СОЦІАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ЧИННИК ВИБОРУ СТИЛЮ ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначені об’єкт, предмет, мета, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, сформульовані гіпотези, завдання дослідження, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – „Проблема детермінації конфлікту” – здійснено аналіз конфлікту як соціально-психологічного феномену у ракурсі філософсько-соціологічних та психологічних інтерпретацій; розглянуто зміст поняття „конфлікт”, структуру конфлікту, динаміку та способи класифікації конфліктів. Особливу увагу приділено дослідженню причин виникнення конфлікту, зокрема вивченню соціальної ідентичності як конфліктогенного чинника людської поведінки.

Дослідження конфліктної проблематики у філософсько-соціологічній традиції характеризується зміною уявлень про конфлікт: від негативної оцінки конфлікту як „хвороби” людських стосунків у межах теорії функціоналізму (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Е. Мейо) до визнання його в якості необхідного та природного моменту розвитку соціальної системи у межах соціології конфлікту (Р. Дарендорф, Л. Козер, К. Боулдінг). Становлення конфліктологічної парадигми у теорії конфліктів наголошує на позитивно-функціональній ролі конфлікту у гармонізації соціальних стосунків та принциповій можливості управління ними.

Трактування конфліктів як природної характеристики людського життя спостерігається і в психологічних підходах. У межах ситуаційних теорій конфлікт є природною формою реакції на зовнішню ситуацію. Стійка тенденція особистості до конфліктного реагування є наслідком закріплення відповідних моделей в її поведінковому репертуарі. Когнітивні підходи у вивчені конфлікту ставлять акцент на суб’єктивному відображенні параметрів ситуації, яке стає основою оцінки ситуації як конфліктної та ключовим чинником пояснення феноменології конфліктів. Прийняття суб’єктивного переживання як необхідного компоненту наявності конфлікту характерне і для психологів радянської школи (В. Н. Мясищев, В. С. Мерлін). Вплив деяких ідей діяльнісного підходу знайшов відображення в трактуванні та емпіричному вивченні міжособистісних конфліктів у працях Ф.М. Бородкіна, Г.В. Ложкіна, Л.А. Пет­ровської, Н.І. Пов’якель. У межах теоретичного та практичного дослідження конфліктної взаємодії суттєва увага приділяється ролі суб’єктивного ставлення людини до тих чи інших подій. Це означає, що сприйняття та інтерпретація людиною зовнішньої ситуації, а також власних переживань розглядається як обов’язкова умова існування конфлікту (Н.В. Грішина, О.А. Донченко, А.Т. Ішмуратов, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва).

Соціально-психологічний аналіз конфлікту ґрунтується на дослідженні системи міжособистісних та міжгрупових стосунків людини, які визначають рольові та статусні позиції суб’єктів конфлікту. Власне система соціальних стосунків є тією основою, що визначає суб’єктивне уявлення про існування конфлікту в свідомості його учасників. Дослідження міжособистісних конфліктів у різноманітних видах діяльності людини та сферах соціальних стосунків: педагогічній, військовій, правоохоронній, спортивній – здійснено у працях І.В. Ващенко, Л.М. Карамушки, Н.Л. Коломінського, Г.В. Ложкіна, Н.І. По­в’я­кель.

Враховуючи соціальний аспект конфліктної проблематики, можна умовно класифікувати теоретичні підходи до вивчення причин виникнення конфлікту на три групи: „людина економічна”, „людина агресивна” та „людина, що потребує”. Теорії групи „людина економічна” джерело конфліктів вбачають у явищах соціальної рівності та нерівності, влади та підпорядкування. Теоретичні підходи „людина агресивна” велику увагу приділяють схильності людини до актів агресивної поведінки. Концепції  під умовною назвою „людина, що потребує” вважають соціальний конфлікт наслідком незадоволення сукупності людських потреб, які складають „реальну особистість”, як активного суб’єкта соціального процесу (Дж. Бертон, Й. Гальтунг, Ч. Мітчел). Найважливішими у виникненні конфліктів є потреби в безпеці, визнанні, ідентичності та свободі. Теоретичне визнання потреб як важливих причин конфліктів має безпосереднє значення для теорії вирішення конфліктів, оскільки дає змогу поставити питання про міру задоволення потреби, а також про глибину розв’язання проблеми. Отже, виникає можливість значно розширити діапазон стратегій в управлінні конфліктними ситуаціями.

