ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ЭМПАТИИ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження; розкрито теоретико-методологічні засади, методи дослідження; висвітлено наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність, наведено дані щодо апробації результатів дисертаційного дослідження та публікацій за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження емпатії» висвітлено передумови дослідження проблеми емпатії, здійснено аналіз різних підходів до визначення поняття, що досліджується, як в історичній ретроспективі, так і в сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі; проаналізовано основні напрямки у поглядах на структуру емпатії, її компонентний склад; розглянуто місце емпатії у структурі особистості у контексті її зв’язків із певними властивостями особистості; проаналізовано існуючі в літературі дані щодо вивчення індивідуальних відмінностей у прояві емпатії.

Аналіз літератури показав, що проблема емпатії і в історії психології і в сучасній  науці  стає об’єктом пильної уваги різних галузей гуманітарного знання, що перетворює її у міждисциплінарну проблему. Теоретичний аналіз сучасних досліджень означеної проблеми свідчить про те, що в зарубіжній літературі емпатія розглядається: у контексті психології розуміння почуттів та потреб іншої людини (Р.Даймонд, Т. Шибутані,); як «вчуття» у подію, в об’єкт мистецтва, природу (С. Маркус, Т. Ліппс, К.Г. Юнг); у контексті афективного зв’язку  з іншими людьми (А.Мехрабян, П. Фресс, Н. Епштейн); у зв’язку з дослідженнями якостей особистості професіонала (А.Е. Айві, М.Б. Айві, В.Айкенс, А.К. Бохарт, Д. Іган, А. Гольдштейн, Р. Мей, Т. Райк, К.Роджерс, Л.Сайлік-Даунінг).

Останнім часом у психології виділяються два підходи у поглядах на емпатію. З позицій першого підходу емпатія розглядається як процес або як стан (А.П. Сопіков, Л.П.Стрєлкова, І.М. Юсупов; Т. Райк, К. Роджерс);  для другого підходу характерним є  уявлення про цей феномен як про здатність чи стійку властивість особистості (Т.П.Гаврилова, В.І. Кротенко, М.М.Муканов, В.А.Лабунська, О.П. Саннікова). У межах другого підходу існує тенденція по-різному ставити акценти у визначенні поняття «емпатія»: деякі дослідники розглядають її у контексті моральних почуттів (Т.П.Гаврилова, Ю.З. Гільбух, В.І.Кротенко, В.Д.Шадриков); інші роблять акцент на тому, що емпатія відіграє центральну роль у гармонізації міжособистісних стосунків (В.Д.Абраменкова, В.С. Агеєв, Ю.Б.Гіппенрейтер); багато дослідників вважають її джерелом альтруїзму, підтримуючої поведінки (С.К. Нартова-Бочавер, Е.П. Ільїн, В.В.Колпачников, М.С. Яницький).

Останнім часом емпатія активно вивчається у професійному контексті: як «педагогічна емпатія» (Ю.Б. Гіппенрейтер, Т.В.Василішина, Л.П. Виговська, В.І. Кротенко, С.Д.Максименко, С.М. Максимець, Л.Б. Малицька, М.В. Тоба, А.Є. Штеймець, Т.С. Яценко); як «терапевтична емпатія» (А.Е.Айві, М.Б. Айві, А.К. Бохарт, Д. Іган, Т. Райк), як базова терапевтична настанова (Н.Ф. Каліна); як професійно важлива властивість психолога (М.А. Амінов, Ж.П. Вірна, М.В.Молоканов, О.П. Саннікова, Т.І. Федотюк, Н.В. Чепелєва).

Розглядаючи емпатію як складну властивість, ми досліджували її компонентний склад у контексті структурно-ієрархічної концепції особистості. Згідно з цим  підходом особистість розглядається як макросистема, що складається з різнорівневих підсистем. Емпатія в контексті даного підходу розглядається як складне багаторівневе, але в той же час і цілісне утворення, у структурі якого виділяється 3 рівні: 1) формально-динамічний, що характеризує динамічні властивості емпатії (особливості виникнення та течії емпатичних реакцій) і якісні, які відображають психологічну сутність емпатичного процесу (емоційна емпатія, коґнітивна, предиктивна та дійова); 2) змістовний, до якого входять ті аспекти емпатії, що стосуються вибору простору, для переживання емпатії і морально-етичного змісту її об’єкта; 3) імперативний рівень, що відображає індивідуальні уявлення про існуючі соціально-культурні „норми” емпатичних проявів (О.П. Саннікова).

Такий підхід у погляді на структуру емпатії дозволяє, з одного боку, розглядати її як цілісну властивість, із другого, досліджувати показники її формально-динамічного й змістовного рівнів. Якщо динамічні і якісні показники аналізувалися в наукових дослідженнях, то змістовні, практично, не вивчалися. Саме експлікація та описання показників емпатії змістовного рівня, зокрема, емпатичної спрямованості на вибір об’єкту представлені в першому розділі нашого дослідження.

