ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ КОЛИШНІХ В\'ЯЗНІВ ФАШИСТСЬКОЇ НЕВОЛІ – ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і гіпотезу дослідження;  розкрито новизну,  практичне значення дисертаційної роботи; подано дані з апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі ”Теоретико-методологічні підходи до розуміння природи активності особистості в особливих умовах” розкрито зміст концепту активності особистості; уточнено зовнішні і внутрішні чинники, що її детермінують; систематизовано та виділено концепції, що пояснюють механізми активності особистості; висвітленні вікові особливості прояву активності особистості

Різноманітні підходи до активності, її природи, механізмів зародження, формування і прояву просліджуються як у вітчизняній, так і в зарубіжній психологічній літературі (А. Адлер, Дж. Аткинсон,  Г.О. Балл, В.М. Бехтерєв, О.О.Бодальов, В.В. Давидов, Е. Еріксон, В.П. Зінченко, М.С. Лейтес, С.Д.Максименко, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, С.Л. Рубінштейн, І.М. Сеченов, Д.М. Узнадзе, З. Фрейд, Е. Фром, К. Хорні, К. Юнг та ін.). Для досягнення мети нашого дослідження ми спиралися  головним чином на праці О.Г. Асмолова, Л.І.Божович, Л.С.Виготського, О.М. Леонтьєва, О.М. Матюшкіна та ін.

Активність особистості досліджується на психофізіологічному, соціальному та психологічному рівнях. В психофізіологічному та нейропсихологічному аспектах значний внесок у розгляд проблеми активності зробили дослідження П.К. Анохіна, М.В. Бодунова, М.О.Бернштейна, Є.О. Голубевої, А.М. Карпухіної, О.І. Крупнова, А.Р. Лурії, В.М. Русалова та ін.

Якщо говорити про соціальні чинники та їх інтегрованість, то окремі автори акцентують увагу на виділенні їх зв'язку з конкретно-історичним середовищем. Інший рівень пов'язують із структурно-змістовними характеристиками самої активності, її залежності від ступеня розвиненості афективної сфери і характеру зв'язку цієї сфери з інтелектуальною. В соціальній психології виділяють психологічні механізми активності особистості, які пов’язані з такими проявами соціального сприймання як “локус контролю”, ідентифікація, емпатія, децентралізація, соціально-психологічна рефлексія, каузальна атрибуція та ін. (Г.М.Андреєва, П.Г. Бєлкін, Є.Н.Ємельянов, Л.М. Карамушка,  І.С. Кон,  В.В. Столін  та ін).

Суто психологічні дослідження активності у вітчизняній науці розпочалися наприкінці ХІХ ст. Вони пов’язані з роботами М.Я. Грот, М.І. Владислаєва, М.М.Троїцького та ін. Автори виділяли активність як особистісноутворюючу властивість. А.Ф. Лазурський розглядав поняття “активність” як основне в психології. Л.С. Виготський стверджував, що своєю активністю людина змінює навколишнє середовище, впливає тим самим на свою власну поведінку, опановує нею, підкоряє її своїй волі.

Розгляд психологічних механізмів активності особистості свідчить про неоднозначність цієї наукової проблеми. На думку В.Г. Леонт’єва, в якості провідного психологічного механізму виникнення активності особистості доцільно розглядати мотивацію. О.О. Конопкін вказує на залежність активності від механізмів регуляції діяльності.

Активність особистості, як психологічний феномен фіксується з моменту зародження особистості в ранньому дитинстві. Доведено, що в процесі онтогенезу людини відбуваються зміни внутрішніх і зовнішніх умов, що впливають на особливості її особистісної активності (Л.І.Божович, Л.С. Виготський, С.Д. Максименко, В.С. Мухіна, Р.С. Немов та ін.).

Аналіз результатів досліджень різних авторів доводить, що активність особистості людей похилого віку обумовлюється як внутрішніми соціальними стереотипами, установками, так і тими соціально-психологічними умовами в яких опиняється та чи інша людина. В похилому віці активність може зберігати свій рівень або поступово зменшуватися.

В інших роботах активність характеризується як психологічне явище і умова  ефективності психічного життя людини. К.О. Абульханова-Славська, А.В. Петровський, В.Л. Хайкін та ін. розглядають активність особистості як показник, що характеризує ступінь залучення суб'єкта до діяльності і спілкування. Узагальнюючи ці та інші дослідження (О.М. Матюшкін, М.І. Лісіна, І.В.Страхов, О.Г. Асмолов та ін.), умовно можна виділити наступні, найбільш сталі, види активності: психічну, когнітивну, розумову, інтелектуальну, пізнавальну, художню, трудову, перетворюючу, поведінкову та ін.

