ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ФОРМИРОВАНИЯ ПРАВОВОЙ КУЛЬТУРЫ ИЗБИРАТЕЛЕЙ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначається предмет, об’єкт, мета, гіпотеза та завдання дослідження, розкриваються теоретико-методологічні засади, наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження правової культури виборців” здійснено аналіз стану досліджень правової культури та правосвідомості у правознавстві, визначено авторський підхід до розуміння поняття правової культури особистості виборця, розкрито співвідношення понять правова культура та правова свідомість виборця, досліджено зміст та функції правової культури особистості виборця, виокремлено психологічні основи її становлення та позитивної динаміки, встановлено співвідношення понять правової та політичної культури у процесі виборів, розглянуто ментальні чинники правової культури.

Проведений аналіз теоретичних засад вивчення правової культури показав, що її слід розуміти як якісну характеристику рівня розвитку правової дійсності, нормативних правових актів, правосвідомості, особистості тощо. Правову культуру повною мірою можна зрозуміти лише в загальному контексті соціального прогресу. Вона акумулює в собі прогресивні досягнення всіх типів правових культур як теперішнього часу, так і минулого. Функціонування і розвиток правової культури нерозривно пов’язані з системою світоглядно-ціннісних орієнтацій людини і суспільства, які виступають у формі суспільно-правових ідеалів, ідей, принципів тощо. Найбільш оптимальним для нашого дослідження ми вважаємо розуміння правової культури як багатогранного соціокультурного та правового феномена, що характеризує рівень правової свідомості та правомірної поведінки особистості.

Якісною характеристикою правової культури є правосвідомість особистості, що включає правові знання, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав та обов’язків й інших правових явищ, внутрішню потребу особистості виконувати правові приписи.

Правосвідомість розглядається на різних рівнях – буденному та теоретичному; індивідуальному, груповому, суспільному; ідеологічному та психологічному.

Психологічний аспект вивчення правосвідомості передбачає врахування закономірностей свідомості й самосвідомості як особливих феноменів особистості, їх здатності регулювати й саморегулювати поведінку і діяльність особистості на різних рівнях її розвитку.

Сутність  правової самосвідомості полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в юридично значимих ситуаціях своєї діяльності та поведінки, у взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення – уявлення, а потім у поняття свого власного “Я” як суб’єкта правозначимої поведінки, що відрізняється від інших суб’єктів.

Порівняльний аналіз структурних компонентів свідомості дає підстави виділити три основні компоненти правової самосвідомості — когнітивний (особистісні знання та уявлення у сфері відносин, що регулюються правом); емоційний (оцінка своїх якостей як члена суспільства, держави, групи; ставлення до свого членства в групі, наявність групової ідентифікації);  поведінковий компонент (реальний механізм усвідомлення і прояву себе у сфері правових відносин).

Правова самосвідомість є умовою свідомого, спрямованого розвитку і вдосконалення особистості, перебудови й організації  її внутрішнього світу. Правова самосвідомість  розглядається як одна з важливих внутрішніх детермінант правової активності особистості. Актуалізація та розвиток таких механізмів самосвідомості, як самопізнання, самоповага, самовиховання – основні шляхи підвищення рівня правової культури виборців.

Надзвичайно важливою характеристикою правової культури є її національно-історичні особливості. У розділі розкрито вплив менталітету українців на формування правової культури. Специфіка правової культури України очевидна, а її спадок, як показують дослідження, доволі суперечливий. Менталітет народу розглядається як особливий психологічний склад суспільства, що, з одного боку, зумовлюється природними особливостями, географічним положенням, історичними та соціальними процесами, а з іншого боку, впливає на останні. Він лише частково усвідомлюється конкретною особою, впливаючи на характер взаємодії зі світом через підсвідомі структури та механізми.

У розділі розкрито вплив на формування правової культури таких найбільш загальних рис української ментальності, як: переважання інтравертованості над екстравертованістю, переважання індивідуалізму над колективізмом, перевага ірраціональності над раціональністю, перевага жіночого начала над чоловічим. Ці та інші риси української ментальності, прямо не визначаючи змісту досвіду, поведінки людини, зумовлюють особливості сприймання світу, характер вчинкової активності, характер системи моральних вимог, цінностей, норм, форму взаємин між людьми тощо.

