ФОРМИРОВАНИЕ СПОСОБНОСТИ К ФАСИЛИТАЦИЙНИХ ВЛИЯНИЙ У БУДУЩИХ ПРАКТИЧЕСКИХ ПСИХОЛОГОВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено проблему, об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження, його методологічні основи й застосовувані методи, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення, наведено дані про апробацію результатів і структуру дисертації.

У першому розділі – “Феномен фасилітації в сучасних наукових дослідженнях” – розкривається ступінь розробленості досліджуваної проблеми у філософській, психолого-педагогічній, соціологічній літературі, аналізуються ключові поняття “вплив”, “здатність до фасилітаційного впливу”, розкриваються складові фасилітаційного впливу, параметри його оцінки, а також особистісні складові здатності до фасилітаційних впливів.

У працях філософів і психологів давно піднімається проблема психологічного впливу і дíяння. Проблемою вивчення психологічного впливу займались Г. О. Балл, М. С. Бургін, О. Є. Гуменюк, Г. О. Ковальов, В. М. Куликов, О. В. Петровський, О. В. Самборська, О. В. Фурман та ін.

Вплив і дíяння, спрямовані на актуалізацію життєвих ресурсів особистості, базуються на визнанні унікальної неповторності кожної особистості, вони трактуються в гуманістичній психології та педагогіці за допомогою ряду понять, таких, як “цілеспрямоване недíяння” (Б. Г. Матюнін), “ненасильницьке дíяння” (Ю. М. Орлов), “відмова від парадигми цілеспрямованого дíяння” (О. Б. Орлов), “педагогіка ненасильства” (В. О. Сітаров), “розвивальне дíяння”, “духовний вплив” (Р. Б. Старовойтенко). Це створює труднощі в описі й найменуванні того процесу, якій відбувається при взаємодії клієнта й психолога в гуманістичній парадигмі. У зв’язку з тим, що в рамках гуманістичної психології й педагогіки вплив має основне завдання – допомагати, полегшувати, стимулювати, актуалізувати потребу в розвитку, особистісному зростанні, то він може називатись фасилітаційним.

У соціальній психології феномени, які позначаються тепер як фасилітація, детально описані Ф. Олпортом, В. Меде, В. М. Бехтерєвим. У гуманістичній і екзистенційній психології (К. Роджерс, А. Маслоу, Р. Мей, Д. Б’юджентал, С. Л. Братченко та ін.) фасилітація передбачає не тільки усунення (чи зменшення) в клієнта негативних переживань, викликаних нестачею чогось, але й сприяння його особистісному зростанню, орієнтацію його на власний вибір, актуалізацію здатності до творчої адаптації, самозміни, розвитку.

Фасилітаційний вплив має дві взаємопов’язані складові – спрямовану, суть якої полягає в діалогічному дíянні, і неспрямовану, суть якої – у впливах особистості психолога. Аналіз діалогічного дíяння подається в роботах Г. О. Балла, О. Г. Ковальова, О. Ф. Коп'єва, М. В. Тоби, Т. О. Флоренської та інших дослідників. Показано, що для діалогічної стратегії характерні такі принципи: прийняття свободи клієнта, конгруентність, емпатія, повага до клієнта з орієнтацією на його найвищі досягнення (реальні й потенційні), повага й прийняття самого себе, принцип конкордантності, принцип толерантності, максимальне використання потенціалу культури.

На основі праць багатьох дослідників (Г. О. Балла, Ю. Б. Гіппенрейтер, Г. С. Костюка, М. С. Лейтеса, О. М. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, В. В. Рибалки, Б. М. Теплова, В. Д. Шадрикова та інших) в дисертації дано визначення і розкрито зміст здатності до фасилітаційних впливів, проаналізовано її мотиваційний і інструментальний (в тому числі, особистісно-інструментальний і ситуативно-інструментальний) складники. Показано, що здатність до фасилітаційних впливів – складна синтетична система особистісних характеристик, які, будучи детермінованими гуманістичними, духовними цінностями, дозволяють продуктивно сприяти просуванню клієнта шляхом усунення негативних, дефіцитарних станів і переходу до особистісного зростання, підвищення рівня внутрішньої свободи.