Зарубіжні автори, незважаючи на специфіку своїх теоретичних концепцій, приділяють достатню увагу проблемі активності особистості. Цей феномен трактується ними як невід’ємний компонент теорії особистості і відбиває найхарактерніші ознаки різних наукових психологічних шкіл. Аналіз психологічних досліджень зарубіжних авторів (Е. Ериксон, А.Г. Маслоу, К.Р.Роджерс, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Хорни, J.M. Boyle, E. Deutsch, J.A. Easterbrook, J.F. Rychlak) показує, що проблема активності інтенсивно вивчається в різноманітних психологічних школах: функціоналізмі, біхевіорізмі, психоаналізі, гештальт-психології, школі К. Левіна, когнітивній, гуманістичній психології тощо.

В психологічних дослідженнях (А. Адлер, Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, К. Юнг та ін.) пропонуються різні чинники,  що визначають активність особистості. У той же час сфера їхньої дії не означена досить чітко. За даними О.Г. Асмолова, Л.С. Виготського, Ш.А. Надірашвілі та ін. різні чинники активності недостатньо впорядковані за своїм обсягом, функціональними особливостями, структурними ролями в організації активності та за змістом.

Розгляд спеціальної літератури та власний теоретичний аналіз поняття “активність особистості” у контексті проблеми нашого дослідження дозволив нам сформулювати робоче визначення поняття “активність особистості”. Вона є системоутворюючим психічним явищем, яке відображає динаміку зусиль особистості, спрямованих на здійснення суспільно цінних перетворень і водночас у своїх результатах несе ознаки та забезпечує прояви індивідуальних особистісних властивостей. Вона проявляється в ініціативності, діловитості, психологічному настрої особи на діяльність, що  найбільше виявляється в характері та мірі її участі в суспільно-трудовому житті.

У другому розділі "Дослідження психологічних детермінант активності особистості в'язнів нацистських концтаборів і гетто" виділені та систематизовані стрес-чинники, що впливають на психіку в’язнів концтаборів і гетто, визначена динаміка змін активності особистості при тривалому перебуванні в концтаборі, гетто.

Умови перебування людини в фашистському концтаборі, гетто в роки другої світової війни розглядаються як екстремальні для життєдіяльності індивіда. Тому, досліджуючи особливості психіки постраждалих, важливо проаналізувати ці умови. В психологічному аспекті важливо визначити та систематизувати  найбільш суттєві стрес-чинники, які детермінували психічний стан в’язнів і призводили до небажаних наслідків в їхньому психічному та соматичному здоров’ї. Під стрес-чинниками ми розуміли явища навколишнього середовища, що спричиняють виникнення негативних емоційних станів особистості, зокрема стресу.

У 1950 – 1960 рр. з'явилося багато публікацій, де аналізувалися психічні аспекти перебування людини в фашистських концтаборах, гетто, зокрема розглядалася проблема Холокосту, пов’язана з геноцидом єврейського народу в роки другої світової війни.

Розглядаючи стрес-чинники, що впливають на психіку в’язнів концтаборів і гетто, В.Франкл зазначав, що в’язні страждали з одного боку, від недоїдання, з іншого боку – від недосипання через безліч комах у тісно набитих бараках. Найбільш обтяжливою психологічною обставиною життя в таборі була невизначеність терміна звільнення. Безстроковість існування в таборі призводила до переживання втрати майбутнього.           

Психологічний аналіз літературно-публіцистичних спогадів Д.З. Стародинского, в яких розповідається про долю єврейського населення в роки німецької окупації, а також аналіз спогадів колишнього в'язня гетто, концентраційних таборів А.Й. Хасіна та ін. дозволили виділити певний перелік стрес-чинників, які супроводжували життя населення півдня України в умовах фашистської неволі. Узагальнення і систематизація стрес-чинників дозволила виділити серед них основні: невизначеність терміна звільнення, мимовільна присутність при фізичному знищенні людей; страх  страти; тривала нервова напруга; страх бути виявленим поза територією гетто; фізичні позбавлення (голод, холод); моральна наруга; відсутність медичної допомоги; безвихідність положення; необхідність йти на приниження і на смертельний ризик у пошуках їжі; смерть близьких родичів, друзів.

Особливості активності в’язнів можна представити в залежності від періоду їх перебування в нацистському концтаборі або гетто. Період прибуття до концтабору, гетто характеризується різким зниженням активності особистості. На протязі процесу адаптації в’язня до умов перебування в умовах концтабору спостерігається певна мобілізація функціонування активності, спрямованої на подолання труднощів пристосування до умов виживання. Активність в’язнів характеризується концентрацією лише на діях пов’язаних з збереженням життєдіяльності. Визволення з концтабору спричиняє значний емоційний підйомом активності та її спрямованість на адаптацію до нових умов життєдіяльності.

