ВНУТРІШНЬООСОБИСТІСНІ КОНФЛІКТИ В ПРОЦЕСІ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТІВ ДО УМОВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкрито методологічну основу роботи, описані використані методики та методичні прийоми, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення дослідження, подано відомості про апробацію результатів дослідження та їх впровадження у практику.

У першому розділі ─ "Сутність внутрішньоособистісних конфліктів" ─ викладено результати аналізу психологічної літератури з досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до розв'язання проблеми внутрішньоособистісних конфліктів студентської молоді в процесі соціальної адаптації, визначено деструктивні прояви психологічних захистів, а також систему психологічних засобів оптимізації процесу адаптації в професійній підготовці спеціалістів. Аналіз існуючих наукових підходів до вивчення внутрішньоособистісного конфлікту показав, що ця проблема викликає широкий дослідницький інтерес у філософській, загально- та конкретно-науковій царинах наукового пізнання, що вказує на її значущість. Дослідники підкреслюють специфічність та винятковість психічного стану особистості при внутрішньоособистісному конфлікті. В теоретичному плані зазначена проблема розглядається, насамперед, з огляду на концепції особистості, запропоновані тією або тією психологічною школою.

Психоаналітичні концепції внутрішньоособистісного конфлікту акцентують свою увагу на його біопсихологічному трактуванні. За З. Фрейдом, в людини, яка переживає внутрішньоособистісний конфлікт, відбувається зіткнення бажань, частина її особистості відстоює якісь конкретні бажання, інша ж відхиляє їх. Згідно з теорією К. Юнґа, зазначений феномен — це регрес до більш низького рівня психіки, тобто він відбувається у сфері несвідомого. К. Хорні внутрішньоособистісний конфлікт аналізує із двох позицій: як зіткнення потягів до задоволення бажань і до безпеки та як протиріччя між „невротичними потребами”, коли задоволення одних призводить до фрустрації інших.

Представники гуманістичної психології (наприклад, К. Роджерс) вважали, що в підґрунті внутрішньоособистісних конфліктів особистості лежать суперечності, які виникають між свідомими, але хибними самооцінками, що їх людина набуває в процесі життя, та самооцінкою на несвідомому рівні. А. Маслоу розглядає сутність цього явища як нереалізовану потребу людини в самоактуалізації. К. Левін стверджує, що це — ситуація, в якій на суб’єкта водночас діють сили однакового величини, але протилежного спрямування. Суб’єкт повинен робити вибір: між позитивною та негативною, між позитивною і позитивною, між негативною і негативною тенденціями. За В. Франклом, сутність зазначеного феномену полягає у втраті сенсу життя. Когнітивна психологія (наприклад, Л. Фестінгер) розглядає його через когнітивний дисонанс. Прихильники біхевіоризму (наприклад, Б.Ф. Скінер) трактують внутрішньоособистісний конфлікт як погану звичку, результат помилкового виховання. Необіхевіористи (наприклад, Н. Міллер, Дж. Доллард) під ним розуміють фрустрацію. Інтеракціонізм (наприклад, А. Голднер) зводить це явище до конфлікту ролей. Засновник концепції психосинтезу Р. Ассаджолі вбачає сутність внутрішньоособистісного конфлікту в наявності гострих протиріч, які знижують цілісність „Я” у самій особистості. Отже, теоретичні концепції зарубіжних психологів складають базу для розуміння загальних рис вище згаданого феномену. На її основі нами встановлено структуру та з'ясовано зміст внутрішньоособистісних конфліктів у процесі адаптації майбутніх спеціалістів до умов ВНЗ. Зокрема доведено, що основу виникнення цього різновиду конфліктів становлять такі категорії, як суперечності, внутрішня боротьба і психологічний захист. А саме, при "мотиваційному" внутрішньоособистісному конфлікті ─ протиріччя між "хочу і хочу"; "рольовому" конфлікті ─ "треба і треба"; конфлікті "неадекватної самооцінки" ─ "можу і можу"; "моральному" конфлікті ─ "хочу і треба"; конфлікті "нереалізованого бажання" ─ "хочу і можу"; "адаптаційному" конфлікті ─ "треба і можу".

Серед вітчизняних психологів одним із перших дослідив внутрішньоособистісний конфлікт О.Р. Лурія. Він трактував його як ситуацію, коли в поведінці індивіда стикаються дві сильні, але протилежно спрямовані тенденції. Значний внесок до розвитку теорії цього різновиду конфлікту зробили психологи В.С. Мерлін, В.Н. М’ясищєв.

В останні роки внутрішньоособистісний конфлікт активно вивчають Е.Ф. Зеєр, С.Б. Кузікова, Т.Ю. Левченко, Г.В. Ложкін, Н.І. Повякель, Е.Е. Симанюк, Н.В. Чепелєва, Т.С. Яценко. Вони інтерпретують його у зв'язку з проблемами професійного становлення особистості. Такі вчені, як Ф.Ю. Василюк, Т.М. Титаренко розглядають внутрішній конфлікт як один із видів критичних життєвих ситуацій (поряд із стресом, фрустрацією та кризою).

Аналіз наведених наукових підходів показав, що зазначена проблема характеризується різноманіттям поглядів, недостатньою цілісністю, строкатістю термінології. Зокрема, не розкриті механізми функціонування внутрішньоособистісних конфліктів у юнацькому віці та специфіку соціально-психологічної адаптації студентів до умов навчання у ВНЗ. Ми підтримуємо точку зору тих фахівців, які вважають, що цю проблему ще не розв'язано, внаслідок чого існує чимало термінологічних непорозумінь.

У другому розділі ─ "Методи та організація дослідження" ─ обґрунтовано систему використаних методик дослідження, представлено етапи пошуку та характеристику контингенту досліджуваних.

Дослідження проводилося на базі Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького у три етапи. І етап (1995–1996 рр.) — аналіз науково-методичної літератури, узагальнення досвіду роботи провідних спеціалістів у сфері практичної психології, розробка програми дослідження, добір методів та їх апробація. ІІ етап (1996–2001 рр.) — емпіричне дослідження внутрішньоособистісного конфлікту у студентів. Дослідженням було охоплено 250 студентів психологічного факультету. Серед них 120 респондентів склали контрольну вибірку, 130 респондентів ─ експериментальну. ІІІ етап (2001–2003 рр.) — апробація та впровадження в практику методичних прийомів запобігання та усунення внутрішньоособистісних конфліктів у студентської молоді в процесі її адаптації до умов ВНЗ.

У третьому розділі ─ "Внутрішньоособистісні конфлікти в процесі соціальної адаптації студентів до умов вищих навчальних закладів" ─ наводяться та інтерпретуються отримані емпіричні дані.

Вивчення внутрішньоособистісних конфліктів студентів передбачало поетапне вирішення низки завдань: формування експериментальної вибірки на базі результатів, одержаних із застосуванням комплексу методик, встановлення зв'язків між виокремленими дезадаптивними чинниками і низкою показників, гіпотетично пов'язаних із ними.