Центральним поняттям соціальної психології, яке поєднує проблему вирішення соціальних конфліктів та теорію людських потреб  є категорія соціальної ідентичності. Це поняття є опосередкованою ланкою між психологією особистості та її соціальною поведінкою в межах групи та міжгрупових інтеракціях. Більшість сучасних дослідників включають соціальну ідентичність у число первинних людських потреб, які реалізуючись у конкретному часі та просторі здійснюють побудову життєвого світу людини (О. Надлер, Й. Гальтунг, А. Маслоу). Така позиція практично поєднується з точкою зору соціальних психологів, які розглядають соціальну ідентичність як важливий регулятор міжгрупових стосунків (К.В. Коростеліна, Дж. Мід, С. Московічі, Л.Е. Орбан-Лембрик, Г.У. Солдатова, Дж. Шрогер, С. Стрікер,). Теорія соціальної ідентичності, що розвивається в межах соціальної психології, поєднує між собою такі процеси, як виникнення індивідуальної самооцінки (Я-концепція), переживання групової належності (ідентичність) та соціальне порівняння (М.Й. Боришевський, П.І. Гнатенко, О.М. Ічанська, В.В. Моска­лен­ко, Г. Теджфел, Дж. Тернер, Р. Фішер, П. Берк,  Дж. Стетс). Отже, вивчення соціальної ідентичності вимагає застосування генетичного (С.Д. Мак­си­мен­ко) і системного (Б.Г. Ананьєв) підходів. Соціальна ідентичність розглядається: 1) як необхідна умова психосоціального благополуччя особистості (і в цьому сенсі одна з базових людських потреб); 2) як система, що має свої особливості структури; 3) як стимул до соціального порівняння, що стає основою дискримінації аутгруп та зумовлює ескалацію конфліктогенного потенціалу в людських стосунках.

У другому розділі – „Психологічні чинники стилю поведінки людини в конфлікті” – викладено програму дослідження детермінації стилю поведінки людини в конфлікті її психологічними чинниками: індивідуально-психологічними та соціально-психологічними особливостями та експериментально обґрунтовано вплив соціальної ідентичності особистості на її стиль поведінки в конфлікті.

Трактування конфлікту як інтерсуб’єктивного феномену ставить акцент на внутрішньому баченні реальної ситуації кожним учасником конфлікту (Н. В. Грішина, А. Т. Ішмуратов, Л. А. Петровська, Т.М. Титаренко). Соціопсихологічна модель конфлікту ґрунтується на аналізі конфлікту як соціально-психологічного феномену, який передбачає наступний процес: об’єктивна ситуація → сприйняття ситуації як конфліктної → вибір стилю поведінки в конфліктній ситуації.

Сприйняття ситуації як конфліктної опирається, з одного боку, на саму об’єктивну ситуацію, а з іншого – на індивідуальні когнітивні репрезентації ситуацій різного типу, що існують у свідомості суб’єкта. Суб’єктивними чинниками визначення ситуації є особливості людини: індивідуально-психологічні властивості особистості та соціально-психологічні характеристики її Я-концепції.

Дослідження індивідуально-психологічної зумовленості поведінки людини в конфлікті ґрунтуються на так званому „структурному” методологічному підході, що полягає у трактуванні особистості в контексті її індивідуальних ознак, рис та характерологічних особливостей (Г. Айзенк, Р. Кеттел, Б. Г. Ананьєв, С. Л. Рубінштейн, В. С. Мерлін). Центральне місце в структурі особистості займає система індивідуальних психічних властивостей, куди входять психодинамічні та психічні властивості особистості. Згідно з концепцією В.С. Мерліна, психодинамічні властивості визначаються „векторами” екстраверсії-інтроверсії, тривожності, психотизму та характеризують динаміку окремих психічних процесів людини. Психічні властивості ґрунтуються на властивостях темпераменту та формують багатофакторну структуру особистості.

Серед соціально-психологічих характеристик важливу роль відіграє система соціальних ідентичностей особистості як структурного елементу Я-концепції особистості. Соціальна ідентичність трактується у двох аспектах: як уявлення про себе через призму соціальних стосунків у термінах соціальних ролей та позицій, і як проста належність до певної соціальної групи. Розвиток соціальної ідентичності полягає в синтезі ідентифікацій, що спостерігаються в процесі соціалізації. В основі механізму ідентифікації лежать три компоненти: когнітивний, емоційний та поведінковий. Соціальна ідентичність може бути позитивною або негативною і є частиною загальної самооцінки людини.

