ФЕНОМЕНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ У ВІКОВОМУ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОМУ КОНСУЛЬТУВАННІ

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету і завдання, теоретико-методологічну основу, гіпотезу, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, наведено дані про апробацію та структуру роботи.

            У першому розділі – “Парадигмальні засади застосування феноменологічного аналізу у віковому екзистенційному консультуванні” – розкрито історичні джерела екзистенційної парадигми (філософські, літературні й психологічні); здійснено феноменологічне обгрунтування людської екзистенції; обгрунтовано предметний тезаурус вікового екзистенційного консультування.

Екзистенціалізм – одна з найвпливовіших філософських течій ХХ століття, що визнає первинною онтологічною даністю буття людини у світі (життєвий світ), представлене синкретичною єдністю суб’єкта й об’єкта і презентоване першому в інтенціональному полі свідомості у вигляді безпосереднього досвіду переживань.

До генеалогічного дерева екзистенціалізму належать чимало видатних філософів (А.Бергсон, М.Бердяєв, В.Віндельбанд, М.Гайдеггер,  Г.Гегель, Е.Гуссерль, В.Дільтей, А.Камю, М.Мерло-Понті, Ф.Ніцше, П.Рікер, Ж.-П.Сартр, Л.Шестов, К.Ясперс та ін.). Проте безпосередній початок екзистенціалізму пов’язаний з іменем С.К’єркегора, який першим сформулював поняття “екзистенція” – “внутрішнє” буття, що поступово переходить у “зовнішнє”. Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також “філософія життя” й особливо феноменологія німецького філософа Е. Гуссерля.

Літературні витоки екзистенціалізму, можливо, найбільш численні й стародавні. Екзистенційні мотиви, особливо такі, як прагнення до свободи, усвідомлення свого місця у світі, пошук сенсу життя, прийняття неминучості смерті та інші, можна знайти в літературно-мистецьких творах усіх часів і народів, у тому числі й українського (В.Ван-Гог, Е.Дега, Ф.Достоєвський, Е.Мане, К.Моне, П.Пікассо, В.Стефаник, Л.Толстой, Леся Українка, А.Чехов, Т.Шевченко та ін.).

Початок європейської екзистенційної психології, як і екзистенційної психології загалом, пов’язують з іменами двох видатних швейцарських психіатрів – Л.Бінсвангера та М.Босса. Вони спробували перенести “нову онтологію” М.Гайдеггера на проблеми вивчення індивідуального буття й зібрали при цьому багатий емпіричний матеріал (клінічні випадки Е.Вест, Л.Фосс, Ілзе та ін.). Розвиток сучасної екзистенційної психології та психотерапії пов’язаний з іменами таких учених, як Е.Ван-Дорцен, Р.Лейнг, А.Ленгле, Е.Спінеллі, В.Франкл та ін.  

Американська гілка екзистенційної психології продовжила традиції американської гуманістичної психології як опозиція біхевіоризму і психоаналізу. Екзистенційні погляди простежуються насамперед  у               наукових студіях Дж.Б’юджентала, А.Маслоу, Ф.Перлза, К.Роджерса, Е.Фромма, але найбільш послідовно викладені у працях Р.Мея та І.Ялома. 

Розвиток екзистенційних ідей у вітчизняній психології знаходимо у трактуваннях психології людського вчинку В.А.Роменця, суб’єктного підходу В.О.Татенка, життєвого світу Т.М.Титаренко, потенціалу людського буття І.П.Манохи, аксіопсихіки й аксіогенезу особистості З.С.Карпенко, екзистенційної гри В.П.Москальця.

На сьогодні до найбільш яскравих, оригінальних і перспективних напрямів розвитку російської екзистенційної психологічної думки слід віднести “психологію переживання” Ф.Ю.Василюка, “психологію смислу” Д.О.Леонтьєва і “психологію глибинного спілкування” С.Л.Братченка.

Екзистенційна психологія досліджує базові екзистенційні проблеми,  як-от: проблеми часу, життя і смерті, проблеми свободи, відповідальності й вибору; проблеми спілкування, любові й самотності; проблеми сенсу й абсурдності існування.

На основі ретельного вивчення й глибокого аналізу першоджерел екзистенційно орієнтованих психологів окреслено коло питань, які знаходяться у компетенції  екзистенційної психології, а також визначено  суть протистояння екзистенційної психології іншим психологічним системам із зазначенням основних положень того, що вона в них відкидає.

Встановлено, що феноменологічне обгрунтування людської екзистенції базується на запереченні каузальності й визнанні мотивації та розуміння – цілісного телеологічного зв’язку явищ, що перебувають у життєвому світі суб’єкта. Оскільки каузальність не причетна до поведінки, то лише мотивацію і розуміння слід вважати реально діючими принципами, які застосовуються в екзистенційному аналізі поведінки.

Глибинною психологічною підставою мотивації є переживання цінностей, що спричинює відповідальний вільний особистісний вибір з наявного кола можливостей. Висловлюючись мовою екзистенціалістів, людина може вибрати автентичне життя, або неавтентичне (М.Гайдеггер), “нечесність” (Ж.–П.Сартр). В.О.Татенко називає цю життєву стадію поняттям “мудрість”. Екзистенціалісти вважають, що людям для того, щоб здійснити мудрий вибір, необхідно усвідомити можливості власного існування. Це означає, що вони повинні бути відкритими для того, щоб їхні латентні можливості розкрилися.

