ФОРМИРОВАНИЕ ГУМАНИСТИЧЕСКОЙ НАПРАВЛЕННОСТИ ЛИЧНОСТИ БУДУЩЕГО ПРАКТИЧЕСКОГО ПСИХОЛОГА

Краткое содержание

У вступі обґрунтована актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, гіпотезу, окреслені теоретико-методологічні основи дослідження, розкриті наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження, експериментальна база дослідження, відображені апробація та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні аспекти дослідження проблеми спрямованості особистості майбутнього практичного психолога” на базі вивчення вітчизняних і зарубіжних літературних джерел розкриваються основні теоретико-методологічні положення дослідження проблеми розвитку й формування особистості практичного психолога в цілому та передовсім її спрямованості. Здійснений теоретичний аналіз дав змогу виділити й описати типи спрямованості особистості майбутніх практичних психологів.

Спрямованість особистості розглядається представниками різних  напрямків у психології, кожен з яких найповніше розкриває певний аспект або складник цього феномену. Так, у працях О.М.Леонтьєва засереджено увагу на виконанні  функції спрямованості смислоутворювальним мотивом, у С.Л.Рубінштейна – динамічною тенденцією,  у В.М.М’ясищева – домінуючою тенденцією, у Н.Прангішвілі – динамічною організацією, у З.Фрейда головну роль виконує забезпечення особистісної сили “Я”, в індивідуальній психології А.Адлера – незадоволене прагнення переваги, в аналітичній психології К.Г.Юнга – формування трансцендентної функції в несвідомому, в екзистенціальної психології, зокрема у В. Франкла, – це усвідомлення цінностей людського існування і пошук сенсу індівідуального життя, у структурному психоаналізі Ж.Лакана – стан людини, що передує кризі уявлюваної ідентичності “Я”, у філософсько-психологічній концепції Е.Фрома – усвідомлення корінних протиріч між модусами особистісного буття,  у А.Маслоу – тенденція  самоактуалізації. 

На основі проведеного теоретичного аналізу підтверджено, що професійна діяльність психолога висуває особливі вимоги до особистісного розвитку фахівця, адже саме особистість є основним чинником професійного впливу. Тобто, основним завданням підготовки майбутніх спеціалістів відповідного профілю є сприяння становленню  розвитку особистості практичного психолога, що значною мірою пов’язано із  формуванням професійної спрямованості.

За О.М.Славською, професійне становлення особистості практичного психолога є складний динамічний процес, при якому особистість проходить наступні етапи:

1)    оптацію – усвідомлений вибір професії з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей;

2)    професійну підготовку – формування професійної спрямованості особистості;

3)    професійну адаптацію – набуття професійної ідентичності, засвоєння нової соціальної ролі, професійну спеціалізацію;

4)    формування професіоналізму – набуття професійних та особистісних якостей,  необхідних для виконання різних видів діяльності;

5)    набуття індивідуального стилю діяльності як вищої форми професійної майстерності.

Проведений аналіз наукової літератури з проблеми спрямованості особистості дає можливість виділити основні напрямки  в розгляді даної проблеми, які спираються на діяльнісний підхід (О.О.Бодальов, В.В.Давидов, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн); на аналіз психологічних особливостей взаємин (Б.Г.Ананьєв, О.Ф.Лазурський, В.М.М’ясищев); на гуманістичний і екзистенціальний підходи  (А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франкл).

 Параметрами, які відображають базові особливості особистості практичного психолога, є: бажання вирішувати професійно  значущі задачі, уміння установлювати зв’язки  з іншими людьми, здатність до професійної мобілізації своєї активності, особистісна відповідальність за виконання професійної діяльності, здатність до самокритики, а також узгодженості своїх дій з діями інших людей, потреба допомагати людям у вирішенні їх психологічних проблем і конфліктів.

