ВПЛИВ ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ ЖИТТЄВИХ ОРІЄНТАЦІЙ НА САМОАКТУАЛІЗАЦІЮ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, зв’язок з напрямами наукових досліджень Інституту соціальної та політичної психології АПН України, визначено мету, гіпотези та завдання дослідження, наукову новизну, практичне та теоретичне значення даного дослідження, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження етнопсихологічних життєвих орієнтацій студентської молоді” зроблено історичний екскурс до психології етносу, з’ясовано сутність понять „психічний склад етносу”, „національний характер”, „етнічна самоідентифікація”, „самоактуалізація”, „життєві орієнтації”; розкрито основні чинники формування національного характеру; акцентовано увагу на ролі архетипів колективного несвідомого як основи психічного складу етносу; проаналізовано дослідження особливостей українського психотипу в етнопсихологічних дослідженнях,  охарактеризовано домінантні риси українського національного характеру.

Обґрунтовується сутність етнічної самоідентифікації, розкриваються її рівні. Особлива увага приділяється ролі етнопсихологічних життєвих орієнтацій у психологічному зростанні студентської молоді. З’ясовуються особливості самоактуалізації особистості в етнопсихологічному аспекті. Життєві орієнтації розглядаються як результат розвитку ціннісно-смислової сфери. Виокремлюються етнопсихологічні особливості життєвих орієнтацій молоді.

Уявлення про етнопсихологічні особливості особистості мають місце ще в працях стародавніх філософів (Геродот, Ксенофонт, Платон, Пліній, Стратон, Таціт, Цезар). Народна душа вважається незмінною (М.Лацарус, Г.Штейнталь), залежить від соціально-культурних факторів і досліджується шляхом вивчення мови, міфів, звичаїв (Р.Бенедикт, Ф.Боас, В.Вундт, А.Кардинер, М.Мід), пов’язується з географічними факторами (Ш.Монтеск’є). У розвитку етнічного особлива роль належить мові (М.Боришевський, О.Потебня, Г.Шпет), типовим колективним переживанням народу (В. Вернадський, О.Донченко, Е.Дюркгейм, О.Кульчицький, Б.Цимбалістий, К. Юнг).

Найважливішою ознакою нації вважається національний характер (Г.Андреєва, А.Баронін, О.Бауер, П.Гнатенко, Н.Джандільдін, Л.Орбан-Лембрик, Е.Шпрінгер), сутність якого з’ясовується як сукупність соціально-психологічних рис, детермінованих географічними, історичними, соціально-економічними умовами існування, що виявляються в культурі, традиціях, звичаях, обрядах. Поряд із поняттям „національний характер” мають місце такі терміни, як „базова особистість”, „модальна особистість”, „конфігурація культур”, „особистісні риси”.

У колі наукових інтересів дослідників перебуває і проблема визначення чинників, які обумовлюють формування національного характеру: географічного (М.Бердяєв, Л.Гумільов О.Кульчицький, Б.Цимбалістий,), історичного (В.Липинський, К.Ясперс), соціального (В.Бєхтєрєв, А.Залужний, В.Протопопов, І.Соколянський), культурного (Л.Виготський), доглибинно-психічного (О.Донченко, Е.Дюркгейм, Е.Еріксон, К.Юнг).

Вдалі спроби здійснити різнобічний аналіз психічного складу українського етносу зроблено О.Кульчицьким, В.Липинським, Ю.Липою, М.Шлемкевичем, погляди яких більше тяжіють до культурно-центрованого підходу. Особистісно-центрований підхід, який базується на з’ясуванні змісту поняття „модальна особистість”, простежується у поглядах Д.Донцова, І.Мірчука, Д.Чижевського, Я.Яреми,. У ході нашого дослідження зроблено акцент на особистісно-центрованому підході до вивчення етнопсихологічних особливостей людини.

Аналізуються підходи до характеристики домінантних рис українського національного характеру (О.Донченко, Л.Орбан-Лембрик, В.Павленко, Ю.Римаренко, С.Таглін, В.Храмова,), серед яких називають інтровертованість, емоційно-естетичну домінанту, індивідуалізм, екзекутивність, толерантність.

Поняття етнічної самоідентифікації розуміється як процес самоототожнення з етносом на основі включення у власний світ і прийняття норм, цінностей і взірців етносу (А.Баронін, А.Березін, М.Боришевський, В.Горбунова, А.Льовочкіна, О.Романова, М.Шульга). Розкриваються етапи розвитку етнічної ідентичності (Ж.Піаже, М.Шульга), окреслюються вікові межі усвідомлення причетності до етносу.

Проблеми самоактуалізації особистості та розвитку її етнопсихологічних особливостей розглядаються переважно лише дотично або зовсім не перетинаються і мають різні вектори. Розвиток самоактуалізованої особистості відбувається у взаємозв’язку з її етнопсихологічним зростанням. Поняття самоактуалізації має різнопланове трактування: як основний мотив організму (К.Гольдштейн); як процес самореалізації людських потенцій (А.Маслоу); як потреба реалізації можливостей, закладених генетично (К.Роджерс); як цінності росту і цінності здорового регресу (Г.Олпорт); як інтенції, які виявляються у життєвих виборах (Ш.Бюлер); як індивідуація, що сприяє досягненню душевної рівноваги (К.Юнг).

