Міфологічний компонент ментальності особистості (культурно-історичний підхід)

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність, значущість, сформульовано мету і завдання роботи, характеризується стан наукової розробки теми, джерельна, методологічна і методична база, визначено наукову новизну, практичне і теоретичне значення її результатів.

У першому розділі дисертації “Концептуалізація понять ментальності та міфу в сучасній психології” аналізуються основні джерела, у яких з’ясовуються проблеми, закономірності, особливості та специфіка прояву ментальності як категорії людського психічного у психологічному просторі особистості, засадні положення стосовно чого були сформульовані культурно-історичним підходом. Аналіз досліджуваної теми вимагає визначення і наукового розгляду специфічних законів функціонування ментальності як складного соціосемантичного утворення, цілісного, інтегрального феномену, в якому поєднані загальнолюдські, універсальні, а не тільки індивідуально-неповторні фрагменти. З розвитком психології, логіки, лінгвістики, культурології термін “ментальність”, введений у науковий обіг на початку ХХ століття Л.Леві-Брюлєм, набув у кожному окремому науковому напрямку свого специфічного тлумачення.

Автор роботи зупиняється на вивченні саме неусвідомлюваних компонентів ментальності і розглядає форми, в яких вони найчастіше оприявнюються, акцентуючи дослідницьку увагу на тих з них, які підкреслюють людську всезагальність. У роздiлi робиться аналіз наявних концепцій ментальності, внаслідок чого ми вважаємо за потрібне констатувати, що предметно-понятійне поле її вивчення є достатньо широким, охоплюючи цілу низку щаблів від ідейно-теоретичного, повсякденно-емоційного до несвідомого, що спричинює відсутність чіткого визначення, ускладнює структурування та систематизацію її елементів. Виходом із зазначеного скрутного становища може бути перенесення акценту у вивченні ментальності на систематизацію формальних елементів ментальності. Ми вважаємо за необхідне розробити уявлення про структуру, функції, механізми піддержання стабільності або ж динаміки картини світу, визначити місце несвідомих змістів ментальності в її предметно-понятійному полі, усвідомлюючи засадничий зв’язок останніх із психічною діяльністю і розвитком особистості та етносу як соціокультурної системи.

Ми вважаємо найбільш прийнятним для вивчення формального боку ментальності як системи визначення ментальності В.Храмової через те, що в центрі уваги опиняється психологічне оснащення представників певної культури (“розумовий інструментарій, за А.Я.Гуревичем), що передбачає, між іншим, вивчення форм раціонального та міфологічного мислення, а саме, понять, уявлень, образів, архетипів тощо. За В.Храмовою, “ментальність – це чуттєво-мисленнєвий інструментарій освоєння довкілля, тому вона є природним баченням світу, достеменно не прорефлексованим і логічно не обґрунтованим. У культурно-історичному вимірі суспільного буття ментальність постає як спільне психологічне оснащення представників певної культури, що дає змогу хаотичний потік різноманітних вражень інтегрувати свідомістю у певне світобачення”.

З точки зору автора даної дисертаційної роботи, ментальність – система уявлень, образів, архетипів, що складають собою психологічне оснащення особистості та її чуттєво-мисленнєвий інструментарій і виявляються в системі поглядів, понять, оцінок, норм на засаді властивих для даного етносу знань, вірувань та міфів.

У сучасній психологічній антропології міф трактується як універсальний культурний феномен, значення якого виходить поза конкретні часові виміри (проте, в кожну епоху інсталюється в духовних координатах часу) як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архетипів. Міфологічний компонент ментальності представлений, перш за все, міфом та архетипом, хоча автор побіжно наводить й інші змістові складові першого. В контексті зазначеного завдання, в якості методологічної основи дисертаційного дослідження обрана традиція аналітичної психології К.-Г.Юнга, а з точки зору наявності існуючих методів для вивчення універсальних неусвідомлюваних вимірів ментальності за основу взята школа міфокритики Н.Фрая та його послідовників в українській та російській науці. В розділі послідовно доводиться, що через міф як інтегральний принцип та основну форму оприявнення несвідомого в ментальності можливе осягнення та усвідомлення таких формальних елементів ментальності, як архетип, символ, образ тощо. Дані наукові завдання можуть бути розв’язані на матеріалі архаїчного та індивідуального авторського міфів, що інтегрують в собі глобальний, етнічний та особистісний рівні ментальності.

