СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ АУТОАГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його мету, об’єкт, предмет, сформульовано гіпотезу та конкретні завдання, розкрито методологічні та теоретичні засади дослідження, описано методи, висвітлено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність, апробацію результатів дослідження та наведено відомості про структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичний аналіз соціально-психологічних передумов аутоагресивної поведінки” здійснено аналіз теоретичного та експериментального матеріалу вітчизняних і зарубіжних науковців з проблеми дослідження, визначено соціально-психологічні фактори та мотиви аутоагресивної поведінки молоді, представлено засоби діагностики та профілактики аутоагресивної поведінки юнаків.

Аналіз літератури (З.Фрейд, А.Адлер, К.Юнг, К.Лоренц, Д.Доллард, А.Бандура, Е.Дюркгейм, К.Менінгер, В.Франкл, А.Г.Амбрумова, Г.Я.Пілягіна, В.І.Полтавець, В.В.Сулицький) було спрямовано насамперед на розкриття змісту понять “аутоагресія” та “аутоагресивна поведінка”. Зокрема, показано, що сучасні психологічна теорія і практика поступово відмовляються від традиційного підходу до вивчення феномена аутоагресії (А.Г.Амбрумова,  Г.Я.Пілягіна, О.Г.Жезлова, В.І.Полтавець, О.М.Вроно, В.В.Сулицький), який ґрунтується на концепції суїцидальної поведінки. Згідно з цією  концепцією, аутоагресія виявляється у суїцидальній поведінці, яка є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах переживання мікросоціального конфлікту. Таке розуміння аутоагресії, на нашу думку, є недостатнім для визначення психологічних передумов аутоагресивної поведінки, оскільки ціла низка проблем залишається поза увагою науковців. Серед них – звуження групи суїцидального ризику, неможливість визначення психологічних особливостей потенційних суїцидентів, відсутність акцентування на аутоагресивному патерні особистості, недостатня увага до внутрішньої мотивації (форма самореалізації та самоствердження) аутоагресивної поведінки.

Узагальнення теоретичних та емпіричних даних з проблеми мотивації аутоагресивної поведінки (Е.Шнейдман, О.М.Вроно, М.Т.Кузнєцов, В.В.Сулицький, С.М.Трусова, О.М.Моховиков) дало змогу визначити такі соціально-психологічні фактори виникнення аутоагресії у юнаків: соціальні проблеми, переживання життєвої кризи, що знижує адаптивні можливості особистості, почуття самотності (як незадоволення потреби в любові, у прийнятті в значущу соціальну групу і як наслідок соціальної ізольованості), фрустрація потреби в самореалізації та самоствердженні, підвищена сензитивність до пошуку сенсу життя.

На основі теоретичного аналізу взаємозв’язку мотиваційних чинників аутоагресивної поведінки з  іншими проявами життєздійснення юнаків було встановлено, що  складовими аутоагресивного патерну особистості можна вважати невиправданий ризик та переважання стресового ситуаційного навантаження, почуття безнадійності і безпорадності. Психологічна напруженість, переживання самотності та соціальної ізольованості, підвищена підозрілість та недовіра, страх розчарування у своїх можливостях, експериментування із суспільними нормами та цінностями, позитивне ставлення до таких моделей поведінки, як "небезпечний" секс, дуже швидка їзда на автомобілі, потреба перебувати в екстремальних умовах, заняття ризикованими видами спорту, мають у своїй основі схильність до аутоагресії. Теоретичне розуміння аутоагресивної поведінки ґрунтується на поглядах К.Хорні, представника психодинамічного напряму вивчення руйнівних схильностей, які спрямовані на себе і є наслідком розладу міжособистісних взаємин та невротичного конфлікту особистості; на положеннях представників гуманістичної психології (Р.Мей, К.Роджерс) про провідну роль тривоги та інших емоційних переживань (недовіра до себе, власного досвіду, ненависть, зневага до  життя, самотність) у формуванні аутоагресивної поведінки.

У другому розділі “Методичні засади емпіричного дослідження соціально-психологічних передумов аутоагресивної поведінки молоді” розкриваються методичні засади експериментального дослідження, виділяються критерії вивчення особливостей аутоагресивної поведінки юнаків груп соціального ризику, обґрунтовуються підбір та використання конкретних психодіагностичних методик, представлено процедуру емпіричного дослідження.