Беручи за основу роботи українських і російських дослідників, присвячені проблемі вивчення особистості психолога, його професійному становленню (Т. М. Буякас, Ж. П. Вірна, В. М. Галузяк, О. О. Деркач, Р. Кочюнас, Г. Ю. Любимо­ва, С. Д. Максименко, В. І. Носков, Л. Є. Орбан, В. Г. Панок, Н. І. Пов'якель, Г. К. Радчук, Є. Є. Сапогова, І. В. Трофімова, Н. В. Чепелєва і багато інших), ми виокремили таки особистісні передумови здатності до фасилітаційних впливів, як спрямованість особистості, сукупності її керувальних та інструментальних властивостей.

Здійснений теоретичний аналіз дозволив виділити низку психологічних факторів, які є передумовами здатності психолога до фасилітаційних впливів. До них належать:

–          розвинена ієрархія життєвих цінностей, відсутність протиріч між цінностями індивідуального успіху й щастя і правами інших людей та їхніми цінностями, розвинена система духовних ціннісних орієнтацій;

–          синергічність, діалогічність і екологічність – як позитивна відкритість і прийняття людей, цілісне сприйняття світу, розуміння взаємозв’язку, взаємовпливу людей, обережне ставлення до будь-яких складників особистості клієнта (та проблеми, з якою ця особистість стикнулася);

–          постійне особистісне зростання, відкритість пізнанню, креативність;

–          високий рівень розвитку самосвідомості, саморозуміння, рефлексивність, усвідомлення власних психологічних захистів, власної системи цінностей, розвинені вольові властивості особистості;

–          самоповага і самоприйняття, особистісна зрілість, аутентичність і конгруентність, особистісна свобода і відповідальність, визнання себе творцем свого життя;

–          гнучкість мислення і поведінки – здатність швидко реагувати на ситуацію, що змінилась, здатність до надситуативної активності, терпимість до ситуації невизначеності, відсутність негативної стереотипізації, низький рівень ригідності мислення, дивергентність та інтуїтивність;

–          наявність професійних знань, умінь, навичок (знання теоретичних основ гуманістичної парадигми, навичок емпатийного слухання, “Я-висловлювання”, уміння спостерігати і відображувати невербальну мову клієнта та інше).

Усі ці характеристики утворюють єдину складну систему взаємозалежних і взаємопроникаючих компонентів, яка і детермінує здатність до фасилітаційних впливів.

У другому розділі – “Особливості діагностики й напрями формування здатності до фасилітаційних впливів у майбутніх практичних психологів” – описуються особливості діагностики здатності до фасилітаційного впливу, методики дослідження і основні напрями розвитку даної здатності.

У дисертації подана програма дослідження здатності до фасилітаційних впливів, яка містить в собі як методики, відомі в практиці психологічних досліджень, так і розроблені нами ситуаційні завдання (2 блоки).

Перший методичний блок склали ситуаційні завдання, кожне з яких містило якусь психолого-педагогічну ситуацію, неоднозначну з точки зору можливої причини виникнення і таку, що передбачає різні варіанти свого вирішення. Ці завдання були призначені для вивчення таких передумов фасилітаційного впливу, як: 1) дивергентність мислення при розв’язанні ситуаційних задач, 2) прояв механізму авансування, 3) надання клієнту свободи у виборі цілей взаємодії,
4) орієнтація на самостійне вирішення клієнтом своєї ситуації, 5) орієнтація не тільки на усунення негативних станів клієнта, але й на його розвиток, особистісне зростання. Перелічені передумови були взяті як критерії, за якими оцінювалась успішність розв’язання учасниками дослідження ситуаційних задач.

Другий методичний блок був орієнтований на аналіз особистісних детермінант здатності до фасилітаційного впливу. Він включав методику вивчення структури ціннісних орієнтацій М. Рокича, Самоактуалізаційний тест,
16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла, методику діагностики рівня емпатійних здібностей В. В. Бойка, методику вивчення спрямованості особистості у спілкуванні С. Л. Братченка, методику Ю. З. Гільбуха, спрямовану на діагностику особистісної зрілості.