На наш погляд, перспективи психологічного дослідження ментальності пов’язані з осмислюванням цього феномену в якості складної системи, що саморозвивається. Слід зазначити багаторівневість функціонування цієї системно-структурної цілісності, що дозволяє інтерпретувати ментальність: 1) як процес і результат креації образу світу в залежності від того, який саме аспект цікавить дослідника - динамічний або статичний; 2) як спосіб створення картини світу і своєрідну методологію пізнавальних стратегій особистості, що задає певні прийоми та психологічні форми процесу пізнання світу; 3) як семантичну матрицю свідомості, на яку накладається жива функціонуюча дійсність (А.Я.Гуревич); 4) як дискурс, що відбиває процес роздумування, а також правила ”обговорювання світу” (М.Фуко); 5) як синкретичний гнозис навколишньої дійсності, що є логіко-інтуїтивним і раціонально-емоційним водночас та відбиває свідомий та несвідомий рівні пізнавальної діяльності особистості.

Безумовно, у комплексному міждисциплінарному психологічному дослідженні необхідно враховувати раціональний та ірраціональний компоненти ментальності, свідому та несвідому її складові, особистісний, етнічний та глобальний рівні цього складного соціосемантичного феномену, висвітлюючи конкретні психологічні аспекти цієї наукової проблематики адекватними валідними та евристичними методами для кожного конкретного науково-практичного завдання.

Враховуючи багаторівневість структури ментальності, слушним є виділення інтегрального компоненту, що зберігає цілісність системно-структурного поля останньої. На наш погляд, у якості такого може розглядатися міфологічний компонент ментальності особистості.

У другому розділі “Психологічне дослідження міфологічного компоненту в структурі ментальності особистості в глобалізаційну епоху” при аналізі зміни ментальності особистості в сучасному глобалізаційному процесі ми залучаємо до даного культурно-психологічного дослідження положення стосовно явища глобалізації у сфері культури, політики, економіки, інформації, громадського життя тощо. Автор роботи прослідковує основні суспільні тенденції в царині глобалізаційного процесу, їхнє відбиття у психіці індивіда, його світогляді та ментальності, цікавлячись, насамперед, частково або повністю не усвідомлюваними особистістю трансформаціями її світовідчуття, що спричиняють кардинальну зміну картини світу й, у зв’язку з цим, ставлять на порядок денний необхідність усвідомлення структурних механізмів ментальності, динаміки взаємозв’язку її компонентів.

Трансформація ментальності особистості в умовах глобалізації досліджується автором в контексті розгляду глобальності та етнічності як полюсних тенденцій прояву міфологічного компоненту ментальності особистості, причому ця полюсність вивчається як в позитивному, так і в негативному сенсах, що дає змогу системно оцінити психологічні наслідки глобалізації, її вплив на ментальність особистості. Серед найбільш значущих проявів останнього слід назвати зміну просторово-часового континууму, віртуалізацію людської життєдіяльності. Розгляд цієї проблематики крізь призму міфологічного компоненту ментальності і складає зміст розділу.

Сьогодні, коли перспектива єдності світової культури вперше за всю історію людства стає реальністю в світлі культурної глобалізації, і підключення до неї національних культур може привести не тільки до подолання їхньої замкнутості, але й до втрати самобутності та етнічної своєрідності, українська культура знаходиться на відповідальному відрізку свого шляху, на якому їй належить знайти відповідь на черговий виклик часу. Цей процес не повинен зводитися до простого кон’юнктурного “осучаснення” архаїчних елементів народної культури.