Важливим етапом у формуванні соціальної ідентичності є період студентської юності (18–25 років), коли формується Я-концепція особистості. Формування особистості молодої людини передбачає структуризацію всієї системи соціальних ідентичностей, виділення її базових (стрижневих) та другорядних компонентів. Це свідчить про становлення певного світогляду людини, який здійснюватиме процес соціальної категоризації, тобто впорядкування інформації у термінах тих категорій, які домінують на цей час у структурі свідомості. Зокрема стрижневими соціальними ідентичностями в студентської молоді можуть виступати навчальна діяльність за обраною професією, місце проживання, сімейний стан. Базові соціальні ідентичності забезпечують усвідомлення важливості окремої конфліктної ситуації для молодої людини та визначають вибір нею стилю поведінки в цій конфліктній ситуації.

На підставі соціопсихологічної моделі конфлікту розроблено програму дослідження детермінації стилю поведінки в конфлікті її психологічними чинниками: індивідуально-психологічними та соціально-психологічними особливостями.

Вивчення індивідуально-психологічних характеристик включало дослідження психодинамічних (тест Айзенка PEN) та психічних (опитувальник FPI) властивостей особистості. Показники соціально-психологічних особливостей Я-концепції людини виокремлювались за допомогою методики на виявлення самоописових характеристик Я-концепції („Хто я?”), опитувальника соціальної самооцінки Р. Люхтанена – Дж. Крокера та анкети для визначення соціальної ідентичності людини. В результаті їхнього аналізу виділено показники соціальної та особистісної ідентичності, соціальної самооцінки, компонентів соціальної ідентифікації (поведінкового, когнітивного та емоційного). Для виявлення способу поведінки в конфлікті респондентам запропоновано методику К. Томаса, яка передбачає свідомий раціональний вибір тієї поведінкової стратегії в конфлікті, яка, на думку досліджуваного, є для нього властивою. На підставі класифікації Томаса–Кілменна виділено показники, що визначають стиль поведінки людини в конфліктній ситуації (суперництво, співробітництво, компроміс, уникання та пристосування).

Дослідження проводилось на базі Львівського національного університету імені Івана Франка, середніх шкіл м. Львова та Львівської області. Групу досліджуваних становили 188 студентів та 130 учнів 10–11 класів. Завданням дослідження було виявити зумовленість стилю поведінки молодої людини в конфлікті її психологічними чинниками ( а) індивідуально-психологічними; б) соціально-психологічними особливостями Я-концепції) та показати вплив соціальної ідентичності, як належності до реальної соціальної групи, на вибір стилю поведінки в конфлікті.

Порівняльний аналіз індивідуально-психологічних властивостей і стилів поведінки старшокласників та студентів виявив суттєву відмінність між даними соціальними групами. Для старшокласників, на відміну від студентів, характерними є вираженіші показники особистісних властивостей: агресивності (критерій Ст’юдента t = 4,76 при p ≤ 0,001), дратівливості (t = 5,63 при p ≤ 0,001), екстравертованості (t = 4,36 при p ≤ 0,001), маскулінності (t = 3,78 при p ≤ 0,001) та психотизму (t = 3,77 при p ≤ 0,001). Яскрава відмінність між групами спостерігається й у виборі стилю поведінки в конфлікті. Так, для студентів властивим є нижчий рівень суперництва та вищий рівень компромісу, а для старшокласників характернішою є поведінка в стилі суперництва та менша схильність до компромісу. Така відмінність між двома соціальними групами зумовлюється зміною соціального статусу (напр., з учня на студента), вибором майбутньої професії. Відбувається процес адаптації до нового соціального середовища, формується нова соціальна роль – роль студента. Це, в свою чергу, веде до зміни уявлення про себе як соціального суб’єкта, до зміни значимої соціальної ідентичності.

Вибір стилю поведінки людини в конфлікті певною мірою залежить від індивідуально-психологічних властивостей особистості. За результатами дослідження, психотизм та агресивність зумовлюють активну поведінку людини в стилі суперництва; інтравертованість особистості дає змогу використовувати стиль співробітництва; жіночий тип психічної діяльності передбачає схильність до компромісів. Проте, уваги заслуговує не лише проблема детермінації стилю поведінки людини її індивідуально-психологічними властивостями, а й питання про соціально-психологічні чинники вибору людиною активного чи, навпаки, пасивного стилю поведінки в конфлікті.

Період соціального самовизначення студентів характеризується такими важливими механізмами як соціальна ідентифікація, соціальна самооцінка та соціальна категоризація. Процес соціальної ідентифікації тісно пов’язаний з соціальною самооцінкою, позитивним чи негативним ставленням до себе як значимого соціального суб’єкту. Важливим елементом соціальної ідентичності є соціальна категоризація, як сприйняття себе в системі соціальних категорій. Соціальна ідентичність є центральною категорією в системі декодування інформації людини, а отже і керує вибором стилю поведінки в ситуації конфлікту, яка є ситуацією загрози для існуючої категоріальної структури.