Життєві орієнтації розуміються як ключові цінності, які окреслюють шляхи самореалізації особистості. Визначаються наступні складові життєвих орієнтацій: цілі життя (надають йому осмисленості), насиченість життя (визначає якість життєздійснення), задоволеність самореалізацією (продуктивність прожитого) (О.Злобіна). Вагомими чинниками підвищення самоактуалізації студентської молоді є такі компоненти життєвих орієнтацій: відповідальність за майбутнє (К.Муздибаєв, Р.Роттер), ставлення до часу життя (Є.Головаха, О.Кронік, Т.Титаренко), ставлення до себе (М.Боришевський, В.Зінченко, А.Ліпкіна, П.Мармазинський, Е. Соколова).

Самоактуалізація передбачає різнобічний розвиток життєвих орієнтацій. Без усвідомлення етнопсихологічного забарвлення життєвих орієнтацій  самоактуалізація студентської молоді не буде достатньо високою, а сам процес реалізації власних потенцій відбуватиметься негармонійно. Здатність відчувати, усвідомлювати, приймати свою власну історію, як і історію свого етносу – необхідна передумова досягнення особистісної зрілості. 

У другому розділі „Зміст етнопсихологічних життєвих орієнтацій та самоактуалізації студентської молоді” обґрунтовано вихідні положення, загальну процедуру дослідження й обробки даних; подано авторські проективні методики „Символи українського етносу”, „Дорога мого життя”; представлено структурну модель підвищення самоактуалізації молоді. Наводяться результати вивчення етнопсихологічних життєвих орієнтацій та самоактуалізації студентської молоді.

Виявлені етнопсихологічні відмінності стосуються когнітивного та афективного компонентів етнічного. Значна частина респондентів розуміють зміст поняття „моя Батьківщина” як країна проживання (53%). Етнічні корені відчувають лише 21% опитаних, що зумовлено недостатньою актуалізацією цієї критеріальної ознаки у їх свідомості. „Національну Вітчизну” сприймають як територіальну одиницю 90% респондентів, що підтверджує вагомість етночинників у структурі життєвих орієнтацій. Решта асоціюють територію Батьківщини з „інтербатьківщиною” та „мегабатьківщиною”. 

Емоційний аспект ставлення до свого етносу засвідчив вияви почуття гордості і самоповаги за свій етнос (35,4%), соціальної незахищеності (11,3%). Одним із найбільш значущих результатів дослідження є небажання студентів „виривати” власне етнічне коріння і в майбутньому змінювати етнічну приналежність. Істотним є висновок і про те, що лише 0,7% опитаних відчувають зверхність над іншими етносами.

Більшість респондентів оцінюють приналежність до свого етносу як високу і середню (95,4%), що засвідчує яскраві і стабільні характеристики етнічного у життєвих орієнтаціях студентської молоді.

Готові взяти на себе відповідальність за майбутнє країни 41,7% студентів. Більше половини з них обирають варіант „важко відповісти”, репрезентуючи невпевненість у завтрашньому дні, певні психологічні захисти чи негативне ставлення до опитування.

Знайти самореалізацію в своєму етнічному середовищі передбачають лише 50,5 % опитаних, що відкриває широкий простір для психологічної роботи з великою кількістю молоді, поки що не готової до такого відповідального життєвого вибору.

Серед символічних формул етносу найвищий ранг займає образ „щедрої родючої Землі” (40,4%). Іншими символами названо „дрімучий таємничий Ліс”, „тихе ласкаве Море”, „суворі недоступні Гори”. Підтверджено яскраві вияви етнічної домінанти національного характеру – архетипу Матері серед інших членів сім’ї, що засвідчує екзекутивну природу українського психотипу.

Оцінюючи значущі характерні риси українця, респонденти надають перевагу таким, як хазяйновитість, працелюбність (33,7%), сердечність, емоційність (21,1%). Не вважають типовими рисами українців агресивність і озлобленість, раціоналізм і логічність.

Вивчення особливостей репрезентації українського етносу з допомогою проективних методик дало змогу виявити різноступеневу структуру етнічної самоідентифікації студентської молоді. Обґрунтовано взаємозалежність рівнів етнічної самоідентифікації (низького, середнього, високого) з типами мотивації вибору символів етносу (зовнішньої, зовнішньо-внутрішньої, внутрішньої) та ситуаціями вияву символів (ландшафтно-звичаєві символи, символи „страждання”, символи „надії”). Символи ландшафтно-звичаєвого типу зустрічаються у всіх психомалюнках, символи „страждання”, що засвідчують зростання ролі суб’єкта у власній світопобудові, мають місце у 40% робіт; питома вага малюнків, які відображають символи „надії”, становить 21%.