Загалом нами було виділено чотири напрями роботи, спрямованої на розвиток здатності до фасилітаційних впливів:

1)     вдосконалення системи ціннісних орієнтацій, ціннісно-мотиваційного стрижня особистості на основі усвідомлених гуманістичних цінностей;

2)     формування і розвиток особистісних якостей, які сприяють здійсненню фасилітаційного впливу;

3)     формування вмінь і навичок володіння основними гуманістичними технологіями – технікою авансування, технікою пошуку позитивного в ситуації, навичкою емпатійного слухання тощо;

4)     формування усвідомленої професійної позиції, базованої на властивих гуманістичній психології положеннях про природу людини, її зв’язок зі світом та іншими людьми.

У третьому розділі – “Дослідження формування здатності до фасилітаційних впливів у майбутніх практичних психологів” – розкрито особливості добору досліджуваних осіб, описано етапи проведення експериментального дослідження, представлено, проаналізовано й узагальнено результати психодіагностичного вивчення здатності до фасилітаційних впливів у майбутніх психологів, описано методику реалізації формувальної програми з розвитку даної здатності, представлено дані стосовно її результативності.

Експериментальне дослідження здійснювалось у три етапи – підготовчий, основний і контрольний.

Підготовчий етап включав у себе дві серії. Метою першої серії була апробація запропонованого блоку діагностичних методик і вивчення особистісних особливостей досліджуваних, які мали різний ступінь успішності при розв’язанні ситуаційних задач. Кількість учасників цієї серії експерименту становила 250 осіб. Мета другої серії полягала у вивченні особистісних особливостей і здатності до фасилітаційних впливів тих учасників дослідження, з якими надалі проводилася формувальна робота (кількість учасників – 82 особи). Усі вони студенти, які навчаються за спеціальністю “Психологія” у Севастопольському інституті післядипломної освіти.

Метою основного етапу експерименту було формування здатності до фасилітаційних впливів. Даний етап включав у себе дві частини, кожна з них мала свою мету – розвиток мотиваційного (перша частина) та інструментального (друга частина) складників здатності до фасилітаційних впливів.

На третьому етапі (контрольному) проводилося повторне діагностичне дослідження, систематизувались одержані результати, робились висновки.

Було виявлено, що здатність до фасилітаційних впливів залежить від структури ціннісних орієнтацій досліджуваних. У тих з них, які виявили здатність до фасилітаційних впливів за двома і більше критеріями, у структурі інструментальних цінностей виявлено превалювання таких цінностей, як “життєрадісність”, “чуйність”, “відповідальність”, “терпимість”, “незалежність” при мінімальному рейтингу цінностей – “підвищені потреби” і “непримиренність до недоліків”. Досліджувані, які не проявили здатності до фасилітаційних впливів взагалі чи проявили її лише за одним критерієм, демонстрували найвищі середньогрупові ранги за цінностями “незалежність”, “освіченість”, “чуйність”, “підвищені потреби”, “відповідальність” при мінімальних рейтингових значеннях цінностей “ефективність у справах” і “широта поглядів”.

Коефіцієнт кореляції за критерієм Спірмена між рядами цінностей двох зазначених груп учасників дослідження дорівнює лише 0,16, що свідчить про істотні розбіжності між одержаними рядами. На відміну від цього, отримані в результаті діагностики середньогрупові структури термінальних цінностей мають досить високий рівень подібності (r_s = 0,74). Для обох груп досліджуваних найбільш значимою була така тріада термінальних цінностей (цінності особистого життя) – “любов”, “здоров’я”, “щасливе сімейне життя”. Водночас якісний аналіз одержаних результатів виявив, що досліджувані, які проявили здатність до фасилітаційних впливів за двома і більше критеріями, мають значно вищі показники за цінностями “життєва мудрість”, “творчість”, “розвиток” і “активне діяльне життя”.

Досліджувані, які проявили здатність до фасилітаційних впливів за двома й більше критеріями, показали вищі результати за більшістю шкал САТ. Статистично значимі відмінності (тут і далі – на рівні, не нижчому від р<0,05 за
t-критерієм Ст´юдента) зареєстровані за шкалами підтримки (t=2,8), гнучкості поведінки (t=9,7), уявлень про природу людини (t=2,36), синергії (t=2,12), контактності (t=2,97), пізнавальних потреб (t=3,41).

