ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ КУРСАНТІВ В процесі ПЕРВИННОЇ ВІЙСЬКОВО-ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми та проблеми дослідження,  визначено об’єкт, предмет та мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію та структуру роботи.

У першому розділі "Вікові кризи як фактор зміни ставлення до себе" аналізуються загально психологічні підходи до вивчення поведінки та структури ставлення до себе як компоненту образу „Я” особистості, простежуються психологічні механізми розвитку ставлення до себе в онтогенезі, аналізується роль вікових криз, зокрема кризи пізньої зрілості, у життєдіяльності жінки, та з’ясовуються психологічні аспекти індивідуального здоров’я та якості життя жінок у клімактеричному періоді .

Проблема особистості та її самосвідомості є однією з центральних проблем сучасної психології, про що свідчить велика кількість теорій особистості, експериментальних досліджень у цій галузі та постійне розширення кола питань, що входять до неї. Традиційно, починаючи з робіт У.Джемса, ставлення до себе, чи самоставлення, розглядається як компонент самосвідомості особистості, який виконує функцію прийняття особистістю самої себе.  Прийняття себе, позитивне ставлення до себе забезпечує гармонійне існування та високий рівень самоідентифікації особистості. У роботах гуманістичного напрямку (А.Маслоу, К.Роджерс та ін.) було доведено, що позитивне ставлення до себе є необхідною психологічною умовою успішної соціалізації особистості в період розвитку та ефективної самореалізації у зрілому віці.

Виділення ставлення до себе в загальній структурі образу “Я” суб’єкта носить дещо умовний характер, оскільки сам образ являє собою когнітивно-афективну єдність. Уявлення про себе зазвичай ніколи не виступають у чистому вигляді, бо, виникаючи, вони відразу ніби обростають певним ставленням людини до себе, утворюючи загальну структуру самооцінки особистості. Будучи фактично невід’ємною від наших уявлень, самооцінка виникає на основі знань і думок про себе та, у цьому значенні, є механізмом переробки даних уявлень на рівні когнітивного процесу, а до змісту самоставлення входить, з одного боку, відображення суб’єктом своїх властивостей і якостей, а з іншого боку, те, як ці особливості дозволяють людині в змінених умовах використовувати свої можливості, формуючи актуальні для кожного періоду життя цінності, установки тощо (О.О.Бодальов, Б.Д.Карвасарський, Д.О.Леонтьєв, О.М.Леонтьєв, С.Д.Максименко,  В.В.Столін, С.Л.Рубінштейн). Таким чином, самоставлення, як складна багаторівнева емоційно-ціннісна система, може бути зрозумілим як вираження "Я" для суб’єкта, як деяке стійке почуття на адресу власного "Я", що, незважаючи на узагальненість, містить ряд специфічних модальностей, або вимірів, що розрізняються як по емоційному забарвленню, так і по семантичному змісту.

Ставлення до себе, як складова частина самосвідомості, виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке й водночас піддане внутрішнім змінам і коливанням психічне надбання, що накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини із самого дитинства до глибокої старості (О.О.Бодальов, Г.Крайг, С.Міллер, В.В.Столін, Я.Стюарт-Гамільтон).

В останнє десятиліття все більше уваги дослідників приділяється проблемі функції образу “Я” в процесі переживання життєвої кризи (Ф.Ю.Василюк). С.Д.Максименко в теорії генези особистості вказує на значення кризових періодів у житті людини як на психологічний механізм вироблення особистістю нових цінностей та цілей. Аналогічну точку зору висловлює Т.М.Титаренко, яка розробляє теорію життєвого шляху особистості і підкреслює, що процеси розвитку безпосередньо пов’язані із процесом проживання життєвих криз, що мають закономірний характер. Автор вибудовує послідовність кризових етапів буття і показує логіку їх проходження особистістю. П.В.Лушин вважає, що будь-які особистісні зміни відбуваються тільки внаслідок подолання дії стресогенного фактору, в тому числі, і вікової кризи, і на цій підставі пропонує метафору особистісної зміни як імунної системи. З точки зору нашого дослідження найбільш важливим моментом у всіх розглянутих підходах є твердження, що переживання кризи пов’язано із зміною у ставленні особистості до себе, з тимчасовою втратою самоідентичності та появою значних протиріч в образі “Я”. Зміна самоставлення, утвердження нових життєвих цінностей знаменує завершення процесу перебудови особистості.