Для діагностики прагнення студентської молоді до самоактуалізації застосовано опитувальник САМОАЛ, адаптований А.Лазукіним, який дав можливість з’ясувати рівень самоактуалізації у студентства трьох віддалених регіонів України (46,8%) та особливості самоактуалізації молоді за окремими шкалами: цінності (60,4%), креативність (55,1%), потреба у пізнанні (54,3%), орієнтування в часі (47,6%), контактність (47,6%), погляд на природу людини (45,2%), аутосимпатія (43,2%), гнучкість у спілкуванні (43,0%), саморозуміння (42,5%), автономність (39,0%), спонтанність (36,8%). Особливості самоактуалізації студентської молоді різних регіонів України мають несуттєві відмінності, що свідчить про виразність і стійкість етнопсихологічних життєвих орієнтацій.

У третьому розділі „Етнопсихологічні чинники підвищення самоактуалізації студентської молоді” описано чинники особистісного зростання: відповідальність за своє майбутнє та за майбутнє країни, ставлення до часу життя та ставлення до себе; окреслено їх роль у підвищенні рівня  самоактуалізації особистості в етнопсихологічному аспекті; розглядаються результати та дається інтерпретація емпіричних даних про взаємозв’язок самоактуалізації та окремих компонентів життєвих орієнтацій; обґрунтовується інформаційно-тренінгова програма особистісного зростання студентської молоді.

Розвиток відповідальності та її вплив на особистісне зростання молоді виявлено за допомогою опитувальника „Локус контролю” О. Ксенофонтової.  Нами використано лише інтегральну шкалу загальної інтернальності, яка дала можливість отримати основну інформацію про локалізацію контролю студентської молоді. З’ясовано, що питома вага респондентів з високим рівнем відповідальності за власне майбутнє становить 28,6%, не готових поки що взяти на себе таку ношу – 36,9%. Групи студентів, віднесені до яскраво виражених екстерналів (7,9%) чи надто занурених інтерналів (9,6%), вважаються групами ризику і потребують психологічної допомоги в оптимізації локусу контролю.

Для дослідження ставлення молоді до часу свого життя застосовано модифіковану методику Т.Коттла (зміст її передбачав зображення минулого, теперішнього та майбутнього часу за допомогою кіл різного розміру, їх своєрідного розміщення та застосування кольорової гами) і психомалюнка „Дорога мого життя”. Найбільші надії покладають на майбутнє 64,2% респондентів; життєвий простір, що пов’язується з сьогоденням, позначається кругом найбільшого розміру у 30,4% опитаних. Найтиповішою є ситуація, коли події всіх часів життя зображені графічно у перетині різних модифікацій (50,2%). Часові виміри оцінюються студентами у логічному взаємозв’язку та послідовності від минулого часу до майбутнього, а круги мають концентричне розміщення у 20,3% респондентів. Аналіз вибору кольору здійснювався за тестом М.Люшера. Кольорова гама зображень засвідчує особливі надії студентської молоді на перспективу життя (41,3%), що підтверджує деяку гіперболізацію майбутнього в контексті ставлення до часу життя. З метою психокорекції часових вимірів варто зосереджуватись не лише на структуруванні перспективи майбутнього, але й на усвідомленні екзистенційної цінності сьогодення. Результати дослідження за названими проективними методиками дали змогу прогнозувати перспективу розвитку життєвих орієнтацій студентської молоді, в тому числі і в етнопсихологічному аспекті.

Ставлення до себе з’ясовувалось за допомогою теста-опитувальника, інтерв’ю, методу „case study”. У дослідженні взято за основу таку ознаку самооцінки як її адекватність. Загальне число опитаних, що мають адекватну самооцінку, склало 35%. Найбільша кількість студентів схильна до заниженої самооцінки (38%). Потребують об’єктивації ставлення до себе групи респондентів із загостреними ознаками як завищеної самооцінки, так і заниженої.

Виявлено функціональні взаємозв’язки між окремими чинниками, які відповідно до розробленої нами робочої моделі сприяють підвищенню  самоактуалізації студентської молоді. З цією метою здійснено кореляційний аналіз між певними показниками.

Результати дослідження за всіма чинниками, одержані в процесі констатуючого експерименту, ми поділили на три рівні. До вибірки ввійшли по 60 респондентів з кожного регіону України (всього180 осіб).

Головним нашим припущенням було окреслення можливого взаємозв’язку між етнопсихологічними життєвими орієнтаціями та самоактуалізацією студентської молоді. Вагомими чинниками підвищення самоактуалізації названо такі, як відповідальність за своє майбутнє, ставлення до часу життя та ставлення до себе. Допоміжним  показником обрано рівень успішності студентів. Крім того, додатково вивчались кореляційні зв’язки між рівнем етнічної самоідентифікації та самооцінкою приналежності до етносу; між відповідальністю за власне майбутнє та за майбутнє країни; між відповідальністю за власне майбутнє та прогнозом зв’язку свого майбутнього з Україною.