Досліджувані, які проявили здатність до фасилітаційних впливів за двома й більше критеріями, характеризуються вищими рівнями товариськості, відкритості, природності, невимушеності (фактор “Шизотимія – Афектотимія”- t=2,61), емоційної стійкості, працездатності, реалістичності (фактор “Слабкість “Я” – Сила “Я” – t=2,27); сумлінності, наполегливості, врівноваженості, відповідальності (фактор “Слабкість Над-Я – Сила Над-Я” – t=2,22), довірливості, відвертості, відкритості (фактор “Алаксія (довірливість) – Протенсія (підозрілість)” – t=2,29), меншим проявом властолюбства, потреби домінувати (фактор “Конформність – Домінантність” – t=4,58), більшою груповою незалежністю, самостійністю, винахідливістю, здатністю самостійно приймати рішення, незалежністю від зовнішніх втручань і громадського схвалення (фактор “Соціабельність – Самодостатність” – t=2,0), вищим рівнем свободи й критичності мислення, радикалізму (фактор “Консерватизм – Радикалізм” – t=2,35), а також перевагою діалогічної та альтруїстичної спрямованості особистості в спілкуванні. За результатами діагностики рівня розвитку емпатійних здібностей виявити статистично значимих відмінностей не вдалося.

У другій серії підготовчого етапу формуючого експерименту ми піддали додатковій психологічній діагностиці групу учасників дослідження (82 особи),
з якими надалі планувалося проводити формувальну роботу.

Результати, одержані за методиками М. Рокича, тесту САТ, 16-факторним особистісним опитувальником Р. Кеттелла, методикою діагностики рівня емпатійних здібностей В. Бойка, підтвердили тенденції, одержані в першій серії. Додатково вивчався рівень особистісної зрілості учасників дослідження за методикою Ю. З. Гільбуха. Одержані результати говорять про низький ступінь вираженості особистісної зрілості за шкалою “Почуття громадянського обов’язку” і найвищий – за шкалою “Ставлення до свого “Я”.

Аналіз розв’язування учасниками експерименту ситуаційних задач показав досить низький ступінь дивергентності мислення (лише 54,9% учасників дослідження виділили дві й більше причини виникнення даної ситуації), виражену негативну стереотипізацію у зазначенні таких причин, високий рівень фіксації винятково на усуненні дефіцитарного стану клієнта, а не на його розвиткові й особистісному зростанні. Виходячи з одержаних на даному етапі експерименту даних, можна зробити висновок про те, що рівень самоактуалізації, рівень особистісної зрілості і рівень розвитку емпатійних здібностей досліджуваних студентів, майбутніх практичних психологів недостатній для здійснення фасилітаційних впливів; характеристики їх особистості, які пов’язані із специфікою відносин з іншими людьми, з процесами саморегуляції тощо потребують корекції й розвитку.

На основному етапі експериментального дослідження реалізовувалась програма формування здатності до фасилітаційних впливів.

Вона передбачала, по-перше, проходження учасниками розробленого теоретичного курсу, завданням якого було вивчення праць найвизначніших учених-гуманістів, ознайомлення з особливостями їх життєвого шляху й світорозуміння. Програма передбачала поряд с лекційними й семінарські заняття. Тривалість даного курсу 38 годин.

По-друге, проводився спеціальний тренінг, який включав у себе роботу із системою ціннісних орієнтацій і особистісними передумовами здатності до фасилітаційного впливу, такими як позитивна відкритість і прийняття людей, здатність до розуміння їх почуттів, цілісне сприйняття світу, розуміння взаємозв’язку, взаємовпливу людей, саморозуміння, самоприйняття, конгруентність та інше, а також розвиток інструментальних складових здатності до фасилітаційних впливів (уміння відображувати невербальну мову клієнта, навичка емпатійного слухання, авансування та інше). Програма тренінгових занять була розрахована на 80 годин роботи групи. У програмі тренінгу використовувалися такі методі й прийоми, як активізаційні і релаксаційні вправи, вправи–метафори, рольові ігри.