Проведений теоретичний аналіз дав змогу виділити такі критерії вивчення особливостей аутоагресивної поведінки молоді груп соціального ризику (юнаки, що займаються ризикованими видами спорту, та юнаки з обмеженою дієздатністю): особливості соціально-психологічної адаптації; індивідуально-типологічні особливості юнаків груп соціального ризику; рівень осмисленості життя.

Емпіричне дослідження проводилось у такій послідовності:

1. Для визначення особливостей соціально-психологічної адаптації проводилось напівстандартизоване інтерв’ю.

2. Для визначення індивідуально-типологічних особливостей міжособистісної взаємодії та рівня осмисленості життя юнаків груп соціального ризику було використано низку психодіагностичних методик. Комплекс методик, підібраних нами для дослідження, відображає ступінь прояву кожного з означених нами аспектів аутоагресивної поведінки:

– діагностика і порівняльний аналіз смисложиттєвих властивостей юнаків, що займаються ризикованими видами спорту,  юнаків-інвалідів та “благополучних юнаків” (опитувальник на виявлення мотиваційного потенціалу, тест "смисложиттєвих орієнтацій" Д.О.Леонтьєва);

– діагностика індивідуально-типологічних особливостей у спілкуванні методом діагностики міжособистісних взаємин (ДМВ);

– діагностика неусвідомлюваних аутоагресивних тенденцій молоді груп соціального ризику за допомогою графічного тесту “Будинок-Дерево-Людина” ;

– діагностика емоційно негативного ставлення до життя за допомогою методики "Образ життя та смерті" — модифікованого нами тесту “образ світу”, “картина світу” (Е.С.Романова).

У дослідженні взяли участь 111 осіб (68 чоловіків та 43 жінки) віком 17–24 років. Загальна вибірка була побудована так, щоб відобразити різні соціальні групи сучасної молоді за видами діяльності та можливостями самоствердження. Вона складалася з чотирьох груп. Перша група – 25 осіб віком 17–24 років, з них 15 хлопців і 10 дівчат студенти, які відвідують секцію альпінізму при Національному Університеті цивільної авіації., друга група – 27 осіб віком від 17 до 24 років, з них 22 хлопці та 5 дівчат – юнаки, що відвідують секцію спелеології, з них близько 50% студенти різних навчальних закладів,  третя група – 30 осіб, з них 11 хлопців і 19 дівчат віком 17-22 роки – молодь з обмеженою дієздатністю, з функціональними обмеженнями, юнаки з малозабезпечених сімей, юнаки, що мають батьків-інвалідів (студенти Всеукраїнського університету розвитку людини "Україна") і четверта (контрольна) група – 29 осіб, з них 10 хлопців і 19 дівчат віком 18 – 22 роки – студенти юридичного факультету Академії Державної податкової служби України.

Юнаки перших двох груп фізично підготовлені, не мають зовнішніх обмежень у самореалізації, активно прагнуть до екстремальних ситуацій, виявляючи ризиковані форми поведінки. Юнаки, які займаються ризикованими видами спорту й туризмом, прагнуть досягти успіху, перемогти. Вони зорієнтовані на швидке досягнення результату і, незважаючи на небезпеку, прагнуть бути попереду. Хоча прагнення успіху і є дуже конструктивним напрямком розвитку особистості, проте молода людина, яка не має внутрішніх ресурсів для досягнення запланованого рівня успіху (відповідних умінь, можливостей, здібностей та ін.), відчуває стрес, що може призвести до депресії та соціальної дезадаптації.