Важливе місце в цьому процесі посідає трансформація етнічної ідентичності та спільноти, тенденція міфологізації етнічної ідентичності особистості, яка позначається комплексом психокультурних чинників, що відіграють роль своєрідних механізмів психологічного захисту національної “Я-концепції”. Серед них: 1) міфологізація мови як основного елементу збереження етнічної ідентичності; 2) міфологізація конфесійної належності та посилення її значення для формування етнічної ідентичності особистості; 3) формування символічної належності до певних соціо-культурних верств, що традиційно визначають самототожність етносу; 4) усвідомлення належності до пращурів, ідея кревної родинної спільності всіх поколінь певного етносу; 5) відродження язичництва, первісних міфів, що відбивають прадавній етнічний політеїзм; 6) психологічна ідентифікація з видатними постатями національної історії та культури, що, в свою чергу, є здебільшого зміфологізованими; 7) сакралізація етнічної території як життєдайного джерела вітальності та духовності етносу; 8) формування міфологічного образу ворога, що виконує функцію психологічного захисту особистості і етносу в ситуації інтерпретування негативного соціального і індивідуального досвіду; 9) поляризація етнічної ідентичності біля визначених історичних періодів етнопсихокультурного, соціально-політичного та економічного розвитку спільноти, що пов’язані з віхами становлення національного характеру та ментальності; 10) актуалізація пошуку вісі психокультурного розвитку етнічної особистості та спільноти з метою орієнтування процесу етнічної самореалізації та презентації етносу у світовому співтоваристві (відродження національної ідеї, створення імідж-легенд етносу).

Підхід до розуміння етнічної ментальності з точки зору наявності певних універсалій, що “пронизують” смислове поле “універсума культури” робить доцільним вивчення міфологічної складової ментальності особистості, що акумулює в собі національний та глобальний психологічний досвід, репрезентований архетипами колективного несвідомого. Міфологічний компонент ментальності особистості та етносу оприявнюється, перш за все, у символіці міфологічних та релігійних традицій, ритуалів та культів, що зумовлює необхідність психо-історичної реконструкції глобальних та етнічних вимірів базових універсальних архетипів на матеріалі міфологічних текстів визначених етносів. Автор досліджує архетип Світового Дерева, насамперед, тому, що даний архетип виступає інтегральним структуростворюючим конструктом ментальності, моделюючим загальнокультурну картину світу та індивідуально-особистісний образ світу через інтеріоризацію етнічного світобачення та трансформацію національного традиційного світогляду в процесі креації індивідуального авторського міфу. У цьому дослідженні ми спираємося на досвід аналітичної психології К.-Г.Юнга, що співвідносив даний архетип та типологічний ряд його символів-об’єктивацій: Світове Дерево, Хрест, Ісус Христос, Мандала, – з процесом особистісної індивідуації як становленням психічної цілісності.

У третьому розділі “Психо-історична реконструкція глобальних та етнічних вимірів архетипу Світового Дерева: структура та результати системного прикладного дослідження” з метою простеження спорідненості загальнокультурних уявлень різних народів, автор дисертації залучила в якості предмета аналізу архетип Світового Дерева як універсальної моделі світу, що знаходить незмінне вираження в міфології, теології, фольклористиці етнокультур, що дуже різняться між собою.

Крос-культурний психологічний аналіз оригінальних творів Біблії, Кабали, Бхагаватгіти, Старшої Едди, Тибетської Книги Мертвих, Літопису Руського, Велесової Книги уможливив доведення нами наступного: сталість та древність символу Світового Дерева пояснюється тим, що він слугував засобом для передачі досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, сприяв прилученню до духовних цінностей етнічної культури, процесу соціалізації індивідів. З точки зору етнопедагогіки, даний архетип та його символи значущі ще й тому, що закладають основи індивідуального світосприймання, образа “Я”, відбиваючи в собі глибинні шари психіки, пропонуючи конструктивну виховну модель самоактуалізації особистості, матрицю відтворення фізичної і духовної цілісності індивіда, етносу і світу.

