Психологічні особливості формування емпатійності майбутніх лікарів

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет, сформульовано завдання дослідження, його методологічну основу та методи, висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну цінність роботи, наводяться дані про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічний аналіз емпатійності як проблеми психології” розкрито зміст понять “емпатійність”, “емпатія”, “ідентифікація”, показано їх взаємозв’язок, здійснено аналіз наукового матеріалу з проблематики у працях вітчизняних та зарубіжних авторів, розглянуто емпатійність як властивість особистості лікаря та її роль та значення у психотерапії.

Розуміння дослідниками феномену емпатійності вирізняється багатогранністю тлумачення даного поняття. Емпатійність – це складна і водночас цілісна властивість, яка не визначається тільки простою сумою показників (або загальним показником емпатії – ЗПЕ). Емпатію розглядають як процес та як властивість. Фундаментальні дослідження (Т.П.Гаврилова, В.П.Філатов, І.М.Юсупов) визначають емпатію як складне функціональне утворення, в якому пізнавальні та емоційні процеси складають взаємообумовлюючу єдність. Немає спільної думки щодо форм та видів емпатії. Так, одні дослідники вважають, що існує лише дві форми емпатії: співпереживання та співчуття, тоді як інші виділяють три види емпатії: емотивну, пізнавальну та поведінкову. Структуру емпатії складають три взаємопов’язані компоненти: когнітивний (мисленневі операції, фактичні знання); афективний (емоційні реакції на об’єкт чи особу); конативний (моторні реакції, поведінкові прояви людини). Емпатійність можна та потрібно розвивати ще у процесі професійного становлення майбутніх лікарів, більше того, це стає просто необхідним для тих, хто готує себе до психотерапевтичної практики. Однією з головних професійно-значущих якостей лікаря повинна бути саме емпатійність, яка забезпечує конструктивну взаємодію між лікарем та пацієнтом та сприяє позитивним змінам у формуванні особистості. За даними ряду дослідників (К.К.Платонов, К.Роджерс, Х.Когут), людина краще та легше піддається лікуванню, якщо лікар є достатньо емпатійним. Емпатійність розглядається як корисний спосіб професійного контакту з клієнтами, внутрішній світ яких доволі складний та багатогранний.

Численні автори вважають емпатійність генетично детермінованою властивістю, посиленою чи послабленою життєвим досвідом індивіда. Психотерапевти, психологи та клініцисти вважають, що емпатію, як професійно важливу рису, необхідно виховувати різноманітними тренінговими методами, які б дозволили розширити емпатійні здібності психотерапевтів для того, щоб навчитися ефективної взаємодії в процесі спілкування з пацієнтами.

Емпатія можлива лише при умові емоційної соціальної децентрації, тобто при наявності вміння індивіда поставити себе на місце іншого. Безумовно, це досягається на певному рівні ідентифікації. Ряд дослідників (Т.П.Гаврилова, Є.З.Басіна, О.Є.Насіновська, Н.Н.Авдєєва) розмежовують та порівнюють поняття емпатії та ідентифікації. Емпатія та ідентифікація не існують ізольовано, а доповнюють одна одну: емпатія може виникати в результаті ідентифікації з іншою людиною. Ідентифікація виступає як одна з умов формування та реалізації смислових настанов особистості. Ознакою ідентифікації слугує наявність емоційного компонента, переживання своєї тотожності і привласнення, інтеріоризація певних характеристик об’єкта ідентифікації. Ідентифікація дозволяє не лише будувати сукупність суспільних відносин, але і будувати свою індивідуальну самість. Даний феномен виступає як багаторівневий поліфункціональний універсальний механізм позитивного розвитку особистості, що забезпечує соціалізацію та персоналізацію індивіда.

Згідно з поглядами науковців (О.Г.Асмолов, Л.С.Виготський, В.В.Столін, О.А.Леонтьєв, З.Фрейд, Е.Еріксон), можна стверджувати, що ідентифікація у своєму розвитку пройшла через ряд етапів та була віднесена до одного з механізму розвитку особистості. В основі здібності людини до співпереживання лежить процес емоційної ідентифікації.

У другому розділі “Основні результати емпіричного дослідження емпатійності в процесі професійного становлення студентів-медиків” викладено загальну процедуру дослідження, визначено експериментальну вибірку та обґрунтовано психодіагностичний інструментарій.

Експериментальне дослідження проводилося протягом 2002–2003 рр. на базі Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця. В експерименті взяли участь студенти І та VI курсів медико-психологічного, педіатричного, лікувального та медико-профілактичного факультетів. Загальна кількість досліджуваних становила 121 особу.

Розроблена програма експериментального дослідження передбачала як констатуючу, так і формувальну частини. Мета полягала у виявленні рівня емпатійності, типу ідентифікації, особистісних якостей студентів-медиків та їх інтерпретації за допомогою методів математичної статистики; формуванні емпатійності майбутніх лікарів засобами спеціально розробленого тренінгу.

Психодіагностичний інструментарій було обрано адекватно до поставленої мети та робочих гіпотез дослідження. Для виявлення рівня емпатійності студентів-медиків, була обрана методика діагностики рівня емпатійних здібностей В.В.Бойка. Використання цієї методики дозволяє на практиці не тільки виявляти загальний рівень емпатії, але й показники окремих компонентів емпатії. Додатково було залучено методику на виявлення самооцінки емпатійних здібностей.