В аналізованих роботах всі автори вказують на суттєву різницю у значенні кожної вікової кризи для розвитку особистості. Так, С.Д.Максименко вказує на особливе значення періоду пізньої зрілості (початок: 45-50 років) як духовної кризи особистості, що пов’язана з початком біологічного ув’ядання, втратою репродуктивної здатності та скороченням подальшого життя. Т.М.Титаренко окремо підкреслює болючість кризи пізньої зрілості у життєвому шляху жінки, що безпосередньо пов’язана з настанням клімактеричного періоду.

Клімактеричний період є закономірним фізіологічним інволюційним процесом, і в нормі не повинен супроводжуватися патологічними проявами. Аналіз досліджень показав, що зміни, які спостерігаються у жінок у цей період на психічному та соматичному рівнях, хоча і мають біологічну природу, але значною мірою залежать від соціокультурних норм, традицій та конкретної ситуації життєдіяльності. Ці зміни знаходять своє відображення в особливостях ставлення до себе та торкаються особистісних характеристик, які охоплюють усю систему образу "Я" жінки, що веде до переусвідомлення та переоцінки життєвих цінностей, зміни соціально-психологічних настановлень.

Адекватне функціонування жінки у клімактеричному періоді можливе через розуміння того факту, що клімактерій необхідно розцінювати не як час занепаду та згасання, а як час повноцінного соціального функціонування та активності особистості.  Такий підхід дозволяє жінці зберегти своє психічне та соматичне здоров’я та залишитися повноцінним членом суспільства.

Особливості ставлення до себе жінок, які перебувають у клімактеричному періоді, доцільно  розглядати з позиції індивідуального здоров’я та якості життя. Ці категорії є інтегральними характеристиками фізичного, психологічного, емоційного і соціального функціонування людини, а їх визначення засновано на зіставленні об’єктивних умов життєдіяльності та їх суб’єктивному сприйнятті. На сучасному етапі розвитку суспільства вже неможливо розглядати індивідуальне здоров’я тільки з медичної точки зори – його необхідно розглядати як загальну здатність індивіда до адаптації, самозбереження й самореалізації в умовах бурхливого розвитку соціуму. В багатьох роботах до поняття індивідуального здоров’я вводиться психологічна складова здоров’я – як здатність переносити фізичні і психічні травми, адаптуватися до можливих соматичних недоліків, як уміння ставити перед собою й успішно досягати значимі для себе цілі та нести відповідальність за свободу вибору в умовах хвороби (Д.Вітулкас, Л.В.Водоп’янова, Л.О.Гридін, І.М.Гурвіч, О.К.Зіньковський, Г.С.Никифоров, А.А.Новік, В.Д.Розін, Н.Д.Творогова).

Крім того, в сучасних дослідженнях, все більша кількість психологів розмежовує поняття “психічного”, “психологічного” і “особистісного” здоров’я, з яких кожне наступне все меншою мірою відображає відсутність хвороби і все більшою мірою – гармонійність психосоціального стану та функціонування особистості (О.І.Даниленко,  П.В.Лушин, H.R.Ebauch).

Таким чином,  ставлення до себе як особливий аспект психічної діяльності має самостійну роль у житті кожної людини, формується в процесі виховання та соціалізації, має певні соматичні, індивідуально-генетичні детермінанти й безперечну залежність від зовнішніх впливів та може сприяти або заважати функціонуванню людини на різних етапах її життя.

У другому розділі "Методологічні засади та програма дослідження ставлення до себе жінок, які перебувають у клімактеричному періоді" докладно розкривається методологія дослідження, визначено етапи та інструментарій експериментального вивчення особливостей ставлення до себе жінок, які перебувають у клімактеричному періоді, та  описано  емпіричні результати даної частини дослідження.