Автори (K. Binder-Brynes, A. Elkin,  R. Lemhh, S. Robinson, L.J. Siever, J.Schmeidler, E.DeWind, R. Yehuda) вказують, що на сприйняття стрес-чинників впливає вік людини, а психотравмуючі наслідки залишаються навіть після 40 або 50 років. Люди, що повернулися з концтаборів, за даними Хофмейєра і Хертел-Вулфа, виявляли різноманітні симптоми: занепокоєння, почуття втоми, погіршення концентрації, збуджуваність, непосидючість, ослаблення пам'яті і здатності до концентрації, дратівливість, вегетативні симптоми, депресії і головні болі. У дітей при тривалій розлуці з батьками під час війни були відзначені такі порушення, як депресія, нездатність відчувати задоволення, порушення соціальних контактів  (Н.В. Тарабріна).

Вивчення питання про наслідки фашистської неволі на особистісну активність колишніх в'язнів торкається проблематики посттравматичного стресового розладу (ПТСР). За даними Н.В.Тарабріної, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це непсихотична відстрочена реакція на травматичний стрес (такий як природні і техногенні катастрофи, бойові дії, катування, зґвалтування й ін.), здатний викликати психічні порушення практично в будь-якої людини. Колишні жертви нацистської неволі, у своїй більшості, страждають від ПТСР. Можна виділити наступні категорії колишніх в'язнів, які у меншій мірі пережили ПТСР.

По - перше, це ті в'язні, що завдяки своїм природним даним переживали катастрофічні ситуації без отримання глибоких психічних та фізичних травм(зберегли власне здоров'я, залишилися живі їх родичі; психологічна травматизація знижувалася за рахунок сприйняття себе членом численної групи людей із подібною долею).

По - друге, це особи, які під час полону були у віці немовляти і не повністю розуміли, що відбувається.

По - третє, це колишні в'язні, у яких ПТСР активізував мотивацію досягнень, підвищив енергію (варіант позитивного впливу пережитого стресу на наступне життя).

По - четверте, це особи, що продовжують страждати від ПТСР, але ще не вичерпали резервів адаптаційних можливостей своєї психіки.

Проте всі зазначені категорії колишніх в'язнів у тій або іншій мірі схильні мати негативні зміни у психіці при залученні їх до стресогених ситуацій. Такими ситуаціями можуть бути не тільки вікові зміни, але й складні економічні умови їх життєдіяльності. Аналіз даних засвідчує, що останні стрес-чинники позначаються на психіці колишніх в'язнів, навіть тих, хто має певні резерви адаптаційних можливостей.

У третьому розділі "Емпіричне вивчення особливостей виразності активності особистості колишніх в'язнів нацистських концтаборів і гетто" визначені показники активності особистості; розроблені методи і умови проведення дослідження; виявлені особливості виразності активності особистості колишніх в'язнів нацистських концтаборів і гетто до, під час та після перебування у фашистській неволі; показана специфіка активності особистості колишніх в'язнів в умовах зміни соціально-економічного устрою суспільства; розкрито вихідні принципи та умови побудови системи психологічної допомоги колишнім в'язням нацистських концтаборів і гетто, де представлено: систему індивідуальних та групових психологічних консультацій, психотерапевтичних заходів, соціально-психологічних технологій (тренінгів).

З метою вивчення ознак активності колишніх в’язнів концтаборів і гетто досліджувалася активність прояву їх:

-       психічних пізнавальних процесів (мислення, пам’ять, уява, увага);

-       індивідуально - динамічних властивостей (сензитивність, реактивність, резистентність, пластичність, ригідність, депресивність, агресивність);

-       різних станів (самопочуття, самотність, фрустрація та ін.);

-       рис характеру (впевненість у собі, оптимізм, об’єктивність, сила волі, незалежність);

-       мотивів поведінки (афіліація, потреба у досягненні успіху).

В основу методики аналізу динаміки прояву показників активності особистості колишніх в’язнів фашистської неволі покладено принцип системного аналізу особистих споминів. При конструюванні цієї методики ми використовували модифіковані елементи контент-аналізу (Б.Берельсон, Г. Лассуел, Ч. Осгуд, К. Юнг), принцип диференційованої виваженості діагностуємих ознак (Л.Ф. Бурлачук, В.М. Дружинін, С.М. Морозов), фіксування проявів, що вимірювалися на рівні шкал.

З урахуванням мети роботи для дослідження проявів активності особистості колишніх в’язнів нацистської неволі обрані:

-       по-перше, період їх життя до початку військової інтервенції;

-       по-друге, період знаходження у нацистській неволі;

-       по-третє, період адаптації після визволення;

-       учетверте, період соціальної адаптації до сучасних соціально-економічних перетворень в Україні.