Теза про те, що архетип Світового Дерева є універсальною знаковою моделлю людської психіки, що включає в себе інші, більш часні архетипи (матері і батька, матерії і духу, чоловічого і жіночого, сезонності тощо) знайшла своє підтвердження завдяки крос-культурному аналізові космогонічних міфів різних етносів, особливий акцент при цьому зроблено на найбільш репрезентантних психологічно і теолого-міфологічних традиціях, представлених у текстах скандинавського епосу та Кабали і слов’янського, особливо українського, фольклору.

Запровадження нами крос-культурного психологічного аналізу уможливило уяснення значущості для структурування ментальності особистості та етносу архетипу Світового Дерева як: 1) універсальної моделі Всесвіту, яка задає основні бінарні опозиції просторово-часового континууму свідомості; 2) вісі, навколо якої організується індивідуальне та колективне несвідоме особистості та етносу; 3) динамічного конструкту розвитку людської психіки в антропо- та онтогенезі.

Ми вважаємо, що даний архетип, виявлений у космогонічних міфах різних етносів, може бути розглянутий як основний інваріантний полісемантичний конструкт психіки особистості, що зумовлює сприйняття індивідом просторово-часового континууму і задає основні опозиції свідомості (минуле-сьогодення-майбутнє, пори року, числові відносини, кольори, елементи, опозиції верх-низ, правий-лівий, чоловіче-жіноче, сторони світу) та є моделлю індивідуації як процесу гармонізації підсвідомого, свідомого і надсвідомого, вираженою в метафорі зв’язку основних зон Всесвіту.

В розділі також характеризується еволюція міфологічної свідомості в контексті творчого підходу до етнічної традиції шляхом створення індивідуальних авторських міфів в сучасній культурі модерну та постмодерну. Через аналіз індивідуального авторського міфу ми прагнули подати психологічний образ культурної епохи – не так у різноликості, як, насамперед, у характерності тенденцій, адже міф, актуалізуючи конкретний варіант рецепції культурного досвіду людства, водночас апелює до найзагальнішого смислу речей, який втілює література своїм надзавданням.

З метою обгрунтування високого семантично-образного статусу Дерева у культурній традиції українців, досліджується драма-феєрія Л.Українки “Лісова Пісня”, у якій присутній самодостатній авторський міф. У розділі послідовно доводиться новаторство Лесі Українки у застосуванні міфологеми Світового Дерева, адже вона не імітує первісний міф, який відображує космогонічні процеси, а ілюструє за допомогою архетипу Світового Дерева необхідність “пересотворення” світу людьми з досконалою внутрішньою природою. Дане положення вивчається психологічною наукою в проблематиці процесу індивідуації за К.-Г.Юнгом. Ми відзначаємо також тенденцію до виникнення індивідуальних авторських міфів в сучасну епоху, у яких реалізується творче переосмислення етнічних традицій і зміна семантичного наповнення архетипів у зв’язку з актуальними проблемами розвитку ментальності особистості і новими екзистенційними завданнями особистості в перехідні культурноісторичні періоди. Останнє знову ж таки підтверджує гіпотезу стосовно стрижневого положення міфологічного компоненту в структурі ментальності особистості.

В ході психосемантичного аналізу міфологічних текстів про Світове Дерево ми простежуємо інваріантість несвідомих схем ментальності в космогонічних концепціях старожитності. Разом з тим, символіка архетипу Світового Дерева продовжує існувати й у наступні епохи, підтверджуючи універсальність імпліцитної психологічної схеми, яка задає координати картини світу, людської свідомості, та визначає місце людини в динамічному світі.