Суб’єктивне  ставлення жінки до себе у період клімактерію та до змін, що мають місце на фізіологічному, психологічному та соціальному рівнях, полягає в їх емоційному переживанні та когнітивній оцінці, а також у формуванні на цій основі нового поведінкового паттерну. Вибір способу дій в нових умовах життя визначається сукупністю факторів, які можуть бути розподілені на соціально-демографічні та індивідуально-психологічні. При цьому до першої групи будуть відноситися параметри віку, освіти, професії, соціального та сімейного статусу жінки, а до другого – властивості темпераменту, особливості характеру, якості особистості.

Виходячи з розуміння того, що клімактеричні зміни є однією з ознак інволюції жіночого організму, вони, як і будь-які зміни, пред’являють підвищені вимоги до адаптаційних систем організму, і тому можуть бути розглянуті як сукупність стресогенних факторів, що викликають виразні реакції з боку усіх функціональних систем організму - від соматичного рівня (гормональна перебудова) до психічного і особистісного. Таким, чином, настання клімактерію  та сам клімактеричний період можуть бути розглянуті як мультифакторна стресова ситуація, яку відрізняють дві особливості. По-перше, зміни, що характерні для цього періоду, первинно торкаються ендокринної й вегетативної систем, тобто саме тих ланок адаптаційно-пристосувального механізму, що запускаються при стресі будь-якої генези. По-друге, клімактеричний період необхідно розглядати як хронічний стрес, а, як відомо, найбільш небезпечними є надзвичайно сильні, повторні або безупинні емоційні стреси (П.К.Анохін, Р.А.Тигранян, Ф.І.Фурдуй). У випадку тривалого переживання стресових подій саме емоційна сфера найбільше піддається "деформації".

Але особливості когнітивної інтерпретації та емоційного реагування на зміни, що притаманні клімактеричному періоду, формуючись в процесі індивідуального розвитку жінки, водночас багато в чому детерміновані і соціальним середовищем. До індивідуального уявлення про клімактеричний період обов’язково залучається загальна соціальна й соціокультурна оцінка клімактерію як явища, тобто ставлення до себе у кожної конкретної жінки – це сплав соціального й особистого досвіду, де, поряд із загальними закономірностями суб’єктивного відображення, необхідно враховувати й індивідуальні механізми реагування на стресогенні фактори.

Виходячи з цих методологічних положень, ми сформулювали робочу гіпотезу експериментального дослідження: зміни, які спостерігаються в жінки у клімактеричному періоді на психічному і соматичному рівнях, знаходять своє відображення в особливостях функціонування самоставлення, зниженні загальних адаптаційних можливостей організму і стосуються особистісних характеристик, які включають усю систему образу "Я" жінки, що веде до переосмислення й переоцінки нею життєвих цінностей та зміни її соціально-психологічних установок.

Відповідно до висунутої гіпотези була розроблена програма експериментального дослідження, що включала три головні етапи.

Перший етап являв собою пілотажний експеримент, на якому: а) був спеціально  підібраний віковий контингент жінок з певними скаргами; б) був підібраний комплект стандартизованих методик для оцінки поточного психоемоційного стану відібраних жінок.

На другому етапі дослідження були підібрані експериментальні групи з різним ступенем об’єктивної та суб’єктивної симптоматики і вибудована процедура експериментального дослідження, доповнена низкою методик для вивчення якісно-кількісних характеристик ставлення жінок, які знаходяться в клімактеричному періоді, до свого паспортного віку, рівня фізіологічних відхилень, можливих змін у соціальному та рольовому функціонуванні.

Третій етап полягав у математичному аналізі отриманих в експерименті даних і виділенні чинників, що впливають на особливості перебігу вищевказаних процесів.