Н.Чепелєва та В.Панок включають до структури гуманістичної спрямованості такі якості та особливості особистості: альтруїстичні установки, високий рівень мотивації до оволодіння професією, домінування пізнавальних, альтруїстичних, емпатійних мотивів у роботі з людьми, готовність до співпраці і націленість на позитивний результат. Погоджуючись з цією структурою взагалі, ми вважаємо за доцільне вивести за межі гуманістичної спрямованості мотивацію до оволодіння професією, вважаючи її компонентом іншої системи – загальної структури спрямованості особистості.

Таким чином, проведений психологічний аналіз різноманітних точок зору на зміст поняття спрямованості і визначення її статусу в структурі особистості дозволив зробити такі висновки:

·     спрямованість виступає в якості базової та  багатогранної властивості особистості;

·     спрямованість визначається потребами, інтересами, схильностями, установками, ідеалами і цінностями особистості;

·     спрямованість характеризується системою провідних мотивів, що визначають внутрішню позицію особистості та її ставлення до виконуваної діяльності;

·     генезис спрямованості, що містить як відображальний (предметний) аспект, так і аспект ставлення, корелює з розвитком свідомості і самосвідомості особистості, що надають особистості можливість установлювати свої відносини зі світом за допомогою дій, вчинків і виконуваної діяльності.

За результатами теоретичного аналізу визначено, що критеріями професійної спрямованості студентів-майбутніх практичних психологів на діяльнісному рівні можуть бути визнані:

-         прагнення вирішувати професійно-важливі завдання;

-         прагнення до оптимального узгодження власних (індивідуальних) завдань із суспільно значущими (інших людей, колективу);

-         здатність до ініціативного і водночас гуманного ставлення до інших людей у взаємодії з ними;

-         особистісна відповідальність за виконання професійної діяльності;

-         диференційована здатність до оцінювання себе, самокритики, взаємозв’язку власних дій з діями і оцінками інших осіб;

-         потреба, здатність і інтенція на надання психологічної допомоги і підтримки.

Формування відповідних компонентів професійної спрямованості майбутніх психологів більш-менш повно відбувається у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу.

Разом з цим є необхідність розглядати спрямованість і на особистісному рівні, виділяючи у її структурі такі психологічні компоненти:

а) пізнавальний (забезпечує засвоєння професійно необхідної інформації);

б) поведінковий - основний зміст якого складає система соціальних установок у діяльності психолога, що у свою чергу, визначає стратегію, тактики й алгоритми поведінки в роботі з людьми;

в) емоційний - функція якого полягає в забезпеченні особистості значущими переживаннями від виконуваної діяльності. Останнє детермінує розвиток схильностей та інтересів;

г) ціннісний - складається з прийняття тих чи інших цінностей як мети своєї життєдіяльності шляхом усвідомлення (рефлексії) їхньої суб'єктивної значущості.

Результатом теоретичного аналізу, здійсненого у першому розділі, стало виділення типів спрямованості особистості практичного психолога. Відповідно до цього було виділено чотири основних типи спрямованості особистості:

1. Егоцентричний тип – це тип спрямованості, при якому цілі, інтереси, потреби особистості носять переважно егоїстичний характер.  Спілкування з іншими людьми має, як правило, маніпулятивний і споживчий відтінок, характеризується відсутністю щирого, природного інтересу до співрозмовника. Егоїсти центровані на своїх особистих переживаннях, не здатні вийти за їхні межі.

2. Гуманістичний тип – це такий тип спрямованості, при якому цілі, інтереси і потреби інших людей здобувають провідне значення. У спілкуванні такі люди толерантні, автентичні, емпатійні.

3. Екзистенціальний тип – це спрямованість, при якій домінуючою потребою виступає потреба у внутрішній діяльності, що характеризується високим рівнем самоаналізу, прагненням до самовдосконалення і самореалізації.

4. Прагматичний тип – це такий тип спрямованості, при якому основу домінуючих потреб складають плани й успіхи людини у виконуваній діяльності, інакше кажучи, особистість орієнтується на конкретні результати своєї діяльності, які, у свою чергу, мають провідну особистісну цінність і значимість.