Можна констатувати еволюцію міфологічної свідомості в контексті творчого підходу до етнічної традиції завдяки створенню індивідуальних авторських міфів в сучасній культурі модерну та постмодерну. В процесі створення індивідуального авторського міфу Л.Українка органічно поєднує прадавні архетипи та ритуальні форми, міфологічні моделі, елементи культурного досвіду суспільства з новим змістом, пов’язаним з ідеальним уявленням про високу духовність, екзистенційними пошуками людини постмодерну.

Типологічна спорідненість авторської моделі світу в драмі-феєрії Л.Українки “Лісова пісня” з загальнокультурною моделлю, представленою архетипом Світового Дерева, зумовлена його універсальністю. У структурованій та ієрархізованій схемі буття, створеній в драмі-феєрії, присутня мотивація до створення сакрального світу з ініціативи людини, який стає втіленням її відповідальності. На нашу думку, суть індивідуального авторського міфу Л.Українки проявлено в ідеї гармонійного взаємопроникнення різних зон Всесвіту, (верхня, середня, нижня) в різних сферах, представлених архетипом Світового Дерева; тож “пересотворення” світу полягає в доповненні світу людей природністю, відкритістю та конструктивністю світу природи.

В даному розділі запроваджується психосемантичний аналіз індивідуального авторського міфу в драмі-феєрії Л.Українки “Лісова пісня”. В ході цього аналізу ми розглядаємо “Я”-маніфестацію архетипу Світового Дерева в індивідуальній авторській міфотворчості як форму актуалізації та трансформації етнічної ментальності. На наш погляд, специфікою індивідуального авторського міфу Л.Українки є поєднання в питому цілісність чотирьох елементів естетичної культури: міфологічного коду образності; класичної світової культурної традиції; української ментальності; естетичного досвіду модернізму. Символіка “Лісової пісні” Л.Українки гармонічно поєднує: первісний смисл образу, смислові інваріанти, незавершеність, “відкритість” асоціацій та аналогій символічного образу. Важливо, що первісний смисл образів, джерела якого - в українському фольклорі, опирається на колективне несвідоме, міфологічні архетипи.

Звертаючись до язичницьких сюжетів, Л.Українка створила у “Лісовій пісні” візійну модель світу, семантична наповненість якої виявляється в єдності трьох площин: авторської уяви, волі та ідейної спрямованості; первісних архетипно-міфологічних знаків, інтегрованих у авторській моделі; наскрізних типологічних образів та тенденцій, характерних для мистецьких пошуків епохи модерну.

Таким чином, ми пересвідчилися в тому, що архетип Світового Дерева здатний моделювати загальнокультурну картину світу та індивідуально-особистісний образ світу через інтеріоризацію етнічного світобачення та трансформацію національного традиційного світогляду в процесі креації індивідуального авторського міфу. Ми також констатували евристичну цінність психоісторичної реконструкції “Я”-маніфестацій даного архетипу в індивідуальному авторському міфотворенні, що уможливлює вивчення інтегрування нових психічних змістів у сталу картину світу особистості.

У висновках зазначаються конкретні результати наукового пошуку автора роботи, описуються перспективи і напрями подальшої наукової розробки окресленої проблематики, пропонуються практичні рекомендації щодо використання одержаних результатів.

В дисертації здійснено теоретико-методологічний аналіз феномену ментальності та запропоновано модель її дослідження у безпосередньому зв’язку з глобалізацією суспільства та міфологією.

1. Аналізуючи предметно-понятійний дискурс вивчення ментальності та міфу вітчизняними та зарубіжними психологічними школами, ми дійшли висновку, що значення і структура понять “ментальність” та “міф” потребують подальшого уточнення з урахуванням полісемантичності та поліфункціональності, а також принципово міждисциплінарного статусу цих категорій. На наш погляд, уявляється продуктивним окрім раціонального, свідомого рівня ментальності включати в її структуру також несвідомий, розглядаючи в рамках останнього міфологічний компонент ментальності особистості, репрезентований, перш за все, міфом та архетипом.