Такі привабливі риси українського національного характеру, як сердечність, інтравертивність, чуттєвість та ін. у політичному контексті часто отримують зовсім інше забарвлення, перешкоджаючи сприйняттю ідей та думок, що знаходяться за межами морально-етичних установок. Людині, яка не орієнтована на компроміс з тими, хто не поділяє її базових цінностей,  важко повірити в законність та справедливість правових норм, що встановлюють правила легітимації влади. Певною мірою саме в царині менталітету можна шукати причини поведінки частини виборців, які систематично не беруть участі в виборах  або голосують проти всіх.

Обгрунтовано важливість еволюційного впровадження інновацій в життя, збереження безперервності соціальних та культурних ідентифікацій. Наголошено на існуванні гострої психологічної проблеми українського суспільства –  відсутності у ньому солідарності, його “атомізованості” на окремих індивідів, які в більшості своїй переймаються проблемами власного виживання. Відповідно необхідною є наявність об’єднавчих ідей, які здатні інтегрувати активність індивідів – носіїв великого числа різноспрямованих приватних цілей у напрямку, що не суперечить інтересам соціуму. Й хоча до сьогодні так і не знайдено відповідь на питання про те, що повинно становити зміст української національної ідеї, очевидним є, що такі її складові, як національна самосвідомість, патріотизм, високі правові ідеали перебувають у безпосередньому зв’язку із сучасними державотворчими процесами.

У другому розділі “Соціально-психологічні засоби впливу на правову культуру виборців” висвітлюється маніпулятивний аспект виборчих кампаній, застосування адмінресурсу у виборчому процесі, актуальні проблеми впливу засобів масової інформації на правову психологію та громадську думку під час виборів, описуються методологічні засади експерименту.

Маніпулятивний аспект виборчих кампаній полягає у впливові за допомогою різноманітних  інформаційно-психологічних засобів на особистість виборця з метою його спонукання до дій в інтересах окремих осіб, груп чи організацій, що здійснюють цей вплив. Маніпулятивний вплив реалізується через когнітивну, емоційну, мотиваційну сферу особистості. У розділі розкрито маніпулятивний вплив під час виборчих кампаній такими найпоширенішими способами, як: використання технологій цілеспрямованого перетворення інформації; створення міфів, переконання людей в тому, що їм хочуть допомогти, або, що їм щось загрожує; експлуатація феномена етноцентризму; використання стереотипів як фільтрів, через які об’єкти маніпуляції бачать дійсність тощо. Особливості пізнання людиною об’єктів соціально-політичної дійсності обумовлюють значну роль узагальнених, стереотипних уявлень, засвоєних у готовому вигляді.

Засоби масової інформації здатні справляти сильний комунікативний вплив на виборців, причому не тільки безпосередньо при сприйманні ними інформації, а й опосередковано через первинні групи сусідів, сім’ї, друзів, лідерів громадської думки, обговорення з якими остаточно формує думку людини.

Сьогодні ЗМІ виступають не просто передавальною ланкою.  Мас-медіа визначають соціальний сенс подій, що відбуваються; препарують цілісну дійсність, оформлюючи її у певні поняття, образи, символи; тим самим мають великі можливості впливу на свідомість та поведінку громадян. В ситуації виборів зростає питома вага “віртуальної реальності”, що розширює поле маніпулювання масовою свідомістю. Встановлено, що чіткість розуміння виборцями своїх інтересів, цілей, смислових пріоритетів, розвиненість правової рефлексії є одними із найголовніших засобів захисту проти застосування маніпулятивних технологій.

У побудові експериментальної частини ми виходили з тези, сформульованої С.Д.Максименком, що формування як специфічний спосіб розвитку психічних явищ виступає одночасно і як специфічний метод їх вивчення. Таким чином, положення про співвідношення формування як зовнішнього впливу, і формування як інтимно-психологічного процесу стало основою вибору природного експерименту як основного методу дослідження правової культури особистості виборця. Природний експеримент проводився у його найбільш поширених видах: констатуючий, формуючий, контрольний.

Експериментальне дослідження відбулося у період з листопада 2001-го по квітень 2002-го року на базі юридичної клініки Національного університету “Острозька академія”. Для дослідження були відібрані такі категорії виборців – представники інтелігенції, робітники, селяни. З експериментальних груп було спеціально вилучено фахівців у галузі правознавства. Методологічною основою дослідження слугувало положення про те, що рівень правової культури проявляється в когнітивній, емоційній та поведінковій сферах особистості. З метою отримання достовірних характеристик у процесі дослідження широко застосовувались допоміжні методи, а саме: анкетування, інтерв’ю, бесіди, тестування, метод аналізу продуктів діяльності.