Третя досліджувана група – це молодь з обмеженою дієздатністю, з функціональними обмеженнями, юнаки з малозабезпечених сімей, юнаки, що мають батьків-інвалідів (студенти Університету розвитку людини "Україна"). Більшість молодих людей з цієї групи мають обмеження у самореалізації та самоздійсненні (фізичні вади розвитку, складні соціальні умови). Функціональні обмеження, насамперед ускладнюють процес спілкування інваліда і стоять на заваді задоволення багатьох базових потреб, — серед яких і потреба у прийнятті і потреба у коханні. Молодь з обмеженою дієздатністю відчуває труднощі у спілкуванні з однолітками, у неї практично немає можливості встановлювати близькі стосунки з партнером. Такі юнаки частіше, ніж їхні здорові однолітки, перебувають у стані фрустрованості актуальних потреб, тому більше потребують соціального визнання і частіше зорієнтовані на інтереси й цінності оточення, що веде до надмірного прагнення „поводитись пристойно”. Інвалідізація також значною мірою обмежує можливості професійного самовизначення молодої людини. Вони часто не в змозі реалізувати свій потенціал, що пов’язане з індивидуально-психологічними особливостями, наприклад, їм дуже складно прявляти свої лідерські якості у середовищі однолітків.

Юнаки четвертої групи – студенти юридичного факультету Академії державної податкової служби України були обрані нами для дослідження як такі, що мають стійку мотивацію оволодіти соціально корисною професією,  зорієнтовані на досягнення успіху в подальшій професійній діяльності і не демонструють саморуйнівну поведінку

У третьому розділі „Аналіз передумов аутоагресивної поведінки молоді в контексті групової взаємодії” подано інтерпретацію отриманих даних, проведено статистичний аналіз результатів дослідження.

Аналіз результатів  емпіричного матеріалу дав змогу виявити такі закономірності. Юнаки, які займаються ризикованими видами спорту й туризму, більш самовпевнені, спрямовані на отримання швидкого результату від діяльності, надмірно прагнуть емоційного задоволення від життя. Переважання активних рис характеру (владність, рішучість, незалежність, прямолінійність, скептичність) веде до конфліктних проявів у поведінці. Непримиренність та впертість зумовлюють активне протистояння соціальним нормам та вимогам. Неусвідомлення власних фізичних і психологічних обмежень виявляється у самовпевненості та самозакоханості. Такі молоді люди вважають себе повними господарями свого життя і не приймають суспільні норми, не рахуються з обмеженнями.

Юнаки з обмеженою дієздатністю виявляють такі амбівалентні тенденції, як покірність та прагнення домінувати, що можна пояснити невпевненістю у собі, особливим ставленням до них оточення. Звідси виникає неспроможність самостійно ставити життєві цілі та вирішувати повсякденні завдання. Загалом у молоді з обмеженою дієздатністю переважають пасивні риси характеру: поступливість, довірливість, добросердечність, чуйність, конформні стратегії у спілкуванні. Юнаки цієї групи зорієнтовані на міжособистісну взаємодію,  для них головною цінністю є прийняття з боку тих, хто їх оточує. Вони хочуть бути "гарними для всіх" і задля цього готові підкорюватись, поступатись власними бажаннями та інтересами, приймати роль "жертви". Невпевненість у своїх можливостях щодо встановлення та підтримки емоційно значущих взаємин блокує прояви активних рис характеру.

Статистичний аналіз дає змогу сказати, що юнаки з групи спелеологів, групи альпіністів і групи  з обмеженою дієздатністю мають значущі відмінності на рівні середніх показників за шкалою загальний показник осмисленості життя (t=3,02; р<0,01), тобто для спелеологів, альпіністів та юнаків з обмеженою дієздатністю проблема пошуку сенсу життя є більш актуальною порівняно з юнаками контрольної групи. Спелеологи мають найвищі показники ступеню осмисленості життя у порівнянні з іншими експериментальними групами. Гостра потреба зрозуміти життєвий смисл, відчути цінність власного життя, можливо, і штовхає юнака до такого ризикованого заняття, як спелеологія. На відміну від альпінізму спелеологія не вважається видом спорту, це радше вид екстремального туризму, більш масовий і доступний для молоді, яка має бажання ризикувати й випробовувати себе.

Порівняння групи студентів з обмеженою дієздатністю (студенти, яких ми досліджували, були із сімей низького соціального становища і мали обмежені можливості соціально-психологічної адаптації) із студентами контрольної групи вказує на зниження  показника загальної осмисленості життя у групі студентів з обмеженою дієздатністю, що може свідчити про невизначеність або відсутність цілей у майбутньому. Невизначеність цілей поєднується з невдоволенням самореалізацією, результатом прожитого життя. Єдиним, що надає сенсу життя для досліджуваних студентів, є власне процес життя, тобто його емоційна насиченість.