2. Міф трактується нами як універсальний культурно-психологічний феномен, значення якого виходить поза конкретні часові виміри (проте, в кожну епоху інсталюється в духовних координатах часу), як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень, відбиваючих універсальні архетипи колективного несвідомого. Зафіксовано, що специфічна якісна структура міфу дозволяє відбити тенденцію до холістичності в психіці та соціальному житті, що виявляється, насамперед, у синтезі логіки й емоцій. Тому міф є оригінальною формою пізнання і включеності людини у світ і навколишню дійсність, способом структурування й упорядкування психічних конструктів на шляху до набуття людської психікою переважної цілісності.

3. Це можливе завдяки таким особливостям міфу, як здатність крізь призму індивідуальності людини чи речі вбачати всезагальність устрою живого; принципова синкретичність використання понять-образів, що є комплексами розуміння, емоційного сприйняття і поведінки, сполучення символічно-конкретного за допомогою метафори; використання інтелектуального “бриколажу”, надання онтологічного простору для об’єктивації системи архетипів, взаємозв’язок яких може бути здійснений завдяки приналежності останніх до однієї міфологічної картини світу.

4. Ментальність є складною поліфункціональною системою, що представлена усвідомлюваними та неусвідомлюваними психічними змістами на глобальному, етнічному та особистісному рівнях, і може розглядатися як: 1) процес і результат креації образу світу; 2) спосіб створення картини світу і своєрідна методологія пізнавальних стратегій особистості; 3) семантична матриця свідомості, на яку накладається “жива функціонуюча дійсність”; 4) дискурс, що відбиває процес роздумування, а також правила ”обговорювання світу”; 5) синкретичний гнозис навколишньої дійсності, що є логіко-інтуїтивним і раціонально-емоційним водночас та відбиває свідомий та несвідомий рівні пізнавальної діяльності особистості. В міфологічному компоненті ментальності особистості оприявнюються як інваріантний, так і культурно-історичний шари ментальності, цей компонент є інтегральним у структурі несвідомого рівня останньої.

5. Психологічне дослідження міфологічного компоненту в структурі ментальності особистості в глобалізаційну епоху показало, що глобальність та етнічність є полюсними тенденціями прояву міфологічного компоненту ментальності в умовах культурної глобалізації, причому ця полюсність має як позитивні, так і негативні прояви, які дають змогу системно оцінити психологічні наслідки глобалізації, її вплив на ментальність особистості. Серед найбільш значущих проявів зміни ментальності в епоху глобалізації слід назвати зміну просторово-часового континууму, віртуалізацію людської життєдіяльності.

6. В умовах культурної глобалізації спостерігаються тенденції міфологізації етнічної ідентичності особистості й індивідуального авторського міфотворення (альтернативних засобів актуалізації та трансформації етнічної ментальності). Індивідуальне авторське міфотворення впливає на формування етнічної ментальності і водночас виступає явищем, супроводжуючим особистісний розвиток та реалізацію індивідуального потенціалу “Я”.

7. Міфологізація етнічної ідентичності особистості позначається комплексом психокультурних чинників, що відіграють роль своєрідних механізмів психологічного захисту національної “Я-концепції”. Серед них: 1) міфологізація мови як основного елементу збереження етнічної ідентичності; 2) міфологізація конфесійної належності та посилення її значення для формування етнічної ідентичності особистості; 3) формування символічної належності до певних соціо-культурних верств, що традиційно визначають самототожність етносу; 4) усвідомлення належності до пращурів, ідея кревної родинної спільності всіх поколінь певного етносу; 5) відродження язичництва, первісних міфів, що відбивають прадавній етнічний політеїзм; 6) психологічна ідентифікація з видатними постатями національної історії та культури, що, в свою чергу, є здебільшого зміфологізованими; 7) сакралізація етнічної території як життєдайного джерела вітальності та духовності етносу; 8) формування міфологічного образу ворога, що виконує функцію психологічного захисту особистості і етносу в ситуації інтерпретування негативного соціального і індивідуального досвіду; 9) поляризація етнічної ідентичності біля визначених історичних періодів етнопсихокультурного, соціально-політичного та економічного розвитку спільноти, що пов’язані з віхами становлення національного характеру та ментальності; 10) актуалізація пошуку вісі психокультурного розвитку етнічної особистості та спільноти з метою орієнтування процесу етнічної самореалізації та презентації етносу у світовому співтоваристві (відродження національної ідеї, створення імідж-легенд етносу).