Серед таких об’єктів та сфер життєдіяльності виділяють, перш за все, соціальну сферу, де виявляється емпатія у близькому колі спілкування (О.О.Бодальов, В.І. Кротенко, Т.П. Пашукова); у професійному спілкуванні (Л.П. Виговська, С.М. Максимець, Л.Б. Малицька,  Т.І. Федотюк); у широкому колі спілкування (Є.П. Ільїн, І.М. Юсупов; Д.Майерс, П. Фресс); і емпатія суб’єкта до самого себе (А.К.Бохарт, Д. Іган, К. Роджерс, Е. Шостром, Е.Фромм). Емпатичні переживання можуть бути пов’язані не тільки з подіями, які відбуваються з об’єктом «тут і зараз», але й із ситуаціями, що трапилися з ним у минулому чи відбуватимуться у майбутньому (Т.П. Гаврилова, В.А.Лабунська). У багатьох роботах розглядається можливість переживання емпатії по відношенню до творів мистецтва (О.О.Бодальов, Л.Н. Большунова, С.Б. Борисенко, Б.І. Додонов; С. Маркус, Р. Мей, Т. Ліппс, К.Г. Юнг); до тварин, рослин, інших об’єктів природи та навколишнього світу (Є.П. Ільїн, В.І.Кротенко, М.В. Удовенко, Т.І. Федотюк). Пошук та дослідження сфер об’єктивної реальності, на який спрямований суб’єкт як носій емпатичних переживань, дозволяє виділити характеристики емпатичної спрямованості як одного із змістовних аспектів цього складного феномену.

Емпатична спрямованість розглядається як прояв емпатичних переваг, як «вибір» суб’єктом тих об’єктів, тих сфер життєдіяльності по відношенню до яких, в першу чергу, виникають емпатичні переживання суб’єкта і де найбільш яскраво виявляється індивідуальна своєрідність емпатії. У психологічній літературі існує інформація, яка дозволяє виділити серед показників емпатичної спрямованості: емпатію до рідних, близьких, друзів, (названа нами релятивною емпатію -ЕР); до колег, клієнтів, учнів (професійне спілкування - ЕП); до незнайомих та малознайомих людей (позапрофесійне спілкування - ЕПп); до самого себе (аутоемпатія - Аут); до героїв художніх творів (ЕАрт); до представників тваринного світу (ЕФа); до рослинного світу (ЕФл); до навколишнього світу в цілому (ЕНс); до подій в минулому (ЕРет); до майбутніх подій (ЕМ). Ці показники розглядаються як біполярні континууми: один полюс свідчить про яскравий прояв даного показника, другий - про відсутність такого прояву.

Теоретично доведено, що серед властивостей особистості, що є гіпотетично пов’язаними з емпатією, виділяються: товариськість (О.О.Бодальов, А.І. Ільїна, Т.Р. Каштанова, О.П.Саннікова, Т.І. Федотюк); психологічна проникливість (А.А. Борисова, Н.П.Ерастов, О.А. Кисєльова, І.А.Куницина, В.А. Лабунська; Г.Оллпорт) та широкий спектр  властивостей особистості, що представлені у факторній структурі особистості Р. Кеттелла.

У роботі проводиться аналіз теоретико-емпіричних досліджень індивідуально-типових особливостей емпатії і обґрунтовується вибір емоційності як критерія для диференційного аналізу емпатії та емпатичної спрямованості.

У другому розділі «Методичні основи дослідження емпатії у контексті широкого спектру властивостей особистості» на основі узагальнення теоретичних досліджень визначено основні напрямки, методичну процедуру дослідження емпатії, викладені основні етапи роботи над оригінальною методикою (у тому числі й результати стандартизації тесту-опитувальника емпатичної спрямованості), визначено репрезентативність вибірки, обґрунтовано вибір кожної психодіагностичної методики. Використовувалися як оригінальний тест-опитувальник емпатичної спрямованості особистості, так і традиційні стандартизовані методики. У даному розділі також зроблено аналіз психодіагностичної літератури з метою пошуку методичного інструменту, що є адекватним завданням дослідження і діагностує означені показники емпатичної спрямованості. Відсутність засобу, що може діагностувати показники  емпатичної спрямованості, доводить необхідність розробки оригінальної методики.

Тест-опитувальник створювався протягом року відповідно до всіх вимог психометрики. Стандартизація проводилась на базі Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського, Національного університету імені І.І.Мечникова (180 осіб); результати перевірки на валідність та надійність (тест-ретест надійність, паралельний тест, метод ділення навпіл) достатньо високі - на значущому 1%- рівні. Дані факторного аналізу дозволяють вважати тестовий конструкт концептуально валідним, тобто дозволяє розглядати його як інструмент діагностики емпатичної спрямованості.

У третьому розділі «Диференційно-психологічний аналіз результатів емпіричного дослідження особливостей емпатії» представлені дані, що були отримані за допомогою кількісного (кореляційного) та якісного (методи «асів», «профілів») аналізів; здійснено опис та психологічну інтерпретацію отриманих результатів.