему ціннісних орієнтацій; підведено підсумки дослідження тривожності в різних групах та її залежності від співвідношення реальної самооцінки і рівня домагань; здійснено порівняльну характеристику отриманих результатів між різними категоріями досліджуваних; вивчено особливості проживання, навчання, виховання військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою до призову на військову службу і під час її проходження; представлено методичні рекомендації щодо діагностики проявів девіантної та делінквентної поведінки.  

Встановлено, що основною психологічною особливістю самооцінки військовослужбовців з девіантною і делінквентною поведінкою виступає конфліктність між реальною та демонстрованою самооцінками, за якої стійкій неадекватно високій демонстрованій самооцінці відповідає стійка низька і середньо-низька реальна самооцінка. Конфліктна самооцінка притаманна 75% девіантів і 77% делінквентів.