Всі етапи експерименту проводилися на базі відділення психологічного консультування, що входить до складу жіночої консультації ЦМКЛ № 6 м. Донецька, та на кафедрі акушерства та гінекології Донецького державного медичного університету ім. М.Горького. Всього було обстежено 477 жінки у віці 48-51 рік з різним рівнем освіти, інтелекту, професійної належності, місця проживання, соціально-економічного та сімейного стану. Основну групу склали 372 жінки, які перебувають в періоді клімактерію (на момент дослідження – не більше 2-х років після настання менопаузи); 105 жінок, у яких були відсутні клімактеричні зміни, склали контрольну групу. Всім досліджуваним було повідомлено про  проведення експерименту та його мету. У всіх жінок була отримана згода на участь в експерименті.

Вибір експериментальної групи в зазначеному віковому  діапазоні був обумовлений кількома чинниками. По-перше, саме у рамках цього періоду знаходиться середньостатистичний вік настання менопаузи в Україні. По-друге, ми виходили з припущення про те, що будь-які зміни, які відбуваються в умовах перебудови функціонування систем і організму в цілому (в нашому випадку, зміни, що супроводжують клімактеричний період), представлені в найбільш "чистому" вигляді й, відповідно, більш вірогідно можуть бути оцінені саме на ранніх стадіях, а їх подальший розвиток може відбуватися по-різному в залежності, насамперед, від рівня компенсаторно-пристосувальних можливостей.  По-третє, такий віковий діапазон дозволив сформувати адекватну контрольну групу. На нашу думку, це повинно було показати, що виявлені особливості ставлення до себе детерміновані не тільки віковим параметром, а й наявністю характерних для клімактерію фізіологічних та психологічних змін.

Для вирішення поставлених задач  були обрані найбільш інформативні, на наш погляд, та придатні для скринінгових досліджень методики, які використовувалися в комп’ютерному варіанті, що дало змогу створення автоматизованого комплексу. До них увійшли методики "САН", "Супос-8",  проективна методика кольорового вибору М.Люшера, шкала реактивної й особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна, опитувальники міні-мульт та самоставлення В.В.Століна. Крім того, був використаний опитувальник для визначення соціально-побутового статусу досліджуваних, де враховувалися освіта, рід діяльності, специфіка праці, сімейні і виробничі відносини, місце проживання, побутові умови, матеріальне становище, спосіб відпочинку (оцінка проводилася в балах: 1 – добре, 2 –  задовільно, 3 – погано).  При дослідженні стану вегетативної нервової системи були використані оцінні параметри шкали вегетативних симптомів за О.М.Вейном з обчисленням коефіцієнту Кердо.

Обробка результатів обстеження проводилася за допомогою спеціально розробленої програми для ЕОМ з видачею інформації про ступінь психо-емоційної напруги (ПЕН). Статистична обробка матеріалів проводилася методом варіаційного, кореляційного та графічного аналізу з використанням критерію Ст’юдента за допомогою стандартних програм Еxcel.

Оцінка емоційного стану за допомогою методики  "СУПОС-8" базується на багатокомпонентності психічного стану жінки, структура якого в кожний даний момент нерозривно представлена мобілізуючими (психічний спокій; відчуття сили та енергії; прагнення до дії; імпульсна реактивність) та демобілізуючими (психічне занепокоєння; страх, тривога, острахи; пригніченість та апатія; пригніченість та млявість) компонентами єдиного акту психічної діяльності. Кожний з компонентів описувався серією прикметників, ступінь суб’єктивної представленості яких оцінювався в балах самими обстежуваними.

Колірний тест М.Люшера дозволяв виявити наявність тривоги, емоційної напруги та психологічних чинників, що їх компенсують.

Такий варіант тесту особливо зручний для швидкої оцінки психоемоційного стану  при скринінгових дослідженнях. Використання даного варіанту методики дозволяє обчислювати кількісні психофізіологічні показники – коефіцієнти Вольнефера і Шипоша. Коефіцієнт Вольнефера дає можливість у відповідності зі структурою вибору виявити стан обстежуваної жінки (розслаблення або напруги). Коефіцієнт Шипоша виявляє (також за структурою вибору) тенденцію до накопичення або витрати енергії. Методика колірного вибору дозволяє контролювати динаміку вольової й емоційної сфер, що дає можливість прогнозувати психоемоційні кризи та проводити їх профілактику.