Спосіб буття особистості може бути описаний екзистенційною формулою, яка складається з трьох екзистенціалів: 1) уявлення про характер причинності (ціннісної мотивації); 2) образ кінцевої мети; 3) імперативне уявлення про шляхи досягнення цієї мети (Ю.В.Тихонравов).

Оскільки уявлення, що входять в екзистенційну формулу, діалектичні, тобто виступають результатом з’єднання апріорних і апостеріорних уявлень, то сама ця формула не залежить від безпосереднього й буденного досвіду, однак останній може слугувати підставою для її коректування, яке проявляється в логічній заміні одного уявлення на інше. Крім ординарного, або базового досвіду, існує екстраординарний, або екзистенційний досвід (до якого також можна віднести трансцендентний і містичний види досвіду), що впливають на екзистенційний вибір людини.

Виявлено зв’язки між діалектичним і феноменологічним розгортанням  екзистенційних уявлень. При цьому їх діалектичне розгортання тісно переплітається з феноменологічним, що робить шлях такого розгортання унікальним для кожного народу і у свою чергу накладає відбиток на життя-історії окремо взятого індивіда.

Історичними формами екзистенційних уявлень є: релігія, мораль, культура, цивілізація, політика, а також техніка і мистецтво, які зберігають у собі специфіку екзистенційної формули, що бере участь в їх конституюванні.

Якщо мета психотерапії (навчання, управління) полягає у виявленні тих внутрішніх сил, які рухають даною людиною, то спочатку необхідно визначити історичний вплив етнопсихологічних екзистенційних уявлень спільноти, до якої належить клієнт вікового екзистенційного консультування.

На підставі аналізу низки визначень поняття й видів психологічного консультування було постульовано, що вікове екзистенційне консультування є комплексним видом останнього, який поєднує в собі конститутивні особливості індивідуального, з власної ініціативи, орієнтованого на рішення консультування і здійснюється в парадигмальному просторі екзистенціалізму.

У форматі вікового екзистенційного консультування співвідносяться завдання реалізації особистістю інтимного проекту життєздійснення, зміцнення й гармонізації Я-концепції з нормативними рамками вікових стандартів особистісної зрілості. Вікове екзистенційне консультування працює з нежорстко фіксованими віковими нормами особистісного розвитку, що дозволяє клієнту опертися на раніше використовувані ресурси саморозвитку (“Схема розвитку” Е.Коуен).

Визначено сферу компетенції вікового екзистенційного консультанта –  допомога клієнтові в усвідомленні своєї свободи й потенціалу розвитку, становленні його унікального екзистенційного модусу, сприяння розширенню ціннісно-смислової свідомості клієнта з метою здійснення оптимальних виборів, прийняття ним відповідальності за наслідки своїх вчинків тощо. З цією метою екзистенційно орієнтовані консультанти використовують п’ятикрокову модель психотерапевтичного інтерв’ю (консультативної бесіди), авторами якої є А.Айві, М.Айві та Л.Саймек-Даунінг.

У другому розділі – “Науково-методичні особливості здійснення феноменологічного аналізу у вікому екзистенційному консультуванні” –висвітлено суть і завдання феноменологічного аналізу в контексті дослідження людської екзистенції;  встановлено послідовність застосування феноменологічних процедур (за А.Джорджі); розкрито алгоритм застосування феноменологічного аналізу на прикладі двох консультативних випадків –  досвіду переживання себе-у-світі та досвіду втрати стосунків; визначено екзистенційні чинники психологічного консультування.

 Феноменологічне дослідження людської екзистенції засноване на констатації онтичної позиції суб’єкт-об’єктної нероздільності буття-у-світі, відтак потребує описового розуміннєвого підходу до тлумачення психічних явищ (М.Гайдеггер).

Визначено, що феноменологічний аналіз є різновидом описових, якісних досліджень і має на меті встановити базові структури суб’єктивного досвіду, основоположні духовні інтенції та особистісні смисли, які спрямовують поведінку людини.

Важливими завданнями феноменологічного аналізу у віковому екзистенційному консультуванні є встановлення позиції клієнта в темпоральному (життєвий шлях) і просторовому (життєвий світ) вимірах, ідентифікація модусів існування, валідація феноменологічних описів. Дослідниця життєвого шляху людини Т.М.Титаренко виокремлює сім його етапів.

Узагальнення відомих процедур феноменологічного аналізу дозволяє виділити декілька ключових моментів: отримання описів, виокремлення структурних смислових блоків переживання досвіду, їх уточнення і смислове ущільнення засобами психологічної мови; встановлення загального смислового зв'язку й узагальнення всього протоколу.

Стандартна схема застосування феноменологічних процедур зводиться до послідовності: редукція, образна зміна та інтуїтивне розуміння сутностей (за А. Джорджі).

Феноменологічний аналіз консультативного випадку переживання себе-у-світі здійснено згідно з алгоритмом: 1) схоплення смислу цілого; 2) виокремлення смислових одиниць у психологічній перспективі при фокусуванні на феномені буття клієнта; 3) переклад природної мови клієнта на психологічну мову опису даного феномена; 4) синтез перетворених смислових одиниць в узагальнені твердження про досвід переживання.