8. Система психо-культурних чинників міфологізації етнічної ідентичності може бути запропонована: 1) у якості психологічної програми діагностування стану національної “Я”-концепції; актуальності механізмів психологічного захисту етнічної ментальності та визначення рівня самоактуалізації етнічної особистості, стану етнічної ідентичності особистості, сформованості національного іміджу; 2) у якості формування “зони найближчого розвитку” етнічної особистості, сталості національної самосвідомості та можливостей самореалізації індивідуального потенціалу “Я” на терені етнічної ментальності в умовах культурної глобалізації, створення моделі нового типу людини (“Homo Globalis”), .

9. Психо-історична реконструкція глобальних та етнічних вимірів архетипу Світового Дерева підтвердила доцільність розглядання данного архетипу як загальнокультурної моделі картини світу, інтегрального структуроутворюючого конструкту ментальності, моделюючого індивідуально-особистісний образ світу через інтеріоризацію етнічного світобачення та трансформацію національного традиційного світогляду в процесі креації індивідуального авторського міфу. Шляхом психоісторичної реконструкції “Я”-маніфестацій даного архетипу в індивідуальному авторському міфотворенні уможливлюється простеження інтегрування нових психічних змістів у сталу картину світу особистості.

10. Встановлено, що на рівні повсякденної практики процеси глобалізації охоплюють психічне в разі підключеності людини до певного глобалізаційного міфу, котрий, подібно до всіх міфів, пропонує деякий проект порятунку, не забезпечений раціональними пропозиціями, а такий, що апелює до почуттів, неодмінного несвідомого прагнення людини повернутися до міфічного втраченого раю. Глобалізація в проекції на особистісні структури виявляється у вигляді певних трансформацій цих структур, що відбивається на системі уявлень, переживань, ідентифікаційних інтенцій, ціннісних орієнтацій і настановлень особистості.

11. Сучасність характеризується актуалізацією елементів стародавнього міфологічного мислення в різних сферах культури та громадського життя, проявом чого є тенденції карнавалізації драматичного мистецтва, музики, неоміфи та неоритуали в кіномистецтві, маскультурі, політиці, рекламі, внаслідок чого змістовна глибина архаїчної міфології мінімізується. Сучасні міфи використовують архаїчну схему та форму міфу, набуваючи характер виконання обряду чи магічного акта, що заміняє реальність, та пристосовуючи її до потреб сучасної цивілізаційної ситуації; виступають в ролі поліфункціонального засобу здійснення соціальних стратегій, створюючи і картину світу, і її споживачів, які вже самі підтримують її своєю діяльністю. Ренесанс міфологізованої свідомості не в останню чергу визваний потребою сучасної масової людини заново об’єднати світ, що втратив для неї визначеність і зрозумілість.

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє окреслити ряд актуальних проблем, що можуть виступати перспективними напрямками подальшої розробки даної теми, зокрема: концептуалізація понять “ментальність” і “міф”, їхня інтеграція у категоріальний апарат загальної психології; представленість міфологічного компоненту на свідомому та несвідомому рівнях ментальності особистості; вивчення взаємозв’язку архетипів колективного несвідомого в міфологічній складовій ментальності особистості; дослідження природи глобалізаційної та міфологічної свідомості і т.ін.