Функціональний стан людини складається із самопочуття, активності і настрою, який можна охарактеризувати полярними оцінками (поганий-гарний) або дискретними. Методика "самопочуття, активність, настрій" (САН) саме і спрямована на вимір емоційного стану з наступною його проекцією  на систему трьох шкал.  Переглядаючи на дисплеї тест-карту, яка складається з 30 пар слів, що відповідають ознакам функціонального стану, жінка повинна була оцінити свій стан за семирівневою шкалою, вибравши відповідну оцінку ознаки. В автоматичному варіанті методики САН є можливість оцінки кожної категорії не тільки за абсолютними показниками, але і за їх співвідношенням.

Шкала визначення реактивної та особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна дозволяє диференційовано вимірювати тривожність як особистісну властивість і як стан.

Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник (та його скорочений варіант міні-мульт) є реалізацією типологічного підходу до вивчення особистості й займає провідне  місце серед інших особистісних опитувальників, що найбільш часто використовуються при  роботі в клініці. За даними отриманих результатів з урахуванням значень шкали корекції будується профіль особистості.

Добираючи методи вивчення ставлення до себе, ми виходили з того, що уявлення про себе жінок, які знаходяться в клімактеричному періоді, багатопланові і селективно проявляються в різних ситуаціях. Тому в експерименті був використаний стандартизований опитувальник самоставлення В.В.Століна, який дозволяє оцінувати ставлення до себе, до власного "Я" по 9 шкалах: усвідомленість "Я", самоповага і самовпевненість, самокерівництво і послідовність "Я", очікуване ставлення інших, безумовне самоприйняття, переживання цінності власної особистості, почуття прихильності до власного "Я", нерозуміння себе і переживання конфліктності "Я", почуття самозвинувачення.

При інтерпретації отриманих результатів дана методика дозволяє виявити три незалежних фактори. Перший фактор – самоповаги – включає шкали внутрішньої чесності, самовпевненості, самокерівництва й самоставлення. Він характеризує оцінку власного "Я" обстежуваної жінки стосовно соціально-нормативних критеріїв моральності, успіху, волі, цілеспрямованості, соціального схвалення тощо. Другий фактор – аутосимпатії – включає шкали самоцінності, самоприйняття й самоприхильності, що не пов’язані ні із соціально-нормативними критеріями, ні з тими чи іншими рисами особистості і характеру, а в найбільш чистому вигляді відбивають емоційне ставлення суб’єкта до свого  "Я". Третій фактор – самознищення – включає шкали внутрішньої конфліктності та самозвинувачення, що характеризують негативне самоставлення обстежуваних жінок.

Таким чином, за допомогою представлених методик може бути отримана сукупність емпіричних даних, достатніх для комплексного аналізу змістовного компоненту ставлення до себе жінок, які перебувають у клімактеричному періоді.

У третьому розділі "Дослідження психологічних особливостей жінок, які перебувають у клімактеричному періоді" наводяться дані, отримані за допомогою вищеописаних методик, їх статистична обробка та інтерпретація, а також описується розроблена система психологічної підтримки жінок, які перебувають у негативному психологічному стані у зв’язку з настанням клімактеричного періоду.

За результатами проведеного дослідження, в якому взяли участь 477 жінок, доведено, що статистично більша кількість жінок, які знаходяться в клімактеричному періоді, має психоемоційне напруження високого ступеня, у порівнянні з контрольною групою (37,1% і 19,1% відповідно). В той час як нормальний психоемоційний статус у жінок основної групи зустрічається статистично рідше – відповідно 7,8% і 21,9%. За ступенем ПЕН жінки, які перебувають у клімактеричному періоді, були розподілені на три групи: перша – з високим показником ПЕН, друга – із середнім, третя – з низьким.

Дослідження соціально-побутового статусу обстежених виявило, що найменша кількість жінок, які проживають у сільській місцевості, виявилась у першій групі (з високим психоемоційним напруженням) – 12 (40,0%); 9 (30,0%) – у другій та 7 (23,3%) – у третій. Аналогічна тенденція спостерігалася у відношенні загальної характеристики свого соціально-побутового статусу, оціненого обстежуваними  як добрий – 13 (43,3%) у першій групі, 10 (33,2%) у другій та 8 (26,6%) у третій. Отримані дані підтверджують гіпотезу щодо впливу соціальних і побутових факторів на плин клімактеричного періоду.

Отримано пряму залежність між ступенем психоемоційного напруження і рівнем тривожності (як особистісної, так і ситуативної) за методикою Спілбергера-Ханіна. Так, у групі жінок з ПЕН низького ступеня високий рівень особистісної тривожності спостерігався усього в 20,0% обстежуваних, ситуативної – у 13,8%, тоді як у групі жінок з високим ступенем ПЕН дані показники склали 46,7% і 33,3% відповідно.

Аналіз середніх значень по базових шкалах за методикою міні-мульт показав достовірне підвищення піку профілю, у порівнянні з нормою, по шкалах іпохондрії, депресії та психастенії, що збігається з результатами індивідуальних профілів обстежуваних. Виявлено пряму залежність між ступенем психоемоційної напруги та кількістю жінок, які мають високі профілі по виділених шкалах

Результати дослідження самоставлення, як почуття на адресу власного "Я" (за опитувальником В.В.Століна), показали, що у більшості обстежуваних виявилися піки по шкалах самовпевненості, відбитого самоставлення, самоприйняття та внутрішньої конфліктності; при цьому, по 2-й, 4-й і 6-й шкалах піки утворювались завдяки низьким значенням за показниками, що вивчаються, а по 8-й – завдяки високим (див. Рис. 1). Картина розходжень між групами, виявлена за усередненими даними, підтверджується аналізом індивідуальних профілів. Виявлена також пряма залежність між ступенем психоемоційної напруги і кількістю жінок, які мають піки профілю по виділених шкалах. Показано, що зміни функціонування самоставлення відбуваються на всіх трьох рівнях, однак найбільш характерні особливості спостерігаються в рамках фактору самоповаги, що виражає оцінку власного "Я" жінки стосовно соціально-нормативних критеріїв моральності, успіху, соціального схвалення тощо і більшою мірою залежить від індивідуального сприйняття жінкою змін, що відбуваються з нею. Було доведено, що ставлення до себе у жінок, які знаходяться в клімактеричному періоді, багатопланові і селективно виявляються в різних ситуаціях. Отримані результати дозволяють вважати, що виникнення негативних тенденцій у психоемоційній сфері (неправильна оцінка себе, зміна ставлення до себе, формування неконструктивних поведінкових паттернів) негативно впливають на функціонування жінок у нових умовах і можуть ускладнювати ті зміни, що відбуваються в жінки у цей період як на соматичному, так і на психічному рівнях. Ставлення до себе, формуючись на основі взаємодії біологічної й індивідуально-психологічної структур особистості, визначається,  в першу чергу, саме її соціально-психологічним рівнем, оскільки індивідуальне уявлення про клімактеричний період містить у собі широко розповсюджену негативну соціальну його оцінку, яка переноситься жінкою на себе та призводить до очікування негативного ставлення до себе навколишніх через необґрунтоване заниження своїх можливостей аж до відчуття деякої неповноцінності.

Розроблена нами теоретична модель та отримані експериментальні дані дають підстави для розробки системи психологічної допомоги жінкам на початкових етапах переживання клімаксу. Ми виходили з того, що з настанням клімактеричного періоду жінки потрапляють у ситуацію життєвої кризи і потребують соціальної та психологічної підтримки, а не психологічної корекції або терапії. Тому за основу практичної роботи було взято принципи функціонування груп підтримки, які найкращою мірою допомагають особистості самостійно долати кризові стани та віднаходити нові життєві ідеали та цінності.

На суто добровільних засадах жінки проходили курс навчання прийомам саморегуляції емоційних станів та релаксації, під керівництвом психолога брали участь у групових формах обговорення власних проблем та, при необхідності, мали змогу отримати індивідуальну психологічну консультацію.